Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх на сьогоднішніх парафіяльних святкуваннях Храмового Празника Покрову Пресвятої Богородиці в нашому Конкатедральному соборі у Ґданську. В цьому році, з огляду на епідемічну загрозу, всі наші парафіяльні святкування виглядають дещо інакше, ніж минулими роками. Вони скромніші, обмежені переважно до літургійно-молитовної частини. Також тут, у Ґданському Конкатедральному соборі, не буде нагоди до зустрічі при трапезі, тобто при спільному почастунку в місцевій домівці, як це бувало у дотеперішній традиції. Додатково, введені останніми днями санітарні обмеження є причиною цього, що зустрічаємось сьогодні у невеликій спільноті. Маємо надію, що в наступному році, якщо Господь дозволить, будемо вже святкувати Покров Пресвятої Богородиці за дотеперішнім традиційним звичаєм.
На початку моїх сьогоднішніх розважань хочу зауважити, що довкола Празника Покрову Пресвятої Богородиці виникло багато протиріч. З одного боку, – це дуже популярний та люблений у народі Празник. В нашій Вроцлавсько-Ґданській Єпархії маємо сім парафій Покрову Пресвятої Богородиці. Окрім Ґданська, Покровські парафії є у таких великих містах, як Щецін, Познань, Зелена Гора, чи Колобжеґ. Наступних п’ять парафій святкує храмовий празник в день Покрову Пресвятої Богородиці в Перемисько-Варшавській Архієпархії, серед них парафія в Ольштині.
Свято Покрову Пресвятої Богородиці, хоча має Вечірню з Литією як найбільші церковні празники, не належить, однак, до дванадцяти великих церковних празників року. Львівський Синод, який проходив у 1891 р., зменшуючи надто велике число церковних свят, постановив, щоб переносити цей празник на неділю. У Партикулярному праві нашої Церкви, прийнятому єпископами у 2015 р., празник Покрову Пресвятої Богородиці знаходиться серед празників, до святкування яких у сам день, тобто 14 жовтня, владики тільки заохочують вірних. Отже, не є це свято, яке вірні зобов’язані святкувати в сам день празника, тобто 14 жовтня.
Наша парафіяльна практика, щодо відзначення цього свята, виглядає по-різному. Найчастіше святкування переноситься на найближчу неділю, як тут, у Ґданську. У деяких парафіях, хоча це не обов’язкове, священники служать Святі Літургії в сам день Празника, так, як в інші святкові дні. Вірні, які хочуть урочисто святкувати цей Празник, мають до цього нагоду і можливість. Так є, наприклад, у Вроцлаві, де приходять до церкви помолитись всі, хто цього бажає. Серед осіб, які урочисто відзначають це свято, є багато громадян України, які останніми роками прибули до Польщі.
Варто застановитись, що чинить це свято так вийнятковим у духовному житті нашого народу, як в Україні, так і у Польщі та всюди, де проживає наш народ? Щоб отримати відповідь на це запитання, варто, хоча ми напевно вже це чули, сягнути до джерел цього свята. Вони старовинні, основані на давніх переказах та пов’язані з Візантією. Сьогодні не можемо вже точно сказати, чи відносяться вони до п’ятого століття, тобто до часів візантійського імператора Льва І, чи теж до часів цісаря Льва УІ Мудрого, який управляв Візантією у десятому столітті. Але це не має великого значення.
На суть сьогоднішнього Свята проливає світло легендарна подія з часів, пов’язаних з особою св. Андрія, прозваного Юродивим, та з його учнем Епіфанієм. Подія ця сталась в часі нападу ворожих військ на Константинопіль. Була небезпека, що неприятель здобуде стережену столицю Візантійської Імперії та пограбує її, а оборонців і мешканців вимордує. В оборону міста включились усі, хто тільки міг. Одні стояли на мурах та захищали місто перед нападом ворогів. Інші заповнили храми та молились про визволення від нападу чужинців. Поміж тими, які молились у храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах, був згаданий св. Андрій Юродивий. Кажуть деякі історики, що міг він бути скитальцем-слов’янином з південних земель Руси-України. У Візантії опинився як невільник, якому опісля волю повернув його пан. Святий Андрій пізнав у Візантії християнство та став ревним Христовим учнем. Беручи дослівно слова св. Апостола Павла з 1. листа до Коринтіян: «Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні» (1 Кор. 4, 10), він почав поводитись як нерозумний, тобто юродивий, божевільний. Внаслідок цього отримав прізвисько Юродивий. Був при тому людиною молитви та багато часу присвячував читанню святих книг. В часі облоги міста перебував він разом з народом на молитві у храмі Пресвятої Богородиці, випрошуючи у Бога, за посередництвом Пресвятої Богородиці, увільнення від загрози. За переданням, йому з’явилася Пресвята Богородиця, яка зайшла у храм, молилась перед престолом та зняла з голови хусту, тобто омофор, і розгорнула її над зібраним у храмі народом. Одночасно, ворожі війська, які облягали місто, раптово відступили. Збереглось місто та його мешканці і оборонці. Святий Андрій Юродивий зрозумів, що це сталося через заступництво Пресвятої Богородиці, яка своїм омофором захистила перед знищенням місто та його народ. Своїм видінням святий Андрій поділився з тими, які були разом з ним у храмі. Нічого дивного, що з вдячності за звільнення від смерті, народ пам’ятав про цей день, відзначаючи його велично кожного року. З історичних джерел знаємо також, що це свято було місцевим, тобто у Візантії святкувалось тільки в Константинополі. Після падіння Константинополя, у 1453 р., греки перестали його святкувати. Збереглось воно, однак, поза Візантією, на Київській Русі. І хоча там, де воно постало, у Константинополі, не збереглось, то дуже актуальним і живим збереглося в нашому народі та в нашій Церкві.
