Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Сердечно вітаю всіх, присутніх фізично та за посередництвом інтернет-камери, в нашому вроцлавському Соборі, на Божественній Літургії Святого Василія Великого. За нами перший тиждень Чотиридесятниці. Поволі входимо в духовну атмосферу і настрій цього святого часу. Мабуть щораз більше усвідомляємо, що час Великого посту є не тільки періодом в якому випробовуємо ще одну дієту, щоб згубити на вазі кілька зайвих кілограмів. Великий піст це дорога, яка при допомозі молитви, посту та милостині має наблизити нас до зустрічі з Воскреслим Христом. Чудово про піст говорить Стихира на стиховні Утрені минулої п’ятниці: Якщо бажаємо причаститися божественної Пасхи,* що гряде не з Єгипту, а з Сіону,* то покаянням відкиньмо гріховну закваску,* підпережімся умертвінням тілесних принад,* прикрасімо наші ноги взуттям, що не йде на дороги усякого лукавства,* підіпрімося палицею віри.* Не дивімся на ворогів Владичного хреста,* які зі свого черева роблять собі ідола,* але йдім слідом за Спасителем душ наших,* що показав нам перемогу над дияволом.
Великий піст буде постійно підказувати та давати до нашої диспозиції різні засоби та можливості, які мали б допомогти нам успішно його пережити. Помічною в дорозі до зустрічі з Воскреслим Христом є також і сьогоднішня, Перша неділя Великого посту.
В будь-якому церковному календарі знайдемо, що Перша неділя посту називається у Східних Церквах Неділею православ’я. Назва ця має відношення до подій з історії Вселенської Церкви, УІІІ-ІХ століть, неподіленої ще тоді на католицьку і православну. Почавши від 726 р. цілою Христовою Церквою, головно її східною частиною, потрясала фальшива наука, названа іконоборством. Християнам заборонено віддавати честь іконам. Єресь була підтримувана візантійськими цісарями. Приєднались до неї також і частинно єпископи. Ікони були нищені та викидувані з церков а хто не хотів підпорядкуватись цісарським розпорядженням, був переслідуваний. Переслідування, з перервами, тривало майже 120 років. Остаточно єресь іконоборства була засуджена у 843 р. а установлене тоді свято перемоги над єрессю мало бути радісним тріумфом перемоги православ’я, тобто правдивої науки Церкви, над єрессю іконоборства та над іншими фальшивими вченнями, які протягом століть появлялись в Церкві. До сьогоднішнього дня, в Першу неділю Великого посту Церква згадує цю радісну подію з-перед майже 1200-ті років, щоб дати нагоду вірним радіти перемогою правдивого вчення над фальшивою наукою голошеною єретиками.
Формально, сьогоднішнє свято не має нічого спільного з духом Великого посту. Воно пов’язане з цим днем з історичних причин. Подолання єресі іконоборства зійшлось з І Неділею Великого посту і святкування цього дня, як тріумфу ортодоксії над єрессю, у першу неділю посту, залишилось до сьогоднішнього дня традицією цілої Східної Церкви.
Сьогодні можемо отже згадувати події які мали місце в Константинополі у 843 р. Можемо згадувати людей які причинились до остаточного подолання єресі іконоборства. Можемо також наводити імена тодішніх людей, які були винні виникненню фальшивого вчення про заборону почитання ікон. Можемо говорити про систему тодішньої влади, яка на Сході рішала також у церковних справах. Але можемо теж скористати з нагоди щоб поставити собі запитання про нашу віру, про її ортодоксію, про її згідність з вченням Христа і Церкви. В часі Великого посту питаємо себе найчастіше яким гріхами зневажаємо Бога і ближнього. Але варто поставити собі глибше запитання: чи і як віримо, чи наша віра є згідною з тим, чого навчає Церква, чи взагалі цікавимось яким є вчення Церкви?
Вчення, яке сьогодні голосить Христова Церква, залишив нам Ісус Христос. Це Добра Новина про спасіння, зібрана у чотирьох Євангеліях, списаних євангелистами Матеєм, Марком, Лукою та Іваном. Христове вчення зберегли та переказували народові Христові апостоли і учні а пізніше наступні покоління їхніх учнів.
Початково Христове вчення було переказуване у спільноті перших християн в усній формі. З часом виникла потреба уточнити це вчення, окреслити його та зібрати у короткі, доступні і зрозумілі для всіх формули. Це завдання припало до виконання Церкві, яка в першому тисячолітті скликала ряд, спільних для Сходу і Заходу, соборів, тобто збору єпископів, яких завданням було врегулювати та окреслити догматичне і моральне вчення Церкви. Перший Собор, який відбувся 325 р. в Нікеї, прийняв перше офіційне християнське визнання віри. Воно було доповнюване опісля наступними соборами. Остаточну версію, яка містить головні правди нашої віри, відмовляємо в часі кожної Служби Божої. Для полегшення вірним Церква сформувала також Шість правд віри, в яких зібрано головні засади нашої віри. Кожний християнин повинен їх знати напам’ять. Єпископи зібрані на соборах засуджували фальшиве вчення, незгідне з прийнятим офіційним Символом віри та тих, які його голосили.
