Читаючи святе Євангеліє, ми зауважуємо, що Ісус Христос завжди з глибокою пошаною говорить про Небесного Отця. У святого Матея Христос проказує слово „Отець” 44 рази, у святого Івана 115 разів, а євангеліст Марко записав це слово „Отець” арамійською мовою, мовою Ісуса Христа: „Авва”. „Отче”.
Для Ісуса Христа Отець Небесний є початком і кін цем: „Я вийшов від Отця і прийшов у світ, і знову покидаю світ і йду до Отця” (Ів. 16, 28). Ісус Христос все приписує Отцеві: „Моя наука не моя, а того, хто мене послав” (Ів. 7, 16). Свої чуда Христос приписує Отцеві: „Коли я не творю діл мого Отця, не вірте мені: коли ж творю, а ви мені не вірите, то вірте ділам, щоб ви пізнали й повірили, що Отець у мені, а я в Отці” (Ів. 10, 37-38). Ісус Христос вважає себе дорогою до Отця: „Я – дорога: Ніхто не приходить до Отця, як Тільки через мене” (Ів. 14, 6).
В іншому місці Ісус Христос говорить: „Отець не судить нікого, а Синові дав він суд увесь” (Ів. 5, 22). На суді Божому при кінці світу Христос-суддя промовить до тих, що будуть стояти праворуч нього: „Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу” (Мт. 25, 34). „Благословен- ні Отця Небесного” це буде нашим вічним ім’ям. Ісус Так чудово говорив про Небесного Отця, що апостол Филип на Тайній вечері сказав: „Господи, покажи нам Отця, то й досить нам” (Ів. 14, 8).
Ісус Христос подає всім нам радісну вістку словами: „Отець Небесний любить вас” (Ів. 16, 27), „Отець Небесний знає, чого вам треба” (Мт. 6, 8). Ісус наказує всім нам надмірно не журитися земними справами. „Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує. Хіба ви від них не вартісніші?” (Мт. 6, 26). „І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра викидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловіри?” (Мт. 6, 28-30). „Отець ваш Небесний знає, що вам усе це потрібне” (Мт. 6, 32). Які щирі, які ніжні, які чудові, які потішаючі слова нашого Божественного Спасителя!
На Тайній вечері, перед смертю на хресті, Ісус Христос проказав чудову молитву: першу частину цієї молитви ви прослухали в сьогоднішньому Євангелії. В цій молитві Ісус Христос звертається до Бога Отця: „Отче! Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання” (Ів. 17,4). Отець Небесний послав у світ свого Сина Ісуса Христа відкупити весь людський рід від гріха, від диявола і від вічної смерті. Христос-Спаситель виконав це діло на землі і тим прославив Небесного Отця.
Ми живемо на землі, щоб сповняти волю Небесного Отця. Зберігаючи совісно Божі заповіді і вірно сповняючи обов’язки нашого стану, ми рівночасно прославляємо нашого Небесного Отця.
Небесний Отець це – наш Бог, перша особа Пресвятої Трійці, Він не походить від нікого. Від Бога Сина і Бога Духа Святого Бог Отець різниться тим, що він має Божу природу сам від себе від віків: від віків Отець родить Сина і від віків Святий Дух походить від Отця через Сина або, як ми визнаємо в Символі віри, „від Отця і Сина”.
Від Бога Отця походить усе на небі і на землі. Йому приписуємо сотворення. „Вірую в єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі і всього видимого і невидимо- го”. Він наш Творець, наш Батько. Після свого Воскресіння Христос Спаситель, з’явившись Марії Магдалині, поручив їй піти до апостолів, кажучи: „Йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого” (Ів. 20, 17). Отець Небесний є Богом Ісуса Христа і нашим Богом, він є Отцем Ісуса Христа і нашим Небесним Отцем. Ми прибрані діти Небесного Отця. – Який це величний привілей, яка небесна гідність, яке невимовне щастя! Бог Отець є нашим Богом і нашим Отцем! Ісус Христос поручає нам молитися словами: „Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє” (Мт. 6, 9).
На Тайній вечері Ісус молився за всіх нас, щоб ми були 3 ним у небі: „Отче, хочу, щоб ті, що їх ти дав мені, були 30 мною там, де я, щоб бачили мою славу, яку ти дав мені” (Ів. 17, 24). Які ми щасливі! Син Божий благає ласки в Небес ного Отця, щоб ми осягнули вічне щастя в небі, в царстві Пресвятої Трійці.
