АКАФИСТОВА СУБОТА. ВСТАНОВЛЕННЯ АКАФИСТОВОЇ СУБОТИ. СКЛАД АКАФИСТУ. АВТОР АКАФИСТУ ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ АКАФИСТУ.
У п’яту суботу Великого посту наша Східна Церква має особливу богослужбу на честь Пречистої Діви Марії. Ця відправа, характерна тільки для Східної Церкви, має назву акафисту, а звідси й субота зветься Акафистова.
Акафистова субота, як і неділя Православ’я, не має якогось відношення до 40-ці. Вона випадає в тому часі на підставі історичної традиції і практики Церкви. На утрені цієї суботи береться цілий акафист Благовіщення Пресвятої Богородиці. Цей акафист можна назвати символом і вершиною великого культу Богоматері у Східній Церкві. Саме тому він заслуговує на окрему увагу.
ВСТАНОВЛЕННЯ АКАФИСТОВОЇ СУБОТИ
Церковну службу цієї суботи встановлено на честь Божої Матері як подяку за потрійну охорону столиці Візантії — Константинополя від нападу ворогів. Перший раз це було за цісаря Іраклія 626 року. Тоді зі сходу наступали перси, а із заходу — скити або авари. Місто було у великій небезпеці. Патріярх Сергій І (610-639) узяв ікону Пречистої Діви Марії, звану Одигитрія, її ризу та в процесії з вірними обходив місто, йдучи біля храму Пресвятої Богородиці на передмістя Влахерни. Він замочив у морі ризу Божої Матері і відразу постала буря, яка затопила ворожі кораблі. Місто було врятоване. Народ побачив у цьому чудо Божої Матері, зібрався до її храму на Влахерні й цілу ніч провів у молитві, співаючи похвальну пісню-акафист у честь Пресвятої Богородиці.
Другий чудесний захист Царгороду був тридцять літ пізніше за цісаря Костянтина II Погоната (641-668), коли на столицю наступали магометани. А третій — за цісаря Льва Ісаврія (716-750), коли магометани знов облягали столицю великим числом кораблів.
СКЛАД АКАФИСТУ
Вдячний нарід після першого захисту столиці цілу ніч співав у церкві благодарну пісню до Божої Матері стоячи, тому вона має назву акафист. Це грецьке слово означає богослужбу, під час якої не можна сидіти, а треба стояти. Синаксар цієї суботи називає акафист — піснею несідальною.
Акафист має свій специфічний склад: 13 кондаків і 12 ікосів, які позначені порядковими буквами грецької азбуки. Коротші пісні акафисту звуться кондаки, а довші — ікоси, і вони йдуть одна за одною, спочатку кондак, а потім ікос.
Що таке кондак? Це грецьке слово означає короткий гимн, пісню. А що означає ікос? Це довша пісня, що оспівує подію і значення празника або похвалу святому. Ікос завжди йде за кондаком і ніколи без нього не читається.
Кожний кондак в акафисті закінчується потрійним: „Алилуя”. Кожний ікос після короткого вступу має 12 стихів, кожний з яких починається словом „Радуйся” і закінчується тим самим стихом „Радуйся, Невісто неневісная”.
Акафист Пречистій Діві Марії відзначається надзвичайною глибиною думки та високими поетичними зворотами. Його можна назвати архитвором церковної поезії Східної Церкви. Великий знавець Східної Церкви, князь Максиміліян Саксонський каже: „Акафистовий гимн належить до найславніших поезій цілого грецького світу”.
Щодо змісту, то акафист можна поділити на дві головні частини. У першій частині, тобто в перших 6 кондаках та ікосах, переважають історичні теми з життя Ісуса Христа і Божої Матері, а в другій — догматично-моральні. Кондаки оспівують історію воплочення Божого Сина, а ікоси прославляють привілеї й ласки Богоматері.
Для прикладу і кращого розуміння глибокого змісту й високої поезії наводимо один кондак і один ікос повністю.
Кондак 10: „Світ спасти бажаючи, прийшов Творець, як сам обіцяв, та був пастирем нашим як Бог, що з любови до нас став чоловіком, щоб як чоловік прикликати чоловіка, а як Бог, щоб почути від нас: „Алилуя!”.