Всі ми, єпископи, священики, монашество і вірні, бувши членами Церкви, зобов’язані приймати правди Христової віри, які проголошує Церква. В нашому імені, в часі Святого Хрещення, про нашу віру заявляли наші батьки та батьки хресні. Пізніше вже ми самі, маючи свідомість і вільну волю, приступаючи до наступних Святих Таїнств, підтверджували особисто, що приймаємо правди Христової віри. Кандидат на священника, у хвилині ієрейських свячень, складає під присягою визнання віри. Особливо точне визнання віри, з глибоким поясненням, складає кандидат в єпископи, присягаючи опісля на Святе Євангеліє. Бувши членами Церкви всі ми зобов’язані вірити так, як навчає Церква. Якщо хтось відкидає бодай деякі правди віри, сам ставляє себе поза Церквою. Якщо починає вірити і вчити інакше, як навчає Церква, наражується, що може фактично стати єретиком, хоча сьогодні не любимо вживати цього слова. Тому для християнина визнання віри, зміст правд які приймаємо, в які віримо та які окреслюють нас, як християн, повинні бути у житті дуже важними. Нашим обов’язком є пізнавати вчення Церкви, тобто депозит віри, жити ним та охороняти його, коли він загрожений, так, як мало це місце 1200 років тому, в часі панування єресі іконоборства та переслідування християн. Тоді християни, які не приймали єретичної науки, ставали в оборі почитання ікон, хоча часто означало це для них переслідування а навіть смерть.
Коли ідеться про нашу ортодоксію то в практиці буває нажаль деколи й так, що зміст нашої віри відстає від цього, що навчає Церква. Деякі з тут присутніх може пам’ятають, що перед двома роками працівники і студенти Українського Католицького Університету у Львові проводили в Польщі, між іншими у Вроцлаві, соціологічне опитування посеред осіб прибулих з України. В анонімному опитуванні були теж запитання про віру. Виявилось, що поміж греко-католиками 15% радше не вірить а 5% безумовно не вірить у воскресіння з мертвих. Поміж православними 33% радше не вірить у воскресіння з мертвих а безумовно ні – 20%. У Пресвяту Трійцю не вірить 9% греко-католиків та 24 % православних. Але за те в інкарнацію вірить 29% греко-католиків та 43% православних. У силу ворожіння і екстрасенсорики вірить 25% (1/4) греко-католиків і 42% православних. Коли б провести опитування посеред нашими місцевими вірними, без сумніву висліди були б також цікаві.
Пізною осінню минулого року, коли в польських містах проходили голосні спротиви проти введеним обмеженням щодо абортів, медіа показали одну молоду особи, яка в одному місті, недалеко Вроцлава, стояла в костелі з банером на якому був напис: Modlę się o prawo do aborcji / Молюсь про право до аборту. Мала б бути це віруюча особа, якщо заявляла що молиться. Але молилась про право вбивати ненароджене життя, коли п’ята Заповідь Божа говорить: Не вбивай. Повне нерозуміння віри. Не відомо як в такій ситуації заховатись: чи сміятись, чи плакати? Мабуть належало б плакати.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Можна обмежити своє переживання посту до повздержності від споживання окресленого роду страв та до участі у великопосних реколекціях. Але час Великого посту є особливою нагодою, щоб доглибно приглянутись своєму християнському життю. Це між іншими також добра нагода, щоб застановитись над нашою вірою: чи віримо в те, що навчає Церква, чи не заперечуємо деяким правдам християнського депозиту віри, чи не додаємо до змісту нашої віри своїх власних елементів, які походять з поганства, окультизму, чи інших релігійних систем? Варто провірити, чи знаємо головні правди нашої віри? Найпростіше провірити чи ми могли б вичислити, тут і тепер, шість головних правд віри? Варто провірити чи знаємо напам’ять Символ віри, тобто молитву: Вірую в єдиного Бога … і чи розуміємо те, що виповідаємо словами цієї молитви? Варто запитати себе, чи не підписуємось під різними заявами, яких зміст, бодай частинно може суперечити вченню Церкви? Дуже актуальним є запитання про наші персональні конта на різних інтернетових форах, при яких ставляємо деколи різні символи та знаки, які відкрито можуть суперечити вченню Церкви в моральних та догматичних справах. Варто добре застановитись заки вирішимо це зробити, бо можемо тим самим дати прилюдне свідоцтво що відкидаємо бодай частинно християнське вчення.
Всі ми повинні знати напам’ять Десять Божих заповідей. Зауважмо, що заки дійдемо до тих заповідей, які говорять чого не вільно робити: Не вбивай; Не чини перелюбу; Не кради; Не свідчи неправдиво на твого ближнього; Не пожадай жінки твого ближнього; Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього – маємо ще вступні заповіді, які на першому місці ставляють питання які стосуються нашої віри: Я- Господь Бог твій; Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене; Не взивай намарно ім’я Господа Бога твого; Пам’ятай день святий святкувати.
Переживаючи Великий Піст будемо брати участь у великопосних реколекціях та мабуть будемо приступати до Святої Сповіді і до Святого Причастя. Підготовляючись до Таїнства Покаяння постараймось зробити собі доглибний іспит совісті, не тільки з того, що ми зробили злого, але запитаймо себе також про нашу віру: чи ми є справді людьми віри, чи знаємо правди нашої віри, чи не заперечуємо деяким з них, чи не віримо у щось що противиться вченню Церкви, чи не даємо часами своєю поставою, своїми словами, символами, жестами прилюдного свідоцтва яке заперечує наше християнство.
Бажаю всім дуже глибоко і корисно пережити час Великого посту, щоб ми справді стали новими людьми відродженими у Христі.
Слава Ісусу Христу!
