Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Вітаю всіх, реально та віртуально, присутніх в нашій Каплиці Гохберґа в Неділю Отців І Нікейського Собору. Від Христового Воскресіння до Вознесіння Господнього минуло вже сорок днів. Тепер ще залишається десять днів, які відділяють Празник Вознесіння Господнього від Зіслання Святого Духа, тобто від П’ятидесятниці. Ця назва звертає нашу увагу на п’ятдесят днів поміж Христовим Воскресінням та Зісланням Святого Духа.
Рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, в часі, від Вознесіння Господнього до Зіслання Святого Духа, у нашій Церкві триває Декада Місійності, тобто десятиденне підготування до святкування П’ятидесятниці, яке дає нам нагоду осмислити великий дар для Церкви, яким є Святий Дух. Кожен день Декади місійності означений окремою темою. Це, одночасно, нагода, щоб застановитись над основними правдами нашої віри, та місією і потребами Церкви. Це також нагода, щоб своїми пожертвами підтримати місійну діяльність нашої Церкви, яка іде, слідом за своїми вірними, по цілому світі. Душпастирські матеріали Декади місійності є доступні на нашому єпархіальному сайті www.cerkiew.net.pl . Після Празника Зіслання Святого Духа розпочнемо звичайний літургійний час, який триватиме аж до початку Великого Посту у 2021 р.
Сьогоднішня неділя присвячена пам’яті святих отців, учасників І Вселенського Собору, який відбувся у 325 р. У 313 р., після трьох століть переслідувань, християнство, врешті, отримало державне визнання у Римській Імперії. Закінчилися переслідування. Імператор Константин скликав всіх тодішніх єпископів на робочу зустріч до Нікеї, яка лежить у сьогоднішній Туреччині, недалеко Константинополя. У Соборі взяло участь, правдоподібно, біля 250-ти єпископів зі Сходу та Заходу. На засіданнях був присутній римський імператор Константин. В часі засідань соборові Отці затвердили текст, так званого, Нікейського Визання Віри та окреслили вчення Церкви про Бога Отця та про Сина Божого, визнаючи Божество Ісуса Христа. Одночасно, відкинуто вчення Арія, який заперечував Христове Божество. Присутні на Соборі Отці встановили також дату щорічного святкування Христового Воскресіння, визначаючи її на першу неділю після першої весняної повні місяця. Імператор видав розпорядження про щорічне святкування Пасхи Господньої у цілій Імперії. Собор зайнявся також іншими, важливими для Церкви, дисциплінарними та організаційними справами. Хоча наступний Синод, який проходив у 381 р. в Константинополі, дещо скоригував, прийняте тоді богословське вчення, рішення Отців І Нікейського Собору залишаються живими та актуальними для Церков Сходу і Заходу до сьогоднішнього дня.
Єпископам, учасникам соборових засідань, ішлось, в першу чергу, про прийняття та закріплення офіційного вчення Церкви, яке повинно бути згідне з Христовим навчанням та з традицією первісної Церкви. Найбільшою загрозою для збереження правдивого вчення Церкви, була тоді наука, голошена Арієм, одним з тодішніх священників. Він навчав, що Христос не був рівним Отцеві, лише вибраною Богом людиною. Собор в Нікеї відкинув це вчення. Однак, в пізніших роках, деякі тодішні богослови почали піддавати сумніву богословське вчення І Нікейського Собору. Дискусія про взаємне відношення поміж Богом Отцем та Сином Божим перенеслась, дослівно, на вулиці. Святий Григорій Ніський писав про тодішню атмосферу, яка панувала в місті поміж фінансистами, гендлярами, власниками тодішніх гостинниць: Якщо запитаєш про гроші, відповідять тобі дисертацією про Зродженого і Незродженого; якщо запитаєш, скільки коштує хліб, відповідять тобі: Отець є більшим від Сина; якщо скажеш, що купіль є добре підготованою, то відповідять тобі, що Син постав з небуття.
Дякувати Богові, ми не маємо сьогодні таких богословських проблем. Не дискутуємо прилюдно та гостро на богословські теми. Можна сказати, що це добрий знак, бо може означати, що не маємо сумнівів щодо богословського вчення Церкви. Якщо на релігійній площині трапляються непорозуміння та дискусії, чи навіть конфлікти, то стосуються вони радше моральної тематики: що є добре, а що зле, що можна, а чого не можна робити християнинові. Тематика цих дискусій стосується таких справ, як: аборти, чи можна, чи не можна їх робити, дошлюбної чистоти молодих пар та позашлюбного співжиття, розлучень, тобто розводів, гомосексуальних пар, евтаназії, тобто вбивання людей на бажання. Ці дискусії знаємо та чуємо і читаємо про них у медіях.
