Слава Ісусу Христу!
Всечесніші Отці, Преподобні Сестри,
Дорогі у Христі Сестри і Брати,
Четверта Неділя Великого посту ставляє перед наші очі картину зустрічі батька хворої дитини з Христом. На перший погляд подія про яку розповідає сьогодні Євангелист Марко у дев’ятому розділі свого Євангелія, не має надто багато спільного з Великим постом. Батько хлопця, який від народження змагається з важкою неждугою, шукає всіх способів, щоб допомогти своїй дитині. Остаточно звертається до апостолів, яким Христос дав владу над нечистими духами та владу оздоровляти від недуг, щоб вони допомогли його дитині. Коли однак вони виявляються безпорадними, здесперований батько звертається безпосередньо до самого Спасителя, пояснюючи короткими словами цілу ситуацію. Остаточно Христос увільняє дитину від недуги, якої причиною був нечистий дух. При нагоді цієї події розвивається цікавий діалог. Найперше це розмова батька дитини з Ісусом Христом а пізніше наступає розмова Ісуса Христа з апостолами. Варто приглянутись ближче змістові цих діалогів.
Перша розмова це розмова батька дитини зі Спасителем. Батько благає Христа, щоб цей оздоровив його дитину. Пояснює одночасно як проявляється недуга та додає, що апостоли не були спроможні оздоровити його сина. Після цього пояснення ми є свідками гострої реакції Ісуса Христа, якого обурює брак віри, виглядає що так в батька дитини, як також і в апостолів. Слова Христові: О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? (Мк. 9, 19) – промовляють самі за себе. З дальшої частини розмови виникає, що батько хлопця дійсно не був до кінця переконаний чи й сам Христос буде спроможним оздоровити його дитину. Звертається до Спасителя: Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами (Мк. 9, 22). Ці слова батька також порушують Христа, який заявляє, що для віруючої людини все є можливим. Батько швидко рефлектується у своїй помилці і як каже Євангелист Марко: І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози: – Вірую, поможи моєму невірству! (Мк. 9, 24). Ісус Христос викидає злого духа з хлопця, який був причиною його нещастя і здоровою повертає дитину батькові.
Виявилось, що для озоровлення дитини потрібною була віра. Про це виразно говорить Христос: – Все можливе тому, хто вірує (Мр. 9, 23). Батько хлопця скористав з нагоди щоб заявити про свою віру. Про її скріплення у себе просив самого Спасителя. Виглядає також, що свідчення віри батька хворої дитини не було конюнктуральним, тобто не було спричинене тільки бажанням оздоровлення дитини а було його справжнім особистим духовним пережиттям та наверненням.
В дальшій частині сьогоднішнього Євангельського читання ми є свідками наступної розмови. Це розмова апостолів зі Спасителем. Апостоли не могли зрозуміти того, чому виявились безсильними супроти злого духа, який був причиною нещастя дитини та батька. Вони скоріше отримали від Христа владу виганяти злих духів та оздоровляти недужих і часто з цього привілею користали. Тому великим було їхнє здивування, коли цим разом не були спосібні побороти злого. З цієї причини звертаються до Христа з запитанням, що було причиною їхньої безсильності? Отримують відповідь: – Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом (Мр. 9, 29).
Не вистарчить одержати дар від Бога. Потрібно також ним жити на щодень та його розвивати. Отриманий від Бога дар повинен іти в парі з життєвою поставою, з побожністю, з внутрішньою духовною поставою та з вірністю Богові у щоденному житті. Отриманий від Бога дар є подібним до диплому, який отримуємо на закінчення навчання, який гарантує нам наукове звання, яке ми отримали на закінчення школи. Однак диплом не гарантує нам, що з часом, без постійного доповнювання свого знання, дальше залишимось спеціалістами в ділянці про яку свідчить наш диплом.