Щасливі ми, що маємо ласкавого, предоброго, милосердного, всемогутнього Бога Отця на небі! Ми завжди повинні мати довір’я до Небесного Отця. Ми ніколи не самі, бо над нами чуває око Небесного Батька. Під час життєвих труднощів, під час недуги, терпіння пам’ятаймо, що Небесний Отець чуває над нами. „Отець Небесний знає, чого вам треба”, каже Ісус Христос.
Одного разу зірвалася на морі жахлива буря. Морські хвилі піднімалися високо вгору і кидали кораблем. Всі люди на кораблі дуже злякалися, зчинився крик, зойк, дехто плакав, дехто молився і готувався до смерті. Малий десятилітній хлопець спокійно сидів і приглядався до морських хвиль. Ти не боїшся бурі? запитав хлопця якийсь переляканий чоловік. Чи ти не бачиш, що нам грозить смерть, – бо корабель може потонути в морській глибині? – Пане! Я нічого не боюся, бо мій батько є капітаном цього корабля і я певний, що він щасливо запровадить корабель до пристані, спокійно відповів хлопець. Безграничне довір’я сина до рідного, люблячого батька. Подібне довір’я ми повинні мати до нашого Небесного Отця, бо він нас любить безконечною любов’ю. Небесний Отець рядить і кермує цілим світом. Він є „капітаном” нашого життя. Він чуває над нами, тож маймо довір’я до нього, молімся до нього щиро і сповняймо його волю, бо таким життям ми будемо добрими дітьми нашого Отця, що на небі. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Захисники Христової слави
„Отче, прийшла година! Прослав свого Сина „. (Йо. 17,
Дорогі радіослухачі! Сьогодні, в Неділю Святих Отців першого Вселенського Собору в Нікеї, ми почули у Євангелії торжественну молитву Ісуса, на передодні Його страстей і хресної смерти. Про що ж молиться Христос до Отця небесного? Найперше – за себе: Він просить, щоб Господь прославив його, як Богочоловіка, в його смерті, у воскресінні та й у небі. Яка ж мета тієї прослави? Остаточна мета прослави Христа – це слава Божа, це зріст і розвиток Таїнственного Тіла Христового, – це спасіння людства. Ось над цими питаннями застановімся сьогодні.
Христос у передсмертних годинах молить Отця Небесного, щоб прославив його у його терпіннях і смерті, кажучи: „Отче, прийшла година. Прослав свого Сина” (Ів. 17,1). Що ж це за година прийшла для Христа? Ісус нічого більше не каже про неї. Але ми добре знаємо, що це благословенна година, якої Спаситель ціле своє життя так дуже прагнув. До неї старанно і запопадливо приготовлялись також вороги Христові. Надійшла година, задля якої Христос-Спаситель прийшов на світ, тобто година найбільшого пониження, впокорення і вияву геройської любови Богочоловіка до людей. Прийшла година ув’язнення, зради, глузувань, побоїв, несправедливого суду з боку людей, і кривавої розправи ка Голготі. Власне тоді, як прийшла ця година, Ісус-Спаситель говорить про свою славу і владу: Він має її над усіма людьми, яких він прийшов спасти, якщо лише повірять у нього та й в Отця, що його послав. Христос, для прослави Бога, в своє людське життя включив навіть свої болючі страсті й смерть на хресті. 0, яке це дивне таїнство прослави Христа-Бога у його терпіннях і смерті! Спаситель віддає себе за нас в посвяту, щоб лише ми були освячені в істині. Ісус підприймається цієї жертви в повною свідомістю. Він, перед святом Пасхи, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, іде відважно в Єрусалим, щоби віддатися в руки ворогів. Чому? – Бо „полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця „ (Ів. 13,1).
Христос робить не лиш свідому, але й добровільну жертву зі свого життя і то виключно з любови до людей, як сам каже: „За те Отець мій мене любить, бо я кладу моє життя, щоби знову його ваяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу маю його покласти і владу маю назад його забрати” (Ів. 1018-19).
