У Малій Азії, в провінції, що звалася Кападокія, в головнім її місті Кесарії, проживала багата, благочестива і всіма християнськими чеснотами сяюча родина, на котрій спочивала велика ласка небесна. Голова тієї родини звався Василій і був він славним адвокатом. Жінка його звалася Емілія. Поблагословив їх Господь Бог діточками, бо мали вони п’ять дочок, з яких найстарша звалася Макрина і яка посвятила життя своє на службу Господа Бога, жила і померла в монастирі, який вона заснувала разом зі своєю матір’ю. Церква свята зачисляє її до лику святих дівиць і пам’ять її відзначаємо 19 липня. Чотири інші дочки вийшли заміж. Крім доньок мали вони ще чотирьох синів, а найстарший з них був Василій. Саме його святе життя ми тут описуємо. Другий син Навкратій посвятився життю пустельному і помер молодим, Григорій, третій син, став згодом єпископом в Нисі, а наймолодший Петро став єпископом у Севастії. Обидва вони зачислені до лику святих й угодників Божих. Святий Василій народився близько 330 року в Кесарії. Дитям був слабосильним і лишень гаряча молитва родичів спасла його від смерти, бо, за переданням, сам Ісус Христос явився батькові і сказав: “Іди, син твій здоровий є!” Дитячі літа Василій провів у селі Аннесос, коло Новокесарії, в домі своєї бабусі, матері отця, святої Макрини. Була то жінка надзвичайного благочестя, учениця святого Григорія Чу-дотворця. Разом зі своїм чоловіком, імени якого, на жаль, не знаємо, потерпіла вона багато за святу віру; сім літ скиталися вони обоє у вигнанні і ховалися по лісах.
Тут, під проводом цієї святої жінки, і зростав святий Василій. Згодом батько узяв його до себе й почав учити всякої мудрости; послав до школи в Кесарію, а опісля до Царгорода. А дитина та була повна Святого Духа, бо мудрістю перевищила невдовзі всіх своїх учителів. Та ще більше дивувала всіх невинністю свого життя. З Царгорода поїхав святий Василій до міста Атен, де були високі і славні школи, мудрі вчителі, натомість життя було безбожне, повне поганських блудів і розпусти. Тут познайомився святий Василій і подружився зі святим Григорієм Назіянзином, і обидва вони провадили життя святе, невинне і Боже, даючи всім приклад правдиво християнської дружби. От, що пише про ту дружбу св. Григорій: “Все у нас було спільне, ми разом мешкали, разом училися, і одна лишень душа оживляла два тіла; нашою метою і стремлінням була винятково – чеснота; закон Божий був нашим провідником. Ми не приставали з ніким, хто відзначався б легкою поведінкою, бо знали, що легше самому впасти в блуд, як навернути кого до чесноти. Ми знали лишень дві дороги, одну до церкви і святих її учителів, і другу, на котру ми менше зважали, до шкіл публічних і до учителів мудрости світової; дороги, що вели до забав, театрів, бенкетів і веселощів, полишали ми іншим. Найбільшим нашим змаганням і найбільшою славою було не лишень зватися християнами, але й на ділі бути ними!”
В Атенах осягнув святий Василій такого рівня мудрости, що слава молодого вченого рознеслася по цілій Греції й усіх дивувала. Та найбільше мудрости набрав Василій зі Святого Письма, над яким упродовж усього життя, з дитинства аж до смерти, просиджував він кожного дня довгі години. Тут, в Атенах, обидва юнаки наважилися покинути світ і віддатися цілковито службі Богові і життю пустельному. Святий Василій покинув Атени близько 355 року і повернувся до Кесарії, де став адвокатом і учителем красномовносте. Та вже невдовзі, за намовою своєї сестри святої Макрини, кидає публічне життя, значну частину маєтку роздає убогим, а сам вирушає в подорож до Сирії, Месопотамії, Єгипту і Палестини, щоб придивитися до життя великих самітників – пустинножителів. На велике своє здивування, знайшов він тут людей, які побороли в собі всі тілесні похоті; в постах, у молитві, в голоді і холоді провадили життя, цілком не дбали про тіло, а жили для майбутнього життя вічного. І загорілося серце Василія великою спрагою посвятитися такому життю. Повернувшись до дому, він іде до Понту і тут, у пустелі, служить Богу, і служить так, як то сам учив опісля інших монахів: “Завданням і метою монаха є наслідувати ангелів; уже з самого досвітку він повинен бути зайнятий молитвою і славослов’ям Сотворителя”. У пустелі святий Василій жив у великій убогості, мав одну лишень одежу і один плащ, споживав лиш присолений хліб і корінці, а спочивав на голій землі. Таке життя, хоч і суворе, дуже припало йому до вподоби і тут він рад був залишитися до смерти. “Бог відкрив мені житло за бажанням мого серця, – пише він до святого Григорія. – Мені пощастило знайти те, про що ми обидва не. раз думали. Тут висока гора, покрита густим лісом, зрошена з опівночі дзюркотливими потоками. У підніжжі гори долина, оточена з усіх сторін лісом. З одного її боку водоспад ріки, а з другого – непрохідна гора заступає дорогу”.
