ПРО ЗАДУШНІ ДНІ
Свята Церква як Містичне Христове Тіло об’єднує всіх охрещених вірних чи вони ще тут на землі, чи вже у славі в небі або чи ще може покутують за свої провини в чистилищі. Тому говоримо про Церкву воюючу, прославлену й терплячу. Усіх членів цієї троякої Церкви пов’язує та сама любов Господа Бога і ближнього. Ту взаємну злуку всіх вірних на землі, святих у небі й душ у чистилищі ми називаємо сопричастям святих. Вона полягає в тому, що святі в небі своїм заступництвом перед Богом можуть помагати й помагають нам на землі й душам у чистилищі. А ці знов можуть молитися за нас, але не можуть собі допомогти, бо час їхніх заслуг уже скінчився. Зате ми можемо їм допомогти своїми молитвами, добрими ділами а передусім жертвою святої Літургії.
І якраз на науці святої віри про сопричастя святих основується прадавня практика Церкви, щоб молитися за тих, які відійшли до вічности. Про цю практику Другий Ватиканський Собор у Догматичній Конституції про Церкву каже: “Признаючи вповні цю спільноту цілого Містичного Тіла Ісуса Христа, Церква на землі від самих початків християнської релігії плекала пам’ять померлих з великою побожністю” (§ 50).
Хоч Церква у своїх щоденних молитвах і богослуженнях пам’ятає про душі померлих, все-таки вона, як добра мати, у часі церковного року призначає ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними, або поминальними.
ПОМИНАЛЬНІ СУБОТИ
- Субота — день молитви за померлих
У нашому церковному календарі не тільки кожний день у році присвячений якомусь празнику чи святому, але й кожний день тижня має свого покровителя.
У понеділок свята Церква почитає ангельські хори, які в небі посідають перше місце після Пресвятої Богородиці. Вівторок присвячений святому Йоанові Хрестителеві, бо він є символом усіх пророків. У середу пригадуємо зраду Ісуса Христа і початок Його страстей та віддаємо честь Животворящому хресту, на якому помер наш Спаситель. У четвер почитаємо святих апостолів і святого о. Миколая. У п’ятницю віддаємо поклін Христовим мукам і його смерти на хресті.
У суботу Господь Бог відпочивав після створення світу, і в суботу Ісус Христос спочив у гробі, спасши людський рід; отже, субота стала символом вічного спочинку і щастя в Бозі. Тому Церква присвятила суботу Всім святим, що відійшли до вічности, але ще не ввійшли у вічний і блаженний відпочинок зі святими в небі. Богородиця не має окремого дня в тижні, тому що кожного дня тижня Церква величає її у своїх богослуженнях. Три дні в тижні (середа, п’ятниця і неділя) по-особливому прославляють Пречисту Діву Марію у зв’язку з муками, смертю і воскресенням Ісуса Христа, у чому вона брала активну участь.
- М’ясопусна субота
Крім згадування про померлих у кожну суботу тижня, маємо ще в нашому церковному році деякі суботи, церковні богослужби яких уповні присвячені молитвам і поминанню померлих. Ті суботи звемо задушними, або поминальними. До них належить субота перед М’ясопусною неділею, друга, третя і четверта субота Великого посту та перед Зеленими святами.
М’ясопусна неділя згадує день Страшного Суду. І тому в суботу перед тим молимося “за всіх від віків померлих християн” , себто за всіх тих, які коли-небудь і де-небудь померли або згинули, про кого, може, ніхто ніколи не молиться, щоб усі вони могли стати на Страшному Суді по правиці вічного Судді.
- Друга, третя і четверта суботи Великого посту
Великий піст — це не тільки час посту й покути, але й молитов за померлих. З цією метою виділено три суботи в пості. У часі Великого посту свята Літургія правиться тільки в суботу й неділю, а в инші дні правиться Літургія Передосвячених Дарів. Щоб померлі не залишилися без ласк і заслуг святої Літургії, то суботу в пості призначено на осібне поминання померлих.
- Зеленосвяточна субота
Зіслання Святого Духа 50-го дня після Воскресення було завершенням справи відкуплення людського роду. Тому свята Церква, бажаючи, щоб і померлі були учасниками дарів відкуплення, у цю суботу поминає всіх від віків спочилих християн. Студитський монаший устав, написаний близько 980 року в студитському монастирі в Константинополі, подає, що в М’ясопусну й Зелену суботи всі монахи йшли на цвинтар молитися за померлих монахів.