Христос, „Господь слави”, Божа могутність і Божа мудрість – рівний Богу – Отцю. Він в історії людства дає найвище об’явлення Бога, який у виді людини вмирає прибитий до хреста. Цей хрест Христовий перемінить людину і вивищить Її до синівства Божого, він стане помостом, по якому людина зможе дійти до Господа і Бога свого. Тому й каже Ісус перед своїми страстями: „ Прийшла година для прослави Сина Чоловічого „ (Їв. 12,23). „ Тепер світові цьому суд, тепер вигнаний буде геть князь цього світу. Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе” (Ів. 12,31-32)
Дорогі брати і сестри! В нашому житті прийде нераз година терпіння, переслідування, недуги, ув’язнення, заслання, несправедливого засуду. Тож бадьорімся, бо саме тоді ми – наче прибиті до хреста; а там, де хрест Христовий, там Христос перебуває. Якраз тоді він каже до нас: „У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ” (Ів. 16,33). Ніщо нас так не освячує і не приготовляє до прослави в Бозі, як терпіння і хрести, перенесені з любови до Бога і наших ближніх. Дальше, Христос молиться, щоб Отець небесний прославив його й у смерті усім тим, що вона принесе; передусім же тому, щоби прославити його у воскресінні. Цим Христос хоче наче повчити нас, що в житті є слава, якої ми не повинні бажати, про неї думати, старатися, молитися, але є слава, за яку ми повинні змагатися, старатися, молитися і всім серцем її бажати та в кінці її осягнути. Людей цього світу часто манить пуста, марна і грішна слава, яку приносить їм їхнє багатство, становище, походження, фізичні чи духові дарування. Слава, яка зосереджується на людських похвалах, признаннях, оплесках і тріюмфах, минається, як дим і щезає швидше, ніж сама людина. Тим часом правдива слава людини є в тому, що вона створена на образ і подібність Божу, що вона з волі Творця є володарем створеного світу. Тому й дозволеним і обов’язковим є старатися про правдиву нашу славу, яка є овочем чесноти і терпіння, самозречення й упокорення, які супроводитимуть нас аж до смерти і принесуть нам славу остаточного воскресіння. Чи ми свідомі цього? Чи, переносячи хрести і терпіння туземної мандрівки, готуємось до такої прослави у Господі? Чи, може, Христос відзивається до нас сьогодні, як колись до учнів своїх, що, повні розчарування, ішли в Емаус: „О безумні й повільні серцем у вірі, супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати і увійти в свою славу?” Дорогі брати і сестри, хіба і нам не треба терпеливо переносити все горе і болі туземного життя, щоб колись осягнути нагороду вічної прослави в Бозі?
В кінці, Христос молиться про свою остаточну прославу у небі, кажучи: „Тепер же прослав мене, Отче, у себе, славою твоєю, що її я мав у тебе перед тим, як постав світ” (Їв. 17,5). Христос просить Бога, щоб він, як людина, міг увійти в небо і засісти по правиці його, з огляду на свої заслуги й особу. З цієї дивної просьби Христа пізнаємо, що хоч в Ісусі є дві природи, Божа і людська, то все ж 6 лиш одна особа – Божа.
Ісус молиться, щоб та прослава, яку він посідатиме в небі, відомою стала також людям на землі та щоб люди, пізнавши це, почитали і прославляли його як Бога, Єдинородного Сина Божого та свого Спасителя.
Що ж було метою такої молитви Христової? Чому саме в навечір’я своєї смерти Христос так ревно молиться про свою прославу? Ці питання стануть нам ясними з дальших слів Христової молитви: „Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб син твій тебе прославив” (Ів. 17,1). Тут бачимо ясно, що прослава Христа всеціло спрямована до більшої прослави Бога, бо чим більше буде поклонників Христа, як Спасителя і Бога, тим більше прославиться Трисвятий Бог.
Дорогі брати і сестри, ось і найважливіша мета нашого життя, тут на землі, завершення наших терпінь, мозольної праці, молитов і всієї діяльности. Все має бути спрямоване до прослави Бога, все мусить уступити перед цим обов’язком, все, в потребі, слід посвятити задля неї. Ось чому можемо, маємо, а то й мусимо дбати про наше освячення, щоби завжди і всюди подобатися Богові, постійно віддаючи йому належну шану і славу нашими добрими вчинками і праведним життям.
