Початок спасіння – віра наша
„ Віра є запорукою того, чого сподіємося „. (Євр. 11,1)
Лиш кілька днів відділяє нас від тієї великої події, яка збулася в історії людства, тобто від Різдва Христового. Святе Євангеліє і Апостольські Читання цієї неділі бажають якнайкраще настроїти нас душевно до цього празника. І в Євангелії ми чули про родовід Христа-Спасителя, і в листі апостола Павла до Євреїв (гл. 11) розказується про основну передумову надприродного життя, про початок спасіння, тобто віру; без неї ні на що не придадуться нам усі святкування, правники і богослужби. Безвартісними стануть величні святині, безкорисними довгі моління, незліченні поклони, свічечки й гарні колядки, якщо їх не оживлятиме неєхитна сильна віра в Бога, що стався чоловіком і помер ради нашого спасіння. Криза сьогоднішніх християн і Церкви це криза віри. Багато людей сьогодні наче втратили здібність вірити. Даремно намагаємося оздоровити людство, пропагуючи терпеливість, любов, миролюбність, якщо в основі цього всього не буде оновлена наша християнська віра.
„ Віра є запорукою того” каже Апостол „чого сподіваємося доказ речей невидимих. Через неї предки були добре засвідчені”. Не інакше, лиш „вірою ми знаємо, що світ сотворений словом Божим, так що видиме з невидимого постало „. Вірою Авель приніс Богу кращу, ніж Каїн, жертву. Ця віра засвідчила про Авеля, „що він праведний, коли сам Бог дав свідоцтво на користь його дарів”. Без віри, твердить Апостол, „не можна подобатися Богові; бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, які його шукають „.
„Вірою Ной, повчений небесним об’явленням про те, чого не бачено ще, збудував богобоязно ковчег, щоб спасти дім свій” від потопу. Своєю непохитною вірою в слово Боже Ной „ осудив світ і став спадкоємцем праведности „, яка родиться з віри.
„Вірою Авраам, покликаний, послухався і пішов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи куди йде „. Колись сказав був Господь до Авраама: „ Вийди в землі твоєї, в твоєї рідні, і в дому батька твого Е край, що його я тобі покажу… і пішов Авраам, як сказав йому Господь „ (Буття 12,1-4). „Вірою Авраам” каже далі Апостол „ поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака; і то єдинородного приніс у жертву сина „, про якого мав обітницю від Бога, що з нього народиться численне потомство ; тому його й одержав назад, як символ.
„Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили красу дитини, і не злякались царського наказу „. Мойсей же, коли виріс, „ вірою „ відрікся зватися сином дочки фараона; волів радше страждати разом з людом Божим, аніж дознавати дочасної гріховної втіхи”.
Дорогі брати і сестри! Часу не вистачило б мені, якщо бажав би я згадати й решту старозавітніх праведників і пророків, чи й новозавітніх мучеників і страждальників, „що вірою підбивали царства, чинили справедливість, обітниць досягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявляли мужність, наскоки чужинців відбивали”. Інші ж ва віру „наруг і бичів зазнавали та ще й кайданів і в’язниці. Їх каменовано, розрізувано пилою”. За віру святу „їх брано на допити, вони вмирали мечем забиті”. Чимало з них, заради віри в Бога, „тинялися в овечих та козячих шкурах збідовані, гноблені, кривджені „. Праведники і борці за віру, ті „яких світ був не вартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами „.
Тож і ми, дорогі брати, маючи навколо себе таку велику хмару свідків і визнавців віри в Бога Христа Спасителя, відкиньмо від себе всяку обману, сумнів і гріх, а біжім витривало до того, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника і завершителя віри.
Безкорисним буде для нас Різдво Христове, якщо Христос-Спаситель не народиться у кожного особисто, не народиться духово у наших зболілих серцях і душах. А це може здійснитися лищ черев віру. Ісус чекає на те, що ми вийдемо йому назустріч в вірою, бо він початок і основа нашого надприродного життя в Бозі.