Тут спіткала його велика радість, бо ось прибув до нього найщиріший його приятель, святий Григорій. І знову почалося святе життя, що проминало в молитві, пості, читанні Святого Письма. Вони умертвляли своє тіло тяжкою працею, рубанням дров, ношенням каміння, садінням і підливанням щеп. їх помешканням була проста солом’яна хата, без дверей, з дірявою стріхою. А однак, як пише святий Григорій, кожного дня приходили люди, котрі дивувалися з життя святого Василія і, бажаючи посвятитися монашому життю, просили його, щоб вказав їм дорогу до досконалости. Святий Василій написав для них монаше правило, котре прийняли всі монахи Сходу і котре зобов’язує донині. За тим правилом монахи повинні жити далеко від світу, в молитві, читанні книг святих, у відправлянні церковного правила, в найбільшім смиренні, в пості, умертвленні тіла, в труді рук своїх, бо лінивство і розкішне життя – найкоротша дорога до пекла. Чистота, убожество і послух – то дорога до монашої досконалости. В потребі, коли Христова Церква мусить боротися з єресями і блудами, монахи повинні безстрашно боронити святу віру і з відлюдних монастирів іти до народу, й учити його правди. Світські справи не мають їх обходити. Такими, згідно з наукою святого Василія, мають бути монахи.
Учнів, які гуртувалися навколо нього, він навчав так: “Плекайте чистоту душі і тіла, все, що говорите, говоріть уважно й розсудливо, не вживайте хмільних напоїв, старших почитайте, мудріших слухайте, а рівних собі любіть. Мало говоріть, а більше прислухайтеся. Будьте сором’язливі та дбайте про честь християнську!” А коли учнів збиралося щораз більше, то св. Василій збудував у Понті, коло ріки Ірис (неподалік від села, де виховувався у своєї бабусі), для них монастир. На другому боці річки був монастир жіночий, з церквою, присвяченою пам’яті Сорока мучеників, що його побудували і проживали в ньому його мати (тоді вже вдовиця) Емілія і сестра Макрина. Монахи, за прикладом святого Василія, умертвляли своє тіло і жили у великій строгості. “Одні, – як пише святий Григорій, – накладали на себе тяжкі залізні пута, інші підмішували в страву попіл, а деякі впродовж 40 днів і ночей на холоді і снігу стоять як дерева, підносячись серцем понад землею”, а сам “святий Василій був без жени, без маєтку, без тіла і майже без крови, дуже блідий; не потребував він вогню, крім сонячного світла, і не ховався від найсильніших морозів”.
