Ісус Христос пояснюючи своїм учням значення притчі про сіяча сказав, що зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому практичне значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим словом Божим.
Слово Боже – це не тільки суха інформація для нашого розуму, Божа наука, повчання, накази, дозволи, заборони чи перестороги. Слово Боже – це передусім звернення Бога, люблячого батька до людини, своєї духовної дитини, це пропозиції помочі, потіхи, розради, духовної підтримки, захист перед небезпеками.
Коли хтось з християн провадить духовну боротьбу з власними гріхами чи недоліками, звертаючись при цьому по допомогу до Господа Бога, то деколи не зразу бачить ясні знаки Божої помочі. Однак частіше проблема у браку знаків допомоги є не в Бозі, а в нас, бо ми не бачимо знаків Божої допомоги через брак духовного світла в душі. Тому слово Боже допомагає нам пізнати знаки Божої помочі, відповіді Бога на наші звернення до Нього. Воно наповнює нас духовним світлом, порадами надії на Бога, покори, покаяння, очищення душі, що сприяє покращенню нашого духовного зору.
Такими видимими і близькими знаками Божої помочі для нас є cповідь і Cвяте Причастя. У святій сповіді ми чуємо виразно слова Христа, сказані устами священика: „Відпускаються тобі гріхи твої. Іди в мирі”. Чи ці слова, які засвідчують очищення душі з гріхів, духовне оздоровлення, не є знаком Божої допомоги для нас?
Якщо в цих видимих тайнах християнин буде бачити знаки Божої допомоги, любові, то він розпізнає, відчує їх і в інших життєвих ситуаціях. А цьому може допомогти нам слово Боже, коли християнин буде старатися приймати його добрим і щирим серцем.
Щоб ми краще бачили в житті знаки Божої помочі, слухаймо і приймаймо слово Боже, голос Божий щирим і покірним серцем, а воно наповнить нас духовним світлом і об’явить нам знаки Божої любові до нас у нашому щоденному житті.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ГАЛАТІВ 2, 16-20.
Браття, довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос – служитель гріха? Не бути цьому! Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп’ятий. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 8, 5-15.
Сказав Господь притчу оцю: Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. Нарешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, вродило сторицею.
Кажучи це, Ісус голосно мовив: – Хто має вуха слухати, хай слухає.
Учні його спитали, що значить ця притча. Він сказав їм: – Вам дано розуміти тайни царства Божого, іншим же у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.
Ось що значить ця притча. Зерно – це слово Боже. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і бере геть з їх серця слово, щоб вони не увірували й не спаслися. Ті ж, що на камені, це тії, що слухають і з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують до часу й під час спокуси відпадають. А те, що впало між тернину, це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх заглушають, і вони не дають плоду. Нарешті, те, що на добрій землі, це ті, що, чуючи добрим і щирим серцем слово, держать його і дають плід у терпінні.
Гл. 2, 16-20 «Живу вже не я, а живе Христос у мені»
Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого реального життя. Чи хтось із нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього!
Ісус Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Його образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господеві виявлятися через нас в реальному нашому житті.
Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший чи щось інше, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли все більше починаємо думати про інших, а не про себе. А це не просто.
Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати і прагнути і в Бозі все стане реальністю!
Лк. 8, 5-15. «Хто має вуха слухати, нехай слухає».
Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають у різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають.
Сіяч – це Господь, який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти в наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, аби проросло.
І ми – ті, які або плодоносять, дають зерну прорости, або ті, які не плодоносять, які заглушують це зерно. Коли Бог покликав нас до буття, то не випадково дав нам певний характер, темперамент, вдачу, таланти. Він нас покликав такими, як ми є, ми ж маємо стати тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме – щоб сам Бог проявлявся через нас.
Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости й проявитися в них якнайбільше. Отже, і ми дозволяймо Богові діяти і проявлятися в нас!
Владика Венедикт (Алексійчук)
– Коментар Євангелія на неділю 21-шу після Зіслання Святого Духа (Лк 8, 4-15) Притча про сіяча
|
Тропар воскресний, глас 4:
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячись, мовили:* повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
І священномученикові, глас 4:
Апостолів дорогу доброчесності наслідував, священномучениче Теодоре,* як Пастир добрий, оберігав паству Христову,* душу віддав за неї, безбожними убитий був ти, блаженний,* і відійшов у радість вічну, ранами прикрашений, багатотерпеливий,* вінок слави прийняв ти від Агнця Божого,* Його ж моли за спасіння душ наших.
Кондак воскресний, глас 4:
Спас і Ізбавитель мій* із гробу як Бог* воскресив від узів земнороджених* і врата адові сокрушив,* і як Владика* воскрес тридневний.
Слава: Кондак священномученикові, глас 3:
Як цвіт прагне сонця, так і ти полюбив сонце правди, Христа Бога.* Землю карпатську, як Пастир ревний, доброчесної мудрості навчав,* і покору найглибшу життя показав ти.* Як камінь віри дорогу безбожну перекрив,* як перлина дорогоцінна терпіння до крові прийняв,* сьогодні із зворушенням почитаючи, взиваємо тебе, священномучениче Теодоре,* молися за наші грішні душі перед Престолом Всевишнього.
І нині: Богородичний, глас 3:
Діва днесь предстоїть у церкві* і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу.* Ангели з архиєреями поклоняються,* апостоли з пророками ликують,* бо ради нас молить Богородиця предвічного Бога.
о. Петро Фостик
