Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Дуже сердечно вітаю всіх присутніх, фізично і віртуально, на цій Божественній Літургії в нашому Вроцлавському соборі. Не хочеться вірити, що в такий спосіб зустрічаємось вже п’ятий місяць. Сьогодні, подібно як тиждень тому, хочу затриматись не на змісті недільного євангельського читання, але на особі старозавітнього пророка Іллі – святого сьогоднішнього дня. Його пам’ять відзначено в нашому календарі полиєлеєм. Це свято дещо вищого рангу, яке має свою окрему службу.
Найперше, однак, треба пояснити, хто це є – пророк. Мабуть більшості з нас приходить відразу на думку особа, яка пророкує, тобто особа, яка заповідає щось, що має статись у майбутності. Це мав би бути хтось, начебто ворожбит. Однак, у біблійному значенні, пророк – це особа, яка підтримує контакт з Богом та звіщає людям Божу волю. Одним словом, пророк – це свого роду посередник між Богом та людьми. Часто це також особа, яка сповіщає прихід та прикмети майбутнього Месії. Інколи, представляє загальну картину часів, коли це має здійснитись.
Зі Старого Завіту знаємо чотирьох більших, дванадцятьох менших та ще кількох інших пророків. Більші, це: Ісая, Єремія, Єзекиїл та Даниїл. Покровитель сьогоднішнього дня, пророк Ілля, є в групі тих, ще інших, старозавітніх пророків. В Новому Завіті також маємо кілька осіб, яких церковна традиція називає пророками. Головні з них – це св. Іван Хреститель, св. апостол Павло та св. апостол Йоан.
Нас, однак, найбільше цікавить сьогодні особа пророка Іллі. Він жив у ІХ столітті перед Христом, тобто майже три тисяч років тому. Він є тим, який гостро картає тодішнього жидівського царя Ахава та його жінку Єзавель, поганку, за поширення поганського культу в Ізраїлі. За відступництво від Єдиного Бога пророк Ілля спроваджує на Ізраїль кару посухи і голоду. Скликує поганських пророків, щоб ті зложили своїм фальшивим божкам жертву, яку повинен пожерти вогонь з неба. Коли ж їхня жертва не горить, а, принесену Іллею жертву Єдиному Богові, запалює вогонь з неба, пророк Ілля наказує повбивати всіх фальшивих поганських пророків. За це стає втікачем, переслідуваним царицею. Вимучений, підупадає духом та втрачає віру у сенс свого післанництва. Просить Бога про звільнення з місії бути Його пророком. Однак Бог, який з’являється йому на Горі Хорив, у подуві легесенького вітерця, підтримує його та привертає віру у сенс його місії. Ілля покликає свого наступника в особі пророка Єлисея. Пророк Ілля не вмирає природньою смертю, а є забраний Богом до неба у вогняній колісниці.
Про пророка Іллю, як про свідка віри та Божого посланця, згадує старозавітня Книга Хронік, але, передовсім, говорять про нього обидві Книги Царів, які варто прочитати. Часто згадується про нього також і в Новому Завіті. Христос говорить про Івана Хрестителя, як про Іллю, який знову прийшов у світ, щоб сповістити прихід Месії. Особа пророка Іллі була, та є, також дуже актуальною в релігійній традиції жидівського народу. Пророк Ілля є святим для римо-католиків, греко-католиків та православних. Шанують його також і мусульмани. Для багатьох, головно молодих вірних нашої Церкви, ім’я пророка Іллі асоціюється з «Сарептою», тобто з молодіжним рухом з центром у Новиці та Команьчі. В Сарепті Сидонській пророк Ілля перебував у бідної вдови, поганки, яка в часі голоду готова була віддати йому свої останні харчі. За цей вчинок, в часі страшної посухи, яка з приводу відступництва ізраїльського народу від Єдиного Бога, тривала три роки, глечик цієї вдови постійно був повним олії та мала вона вдосталь муки.
Суттєвим є питання про важливість для нас, для теперішнього часу, особи цього старозавітнього пророка, який жив так давно, у зовсім відмінних від наших, часах. Чи є щось, чого ми повинні сьогодні вчитись від нього? Щоб дати відповідь на це запитання потрібно, принаймні в загальному, приглянутись до часів, в яких жив пророк Ілля.
Три тисячі років тому, в поділеному на дві окремі частини Ізраїлі, в північному його царстві, яким володів згаданий вище цар Ахав, жилось людям досить добре. Численні перемоги над противниками причинились до збагачення держави, яка користала з дочасних добродійств та зростала у добробуті. В часі добробуту народ почав, однак, забувати про Єдиного Бога та про заключений з Ним союз. Ізраїльтяни почали перемішуватись з місцевим поганським населенням та поклонятись поганським божкам. Почали будувати для них жертовники на місцевих пагорбах Кармелю та складати на них жертви. Жертовник Єдиного Бога попав в руїну. Народ ізраїльський був на простій дорозі до повного розірвання, укладеного з Богом, союзу. Була небезпека, що ізраїльтяни розминуться зі своїм призначенням як Вибраного Народу. Проблеми не хотів зауважувати цар Ахав, який обстоював свою жінку, поганку, Єзевель. Пророк Ілля, в імені Єдиного Бога, пригадував ізраїльському народові укладену угоду. Однак, народ не був скорим до навернення. Вигідне та повне достатку життя, не надихало бажанням повертати до Божих законів, які вимагали виречення та труду.