Апостол Павло змалював нам спільноту, повну терпіння, переслідувану ради віри. Цим він наміряв побудити нас, людей сього віку, до витривалості в затяжній боротьбі за віру. Саме такий геройський приклад витривалої віри находимо в Христі Ісусі, який є засновником і завершителем віри. Без Христа Ісуса, кожна боротьба, кожне терпіння і все людське життя не мав вартості й ніколи не осягне своєї остаточної мети. Своїм життям і прикладом Ісус показав нам, що упокорення, біль, хрест і смерть, перенесені з вірою, доводять до надприродної радості і вічного щастя.
Тому то, дорогі брати і сестри, ідім назустріч Новонародженому Ісусові з сильною, живою вірою. Ми добре свідомі того, яке значення має Христос для нас у нашому житті тепер і в вічності. Віра, яка 6 лише чинністю нашого розуму, розбудить також бажання нашого серця та рішення нашої волі, щоб повсякденно прямувати до як найтіснішої злуки в Христом Ісусом. Тоді й зродиться в нас несхитна надія, що осягнемо наше вічне життя і щастя в Ньому єдиному.
Передріздвяна пора це час ожидання, молитви, благання і приготування до приходу Христа, який хоче прийти і знову народитись у кожній людській душі, з особлившими своїми ласками і дарами. Не будьмо байдужі, холодні й нечутливі, як колись мешканці Вифлеєму, серед яких Христос не знайшов місця, але мусів шукати притулку в печері за Вифлеємом. Нехай кожний віруючий відчинить широко двері свого серця і душі на прихід новорожденного Ісуса, щоби туди свобідно і радісно міг увійти і народитися наш Спаситель. Тоді несплямленими устами і щирим серцем заспіваємо нашу традиційну колядку:
„ Ісусе милий, ми не багаті, золота дарів не можемо дати! Ми дар ціннійший несем від мира це віра серця і любов щира!” Тоді матимемо право молитись далі: „Глянь оком щирим, о, Божий Сину, на нашу землю, на Україну! Зійшли їй з неба дар превеликий, щоб тя славила на вічні віки!” Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Кульмінаційною точкою зближення Бога і сотворіння є особа Ісуса Христа
Сьогодні у неділю перед Різдвом Церква запрошує нас звернути увагу на першу сторінку Нового Завіту, який починається словами: „Книга Родоводу Ісуса Христа”. Ми чуємо у сьогоднішньому Євангельському читанні (Мт 1,1-25) імена різних старозавітних осіб, які через своє життя крок за кроком зближали прихід на землю Спасителя світу; за кожним з них стоїть певна історія, певний спосіб зближення до Бога.
Євангелист Матей поділяє всю історію старозавітного Ізраїля на історію очікування в чотирьох періодах: час до Авраама, час між Авраамом та Давидом, між Давидом та часом Вавилонської неволі і між неволею та часом народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, Матей показуючи нам Книгу Родоводу Ісуса Христа, вводить нас таким прологом в таїнство народження Господа. Показує, хто є Той, Якого ми очікуємо побачити в оцю різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь: це є Месія, є Той, Хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, Хто буде сповненням обіцянки, яку Бог дав Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні усі народи. Він є Той, Хто народиться з дому Давида, як паросток з пня Єссея, буде сповненням Завіту, який Бог уклав з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, якому не буде кінця. А пророк Ісая, який був словом Божим в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід спасителя не тільки для Ізраїля, але для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, є з дому Царя Давида, є Месія, в Якому Господь Бог сповняє все те, що Він обіцяв на протязі всієї історії Старого Завіту.
„Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог”.
