Вроцлав, дня 16 листопада 2020 р.
Число: 2020/386
Слава Ісусу Христу!
Всесвітлішим і Всечеснішим Отцям,
Високопреподобному Монашесту,
Дорогим у Христі Сестрам і Братам!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Почавши від понеділка, 19 жовтня, цього року, на понад три тижні, цілий мій світ, разом з моїми обов’язками, зайняттями, задуманими планами і проектами, несподівано повністю забрав SARS-CoV-2, принісши зі собою високу температуру, непереспані ночі, чорні думки, питання про незавершені справи, уяву про закінчення моєї земної мандівки та про осуд, який прийдеться мені почути від нашого Спасителя. В одну мить я став одним з мільйонів людей у цілому світі, для яких вірус з медій, видавалось далекий і теоретичний, став конкретним, зі своїми важкими проявами та наслідками. Для КОВІД-у не мало значення, що я єпископ, що маю плани, що не дійшов ще емеритального віку, що маю ще багато до зроблення. Нічні безсоння я пробував використовувати, між іншими, для зібрання в один список незавершених справ для свого наступника.
Додатково, при кінці першого тижня моєї недуги, відголоси, які почали доходити з-за моїх вікон, у поєднанні з картинами представленими у медіях, вказували на апокаліптичний час. Напливала думка, що надходить край світу та, установленому Богом, порядкові, в якому, кожному, Богом даному житті, належить пошана, почавши від почаття, аж до природної смерті. Складалось враження, також через встановлену форму поховання людей, померлих на КОВІД-19, що смерть людини тратить свою людську і християнську гідність. Все, разом з моєю недугою, справляло дуже гнітюче враження та наводило болючі внутрішні відчуття.
Крім згаданого вище, період моєї недуги був, водночас, часом порожніх вулиць, які я міг оглядати зі своїх вікон. Для багатьох, якщо не для всіх, це також боязнь зараження від іншої особи. Одним словом, страх перед будь-якою людиною на вулиці, яка може бути хворою та, проходячи повз нас, може нас заразити. Досі ми чогось такого не переживали. Люди почали боятись один одного, щоб не бути для себе причиною можливого зараження. Це все тільки доповнювало, згаданий мною раніше, апокаліптичний образ світу, в якому сьогодні прийшлось нам жити.
Дуже швидко, однак, виявилось, що не є це, приинаймні ще, остаточні дні цього світу. Про це вирішив Бог, але, також, завдяки Добрим Людям, які не забули про найбільш потребуючих, тобто про хворих, серед яких прийшлось цього разу опинитися і мені.
За молитву та телефонні дзвінки зі словами священичої та людської солідарності і підтримки дякую Блаженнішому Святославові, нашому Митрополитові Євгенові, Архієпископові сеньйорові Іванові, владиці Василеві Медвіту, який на самому початку моєї недуги запевнив мене про свою молитву. Пам’ятали про мене ще інші наші Владики з цілого світу, які телефонували, та яким дуже дякую за братерську пам’ять, любов і солідарність.
Поміж людьми, яким в цьому місці дуже сердечно хочу подякувати, є лікарі та медичний персонал з цілої Польщі, які консультували мене та робили все, щоб допомогти мені зберегти життя і здоров’я. Без Вас, Дорогі, якщо не була б такою Божа воля, провід нашої Церкви у Польщі міг би сьогодні виглядати зовсім по-інакшому. Дуже дякую за Вашу службу і християнську любов. Залишаюсь Вашим боржником!
За молитву дуже дякую всім Отцям нашої Єпархії, Перемисько-Варшавської Архієпархії, а також духовенству з-поза Митрополії. Одруженим священникам дякую за молитву разом з їмостями та їхніми сім’ями. Дякую за молитву монашеству, яке ніколи не уставало і не устає в молитві за всіх хворих та потребуючих. Надалі виконуйте це своє служіння, бо потребуючих ніколи не буде бракувати у нашому світі. Всіх обнімаю своєю молитовною вдячністю та доручаю Милосердній Любові Бога.
Серед людей, яким особливо дякую, є наші вроцлавські Отці, які служили мені в часі недуги, незважаючи на здоров’я своє і своїх власних родин. Серед них є наші Сестри, але також наші вроцлавські Їмості, які дбали про мене і моє харчування, коли Сестри захворіли. Серед них є мій брат, який зайнявся нашою мамою, коли вона також захворіла. Серед людей, яким хочу дуже сердечно подякувати, є вірні нашої Церкви у Польщі, які пам’ятали в молитві за моє здоров’я. Хочу подякувати всім, які на своїх місцях молились, але також несли і несуть допомогу особам хворим, закритим на карантині, які, без допомоги інших, не були б спроможні вижити. Нехай за цю послугу християнського милосердя всім Вам щедро винагородить Господь!