- Димитрієва субота
У требнику митрополита Петра Могили сказано ще про поминання померлих у суботу перед празником святого великомученика Димитрія. Та це поминання не є традицією ані Східної Церкви, ані нашого українського народу. Цей звичай прийшов до нас від московської Церкви. Підставою для поминань у цю суботу стала перемога великого князя Димитрія Івановича Донського над татарським ханом Мамаєм 8 вересня 1380 року на Куликовому Полі. Князь Димитрій Донський (1362-1389) після перемоги наказав щорічно поминати воїнів, які полягли в тій битві. З часом почали поминати не лише воїнів, а днем поминання стала субота перед святим Димитрієм, мабуть, тому, що сам святий був воїном.
IНШІ ПОМИНАЛЬНІ ДНІ
- Третини; Дев’ятини; Сороковини
Східна Церква має прадавній звичай поминати померлих 3-го, 9-го і 40-го дня після смерти, тому і ці дні звуться третини, дев’ятини й сорочини або чотиридесятини. Ті поминання сягають апостольських часів. Посна Тріодь у синаксарі (духовній науці) на М’ясопусну суботу пояснює, чому якраз у згадані дні поминаємо померлих: “Творимо третини, бо третього дня змінюється обличчя покійника, дев’ятини, бо 9-го дня розкладається усе тіло, крім серця, а сорочини, бо 40-го дня розкладається і серце”.
У требнику Петра Могили говориться і про духовне значення тих поминальних днів: “Поминання 3-го дня означає, що померлий вірив у Христа, Який воскрес 3-го дня, а також і те, що померлий зберіг три богословські чесноти: віру, надію і любов. Поминанням 9-го дня просимо Господа Бога, щоб через заступництво небесних ангельських хорів упокоїв померлого зі святими на місці грішних ангелів. Поминання 40-го дня на спомин 40-денного Христового посту й 40-го його перебування на землі по своєму воскресенні, а також на спомин 40-го посту Мойсея і пророка Іллі”.
Вищеназвані поминання називаються також сорокоустами. Слово “сорокоуст” дослівно означає: сорок уст, себто моління 40 устами чи священиками. Вірні, щоб гідно пом’янути своїх померлих членів родини у 3-ій, 9-ий чи 40-ий день смерти, давали на відправи до великих церков-соборів, де було багато священиків, щоб у відправах в один день брало участь 40 священиків. Багатші замовляли сорокоусти не тільки в 40 церквах рівночасно, але й через 40 днів, тобто сорок разів по сорок. У часі сорокоустів читають диптихи, тобто списки померлих. Тепер звемо сорокоустами окремі моління за померлих під час Великого посту.
Колись давніше у нас був звичай при відправі парастасу чи панахиди ставити в церкві на тетраподі посудину з коливом. Коливо — грецьке слово, означає кутя, або варена пшениця з медом. Пшениця означає, що тіло померлого колись воскресне, подібно як зернятко пшениці, посіяне в землю, на якийсь час наче завмирає, а відтак сходить і плід приносить. Солодкість меду є символом вічної радости і щастя в небі. Разом із кутею ставлять також три хліби, що мали б означати принос-жерт-ву для померлих. Цю практику схвалює і рекомендує Львівський Синод з 1891 року. (Титул XII, Гл. 1, §2).
- Роковини смерти й похорону
Виявом нашої любови до тих, що відійшли до вічности, є також наші моління в роковини їхньої смерти чи похорону. Це похвальний християнський звичай у роковини давати на відправу святої Літургії, парастасу чи панахиди. Так ми засвідчуємо нашу любов до дорогих нам померлих і нашу вдячність їм.
- День після празника храму
Львівський Синод зазначає, що це звичай нашої Церкви — наступного дня після празника храму правити святу Літургію і чин за померлих. Якщо б той день випав тоді, коли не можна правити Літургії за померлих, то це поминання треба перенести на инший найближчий день (Титул XII, Гл. І).
- Проводи на цвинтар у воскресному часі
У нашого народу був гарний звичай другого або третього для Великодніх свят або також у Томину неділю йти з процесією на цвинтар і там, на гробах, ставити хліби та правити панахиди. Ця практика має символічне значення: живі в часі воскреснім ідуть до померлих, щоб поділитися з ними радістю Христового Воскресення.