Ікос 1: „Ангела відпоручника було зіслано з неба привітати Богородицю, та коли він побачив Твоє втілення, Господи, то, глибоко вражений, так промовив до неї своїм безтілесним голосом: „Радуйся, бо через тебе радість засяє; Радуйся, бо через тебе прокляття щезне; Радуйся, Адама з упадку піднесення; Радуйся, Євиних сліз осушення; Радуйся, висото для людського розуму недосяжна; Радуйся, глибино і для ангельського розуму непроглядна; Радуйся, бо ти стала престолом царя Господа; Радуйся, бо ти носиш того, Хто все носить; Радуйся, зоре досвітня, провіснице сонця; Радуйся, лоно божественного втілення; Радуйся, бо тобою сотворіння обновляється; Радуйся, бо через тебе Творцеві поклоняємося. Радуйся, Невісто неневісная!”.
АВТОР АКАФИСТУ ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ
Церковна історія не залишила точного імени автора і воно є спірним до сьогодні. Авторство цього акафисту приписують аж кільком особам. Одні вважають автором преподобного Романа Сладкопівця († к. 540). Роман був перший, хто писав кондаки й ікоси на різні празники. Від нього маємо славний догматичний кондак на Христове Різдво: „Діва днесь пресущественнаго раждаєт… ” та кондак на Пасху: „Аще во гроб снишел єси… „.
Давні мінеї, тобто місячні служби святих, містять ті кондаки й ікоси, що тепер творять акафист Богородиці, у службі Благовіщення на 25 березня після 6-ої пісні канона. І там вони приписуються преподобному Георгієві Пісидові (VII ст. ), дияконові церкви святої Софії в Царгороді. Він описав війну Византії з аварами, в якій Пречиста Діва Марія чудесно захистила столицю. Дехто вважає, що акафистні кондаки й ікоси первісно були складені для празника Благовіщення, а щойно потім з них утворили акафист як окрему благодарну пісню до Божої Матері за особливий захист перед ворогами. Це можна бачити зі змісту 1-го кондака, де говориться про боротьбу, небезпеки й визволення: „Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо тобі, раби твої, Богородице. А ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати тобі: „Радуйся, Невісто неневісная!”
Iнші за автора акафисту вважають патріярхів Сергія або Германа (VIII ст. ), або навіть патріярха Фотія (IX ст. ).
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ АКАФИСТУ
Акафист Благовіщенню Пресвятій Богородиці і своїм співом, і своїм глибоким змістом є дуже могутнім засобом плекання культу Богоматері, бо він подає нам усе Богородичне богослов’я Східної Церкви. Тут оспівані всі головні догми відносно Пречистої Діви Марії, а насамперед — її богоматеринство: „Радуйся, бо ти стала престолом царя Господа; Радуйся, бо ти носиш того, Хто все носить” (Ікос І). „Радуйся, бо ти породила дателя життя нашого” (Ікос 3).
Тут славиться її непорочність і вічне дівицтво: „Радуйся, квітко нетлінности. Радуйся, віночку чистоти” (Ікос 7). „Радуйся, бо ти дівство і материнство поєднала” (Ікос 8).
У цих рядках постійна віра Церкви в покров Марії і заступництво в небі: „Радуйся, мосте, що сущих на землі веде до неба” (Ікос 2). „Радуйся всього світу очищення” (Ікос 3). „Радуйся, покрове світу ширший від облаків” (Ікос 6). „Радуйся, судді праведного ублагання” (Ікос 7). „Радуйся, бо в тобі запевнення нашої перемоги. Радуйся, душі моєї спасення” (Ікос 12).
Розважання про світлі привілеї, ласки і роль Божої Матері в нашому спасенні природно народжує в нашому серці велику віру в її заступництво й опіку та надію на спасення через неї. Усі ті почування гарно охоплює кінцевий кондак:
„О, всехвальна Мати, * що породила понад всіх святих Святіше Слово, * прийми нинішнє моління наше * і рятуй нас від усякої напасти * та охорони від мук вічних тих, що співають ради тебе: Алилуя!”
о. Юліян Катрій, ЧСВВ. „Пізнай свій обряд”
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Євр. 322 зач.; 9, 24-28.
Браття, Христос увійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер явитися за нас перед лицем Божим. Та й не на те увійшов він, щоб принести себе самого багато разів у жертву, як входить первосвященик щороку в святиню з чужою кров’ю; інакше бо він був би мусів багато разів страждати від заснування світу. Тепер же він раз назавжди явився на кінці віків, щоб знищити гріх своєю жертвою. І як призначено людям раз умерти, і потім суд, так і Христос лиш раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох; вдруге же не гріха ради, але для спасіння явиться тим, що очікують його.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Богородиці: Євр. 320 зач.; 9, 1-7.