Метою прослави Христа- Чоловіколюбця 6 також зріст і розвиток його Містичного-Таїнственного Тіла – Церкви. Тому молиться Ісус далі: „Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому „ (Ів. 17,2). Тобто, Христос бажає, щоб усі люди, що їх передав йому Отець небесний, яких він відкупив своєю Пресвятою кров’ю, визнали його, як свого Спасителя, підкорилися йому, втілилися в нього, злучилися в ним, оформлюючи одне таїнственне Тіло-Церкву. В Христі ми всі діти Божі і члени одного тіла. Живемо його життям, співучастничаємо в його терпіннях, перемогах й учасниками станемо його воскресіння й небесної прослави. Ось наша правдива велич і слава! Тому пригадує нам Апостол народів: „Божа благодать з’явилась спасенна всім людям і навчає нас, щоб ми, зрікшись нечестя та грішних бажань цього світу, жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, який віддав себе самого, щоб відкупити нас від усякого беззаконня, та щоб очистити собі народ, що був би його власний, ревний до добрих діл” (Тит. 2,13-14).
Вкінці, метою прослави Христа 6 спасіння людей. Це значить, що кожна людина має осягнути життя вічне. В чому ж полягає вічне життя? На це відповідає Христос: „А вічне життя в тому, щоб вони пізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа” (Ів. 17,3). Ось, що потрібно робити нам тут, на землі, щоб осягнути життя вічне й удостоїтися небесної прослави. Нам необхідно пізнати Бога і посланого ним Ісуса Христа. Але тут не вистачить саме філософічне, спекулятивне пізнання Бога. Щоб осягнути життя вічне, треба пізнання практичного. Не досить лише вірити в усе те, що до вірування подає свята Церква, але слід також переводити в життя наші обов’язки відносно Бога і наших ближніх; повинуватись ваконам Христа-Спасителя, наслідувати його чесноти. Тоді з певністю можемо надіятися небесної прослави та, в навечір’я нащої смерти, повторяти в Ісусом: „Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання „ (Ів. 17,4). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу. Йо 17,1-13
Між святом Вознесіння Ісуса Христа та Зісланням Святого Духа знаходиться 7-ма неділя після Пасхи – про святих отців першого Вселенського Собору. На перший погляд вона не має нічого спільного із цими святами. Вознесіння і Зіслання Святого Духа тісно пов’язані між собою часом та значенням. Прихід Святого Духа став завершенням вознесіння Христа на небо та сповненням обітниці, даної Ним апостолам – послати Утішителя – допомогу для них.
Перший Вселенський Собор у Нікеї віддалений від цих подій на 300 років та не має прямого зв’язку з апостолами. Та слова Євангелія цієї неділі своїм змістом відкривають нам її значення, показують як духовний місток між вознесінням Христа та Зісланням Святого Духа.
Євангелист Іван розповідає нам про молитву Ісуса Христа на Тайній вечері. У Ній Спаситель нагадує апостолам мету свого приходу на землю – об’явити людям істинного Бога та просить небесного Отця, аби зберіг їх у єдності між собою та з Богом. Ця єдність віри та любові між учнями важлива для Ісуса, бо вона відкриє поганам правдивий образ Бога. Адже Ісус Христос об’явив апостолам Господа Бога як спільноту Отця, Сина і Святого Духа, об’єднаних досконалою любов’ю. Коли така єдність буде між апостолами, вони стануть живим образом, відбитком правдивого Бога для інших людей. Зміцнювані благодаттю Утішителя, апостоли успішно виконали це завдання.
Такий образ Бога прийняли та проповідували наступники та послідовники апостолів – Святі Отці. У 325 році Отці Церкви зібралися на собор у Нікеї, щоб той образ Бога захистити, засудивши фальшиві вчення Арія про Христа, що Він не є Божим Сином, з’єднаним з Отцем і Святим Духом. Цим вони зберегли віру в єдиного правдивого Бога, якого пізнали через Ісуса Христа дією Святого Духа.
Приклад Отців 1-го Вселенського Собору показує нам, що апостоли були духовним містком віри між Ісусом Христом та Отцями Церкви. Так само і святі Отці стали таким містком віри в єдиного правдивого Бога між апостолами та наступними поколіннями християн.
Подібно і ми повинні бути таким духовним містком віри й образу Бога між нашими попередниками та наступними поколіннями. Для цього маємо самі глибше пізнавати Бога через Ісуса Христа з допомогою щирої молитви, Святого Письма та Святих Тайн. Тобто створювати щораз тісніший зв’язок любові з нашим Богом, ставати учасниками спільноти Отця, Сина і Святого Духа. Так зможемо словом і ділом наповняти світ правдивим образом та присутністю Бога. Тоді Христос буде постійно берегти, освячувати та провадити нас у земному житті, як знак своєї присутності у світі, та вчинить нас учасниками своєї спільноти в небі. Амінь.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
День Святих отців Першого Вселенського Собору шанується в сьому неділю після Великодня.