Суттю Святопокровського Празника є молитва до Пресвятої Богородиці з проханням про Її опіку та захист в часах загрози. Хоча сам Празник Покрову Пресвятої Богородиці є радісним святом, то, однак, це свято пов’язане з неспокійними часами та зі станом загрози з боку ворогів. Пам’ять про це свято відроджувалась особливо тоді, коли приходили важкі часи, і, коли для оборони, крім зброї, потрібно було, також заступництво з «висоти». Історичні джерела подають багато конкретних прикладів з історії нашого народу, коли в часі загроз, князі, єпископи, духовенство, монашество та звичайний народ прибігали до Богородичних храмів, молились перед іконами Пресвятої Богородиці і випрошували заступництва та охорони, тобто Покрову, у Пресвятої Богородиці.
Годі вичисляти конкретні приклади, коли нашому народові приходилось прибігати під Покров Пресвятої Богородиці, щоб отримати від Неї захист. Їх дуже багато і можна знайти їхній опис у відповідній літературі. Наведу тільки один приклад – охорону Почаївського монастиря перед турецькою облогою у 1675 р. Мабуть ми всі чули Думу про Почаївську Божу Матір: «Ой зійшла зоря вечеровая, над Почаєвом стала». Співав її колись Варшавський молодіжний камерний хор під диригуванням бл. п. Ярослава Полянського. Співає її сьогодні також чоловічий хор «Журавлі». Дума розповідає про чудесну захорону Божою Матір’ю Почаївського монастиря та всіх, які в ньому знаходились. Сама подія – облога монастиря ворогами, загроза знищення і смерті, молитовне прохання про захорону та чудесне визволення від ворожої облоги, дуже подібні до тих, які відбувались в Константинополі за часів св. Андрія Юродивого.
Важкі і небезпечні часи появлялись і появляються дуже часто по цілому світі до сьогоднішнього дня. Сьогодні неможливо думати тільки про себе, про свій народ та про своїх найближчих. Доступність інформацій та їх актуальність спричиняють, що ми стаємо наочними свідками цього, що діється в даний момент по цілому світі. Моментально довідуємося, де вибухають конфлікти, де розпочинається війна, де сталось нещастя чи стихійна катастрофа, які поглинули численні людські жертви. Глянувши на медіальні перекази, відразу знаємо, де і кому у світі діється кривда, хто знаходиться в потребі, кому потрібна конкретна матеріальна допомога та за кого варто і потрібно згадати у молитві та доручити опіці Пресвятої Богородиці.
Дивлячись на цілий світ, не забуваємо, однак, і про наш народ та його актуальні потреби. Вони не є менші від тих, яких досвідчав народ в часах св. Андрія Юродивого. На Сході України, вже шість років ведеться кровава війна, в якій гинуть та страждають люди. Мільйони наших братів і сестер, з економічних причин, примушені залишати Україну і своїх найближчих та вирушати у далекий і незнаний світ, щоб там шукати для себе нового місця для життя. З цим в’яжуться наступні проблеми: позбавлення України молодого, вченого та надійного покоління, асиміляція великої частини тих, які вибрали еміграцію, нерідко розбиті подружжя, залишені без батьківської опіки діти. Можна було б вичисляти ще багато інших негативних суспільних наслідків, пов’язаних з еміграцією. До цього потрібно додати ще нещастя, яке сьогодні опанувало цілий світ – пандемію коронавіруса Ковід-19, який досі забрав понад один мільйон людських жертв. Серед них є понад три тисячі смертей у Польщі та понад п’ять тисяx померлих в Україні. Не знаємо, як надалі буде виглядати епідемічна ситуація та скільки людей ще втратить життя до часу, коли вдасться опанувати загрозу. Не знаємо також, який вплив буде мати пандемія на церковне життя, в тому числі і на життя нашої Церкви у Польщі.