Подібне явище спостерігаємо також в наших часах. Добробут та підвищення рівня соціального життя спричиняє, що забуваємо про наш союз з Богом. Забуваємо, що ми охрещені, забуваємо, що зобов’язують нас Божі і церковні заповіді. Якщо навіть формально не відрікаємось Бога, Церкви та віри, то все ж бракує нам часу, щоб практикувати нашу віру. Оправдовуючи себе, говоримо, що мусимо працювати, щоб заробляти гроші на проживання, як також мати час на відпочинок. Подібно, як в часах пророка Іллі, знаходимо собі різних божків, хотілоб ся сказати, більш придатних та практичних. В тому часі ізраїльтяни почитали божків, які були символами мужності, плідності, врожаю, життєвої сили, довголіття. Це вартості, за якими поспішає також сьогоднішня людина. Приходить спокуса виправдовувати себе, що така постава є в сьогоднішньому світі загальною нормою, що так всі живуть. Чому ми мали б жити інакше?
Наслідки такої філософії бачимо вже на Заході. Порожні костели, які щораз частіше приходиться десакралізувати та продавати. Пізніше в них постають помешкання, магазини, різного роду зали, чи навіть фабрики. Деякі храми перестають бути християнськими святинями, перетворюючись найчастіше у мечеті. Можемо говорити, що у Польщі, чи в Україні, такого явища ще немає, але, дивлячись на швидкість процесів, також тих, які ведуть до лаїцизації і дехристиянізації суспільства, можемо сподіватись, що вони швидко прийдуть й до нашої частини Європи. Зрештою, з уст деяких наших вірних вже сьогодні чуємо: «ми приїхали тут працювати і заробляти гроші, а не молитись». Тому пророк Ілля є для нас тим, який перестерігає перед небезпекою втрати віри, єдності з Богом та норм християнської моралі у нашому житті.
Другий переказ пророка Іллі, актуальний також і сьогодні, це заклик ніколи не бути байдужим та не погоджуватись на процеси, які намагаються запанувати над нашим теперішнім світом, над нашим народом, над нашими родинами. Можна сказати, що пророк Ілля залишився, у своїх часах, одиноким праведним, який хотів привернути до життя угоду, укладену між Богом та ізраїльським народом. Він остерігав царя та його поганську дружину. Воював з поганськими фальшивими пророками. Користаючи з отриманої від Бога сили, картав і карав свій народ, що було для нього особливо болючим в часі голоду. Терпів злидні, як і весь його народ. Був втікачем та мусів укриватися перед помстою цариці Єзевель. Бачивши брак успіху, втрачав сенс своєї місії. Не переставав, однак, молитись. У своїй молитві до Бога скаржиться: Буде з мене! Тепер, Господи, візьми мою душу, бо я не ліпший від моїх батьків (1 Цар. 19, 4). Далі він жаліється перед Богом словами: Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт твій, жертовники твої поруйнували й пророків твоїх вістрям меча повбивали. Зоставсь я один та вони намагаються й мене звести зо світу (1 Цар. 19, 10).
Однак Ілля не залишився сам. Бог навідав його. Об’явився йому не у потужньому вітрі, не у землетрусі, не у вогні, але у тихесенькому лагідному вітерці. Бог не втрутився раптово, з вогнем, землетрусом і ураґаном, щоб навести у світі свій порядок. Він скріпив Іллю, дав йому наступника в особі пророка Єлисея. Казав також помазати нових царів для Ізраїля. Врешті, безбожний цар Ахав, почувши гнівні слова Іллі, розірвав на собі одежу та навернувся до Бога Ізраїля.
Світ, у якому прийшлось нам жити, є таким, яким є. Не можемо, однак, попадати в розпуку та погоджуватись на зло, яке в ньому загостило. Не зробимо раптово революцію, щоб привернути у світі Божий порядок. Однак, можемо направляти світ, почавши від себе та від свого довкілля. У цьому процесі можемо покладатися на підтримку Бога. Бог прийде, як до Іллі, у лагідному тихесенькому вітерці.
Всім і кожному бажаю бути сильними духом, не втрачати віри та надії, навіть у найважчих хвилинах, та відчувати Божу присутність не лише у спектакулярних діях, але також в таких маленьких, як подув легесенького вітру.
Слава Ісусу Христу!