Одним словом невдача при пробі оздоровлення хлопчини виникала з кількох причин. Передовсім потрібна була віра так з боку батька хлопчини, як і з боку самих апостолів. Бо тим, який має владу і чинить чуда є Бог, не людина. Крім цього, щоб користати з отриманої влади апостоли повинні самі жити глибоким духовним життям в якому повинно також бути місце й на молитву, на піст та на постійне духовне зростання. Інакше їхня постава була б подібною до магії – отримали код до виконування надзвичайних речей і користають з нього.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Подібно як апостоли також кожний з нас, християн, є обдарований різними Божими дарами. Передовсім, на початку нашого життя, ми прийняли Таїнство Хрещення. Це перший дар який отримуємо у житті і який є запорокою нашого спасіння. Без цього дару ми не можемо прийняти жодних інших Святих Таїнств та ми неспосібні користати з овочу Христового відкуплення. Христос відкрито заявляє: Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений. (Mр. 16,16). Хрещення це особливий дар, який увільняє нас від первородного гріха та від усіх інших гріхів, які вчинила людина до цього часу, якщо прийняла хрещення у зрілому віці. Хрещення робить нас членами Церкви, зодягає нас у Христа – як спіаваємо: Ви що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Хрещення обраровує нас даром віри та дарами Святого Духа, якого вповні приймаємо в часі Таїнства Миропомазання. Катехизм нашої Церкви, Христос наша Пасха, так говорить про ці дари: Дари Святого Духа – це дарована людині здатність приймати Бога та бути відкритою до сопричастя з Ним. Цих дарів є сім: мудрість, розум, рада, кріпость, знання, побожність і страх Божий. Про ці дари пророк Ісая провіщав як про ознаки очікуваного Спасителя: «Дух Господній спочине на Ньому, дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання й страху Господнього» (Іс. 11, 2) /Катехизм УГКЦ, 719/. Цей же Катехизм дальше пояснює це наше духовне обдаровання Святим Духом: Навчаючи про ці дари, Святі Отці розвинули вчення про духовні органи чуттів, які відкриває в собі християнин. Подібно до того, як зір, слух та природний інтелект дозволяють людині бачити, чути й розуміти видимий і сотворений світ, Святий Дух дарує людині засоби для сприйняття та розуміння світу невидимого й божественного (…) /Катехизм УГКЦ, 720/.
Протягом цілого нашого життя ми черпаємо з засобів, які повинні допомагати нам постійно зростати у вірі, щораз краще пізнавати Бога та щораз сильніше ставати з Ним у духовній єдності. В цьому допомагає нам можливість слухання Божого Слова, слухання його пояснення і розуміння, що особливо повинно збуватись за посередництвом катехетичного навчання та через слухання Божого Слова у недільному проповідуванні, в часі Божественної Літургії. Ми отримуємо духовні дари приступаючи до інших Святих Таїнств, таких як Покаяння, Подружжя, Єлеопомазання. Ми, священики, отримуємо Священство – дар, яким можемо служити Божому народові, приносячи Безкровну Жертву та уділяючи Пресвяту Євхаристію вірним, проповідуючи Боже Слово та заносячи молитви до Господа за Божий люд.
Всі ми є щедро обдаровані. Але отриманий від Бога дар це одночасно велике зобов’язання. Маємо старатись про отриманий дар, щоб він у нас розвивався, дозрівав та щоб ми могли ним ділитись з іншими. Має це особливе значення власне тепер, в кінці Великого посту та напередодні Страсного Тижня і Світлого Христового Воскресіння. Усвідомлення цінності отриманого від Бога дару та перевірка цього, як його зберігаємо, повинні служити нашій підготовці до зустрічі з Христом Воскреслим. На це звертають увагу останні Христові слова з сьогоднішнього Євангелія: – Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне (Мр. 9, 30). Всім бажаю скріплення віри та постійного зростання і розвитку отриманих духовних дарів.
Слава Ісусу Христу!
Foto: Jan Sułkowski