Ці слова пророка Ісаї про таїнство Різдва Христового в особливий спосіб пояснює нам Св. Максим Ісповідник, Отець і Учитель Церкви. Він говорить так: „Спаситель, Який має народитися, з одного боку, Він ввійде в людську історію, прийме на себе людську природу, а з іншого боку, Він є один із Пресвятої Тройці. Таїнство Різдва – це таїнство видимої появи у людському тілі Бога, Творця і Спасителя людського роду”. Св. Максим продовжує так: „Коли Бог сотворив світ, тоді розпочалася космічна Літургія”. Космічна Літургія – це рух зближення між Богом і Його сотворінням. Сотворивши всесвіт, Господь Бог покликав все, що існує, до життя у Собі, а зокрема людину. І ось кульмінаційною точкою цієї Літургії, зближення між Богом і ділом рук Його, між Його сотворінням, є Особа Ісуса Христа, коли Бог і людина навіки поєднуються в одній Особі, в Божественній Особі Ісуса Христа. Тому Той, Хто народиться, є Богом; Той, Який безлітньо народився у вічності від Отця без матері, сьогодні народжується від матері без батька як Еммануїл, про Якого говорить пророк Ісая: „З нами Бог”. Цей гомін „З нами Бог” ми будемо співати в різдвяну ніч, будемо радіти, що Бог є з нами, що ми, як Його сотворіння, не є одинокі у цьому всесвіті, відкинуті і забуті нашим Творцем. Ні! З нами Бог!
У сьогоднішній день, коли ми чуємо про те, як Марія і Йосиф пустилися в дорогу, щоби записатися відповідно до наказу імператора Августа в місті Давида, тому що Дитя, яке народиться, є з дому Давида, ми наче відчуваємо, що вся вселенна зарухалася. Уже мудреці з далекого Сходу подорожують до Ізраїльської землі, випитуючи про місце, де має народитися Спаситель, ідучи за зорею, яка вказує їм шлях. Йосиф і Марія сьогодні […] стукають в доми різних господарів вифлеємських, шукаючи місця, де б переночувати, однак місця їм немає. Сьогодні вся вселенна наче зарухалася, щоб вітати народження Того, Хто є нашим Творцем, Джерелом і Метою нашого життя та існування. Сьогодні Христова Церква запрошує нас теж зарухатися, не сидіти нерухомо, а пуститися в дорогу, щоби віднайти Спасителя, Який приходить сьогодні до кожного з нас, стукає до наших сердець, до наших домівок. Запрошують нас Йосиф і Марія, пастушки, які сторожитимуть свої стада в ночі, мудреці зі Сходу, очима віри відкрити для себе присутність Бога в тілі маленької новонародженої Дитини.
„Ось вам знак, – скажуть ангели цієї ночі до пастушків, – знайдете дитя, положене у яслах”.
Нехай цей новонароджений Спаситель, в Якому радіє вся вселенна, Старозавітні отці, царі і пророки, буде також нашою радістю, а тоді побачимо, що Він звершить діло спасіння кожного з нас, стане частиною історії кожного життя, нашого особистого життя. І тоді ми зможемо усі разом заспівати: „Слава во вишніх Богу, а на землі мир людям доброї волі”. Амінь.
З проповіді Блаженнішого Святослава
Неділя Отців – це день, в який згадується Христовий родовід. Цей родовід вшановує пам’ять всіх родичів Ісуса Христа зі Старого Завіту. Євангеліє від Матея, а разом з ним і Новий Завіт, розпочинається з довгого, незрозумілого і скучного для більшості сучасних читачів списку імен. Ці імена були цікаві хіба що юдеям новозавітних часів, адже передусім для них було написане це Євангеліє. Декого цей список імен навіть міг відкинути від подальшого читання. Виникає перед нами просте питання: „Навіщо його було розміщувати?”. Насправді для цього є кілька причин.
По-перше, Євангеліє від Матея було написане передусім для юдеїв. Цей родовід засвідчував, що Ісус Христос походить з роду царя Давида. Пророцтво каже, що саме з царського роду повинен був народитися довгоочікуваний Месія. Отже, цей родовід є свідоцтвом про народження.
По-друге, Святе Письмо – це збірка книг. Їх Автором є Господь Бог. Основною сюжетною лінією в усіх книгах є відречення людей від Бога внаслідок гріхопадіння та заходи вжиті Господом, щоб повернути людей за Його участю до благодатного стану. Усі книги Святого Письма тісно і змістовно між собою пов’язані. Родовід Ісуса Христа, яким розпочинається Євангеліє від Матея, є плавним переходом, що пов’язує між собою Старий і Новий Заповіти.
