Христос Раждається!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
В нашому літургійному календарі чергова неділя на дорозі підготовки до Великого Посту. Сьогодні Неділя про Митаря і Фарисея. На прикладі двох головних героїв Христової притчі маємо нагоду побачити, яке може бути ставлення людини до себе, до другої людини та головно до Бога.
Митареві та фарисеєві, які ідуть до храму, щоб помолитись та станути в правді перед Богом, приходиться здавати своєрідний іспит з духовного життя. Фарисеєві не вдалось його зачислити. Оправданим виходить тільки митар. У цілій своїй грішності, власне митар виказався основним знанням сенсу молитви. Так говорить про це Христос: А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! (Лк. 18, 13). В молитві фарисея немає такої постави та нічого з основних прикмет молитви: ні прослави Бога, ні подяки, ні прохання про прощення провин, ані навіть прохання про якісь духовні чи матеріальні блага. Виглядає, що він все це вже має і як йому видається, здобув це завдяки собі та своїм старанням а до храму приходить тільки тому, щоб похвалитись своєю праведністю перед Богом та звернути Його увагу на свою особу. Додатково ще засуджує перед Богом свого співтовариша молитви – митаря, якого уважає людиною грішною та гіршою від себе.
Фарисей сам винний тому, що змарнував отриману нагоду. Виглядає, що він навіть не усвідомлює, в якому душевному стані знаходиться, бо не зумів станути в правді, ані перед Богом, ані перед собою. Увесь час дивився на себе через свої окуляри. Бачив себе не таким, як бачить його Бог, лише таким, яким сам себе хотів бачити. Мабуть вийшов зі святині ще гіршим, як тоді, коли входив до неї. Залишився сліпим та неспосібним до будь-якої переміни. Поведінка згаданих перед хвилиною двох людей повинна бути для нас важною вказівкою, як належить підготовитись до Великого Посту та на які справи потрібно звернути увагу у своєму духовному розвитку.
Дорогі у Христсі Сестри і Брати!
Притча про Митаря і Фарисея є одною з найкоротших Христових розповідей та одночасно зрозумілою для всіх нас і одночасно дуже вимовною. Мабуть немає потреби затримуватись довше над нею. При добрій волі ми готові дуже багато навчитись з цієї картини, яку своїм словом змалював Христос.
Без сумніву теж, в цих днях, нашу увагу притягають ще інші події. Останні дні минулого тижня, головно п’ятниця та субота, принесли досить тривожні для всіх нас вісті про щораз більше небезпечну ситуацію на українсько-російському кордоні та про дуже велику загрозу збройної агресії з боку Росії на українські землі. Сполучені Штати Америки та інші європейські держави звернулись з закликом до своїх громадян, які перебувають в Україні, негайно залишити територію України, що ще збільшило напругу та страх перед можливою новою війною в Україні, яка могла б принести дуже більше жертв, як ця, яка в Донбасі, триває вже вісім років.
Наша Церква в Польщі, в цьому числі також наша Вроцлавсько-Кошалінська єпархія і всі наші парафії, включно з тутешньою катедральною парафіяльною громадою, становлять, особливо протягом останніх двадцяти років, специфічну спільноту. Фундаменти цієї спільноти поклали, виселені 75 років тому з рідних земель Закерзоння, від Лемківщини, через Перемищину, Ярославщину аж по Любачівщину та Грубешівщину, наші батьки та діди і прадіди. Сьогодні ця спільнота скріплена присутністю новоприбулих до Польщі громадян України, для яких можливість спалаху нової війни в Україні є особливо болючою та тривожною. Там, в Україні, проживають їхні, тобто ваші, бо вас є тут сьогодні більшість, найближчі – батьки, чоловіки, жінки, діти, рідні. Хоча ми, виселенці акції Вісла, яка розпочалась 28 квітня 1947 р., ціле своє життя прожили у Польщі, то все ж таки варто пам’ятати, що після закінчення ІІ світової війни, біля пів мільйона українців з Польщі, було в роках 1944-46 виселено на Радянську Україну. Тільки з Боднарки, на Лемківщині, з рідного села мого батька, вислено в Харківську область 128 родин, в яких було 552 особи. Тому ми всі, незалежно від цього, чи від народження проживаємо у Польщі, чи приїхали тут протягом останніх років, подібно переживаємо все те, що діється в Україні, те, чи там є мир, чи теж загрожує нова війна.
