Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Цьогорічна пандемія коронавіруса мала, та надалі має, величезний вплив на ціле наше, також і релігійне, життя. Вистачить пригадати, що у перший день Великодніх Свят на Службах Божих в наших церквах могло молитись максимально п’ять осіб. Півтора тижніа тому Латинська Церква відзначала празник Пресвятої Євхаристії, який, з огляду на епідемічну загрозу, проходив без традиційної Євхаристійної процесії вулицями міст.
Хоча влада поступово скасовує, введені раніше, санітарні обмеження, все ж таки всі парафіяльні спільноти, також наші, до сьогоднішнього дня відчувають наслідки пандемії та протиепідемічних обмежень. Частина людей поволі повертається до молитви в храмах, але частина, найчастіше з огляду на побоювання про своє здоров’я, далі тримається здалека від місць більшого скупчення людей, також і від церков. Не знаємо, які ще наслідки залишить на постійно пандемія в наших парафіяльних спільнотах, в яких певна частина вірних звикла користати з, уділеної раніше, диспензи від обов’язку участі у недільній Службі Божій та, не зауважила досі, що диспенза була вже відкликана. Питання наслідків в релігійному житті після відступу пандемії, залишається на сьогоднішній день для нас великою невідомою.
На сьогоднішню, ІІ Неділю після Зіслання Святого Духа, переносимо в нашій Церкві, з минулого четверга, святкування Празника Пресвятої Євхаристії. Знаємо, що довкола святкування цього Празника в нашій Церкві, від давна ведеться гаряча дискусія. Традиція цього святкування прийшла до нас з Заходу. Але у нас цей празник вже має також свою історію і традицію та інший, відмінний від латинського обряду, характер. Мабуть, вже у жодній з наших парафій не проводяться цього дня Євхаристійні процесії. Празник Пресвятої Євхаристії в особливий спосіб усвідомлює нам, що у Східних Церквах Пресвята Євхаристія є поєднана зі служінням Божественної Літургії та становить центр її життя. Культ Пресвятої Євхаристії у нас – це жива участь у Божественній Літургії, вершиною якої повинно бути приступання вірних до Святого Причастя. Якщо не було б Пресвятої Євхаристії, то не було б і Церкви. Тому, при нагоді сьогоднішнього свята, варто пересвідчитись у нашому ставленні до Пресвятої Євхаристії, яка повинна гуртувати всіх нас біля престолу в часі Божественної Літургії. Варто також застановитись, який вплив на наше ставлення до Євхаристії має цьогорічна пошесть коронавіруса.
Щоб зрозуміти, чим є Пресвята Євхаристія, слід сягнути до джерела, тобто до слів Христових. Святий Лука, у 22 розділі свого Євангелія, наводить Христові слова, сказані до апостолів: Я сильно бажав спожити оцю Пасху з вами, перш ніж мені страждати, бо кажу вам, Я її більше не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві. (…) І, взявшии хліб, віддав хвалу, переломив, дав їм і мовив: Це – Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин. Так само чашу по вечері, кажучи: Ця чаша – це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається (Лк. 22, 14-20).
Церква від початку була вірною Господньому наказові. Апостоли, разом з Христовими учнями та першими христянами, збирались першого дня тижня, тобто у неділю, на Ламанні Хліба. Численні свідоцтва про цю практику у первісній Церкві знаходимо в Апостольських Діяннях.
Протягом двадцяти століть Пресвята Євхаристія завжди стояла в центрі церковного життя та була поєднана зі служінням Божественної Літургії та зі Святим Причастям. Катехизм Католицької Церкви так говорить про Пресвяту Євхаристію: Пресвята Євхаристія – «джерело і вершина всього християнського життя». «Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, пов’язані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі весь духовний скарб Церкви, тобто самого Христа – нашу Пасху» (ККЦ, 1324). Катехизм дальше продовжує навчання про Пресвяту Євхаристію, пояснюючи чим вона є для Церкви та Божого Народу: Євхаристія означає і здійснює спільність життя з Богом і єдність Божого Народу, які роблять Церкву тим, чим вона є. У ній ми знаходимо одночасно вершину діяння, яким Бог освячує світ у Христі, і вершину культу, який люди у Святому Дусі віддають Христові і через Нього – Отцеві (ККЦ, 1235).