Наш світ і наша Церква завдячує своє існування доброті людей, які, забувши про себе, пам’ятали творити перед Богом добро іншим. Це Ви, які у своїх хатах кожного дня творите добро. Будоване досі добро не пропало, але, зазвичай, воно є мовчазне і не напрошується на перші сторінки медіальних переказів. Те, що Ви його творите, я мав нагоду переконатись особисто, відбираючи десятки, а то і сотні телефонних дзвінків з запевненням про пам’ять і молитву. Неможливо перелічити навіть частину тих, які відзивались до мене. Щоправда, хворій людині важко дихати, а не те, що говорити, але було мені дуже приємно знати, що Ви пам’ятаєте про мене у своїй молитві. Всім Вам дуже дякую і ніколи про це не забуду!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
За час моєї недуги найбільше враження зробила на мене одна подія. Отець Андрій, – декан і вроцлавський парох, залишив мені вранці Святе Причастя, щоб я запричащався. Я відкрив посудину, в якій був маленький окраєць Божественного Хліба – Тіло нашого Спасителя. Цим разом, однак, для мене, як священника, не на престолі, не на дискосі, а просто в посудині для хворих. З такої перспективи я вже дуже давно, бо ще за часів мого парафіяльного душпастирства, дивився на Найбільшу Таємницю Церкви і світу. Бог добровільно, з власної волі, прийшов у людському тілі на світ, навчав про Боже Царство, прийняв терпіння і смерть на хресті, подолав смерть Своїм Воскресінням та залишився поміж нами, прийнявши вигляд звичайного хліба.
В цей момент, наче стрілою, дійшло до мене, як великим є самоприниження Бога, щоб можливим було Йому залишитись з нами. Будуємо чудові церкви, пам’ятаємо про їхню східну архітектуру, розписуємо іконами стіни, встановлюємо чудові вітражі, а тим часом весь сенс будови храму знаходиться на Престолі, у Службі Божій та у кивоті, в якому залишається Він, наш Спаситель, щоб, в разі потреби, прийти до нас та нас скріпити на життя, але також на важкі його моменти, включно, чи особливо, на момент нашого відходу з цього життя. Без Нього все інше – це тільки прикраси, які є гарні, але, які самі в собі, нічого не означають і не мають жодної сили. В остаточному розрахунку найважливішим є не те, чи ми здорові, вільні від недуги, чи добре почуваємось. Найважливішим є те, чи ми ідемо до спасіння у Христі. На те Христос прийшов на світ і залишився під Євхаристійними Видами, щоб ми, кожен з нас, могли спастися.
Тому пам’ятаймо про нашого Спасителя, який в храмах чекає на нас під видами хліба і вина. Не для священика, не для гарного співу, не для гарних розписів, не для чого-небудь іншого маємо іти до наших церков, але для того, щоб тут зустріти нашого Спасителя, який для нашого спасіння, терпеливо, втаємничено, чекає на нас під видом звичайного окрайця Божественного Хліба.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже щиро, ще раз, дякую всім Вам, Дорогі, за Вашу витривалу молитву, завдяки якій я ще з Вами. Я невимовно вдячний Вам та люблю всіх Вас цілим серцем. Не уставайте в молитві, бо потребуючих хворих не меншає, а з кожним днем стає їх щораз більше у Польщі, в Україні, та всюди, куди тільки звернути погляд. Пам’ятайте про них, про своїх рідних, знайомих, сусідів, членів парафіяльної спільноти, щоб ніхто потребуючий не залишився без опіки.
Пам’ятайте про своїх Отців Душпастирів, бо вони перебувають на «першій лінії фронту» небезпеки зараження, а є лише звичайними слабкими людьми. Пам’ятайте про них у своїй молитві, але також, в разі потреби, якщо буде це можливим з Вашого боку, підтримайте їх фінансово, особливо тепер, коли наші церкви стали майже порожніми з огляду на введені санітарні обмеження. Ваші Отці-Парохи також можуть захворіти та знайтись в потребі, подібно як було зі мною, то ж не залишайте їх на самоті в часі хвороби. І справді, щораз частіше доходять до мене повідомлення про недугу чергового священника, часто з цілою сім’єю. На нашому сайті приміщуємо повідомлення Консисторії про парафії, в яких відкликається Служба Божа з огляду на недугу чи карантин священника. Незалежно, що б, однак, не сталось, пам’ятайте, всі ми є в руках Бога, який чекає на нас під видом дрібного кусника Божественного Хліба.
У цьому важкому час зі щирого серця благословляю Всіх та бажаю Божого благословення і кріпкого здоров’я.
+ Благословення Господнє на Вас!
+ Володимир Р. Ющак
Владика Вроцлавсько-Ґданський
Звернення доручаю прочитати Отцям Душпастирям у всіх наших церквах, замість проповіді, в неділю, 22 листопада 2020 р.