По-третє, згідно слів Христових: „Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мт. 11:12). У Святому Письмі є багато незрозумілого. Адже сам апостол Петро підтверджує, що в Біблії було „дещо малозрозумiле” (ІІ Пт. 3:16). Євангелист Лука описом родоводу Месії доводить, що всі люди походять від Бога і заради всіх нас Господь прийшов у цей світ.
Нині треба задуматися над причиною: „Що примушує людей відкидати Бога і вигадувати різні байки стосовно свого походження від мавп чи ще від когось?”. Основною причиною нехтування Бога є те, що людина боїться відповідальності. Ми всі створені за образом і подобою Божими (див. Бт. 1:26). Отже, ми є далекими родичами Ісуса, а це нас зобов’язує. Тому деяким людям простіше вважати себе нащадками невідомо кого, аніж приймати на себе таку поважну відповідальність за всі свої вчинки. Дійсно, таких людей шкода, бо називати свого Творця „Отцем” чи „Добрим Батьком” (пор.Рм.8:15) вартує такої відповідальності.
Господь Бог є Добрим Батьком у житті людини. Добрий Батько вимагає виконувати Його волю, а рівночасно постити, молитися і зректися гріха. Господня молитва „Отче наш” підтверджує це словами „нехай буде воля твоя” (Мт. 6:10). Досягали святості також великі князі і полководці, святителі і миряни. Наприклад, князь Київський Володимир Великий, праведний митрополит Андрей Шептицький.
Поведінку Доброго Батька бачимо у притчі про запрошених на багату вечерю. „Царство Небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти” (Мт.22:2-3). Цар – це Бог і Добрий Батько, Месія – царський син, гості — це запрошені люди. Син Божий запросив людей на весільний бенкет у 29 році, коли почав проповідувати. Однак провідники разом з народом не захотіли прийняти запрошення і відкинули Його як Месію. Ісус вислав до них повторне запрошення, кажучи: „Ось я мій обід зготував: зарізано волів та підгодовану худобу, і все готове, ідіть на весілля” (Мт.22:4). Натомість, запрошені пішли виконувати свої справи: один купив поле, другий — п’ять пар волів, третій одружився, а над слугами почали знущатися і вбили їх. Якщо в людини немає совісті, то вона скоїть злочин та буде спокійно далі жити, насолоджуючись життям. Однак, євреї все ще мали нагоду увійти в Боже Царство, але більшість з них знову відкинули це запрошення. Тоді цар „вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило” (Мт.22:7). Сповнилися ці слова у 70 році, коли римляни зруйнували Єрусалим.
Спаситель – господар бенкету. Він не засуджує купівлю землі, або п’яти пар волів, або одруження. Господь вибудовує переваги й каже: купуючи землю, працюючи на ній, отримуючи освіту, виховуючи дітей, будуючи собі будинок, роблячи свою кар’єру, не забувайте, що найголовніше — це відгукнутися на Боже запрошення стати учасниками весільної гостини та відгукнутися на заклик Бога, бути з Ним, вірити в Нього і цій вірі підпорядковувати своє життя.
Вибрані стали байдужими до віри в Бога і тому не прийняли запрошення на гостину. Ісус залишає негідних і посилає слуг на роздоріжжя просити на приготовану вечерю всіх, кого тільки зустрінуть. І зібрали слуги і поганих, і добрих так, що весільний зал заповнився гостями (пор.Мт.22:8-10). Ці слова стали виконуватись тоді, коли апостол Петро почав проповідувати Євангеліє іншим народам, допомагаючи їм стати правдивими християнами. Наприклад, у 36 році римський сотник Корнилій та його домашні отримали Святого Духа і заслужили можливість успадкувати Небесне Царство (пор.Дії 10:1,34-48). „Багато бо покликаних, але вибраних мало” (Мт.22:14).
„Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам буде докладеться” (Мт.6:33). Це стосується того, кого ти бачиш у церкві або на вулиці. Того, з ким ти живеш, чи з ким бажаєш розділити своє єдине життя. Того, кому ти обіцяєш щасливе життя чи того, хто обіцяє тобі. Це стосується мабуть усіх тих, хто шукає Царства Божого! Воно є в середині нас й у своїй повноті виявиться у Вічному житті. Його проповідував Христос, воно проповідується нині у Церкві. Бути зарахованим до Божого народу можна лише при одній умові: необхідно сильно цього бажати!
„Багато бо покликаних, але вибраних мало” (Мт.22:14). Ці слова Учителя були колись сказані апостолам й ученикам, але цей заклик звучить і нині до кожної людини. Історія продовжується і повторюється та мало людей приходить на весільну гостину. Хоча деякі запрошені побували на гостині у царя і вони своєю присутністю виявили пошану до нього. Інші вчинили навпаки, на перше місце поставили роботу, торгівлю або сімейні справи, а дехто навіть вдався до злочину – вбили слуг.
Притча показує велику ненависть і заздрість людей до свого керівника. Все так, як і тепер в житті. Незважаючи на це, бачимо щедрість царя і велику його пошану до прав людини і свободу вибору. Цар кличе всіх. І тут виникає думка: як добре зробити правильний вибір у житті, використати можливість, бо „хто знає, чи запросять ще раз?”. І тоді запрошені з роздоріжжя, будуть щасливі.
У другій половині історії стається незрозуміла ситуація: цар виганяє одного запрошеного через те, що на ньому не було весільної одежі. Справедливо можна би зрозуміти того бідного, адже він не готувався йти на таку поважну гостину і був запрошений просто із дороги. Одним із пояснень є те, що згідно традиції на царській гостині при вході всі вмивались й отримували нову святкову одежу. Ось тому, той чоловік стояв мовчки і нічого не відповідав, бо тут і так все було ясно. Це була велика неповага!
Цар добрий, але не наївний. Він вимагає до себе і до інших людей пошани. Хіба це не прекрасно мати нову одежу і почувати себе зовсім по-іншому? Ця гостина – це не тільки питво і забава, це участь у радісному святкуванні і значить бути піднятим до гідності царського друга. Не прийти на гостину – це значить залишитися без подарованої чистої одежі благочестя і святості. Запитаймо себе: „Як буде людині тільки охрещеній в ім’я Пресвятої Трійці, коли буде жити охрещеним атеїстом?”. Існує помилкова думка серед багатьох людей, що „я вже старий і мене вже не зміниш”. Неправда! Не змінюється лише той, хто надіється тільки на свої сили і тому не вдягається в новий спосіб життя! ”У людей це неможливо, Богові, – все можливо” (Мт.19:26). Тому потрібно довіритися Богу та неустанно просити його про милосердя. Одягнувшись в одежу ласки, стаємо учасником царського життя. Перейти від земного життя до Царства Божого можна завдяки праведності і досконалості. Апостол Павло підтверджує: „Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно” (Кл. 3:12-13).
Шлях християнина до святості в теперішний час. Тепер багато людей приймають хрещення, але потім не живуть по-християнськи. Набагато легше йти широкою дорогою, аніж визнавати і перемагати свої особисті слабкості, помилки та спокуси. Серце і розум людини вимагають виконувати Божий закон і завжди просять милосердя у Господа через покаяння.
Апостол Павло до Колосян каже дуже прості й такі важливі слова: „Відкиньте всякий гнів, лютість, злобу, лихослів’я уст ваших, і не кажіть одне одному неправди” (Кол. 3:8-9). Корупція і бездушність чиновників, потоки наклепів і брехні в інтернеті, піднесення блюзнірської злоби в ідеал. Виконання цього заповіту апостола Павла може припинити війни, допомогти дітям сиротам і хворим та зупинити знущання над народами, змінивши життя на краще. Одначе залишити ці гріхи люди не можуть, бо заклопотані турботами про землю, про волів, про влаштування життя, про зарплату, про кар’єру і чим тільки не стурбовані! Потреби і прагнення забирають свободу та приневолюють служити не одному, не двом, не трьом господарям, а безкінечній кількості господарів. Кожна потреба людини стає її господарем, направляючи волю людини до гріха.