Також Катехизм УГКЦ Христос наша Пасха пояснює, як ми повинні розуміти Пресвяту Євхаристію та як повинні до неї ставитись: Божественна Літургія є спомином, триванням Тайної Вечері: «Вечері твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми». Як на Тайній Вечері Христос причащав апостолів своїм Тілом і Кров’ю, так на Літургії Він причащає нас: «коли бачиш, що священик подає тобі Святі Дари, то думай, що робить це не священик, а сам Христос простягає до тебе руки». Ікона Причастя апостолів, як і ікона Тайної Вечері, зображає те, що відбувається на Літургії: Христос причащає Своїм Тілом і Кров’ю апостолів, які представляють усіх вірних. На Літургії перед Причастям священик молиться: «Сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям» (КУГКЦ, 435).
Катехизм нашої Церкви пригадує нам також, що ми зобов’язані приступати до Господньої трапези та причащатися: Святе Причастя увінчує участь християнина в Божественній Літургії. «Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його кров, не матимете життя в собі» (Йо. 6, 53). Святі отці наголошували на необхідності причащатися на Літургії (…). Для християнина сповнювати заповідь Божу «Пам’ятай день святий святкувати» означає брати участь у Святій Літургії в неділі та свята. Задля духовного зростання Церква заохочує християнина якомога частіше приступати до Святого Причастя. Святий апостол Павло повчає: «Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (1 Кр. 11, 28). Готуючись до святого Причастя, вірні іспитують власну совість і зберігають євхаристійний піст (КУГКЦ, 445).
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
На початку епідемії прийшлось нам, єпископам, прийняти дуже важке та болюче рішення про припинення уділювання вірним Святого Причастя в часі Божественної Літургії. Після того, як це рішення було відмінено, частина наших вірних, лякаючись небезпеки можливого зараження, надалі не наважується приступати до Євхаристійної трапези.
При цьому варто зауважити, що разом з резиґнацією з Пресвятої Євхаристії в часі епідемічної загрози, спостерігаємо також занедбання якоїсь частини наших вірних до Святого Таїнства Покаяння, тобто Святої Сповіді. На жаль, частина наших вірних залишилась в цьому році без Великодньої Святої Сповіді та без Великоднього Святого Причастя, хоча наші душпастирі приймали відповідні душпастирські заходи, щоб, найпізніше до Зелених Свят, дати можливість всім висповідатись. Брак Великодньої Сповіді та Пресвятої Євхаристії є недотриманням однієї з церковних заповідей, яка наказує нам, під тяжким гріхом, принайменше раз у році, власне у Великодньому часі, сповідатись і причащатись. Тому варто пам’ятати також про те, чого Церква навчає про наші зобов’язання щодо Пресвятої Євхаристії.
Згадавши про Празник Пресвятої Євхаристії, часами чуємо, що це не є наше свято. Звичайно, дискусія на цьому закінчується. Справді, ніхто не змушує нас брати участь у Євхаристійних процесіях. Пам’ятаймо, однак, що в центрі нашого духовного та церковного життя є Христос, укритий під Євхаристійними Видами. Без Нього не могла б існувати Церква. Вона, однак, завдяки Пресвятій Євхаристії, перетривала гоніння за комуністичних часів в Україні, як також переслідування у післявоєнні часи у Польщі. Перетривала, бо в її центрі завжди була Пресвята Євхаристія – Служба Божа, яку в Україні відправляли по хатах підпільні єпископи та священники. Божественна Літургія була також центром життя наших парафіяльних громад, тоді т.зв. placówek duszpasterskich, у Польщі. Тому тепер, коли, дякувати Богові, проминули часи гонінь і переслідування Церкви, коли служіння Божественної Літургії не є забороненим, пам’ятаймо вчення Церкви, подане у Катехизмі Католицької Церкви: через відправлювання Євхаристії ми вже тепер єднаємося з небесною Літургією й випереджаємо вічне життя, коли Бог буде всім у всьому (ККЦ, 1326).
Духовної потіхи нехай надають нам також Христові слова, записані св. Євангелистом Йоаном в шостому розділі: „Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня”. (Ів. 6, 54).
Слава Ісусу Христу!