Кожний, хто слідить за подіями, які збуваються на схід від польських кордонів, без сумніву може бути переляканий можливим розвитком ситуації та можливим вибухом збройного конфлікту. З надією очікуємо комунікатів про можливий консенус дипломатичних старань, які могли б зберегти мир без воєнних дій, без проливу крові та з заґварантованням Україні та іншим державам права до власного самостановлення та збереження територіяльної єдності.
Не втрачаємо надії на те, що дипломатичні дії, розмови а також здоровий розум відповідальних людей, допоможуть віддалити найбільш небезпечний сценарій, яким була б повномасштабна війна викликана Росією. В часі останньої загальної авдієнції, 9 лютого, цього року, Папа Франциск сказав такі слова: «Хочу подякувати всім людям і спільнотам, які 26 січня єдналися в молитві за мир в Україні. Не переставаймо випрошувати у Бога миру, аби напруження та загроза війни були подолані шляхом серйозного діалогу, і щоб до цього змогли причинитися також і переговори у Нормандському форматі. Не забуваймо: війна – це безумство!» – наголосив Святіший Отець.
Мабуть ми всі згідні зі словами Папи, що війна це безумство, яке приносить руїну, не тільки будинків, не тільки міст і сіл, не тільки цілих держав, але передовсім приносить руїну людської спільноти, людської моралі, взаємних міжлюдських реляцій та головне, несе смерть невинних людей. Ніхто також не знає, як і на чию користь, могла б остаточно закінчитись війна. Не відомо взагалі, чи при доступних сьогодні арсеналах зброї взагалі були б переможці в можливій війні. Проблема в цьому, що не всі, головні ці, в руках яких знаходиться відповідальність за головні рішення, розуміють сенс цих слів та наслідків, які можуть принести прийняті ними рішення. А нажаль в кожний час, бувають сліпі люди, які, маючи очі, не бачать що можуть сподіяти своїми рішеннями.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Не маємо безпосереднього впливу на це, що діяється довкола кордонів України з Росією. Не маємо також безпосереднього впливу на це, чи збройний конфлікт остаточно наступить, чи ні. Однак теж ми, як християни, як люди віруючі, не є так зовсім безборонні, щоб нічого від нас не залежало. Можемо впливати на нашу дійсність включаючись у молитву та приймаючи посні зобов’язання.
Неповних три тижні тому, в середу 26 січня, цілий світ молився за мир в Україні. Постійно за мир в Україні молиться та постить ціла наша Церква, особливо в Україні, але також поза її межами. Поодинокі єпархії нашої Церкви моляться і постять в поодинокі дні тижня, в наміренні миру в Україні. Закликаю вірних нашої єпархії також приєднались до цієї молитви. Хто спроможний і почувається на силі, нехай своєю молитвою і постом в середу, включиться у молитовний штурм до неба за мир в Україні.
Як я скоріше згадав, Папа Франциск закликає всіх вірних Католицької Церкви дальше продовжувати молитву за мир в Україні. В часі останньої загальної авдієнції Папа сказав: У важких хвилинах віддаймо все Доброму Богові. Молімся в наміренні України!
Про мир в Україні молиться також Латинська Церква у Польщі. Голова Єпископської Конференції, Архієпископ Станіслав Ґондецкі, звернувся вчора, за посередництвом єпархіяльних єпископів, з закликом до всіх латинських священників у Польщі, щоб разом з вірними постили та молились за мир в Україні та возносили до Господа, в часі Божественних Літургій, так в неділю, як і у будні, Суплікацію в наміренні миру.
Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-католицької Церкви, звернувся вчора, в часі проповіді на Празник Трьох Святитель, до наших вірних, наступними словами: Ми знаємо, що кожен конфлікт всередині нашої держави лише буде прикликати зовнішнього агресора. Тому сьогодні ми молимося: В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай!
Благаючи в молитві за мир в Україні пам’ятаймо одночасно про те, щоб ми самі не були причиною ослаблення Церкви і Держави, чого наслідком може бути зазіхання інших на нашу свободу та на мир. В наших молитвах не тільки просім про єдність і мир, але будьмо також тими, які їх творять довкола себе. Тоді не буде потреби боятись жодного ворога чи агресора.
На закінчення сьогоднішньої Божественної Літургії, заки ще діти розпічнуть виставу Різдвяного Вертепу, приєднаймося до молитви цілої нашої Церкви в наміренні України, співаючи гімн – молитву: Боже великий єдиний, нам Україну храни … .
Христос Раждається!