Прийшовши сьогодні до храму на святочні торжества мабуть відчуваємо десь у глибині свого єства, що Празник Покрову Пресвятої Богородиці даний власне на такі важкі, як сьогоднішні, часи. Сьогодні, мабуть, не менше, як в часах св. Андрія Юродивого, потребуємо всі, щоб знов з’явилася Пресвята Богородиця, щоб заступилась за нас у молитві до Свого Сина, щоб зняла з голови свою хусту-омофор та захоронила всіх перед небезпеками, які чигають з усіх сторін.
Щоб ця охорона була успішною та вела справді до увільнення від зовнішньої і внутрішньої загрози, потрібно з нашого боку повної співдії. Як це повинно виглядати можемо вчитись, споглядаючи на св. Андрія Юродивого та його часи. До подолання нещастя і горя повинні включитись усі, згідно зі своїм покликанням, згідно з професійною підготовкою, можливостями і здібностями. Також і сьогодні необхідно фізично захищати державу та її кордони, як робили це колись на мурах захисники Візантійської Столиці. Потрібно працювати для розвитку і утримання держави, збройних сил та всього народу. Рівночасно потрібно молитись та випрошувати у Пресвятої Богородиці Її Покрову та заступництва у важких хвилинах нашого особистого та спільного громадського життя. Тільки співдія на різних площинах може принести успіх та увільнення від загрози. Спостерігаючи за подіями в Україні, бачимо, що цього всього потребує вона сьогодні: фізичного захисту кордонів, щоденної праці для її розвитку і забезпечення основних потреб громадян. Потребує також витривалої і гарячої молитви про захист з висоти. Тому не дивно, що день Празника Покрову Пресвятої Богородиці є одночасно встановлений Днем Захисників України.
Як я вже згадував, горе, яке сьогодні опанувало увесь світ, незалежно від національної приналежності, є пошесть коронавіруса. Чекаємо на винахід ефективного ліку на цю заразу, або щеплення, яке захищало б нас перед нею. Важко сказати, коли ці засоби будуть для нас доступні. Але всесвітня пандемія це також загроза, до боротьби з якою ми повинні змобілізувати всі сили і засоби, як духовні, так і фізичні, про які наголошують медія та медики: дезинфекція, маски та відстань. Це багато не коштує, а можемо захистити не лише себе, але головно старших з-поміж нас, осіб з групи найбільшого ризика. Медичні служби ефективно підтримаємо лише тоді, коли не будемо причинятись до поширення зараження, як на себе, так і на інших людей. Теперішній час, – це водночас особлива нагода, щоб пам’ятати про самітніх, закритих у карантині, та тих, які з причини віку чи недуги, неспроможні самі собі допомогти. Зазвичай, час великих епідемій, був одночасно періодом більшого уповання на Бога. Тому і сьогодні ми повинні пам’ятати, що увільнення від цієї небезпеки лежить не тільки в людських руках. Молитва за відступлення пошесті, прохання про опіку та Покров Пресвятої Богородиці, повинні в цьому часі бути частим змістом нашої приватної та спільної молитви.
Усім Вам, учасникам сьогоднішніх наших святкувань, тут, у Ґданську, але також всім неприсутнім, перешкодженим, переляканим, терплячим, цілому нашому народові, бажаю, при нагоді свята, щоб ми, маючи світло розуму і віри, вміли достерігати і розпізнавати справжню загрозу, яка приходить до нас, незалежно, чи буде це загроза для нашого тіла і життя, чи для нашої душі. Бажаю також, щоб ми не були пасивними супроти цієї загрози та небезпек, які нас торкаються. Не біймось протиставитись тому, що пробує нас, наших близьких, чи наш народ, знищити. Ставаймо до боротьби. Спільно зможемо подолати всяку загрозу. Пам’ятаймо, однак, щоб для цієї боротьби випрошувати у молитві заступництво і опіку, тобто Покров Пресвятої Богородиці. Нехай Вона, Мати нашого Спасителя, постійно захороняє всіх нас своїм омофором та не дозволяє, щоб ворог подолав нас.
Всім бажаю гарного, здорового та благословенного сьогоднішнього святочного дня. Бажаю всім, щоб Ви еребували постійно під Покровом і Заступництвом Пресвятої Богородиці.
Слава Ісусу Христу!