В червні 325 року в місті Нікея імператором Костянтином Великим був скликаний перший в історії християнства Собор, що тривав більше двох місяців. Він зібрав 318 єпископів з усього світу, серед яких були присутні Св. Миколай Чудотворець, Яків єпископ Низибійський, Святий Спиридон, також значна кількість пресвітерів і дияконів. Папу Сільвестра представляли два легати. Метою Собору було покласти край суперечці між єпископом Олександром і священиком Арієм з Олександрії.
Основою єретичного вчення Арія, яке швидко поширювалося і знаходило багато прихильників, стало заперечення сприйняття Ісуса як Сина Божого. Арій стверджував, що Ісус таке ж творіння господа як і людина, але більш досконале, що лише силою волі своєї і правильністю вчинків Він зміг досягти неосяжних вершин і був прийнятий Богом за свого Сина.
На Першому Вселенському (Нікейському) Соборі було засуджено аріанство як єресь, що не має нічого спільного з основами християнства. Собор затвердив постулат про єдиносущність Сина Отцю і Його передвічне народження, про сутність Ісуса як істинного Бога.
Собором було складено Символ Віри із семи пунктів, який сприяв поширенню і розумінню християнами постулатів істинного вчення. Тоді ж були остаточно вирішені деякі питання внутрішнього життя Церкви, серед яких встановлення дня святкування Пасхи. Ним стали вважати першу неділю після повного місяця, що настає після весняного рівнодення.
VІI НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ПАСХИ, СВЯТИХ ОТЦІВ ПЕРШОГО ВСЕЛЕНСЬКОГО СОБОРУ, НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ДМИТРО ЩЕРБАТИЙ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=qp2-im7eE60
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ді. 44 зач.; 20, 16-18; 28-36.
В тих днях Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.
З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. Коли вони прийшли до нього, він до них промовив:
Вважайте на самих себе і на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, яку він придбав своєю кров’ю. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть між вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. Та й з-між вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. Тому чувайте, пам’ятайте, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас зі сльозами наводити на розум.
А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам насліддя між усіма освяченими. Ні срібла, ні золота, ні одежі я не вимагав ні від кого.
Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба помагати слабосильним й пам’ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: „Більше щастя давати, ніж брати”.
Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними став молитися.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 56 зач. 17, 1-13.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
Ді. 20, 16 – 18, 28.36. «Більше щастя давати, ніж брати»
Для нас дуже мило і приємно, коли про нас інші пам’ятають, телефонують і турбуються. Нам приємно отримувати подарунки, нам важливо, щоб інші не забували про нас. І нам боляче, коли цього немає. Але, напевно, ми не раз досвідчували, коли щось отримуємо, ця радість триває лише якийсь час, коли ми це посідаємо, а це декілька хвилин чи годин. Потім зауважуємо, що воно не приносить нам вже тієї радости, на яку ми сподівались, коли ще прагнули цього.
У житті кожний із нас мав більший чи менший досвід того, коли ми не тільки щось отримали, а й комусь іншому щось давали. Звичайно, нам непросто це робити, бо ми не навчені цього належно зробити. Однак добре пам’ятаємо, яку відчували тоді радість і приємність, коли когось чимось обдаровували, коли комусь щось давали. Тож стараймося завжди і повсякчас не стільки очікувати чогось від когось іншого, шукати різних нагород і дарів, а вчімося дарувати.
Що більше будемо дарувати, розпоряджатись тими добрами, які маємо, то більше Бог нас нагороджуватиме цими добрами, щоб ми і далі могли обдаровувати інших.
Вл. Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Перед досвітньою зірницею ти народився* з лона Отця без матері перед віками.* Хоч Арій славить тебе, як створіння,* а не як Бога,* зухвало й нерозумно змішуючи тебе, Творця, із створінням,* збираючи собі цим паливо на вічний вогонь,* але Собор у Нікеї проголосив тебе, Господи,* Сином Божим,* співпрестольним з Отцем і Духом.
Хто твою, Спасе,* ризу роздер?* – Арій, – сказав ти,* – який розділив однодостойне начало Тройці.* Він заперечив, що ти – один із Тройці.* Він і Несторія навчив не признавати Богородицю.* Але Собор у Нікеї проголосив тебе, Господи, Сином Божим,* співпрестольним з Отцем і Духом.
