Cвята Церква сьогодні готує нас до завтрашнього празника Стрітення Господнього і взиває до нас словами тропаря: “Небесний хор небесних ангелів, приникши на землю, бачить як Мати, що не знала мужа, вносить до храму Первородного всієї тварі, що прийшов як немовля, і тому з нами співає передпразденственну пісню”. Отож намагаймося вже нині очистити наші почуття, зробити іспит сумління, щоб завтра з чистим серцем могли вступити в дім Божий, щоб кожен з нас з глибини душевної міг молитися словами канону: “Душевними руками, сподоби мене благодателю прийняти Тебе, як колись Симеон, і насолодитися Твоєю благодаттю”, а ви, двері небесні, відчиніться, бо “Христос у Церкву, як младенець, Матір’ю-Дівою Богу і Отцю приноситься”.
Тропар:
Небесний хор небесних ангелів,* приникши на землю,* бачить, як Мати, що не знала мужа,* вносить до храму Первородного всієї тварі,* що прийшов як немовля,* і тому з нами співає передпразденственну пісню,* радуючися.
Кондак:
З Отцем бувши, невидиме Слово нині ж видимим стало плоттю:* несказанно від Діви народилося і руками старечими дається святителеві.* Поклонімся Йому – істинному Богу нашому.
У той самий день
Святого мученика Трифона
У Фригії, поблизу міста Апамеї, у селі Кампсаді жив бідний пастух, що пас гусей, син дуже вбогих хліборобів, та такий святий, що, попри свій молодий вік, з ласки Божої, творив чудеса. Коли ж у Римі прекрасна вродою і дуже мудра донька імператора Гордіяна потрапила у владу злого духа і стала біснуватою, то тоді покликали святого Трифона, і він, після шестиденної молитви і постів, прогнав диявола; скарби, якими наділив його цар, святий роздав убогим, а сам повернувся до своїх гусей.
Та прийшли часи страшних переслідувань за цісаря Деція. До правителя Витинії, що звався Тиберій-Гракх-Клавдій-Аквилин, привели у Нікею (згідно з іншими даними до Аквилину в Никомидії) Трифона і його товариша Респиція, звинувачуючи їх у тому, що вони не підкоряються наказові імператора і є християнами. Мучитель став погрожувати їм муками і вогнем, та святий Трифон сміливо відповів: “Ти погрожуєш нам вогнем, який може спопелити лиш тіло, а я вам, невірним, погрожую вогнем вічної муки!”
Кільканадцять днів тривали муки святих. Їх били палицями, палили смолоскипами, шматували гаками їх тіло, тримали цілу ніч нагими на морозі, волочили кіньми, у п’яти забивали цвяхи і так тягали по землі. А вони славили Господа і в тяжких муках просили Його про дар витривалости і чимшвидше прийти до Ісуса. Аж раптом серед найбільших мук явився ангел небесний, осяяв їх небесним світлом і поклав на їх голови прекрасні вінці. Кати, які це бачили, від страху попадали на землю. Однак мучитель не упокорився перед чудом Божим і наказав свв. мучеників стяти мечем. Тіло святого Трифона поховано в його рідному селі Кампсаді, а згодом перенесено до Царгорода, а ще пізніше – до Риму. Бог прославив його мощі численними чудами.
Тропар:
Мученик Твій, Господи, Трифон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак:
Троїчною твердістю багатобожжя зруйнував ти до краю, Всеславний, чесним у Христі бувши і, перемігши мучителів Христом Спасителем, вінець прийняв ти свідоцтва твого і дар божественних зцілень, як непереможний.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає„. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Готується священна Церква* прийняти в собі Господа,* що як Дитятко приходить* і благодаттю умозримо осяює* найвірнішу Свою й боголюбну громаду.* Тим-то взиває вона:* «Ти єси слава, і похвала,* і окраса повноти моєї, Слове,* що младенствував плоттю ради мене!»
Світлиця многосвітла,* і Скинія найцінніша,* і Храм святий і просторий* у чертоги Храму вводить Господа* й обручає Себе священній Церкві Його,* благаючи повсякчасно,* щоб від тління і бід були відкуплені* ті, що по праву Богородицею* Її безперестанно славлять.
Симеоне святобливий,* надію свою осягнути* – Христа побачити – сюди приступи,* щоб у храмі взяти Його на руки,* і возгласи: «Нині відпусти, Спасе,* із землі мене, раба Твого!»,* і призови пророчицю Анну,* хай прославить із тобою Доброчинця,* що плоттю дивоглядно младенствує.
Трифоне, в піснях уславлений,* солодкости незмішаної* причасником на небесах став єси пресвітлим,* доблесними подвигами* боровся єси, славний,* і свідком істини ставши,* Христа благай* дарувати душам нашим* мир і велику милість.
Трифоне, в піснях уславлений,* світла вічносущого сяйвом* ти весь світловидним став єси,* повергнувши всю повну мороку оману* і світодержця пітьми низложивши* Божественною благодаттю.* Тому благай* дарувати душам нашим* мир і велику милість.
Трифоне всеблаженний,* радости і веселости ангельської* ти удостоївся,* відцуравшись насолод житейських* і душевною твердістю* все ні в що поставивши,* і витривало звершивши мучеництво,* нині заступаєшся* за душі наші.
Зневажив єси те, що до землі приковує,* всеблаженний Трифоне, достойний шани,* до двобою мужньо поспішивши,* і напади гордого кров’ю, мучениче, майстерно розгромивши,* ти отримав перемоги вінець.* Христа, Бога нашого молити за нас* не перестань, страстотерпцю,* щоб спастися душам нашим.
Днесь Симеон* в обійми Господа слави приймає,* якого під мороком раніше Мойсей споглядав,* коли той на горі Синайській скрижалі вручав йому.* Він – той, хто через пророків говорив і Закону Творець,* Він – той, кого Давид вістує, – всім страшний,* але повний великої і багатої милости.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Прийми, о Симеоне,* Господа слави,* як було тобі провіщено* від Духа Святого:* ось бо прийшов Він!
Творця і Владику* як Дитятко на руках* несучи, Чистая* і Пречистая Діва* до Храму входить.
Велике і страшне* і дивне таїнство Промислу:* Той, хто все обіймає* і младенців зрощує,* – як Дитятко на руках носиться.
Священного священна Діва* принесла у святиню священикові,* Симеон же, простерши обійми,* прийняв Його, радіючи, і закликав:* «Нині відпускаєш раба Твого, Владико,* за словом Твоїм, у мирі, Господи!»
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
о. Петро Фостик