Якщо не дискутуємо на богословські теми, то можемо сказати, що не маємо застережень до вчення, яке голосить Церква. Але, може це також означати, що не дуже знаємо і не зовсім розуміємо того, чого навчає Церква, або, ще інакше, що ми, великою мірою, не зацікавлені тим, чого вона навчає, тому не розпочинаємо дискусій на ці теми.
Від часу проходження Собору в Нікеї та до отримання Церквою державного визнання, минуло щойно дванадцять років. Тодішнім єпископам, священникам та вірним дуже залежало на тому, щоб Церква прийняла одностайне визнання віри, яке було б згідне з Христовим вченням, щоб, під оглядом визнаваних правд, не було поділу між народом та були впорядковані літургійні та дисциплінарні норми. Всі були свідомі, що від цього буде залежати дальша доля Церкви як Містичного Христового Тіла. Розуміли вони, що, якщо не буде офіційно прийняте визнання віри, то Церква не утримається, людські поділи та непорозуміння розіб’ють Її на догматичній та моральній площині. Для тодішніх християн справи матеріальні були другорядними та менш важними.
Від виходу нашої Церкви з підпілля та отримання нею державного визнання минуло щойно тридцять років. В Україні, у Польщі та в інших країнах Східної Європи вона має тепер унормовану ситуацію під матеріальним, богословським, літургійним та душпастирським оглядом. Найбільшою, мабуть, проблемою Церкви тепер є байдужість її членів до всього, що відноситься до духовного життя. Зустрічаємось, якщо не з запереченням поодиноких правд віри, голошених Церквою, то, найчастіше, з їх незнанням. Не знаю, скільки з нас, які беруть участь у цій молитві, могли б вичислити шість головних правд нашої віри. Мало того, спостерігаємо, що сьогоднішнім християнам не зовсім залежить на тому, щоб пізнавати правди, які голосить Церква, в якій вони прийняли Тайну Хрещення та, устами своїх хресних батьків, просили про віру. Тепер часто зустрічаємось з ситуацією, що християни приймають лише такі правди віри, які їм підходять, відповідають їхньому стилеві життя та видаються зрозумілими. Все інше відкидають, або промовчують. Сьогоднішнє покоління християн не переймається також моральними питаннями. Часто живе так, як їм вигідно та практично, не зважаючи на те, чого вчить Церква.
В часі сьогоднішньої Служби Божої ми читаємо початок Архиєрейської молитви Ісуса Христа, яку записав св. Євангелист Йоан у сімнадцятому розділі. Христос поручає себе Отцеві та молиться за нас, яких Отець дав Йому. Він просить свого Небесного Отця, щоб, коли відійде зі світу, його учні зберегли єдність та були захищені від злого. Христос молиться: Я вже більше не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були вони одно, як ми! (Йо. 17, 11).
Живемо у зовсім відмінних часах, від тих, в яких жив Христос зі своїми учнями та, в яких проходив Перший Нікейський Синод. Виклики, однак, залишаються перед нами ці ж самі: зберегти єдність у вірі, зберегти єдність спільноти та почуватись до відповідальності за Церкву. Тому це, чого навчає Церква, не може бути для нас байдужим. Якщо б так сталось, то слід би поставити собі запитання про сенс нашої приналежності до Церкви. Християнин, який приналежний до Церкви, але не знає, чого вона навчає, не заслуговує на звання християнина. Тому ми зобов’язані пізнавати вчення Церкви. Це стосується не тільки дітей, які зобов’язані ходити на навчання катехизму, але всіх нас. Старші повинні ще більше почуватись до обов’язку поглиблювання християнського вчення, бо вони мають бути першими вчителями віри для своїх дітей, та бути прикладом для інших в родині, в місці праці та всюди, де запровадить їх доля.
На завершення хочу звернутись до всіх учасників сьогоднішньої молитви: не будьте байдужими до правд віри, яких навчає Церква, та до моральності, яку вона проповідує. Пізнавайте та зглиблюйте їх у своєму щоденному житті. Будьте для інших прикладом і зразком, як належить вірити та зберігати у житті Христове вчення. Не будьте байдужими супроти Церкви. Вона дана нам Богом, у ній здійснюється наше спасіння. Будьмо свідомі, що кожен з нас, згідно зі своєю позицією, несе частину відповідальності за Містичне Христове Тіло, яким є Його Церква. Нехай взірцем у цьому будуть для нас сьогодні Отці І Нікейського Собору, яких пам’ять вшановуємо.
Слава Ісусу Христу!