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. За другою завісою був намет, званий Святе святих, зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 35 зач. 8, 27-31.
Одного разу пішов Ісус із учнями до сіл Кесарії Филипової і в дорозі питав учнів, кажучи до них: – За кого мене мають люди?
Вони йому відповіли: – Одні – за Івана Христителя, інші – за Іллю, ще інші – за одного із пророків.
– А ви, – спитав їх, – що кажете про мене: хто я?
Озвавсь Петро й каже до нього: – Ти – Христос.
І він наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.
І почав навчати їх, що Синові чоловічому треба багато страждати, і старші, первосвященики та книжники відцураються його і його уб’ють, і він по трьох днях воскресне.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Богородиці: Лк. 54 зач. 10, 38-42; 11, 27-28.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього: – Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.
Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Євр. 9, 24–28. «Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох»
Непросто нам розуміти те, як Господь прощає людям гріхи через свою смерть і розп’яття, відкупляє людину з її гріхів, учинених як до Його розп’яття, так і після нього. Велика любов Господа до нас привела Його до смерти на хресті.
Хрест – знак нашого спасення, які б ми падіння не мали, які б недоліки ми не посідали, які б не робили промахи, завжди маємо мати перед очима цей хрест Господній, місце нашого спасення. Господь нам дарував спасення, воно вже наше.
Потрібно лише, щоб цього спасення ми забажали. Нам його дано, лиш маймо відвагу повсякчас бажати його.
Мр. 8, 27–31. «А ви, – спитав їх, – що скажете про Мене, хто Я?»
Добре, коли ми читаємо Євангеліє, Новий і Старий Завіти, твори отців Церкви чи інші духовні, релігійні книги. Добре, що ми знаємо про Бога, вчимо катехизм, науку Церкви. Але поки ці знання не будуть підкріплені нашим особистим досвідом пізнання Бога, доти ми будемо лише знати про Нього зі слів інших.
Кожен з авторів Євангелія – Марко, Матей, Йоан, Лука – написав те, що особисто досвідчив, і передав нам ці свої особисті досвідчення-знання про Бога. Коли читаємо твори когось зі святих – Антонія Великого, Василія Великого, Пахомія, Григорія – хто б то не був, то це теж їхній досвід, те, що вони особисто пережили, як відкрили для себе Бога.
Для кожного з нас дуже важливо усвідомити: ким Бог є для мене особисто? У Євангелії, коли Ісус Христос питає: «Що кажуть люди, хто Я є?» – учні відповідають, що одні вважають Його тим, інші думають про Нього інакше.
Тоді Господь конкретизує запитання: «А ви що скажете? Хто Я є?» І будьмо певні, що це запитання до кожного з нас: «Ким Я є для тебе?»
Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар (г. 8):
Повеління тайно зо зрозумінням прийнявши,* під покрівлею Йосифа з поспіхом став безплотний,* мовлячи Тій, що не зазнала подружжя:* Хто приклонив сходженням небеса, той увесь незмінно вміщається в Тобі;* і його видячи, як прийняв вид раба у лоні Твоїм, лякаюся звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Слава, і нині: Кондак (г. 8):
Непереможній Владарці* на честь перемоги,* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі,* раби Твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони,* щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Прокімен, пісня Богородиці (г .3): Величає душа моя Господа і возрадувався дух мій у Бозі, Спасі моїм (Лк. 1,46-47).
Стих: Бо зглянувся на смирення раби своєї, ось бо віднині ублажать Мене всі роди (Лк. 1,48).
Алилуя (г. 8): Воскресни, Господи, в упокій Твій, Ти і кивот святині Твоєї (Пс. 131,8).
Стих: Пом’яни, Господи, Давида і всю кротость його (Пс. 131,1).
Причасний: Чашу спасення прийму і ім’я Господнє призову (Пс. 115,4). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворного Хреста, заступництвом чесних небесних сил безтілесних, чесного, славного пророка, предтечі і христителя Йоана, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Миколая, архиєпископа мирлікійського, чудотворця, святих славних і переможних мучеників, преподобних і богоносних отців наших, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святих і праведних богоотців Йоакима й Анни, святого, якого є храм, cвв. мчч. Хрисанта і Дарії, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