Святим стає той, хто знаходить свободу від зовнішніх обставин, від щоденної метушні, від служіння всьому тому, що реально поневолює людину. Бути святим — значить бути вільною людиною, якою неможливо маніпулювати, яка не є рабом гріха, живе простим людським життям, має і землю, і волів, і дружину, і сім’ю, і автомобіль, і роботу, і гроші на рахунку. Вона залишається вільною людиною, тому що підпорядковує себе волі Божій, а все інше вторинне. І найпростіша людина знаходить здатність стати святою. В неї тоді неначе виростають крила тільки тому, що вона насамперед схиляє голову свою перед Богом і приймає Його закон життя.
„З нами Бог” (Мт.1:23). Ісус Христос має своє свідоцтво, складене тисячоліттями з багатьох імен, а наш мистецький хор „Елеус” пройшов від народження тільки одне десятиліття. Щиро хочу подякувати всім учасникам, бо ви направду будуєте Україну в молодих серця й утверджуєте Її в совісті дорослих. Прикарпаття, наче сполучний місток, єднає в собі західноєвропейські віяння й автентичне українське коріння. Схвальні відгуки на концерти колективу знаходимо повсюди.
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі „Це Мати твоя”, допоможи не втратити в нашому неспокійному столітті дорогу досконалості.
Господи, через молитви блаженного Миколая Чарнецького, провадь нас дорогою до свобідного спілкування з Богом.
Вл. Василь Івасюк
Неділя Святих Отців (2022) – проповідь о. Тараса Свірчука, ЧНІ – https://www.youtube.com/watch?v=DscYo1cJapw&t=258s
ПРО НЕДІЛЮ ПЕРЕД РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ, СВЯТИХ ОТЦІВ. – https://www.vaticannews.va/uk/podcast/ukrainian-podcast-list/2022/12/ukrainian-programme-21-12-2022.html
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ. Євр. 11, 9-10; 17-23; 32-40..
Браття, вірою Авраам перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, наслідниками, як і він, тієї самої обітниці, бо чекав міста з непохитними основами, якого будівничий і засновник – Бог.
Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака, і то приніс у жертву єдинородного сина, він, що обітниці одержав, до якого було сказано: від Ісаака тобі народиться потомство; бо він розумів, що Бог може і з мертвих воскресити; тому й одержав назад яко прообраз. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і вклонився, спираючись на кінець палиці своєї. Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості.
Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили вроду дитятка, і не злякалися перського наказу.
І що ще скажу? Часу не вистане мені, як почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 1 зач. 1, 1-25.
Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама.
Авраам породив Ісаака, Ісаак породив Якова, Яків породив Юду і братів його. Юда породив Фареса та Зару від Тамари. Фарес породив Есрома, Есром породив Арама. Арам породив Амінадава, Амінадав породив Наасона, Наасон породив Салмона, Салмон породив Вооза від Рахави, Вооз породив Йоведа від Рути, Йовед породив Єссея, Єссей породив царя Давида.
Давид породив Соломона від жінки Урії, Соломон породив Ровоама, Ровоам породив Авію, Авія породив Асафа. Асаф породив Йосафата, Йосафат породив Йорама, Йорам породив Озію. Озія породив Йоатама, Йоатам породив Ахаза, Ахаз породив Єзекію, Єзекія породив Манасію, Манасія породив Амоса, Амос породив Йосію, Йосія породив Єхонію і братів його за вавилонського переселення.
А після вавилонського переселення Єхонія породив Салатіїла, Салатіїл породив Зоровавела, Зоровавел породив Авіюда, Авіюд породив Еліякима, Еліяким породив Азора, Азор породив Садока, Садок породив Ахима, Ахим породив Еліюда, Еліюд породив Єлеазара, Єлеазар породив Маттана, Маттан породив Якова, Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос.
Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять.
Народження Ісуса Христа сталося так. Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити.