- Зеленосвяточні поминки на гробах героїв
У новіших часах на землях Галицької України був звичай іти на Зелені свята з процесією на могили тих, які віддали своє життя за Рідний Край, і там правити панахиди за спокій їхніх душ.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Передавши тіло на рани* і витерпівши гіркі муки* та насильну смерть, всехвальні мученики,* ви посоромили мучителів і знищили ідольські кумири,* проповідуючи Христа, єдиного Бога і Владику.* Тому стоїте при ньому, славні Вінценосці,* спільно з ангельськими хорами.
Ви показалися божественними проповідниками Слова,* що на землі з’явився,* і навчили всіх побожности,* виклавши православне розуміння божественних слів,* якими ви прогнали далеко від Церкви Христової всякі єресі.* Тому й уведіть усіх, Блаженні, у віків обителі,* як священні слуги Тройці.
Ти, що хмарами зодягаєш небо,* був одінням для святих у світі;* вони витерпіли муки від беззаконних* та знищили ідольський обман.* Їхніми молитвами визволи й нас, Спасе,* від невидимого ворога і спаси нас.
Спогадуючи вірні сьогодні пам’ять поіменно* всіх од віків спочилих, що у вірі жили побожно,* оспівуймо Спаса і Господа, щиро благаючи,* щоб могли вони під час суду дати добру відповідь* тому Богові нашому, що буде судити всю землю,* − щоб у радості праворуч нього сподобилися стати серед праведних* і в світлому причеті святих,* та були достойними небесного його царства.
Власною кров’ю, Спасе, викупив ти людей і смертю своєю визволив нас від гіркої смерти* та подав нам життя вічне воскресінням твоїм. Упокой, Господи, всіх, що побожно спочили:* в пустинях чи в містах,* на морі чи на землі, чи на іншому місці:* князів, архиєреїв, священиків, ченців* і мирян всякого віку й походження,* та сподоби їх небесного твого царства.
Через твоє воскресіння з мертвих, Христе,* смерть уже не панує над тими, що побожно померли.* Тому просимо наполегливо:* Упокой в палатах своїх і на лоні Авраама твоїх слуг,* що, почавши від Адама до нині, чисто тобі служили* – отців і братів наших, і теж приятелів та свояків* і кожну людину, що в житті вірно тобі служила* і до тебе переставилася всяким видом і способом;* сподоби їх, Боже, твого царства.
Плачу і ридаю, коли роздумую про смерть і бачу, що в гробі лежить на образ Божий створена наша краса,* – знівечена, безславна і неподобна.* О чудо! Що це за таємниця з нами діється?* Як же ж це ми підпали тлінності?* Як з’єдналися із смертю?* Воістину, як написано, велінням Бога,* що подає померлим упокій.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Велику славу здобули ви вірою, Святі,* бо не лише в стражданнях перемогли ворога,* але й по смерті проганяєте злих духів,* та виліковуєте недужих, бувши лікарями душ і тіл.* Моліться до Господа про помилування душ наших.
Страстотерпці, що земної втіхи не злюбили,* сподобилися небесних благ* і стали співгромадянами ангелів;* тож задля їх молитов, Господи,* помилуй і спаси нас.
Моліннями за нас святих мучеників і славословленням Христа* всяка омана розвіялась,* і рід людський вірою спасається.
Неначе квіт в’яне й неначе тінь мимо проходить,* так минається всяка людина.* Коли ж сурма сповістить, всі мертві, начебто від землетрусу,* повстануть назустріч тобі, Христе Боже.* Тоді, Владико, душі слуг твоїх, що відійшли від нас,* посели в святих оселях твоїх.
Усю надію мою покладаю* на тебе, Мати Божа,* збережи мене під покровом твоїм.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Священик: Христос, істинний Бог наш, що живими і мертвими володіє, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, преподобних і богоносних отців наших, і всіх святих, душі рабів своїх, що переставилися від нас, в оселях праведних оселить, на лоні Авраама упокоїть і до праведних зачислить, а нас помилує і спасе, як благий і чоловіколюбець.
Хор: Амінь.
Священик: У блаженному успінні вічний упокій подай, Господи, повсякчас згадуваним слугам твоїм (отцям і братам нашим), і вчини їм вічну пам’ять.
Хор: Вічная пам’ять (3 р.)
КОНДАК ПОМЕРЛИМ:
Зі святими упокій, Христе, душі рабів Твоїх, де немає болізні, ні печалі, ні зітхання але життя безконечне.
о Катрій Юліян, ЧСВВ К 29 Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004
о. Петро Фостик