У пропасть гріха впадає Арій,* що заповзявся не споглядати на світло.* З Божого допусту нутрощі в ньому розриваються,* щоб насильно віддати життя і духа,* ставши другим Юдою* і замислом своїм і ділом.* Але Собор у Нікеї проголосив тебе, Господи,* Сином Божим,* співпрестольним з Отцем і Духом.
Безумний Арій розділив одноістотність Пресвятої Тройці* на три нерівні і різні природи.* Тому богоносні Отці самочинно зійшлись,* палаючи ревністю Іллі тесвітянина,* і духовним мечем посікли ганебного богохульника,* як Дух їм підказав.
Прославмо нині богоносних Отців* таїнственні сурми Духа,* що виконали в Церкві гармонійну богословську пісню:* про Тройцю єдину і незмінну природою і Божеством.* Вони – переможці Арія і захисники правовір’я* – моляться завжди до Господа,* щоб помилував душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво „Місіонер”, 2011
Тропар воскресний (г. 6):
А́нгельські си́ли – на гро́бі Твої́м,* а сторо́жа омертві́ла.* Ма́рія ж стоя́ла у гро́бі,* шука́ючи пречи́стого ті́ла Твого́.* Полони́в Ти ад, та не перемо́жений ним,* зустрі́в Ти Ді́ву, дару́ючи життя́.* Воскре́слий з ме́ртвих Го́споди, сла́ва Тоб́і.
Тропар Вознесіння (г. 4):
Возні́сся Ти у сла́ві, Хри́сте Бо́же наш,* ра́дість сотвори́вши ученика́м обітува́нням Свято́го Ду́ха,* утверди́вши їх благослове́нням,* бо Ти єси́ Син Бо́жий, ізбави́тель сві́ту.
Тропар Отців (г. 8):
Препросла́влений Ти, Хри́сте Бо́же наш,* світи́ла на землі́ – отці́в на́ших осну́вав Ти* і ни́ми до і́стинної ві́ри всіх нас напра́вив Ти.* Багатомилосе́рдний, сла́ва Тобі́.
Сла́ва: Кондак Отців (г. 6):
Апо́столів пропові́дування і отці́в догма́ти* єди́ну ві́ру утверди́ли Це́ркві,* яка́ і, ри́зу і́стини з богосло́вія ви́шнього но́сячи,* пра́во пра́вить, і сла́вить* благоче́стя вели́ке та́їнство.
I нині: Кондак Вознесіння (г. 6):
Спо́внивши про́мисел що́до нас* і те, що на землі́, з’єдна́вши з небе́сним,* возні́сся Ти у сла́ві, Хри́сте Бо́же наш,* нія́к не відлуча́ючись, але́ невідсту́пно перебу́ваючи,* Ти кли́чеш до тих, що лю́блять Тебе́:* Я з ва́ми і ніхто́ про́ти вас.
Прокімен, пісня Отців (г. 4): Благослове́н єси́, Го́споди, Бо́же отці́в на́ших,* і хва́льне, і просла́влене Ім’я́ Твоє́ на ві́ки (Дан. 3,26).
Стих: Бо пра́ведний єси́ в усьо́му, що сотвори́в Ти нам (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 1): Бог богі́в, Госпо́дь мо́вив, і призва́в зе́млю від схо́ду со́нця до за́ходу (Пс. 49,1).
Стих: Збері́ть Йому́ преподо́бних Його́, що запові́дують заві́т Його́ в же́ртвах (Пс. 49.5).
Замість Досто́йно, приспів:
Велича́й, душе́ моя́, Го́спода, що з пло́ттю во сла́ві возні́сся на небеса́.
I ірмос (г. 5):
Тебе́, ви́ще ума́ і сло́ва Ма́тір Бо́жу, що в ча́сі безлі́тнього несказа́нно роди́ла, ві́рні одноду́мно велича́ємо.
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його́ во ви́шніх (Пс. 148,1).
Другий: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́ (Пс. 32,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Замість Ми ба́чили сві́тло і́стинне, співаємо до віддання:
Вознеси́ся на небеса́, Бо́же, і по всій землі́ – сла́ва Твоя́ (Пс. 56,6). I замість Неха́й спо́вняться, те саме.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, що у славі вознісся від нас на небо і сів праворуч Бога й Отця спасіння нашого ради – молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святого мученика Юстина, філософа, і тих, що з ним, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid02ZTokuE8oNmin5PSJns7NaLxn55P9aMUntj8syAZd6xQhWCRVYWYUrgzwCmtYNjhZl&id=61575175806637
о. Петро Фостик