І от коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: – Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.
А сталося все це, щоб збулось Господнє слово, сказане пророком: Ось діва матиме в утробі й народить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл, що значить: з нами Бог.
Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як велів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; і не пізнав її, аж поки не родила сина, і він дав йому ім’я Ісус.
Євр. 11, 9-10; 17-23; 32-40. „Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака”
У цьому апостольському читанні багато разів подано приклади того, як через віру біблійних осіб Бог діє в історії. Як Бог діяв через віру серед вибраного народу у Старому Завіті, так само проявляв себе і в часі Нового Завіту, так діє і тепер.
Загалом у житті кожного з нас є цей вибір: або ми живемо вірою, покладаючись на Бога, і тоді живемо чесно, справедливо, свято, або ми не живемо вірою, і тоді живемо грішно, неправедно, без Бога.
Віра – це не є щось стале, яке ми раз і назавжди в собі сформували, розвинули і маємо впродовж усього життя. Віра – щось завжди динамічне, вона або зростає, або занепадає в конкретних обставинах нашого життя.
Тому наша віра – це показник якості наших стосунків із Богом.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сонце незахідне йде, щоб засяяти з дівичого лона* і просвітити все, що під сонцем.* Тож приготуймося нині духом і поспішімось зустрінути чистими очима* і добрими ділами того,* хто своїм чудесним народженням схотів прийти до своїх.* Він народжується у Вифлеємі,* щоб нас, позбавлених райського життя,* зі свого милосердя, знову до нього ввести.
Бог Слово, якому служать херувими,* з’єднався особою своєю з тілом* і поселився в непорочному лоні:* став людиною і йде на землю,* щоб народитися з покоління Юди.* Святий вертепе, приготуйся Цареві всіх,* як величава палата,* а ви, ясла, як престол вогненний, де Діва Марія покладе Дитятко,* на обновлення всього створіння.
У безсловесних яслах Діва складає тебе,* безначальне Слово Боже, що незбагненно зачалося;* бо ти, єдиний Чоловіколюбче, приходиш,* щоб звільнити нас від нерозуму,* в який попали ми з заздрости змія.* Ти уповився пелюшками, щоб розірвати лахміття* і мотуззя гріхів наших.* Тому славимо тебе, Милосердний, і радісно оспівуємо та поклоняємось* тілесному твоєму приходові, що став нам визволенням.
Вертепе, гарно прикрасися,* бо приходить Агничка, що носить Христа.* Ясла, підійміть того,* хто словом звільнив нас, землян, від нерозумних учинків!* Пастирі, на сопілках приграваючи, свідчіть предивне чудо!* А ви, мудреці перські, принесіть Цареві золото, ладан і смирну,* бо появився Бог з Діви Матері.* Тому припадь, Мати, як рабиня, і, поклонившись,* промов до того, кого ти в обіймах тримаєш:* Як то ти зачався і як зріс у мені,* Спасителю мій і Боже?
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар (г. 4):
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Також Отців (г. 2):
Великі подвиги віри,* в джерелі полум’я, як на спокійній воді, святі три отроки радувалися;* і пророк Даниїл пастирем левів, наче овець, являвся.* їх молитвами, Христе Боже, спаси душі наші.
Слава і нині: Кондак Отців (г. 6):
Рукописаному образові не поклонившися,* але неописанним єством захистившися, триблаженні,* в подвизі вогню ви прославилися,* і посеред нестерпного полум’я стоячи, Бога ви призвали:* Поспішись, о Щедрий, і скоро прийди як милостивий нам на поміч,* бо Ти можеш, якщо воля твоя.
Прокімен (г. 4): Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене ім’я твоє на віки (Дан. 3,26).
Стих: Бо праведний єси в усьому, що створив Ти нам (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 4):: Боже, вухами нашими ми почули і отці наші сповістили нам (Пс. 43,2).
Стих: Ти спас нас від тих, що напастують нас, і тих, що ненавидять нас, засоромив Ти (Пс. 43,8)
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, праведним належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. мч. Боніфатія і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
