Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
В нашому церковному календарі сьогодні ХХІУ Неділя після Зіслання Святого Духа. В цей день, в часі Божественної Літургії, читається фрагмент Євангелія від св. Луки, який розповідає про оздоровлення Христом жінки хворої на кровотечу та про воскресіння померлої дочки Яіра, голови синагоги. Так в одному як і в другому випадку чудо могло збутись завдяки глибокій вірі осіб згаданих у Євангелії. Найперше це віра жінки, якій Христос сказав: Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі (Лк. 8, 48). До голови синагоги, коли повідомили його про смерть доні, Христос сказав: Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться (Лк. 8, 50).
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
В часі цієї проповіді хочу однак нав’язати до вчорашнього свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. Зміст цього празника не відноситься до жодної події описаної на сторінках Євангелія. Празник має свою ґенезу у старовинній християнській традиції та у так званих апокрифічних книгах, тобто в письмах з перших століть християнства, які не увійшли в склад Нового Завіту. Вони розповідають про різні події з життя Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, чи святих Апостолів, але не становлять певного джерела про початки християнства. Ці розповіді найперше переказувались усно в народі а опісля були списані. Багато з них збереглось до сьогоднішнього дня. Деколи їхній вплив на християнську традицію є досить сильним. Так було й у випадку подій пов’язаних з вчорашнім Богородичним святом.
Апокрифічна традиція передає, що Пресвята Богородиця мала прийти на світ, коли її батьки, святі Йоаким і Анна, були похилі віком. Може власне з цієї причини віддали вони до Єрусалимської Святині свою Доню, коли вона мала всього три рочки. Там мала навчатись жіночого ремесла, вивчати Святе Письмо та мала перебувати на молитві приблизно до закінчення дванадцятого року життя. Це було щось в роді садочка та школи для дітей, при Єрусалимській Святині. Не знаємо чи святі Йоакм і Анна ще жили, коли Пресвята Богородиця повернула до дому зі служби у святині. За недовгий час Вона була заручена святому Йосифові. Дальшу Її історію знаємо вже з Євангельських розповідей. Вчорашній Празник, це пам’ятка віддання Святими Йоакимом і Анною своєї донечки на службу до Святині.
Сьогодні мабуть більшість з нас, якщо не всі, згідні в тому, що віддавати трилітню дитину на кілька років науки і служіння навіть до найкращої школи, не є добрим помислом. Дитина потребує опіки та близькості батьків, потребує їхньої любові і тепла, присутності, та сердечності. Цього не заступить жоден гуртожиток, жоден садочок, ані жодна школа. У декого може повстати здивування, чому Церква святкує таку подію з життя Пресвятої Богородиці.
Попробую віднестись до цього питання. Як я згадав на початку, про цю подію не розповідає Євангеліє, тільки апокрифічні тексти. Тому не знаємо, чи вони передають нам опис справжньої історії, чи тільки богословський переказ. Дальше, Доня Святих Йоакима і Анни була від початку в Божих задумах призначена стати Матірю Спасителя. До цієї місії Вона повинна бути належно підготовлена. Підготовку мала їй забезпечити власне служба та формація в Єрусалимській Святині. В такому теж сенсі належить розуміти можливе віддання Пресвятої Богородиці на службу до Святині в Єрусалимі.
Може однак не всі є ще переконані у такому поясненні. Однак подібне трапляється і в нашому житті. Віднесусь до свого досвіду. Коли давно тому я розпочинав навчання в українському Ліцеї у Лігниці, разом зі мною розпочинало навчання понад сорок моїх товаришів і товаришок. Я до школи мав тільки десять кілометрів і міг доїздити автобусом. Однак більшість моїх товаришів походило з Мазур, з Кошалінщини, з околиць Щеціна і Валча, з Зеленогірщини, з Перемишля, Кракова. Вони до дому мали навіть і сімсот кілометрів. Відвідати батьків могли тільки в часі літніх канікул та на Різдвяні і Великодні Свята. А навчання ми розпочинали як діти, яким було всього п’ятнадцять років. Однак наші батьки давали згоду на виїзд своїх дітей до далекої Лігниці, до замешкання в гуртожитку і не жаліли на це грошей, бо це була своя школа. Знали, що варто це зробити, бо їхніх дітей не тільки навчать там мудрості, але також добре виховають. Подібно було і зі школами в Гурові Ілавецькому та у Білому Борі. Сьогодні випускники цих шкіл становлять значний відсоток нашої інтелігенції у Польщі. Дивлячись в такій перспективі можемо краще зрозуміти богословський сенс відання Пресвятої Богородиці на служіння до Єрусалимської Святині.
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Може однак бути теж інша причина відлучення дітей від сім’ї, з якою важко погодитись. Нажаль, всюди, навіть у багатих суспільствах, мусять існувати доми для дітей, які не мають своїх родин. Це доми сиріт, які втратили своїх батьків, доми дітей, яких відреклись батьки, чи доми дітей, яких потрібно було відібрати їхнім батькам. Це викид совісті для нашого багатого суспільства. Тут немає богословського пояснення. Просто, з якоїсь причини, деякі діти не можуть числити на своїх батьків і потрібно забезпечити їм гідне проживання, тепло батьківської любові у формі заступчого родинного дому чи вихователів, які будуть старатись бути для них люблячими заступчими батьками. Ми свідомі однак, що це дуже важке у практиці.
Вчорашній Празник повинен увразливити нас на деякі аспекти, які стосуються формації та виховання маймолодших членів наших родин. Передовсім дорослі мусять бути свідомі своєї відповідальності за людську, інтелектуальну, духовну, релігійну та патріотичну формацію своїх дітей. В цих різних площинах є теж градація вартостей. Духовна, релігійна, громадська формація не може програвати з навчанням чергової чужої мови, з навчанням музики чи спорту. Потрібно бути також свідомим, що формація, яка стосується духовних вартостей, потребує більше часу, заангажовання і прикладу батьків а також й коштів. Але не можна з неї резигнувати під жодним претекстом. Бо інакше виховаємо у своїх хатах людей чужих своїй Церкві, громаді а навіть родині. Варто і потрібно заінвестувати в це виховання.
Друге, на що ми повинні бути вражливими, це здорове родинне середовище, яке повинно давати молодій людині опертя, вдоволення та повинно чинити її щасливою. Дуже важко заступити дитині її власну родину. Тому батьки повинні дбати, щоб за всяку ціну запевнити дитині щастя у рідній хаті. І не ідеться тут про це, щоб забезпечити її матеріально, у найкращі та маркові речі, але коштом неприсутності батьків в родині. Краще дати менше, але за це мати можливість більше часу бити з дитиною. Жодна дитина не повинна також, з причини вини батьків, бути примушена залишати рідний дім та переноситись до дому дитини, сиротинця, або до іншої родини.
На нас, старших, спочиває відповідальність за молоде покоління. В міру своїх можливостей, але також прийнятих зобов’язань, які маємо, як батьки, чи вихователі, ми повинні за всяку ціну дбати, щоб діти в родинах отримали належну духовну та інтелектуальну формацію і виховання та щоб у своїх родинах пережили вони радісне і щасливе дитинство. Пам’ятаймо про це також у своїх молитвах та в часі цієї Божественної Літургії.
Слава Ісусу Христу!