Однак прийшов час, коли Господь Бог покликав обох святих слуг своїх, щоби йшли боронити Церкву святу. Наставником монастиря залишився брат святого Василія, святий Петро, а Василій йде до Кесарії, де помер єпископ Діяній, а на його місце вибрано владикою Євсевія, котрий повелів святому Василію прийняти достоїнство священика, і сам його рукоположив. А треба знати, що святий Василій уважав себе недостойним того святого звання, і тому він, як і приятель його, святий Григорій, уникав цієї почести. Був то час, коли Церква Христова багато терпіла від аріянської єресі, котра заперечувала правдивість божества Ісуса Христа. Найбільші вельможі, сам імператор Валент і, на жаль, багато єпископів трималися тієї єресі, а її прихильники в Кесарії постаралися про те, щоби порізнити єпископа Євсевія зі святим Василієм, який, дізнавшись про це, повернувся на пустелю до свого монастиря. Та єпископ невдовзі побачив, що не має нікого, хто зміг би належно боронити святу віру від єретиків, так, як це робив святий Василій, і покликав його знову. Відтоді Василій був його правою рукою, а для Церкви святої в Кесарії правдивим світилом. Його запальні проповіді навертали найбільших грішників, єретики покидали блуди, бідні, слабкі і нещасні сироти і вдовиці бачили в ньому батька й опікуна. Слава його святости ширилася далеко-далеко, тоді як сам харчувався нужденною їжею. Ось що він писав: “Маю тільки те, що конечне, майстерність кухарська у мене занедбана і ніж. мій не знає м’яса”.
Помер єпископ Євсевій, і тоді то, за порадою Григорія, єпископа Назіянзина, єпископи і народ обрали владикою Кесарії і екзархом (у ті часи – архиєпископом) Кападокії і Понту святого Василія. Будучи єпископом, він жодною мірою не змінив звичного трибу свого життя; хіба що голос його науки залунав широко, і він був найліпшим пастирем свого стада. Він проповідував двічі на день, особливо зранку, для людей, котрі йшли до праці. Святий Василій залишив нам опис того, як побожно жили його вірні: “Народ встає зі сну вночі і з вранішньою зорею іде до церкви. Тут, в жалю, в покаянні, проливаючи багато сліз, ісповідається Господеві. Після утренньої молитви всі співають на два хори псалми, в середу, п’ятницю, суботу, неділю і в навечір’я нам’яти кожного мученика всі приступають до святих тайн”.
І не лишень в Кесарії навчав він, бо ж його владі підлягало до 50 єпископів. Тож, дбаючи про своє стадо, він пише листи та послання і сам багато мандрує, навчає, приводить до Бога, єретиків навертає, вірних укріпляє, множить славу Божу, зміцнює святу Церкву і віру.
Тимчасом імператор Валент, почувши про святість і незвичайну мудрість святого Василія, вибрався сам до Кесарії, щоб його схилити до того, аби святитель Божий не виступав проти аріян. Наперед він вислав свого старосту Модеста, і той став намовляти святого Василія до злого, обіцяв царську ласку, а в кінці став йому погрожувати. А на це все святитель Божий відповів йому так: “Маєтку не відбереш від того, який нічого не має, окрім кількох книжок і подертої одежі. У в’язниці я буду щасливіший від князів у царській палаті. Вигнання не боюся, бо вся земля є Божа, і земля ця для мене є місцем вигнання, бо вітчизна моя – небо. Муки не лякають мене, а смерть буде для мене найбільшою ласкою і Щастям, бо дозволить мені оглядати Бога, в якому єдиному моє бажання і мета мого життя”. Імператор Валент не смів виступити проти святого Василія, тим більше, що той уздоровив його вмираючого сина Галата – за умови, що хлопець буде вихований у правдивий вірі. Однак імператор піддався намовам аріян і наказав охрестити хлопця за їхнім єретичним обрядом – і дитина невдовзі померла.. Знову ж таки, за намовою аріян імператор хотів підписати декрет, в якому засуджував святого Василія на вигнання, але, підписуючи його, зламав три пера, рука йому стала страшно трястися і наляканий Валент подер засуд, а святого Василія лишив у спокої, ще й подарував йому велику суму грошей, котрі дуже придалися, бо святитель саме будував великий шпиталь для прокажених, у якому згодом сам прислуговував тяжко хворим, не боячись зарази. А коли староста Модест тяжко занедужав, то покликав він святого Василія, навернувся і, за молитвами святого, одужав. Він до смерти залишався йому вдячний і слухняний у питаннях віри і Церкви.
Багато довелося святому Василію потерпіти за віру Христову. Множилися єресі і блуди, а сам святий писав, що “бідує і втомлена частими нападами Церква, хитається як корабель серед моря, навчання отців погорджують, апостольські передання забувають, пастирів проганяють, хижі вовки у Церкву вдираються, храми без пастирів лишаються, а пустелі наповнюються плачучими”. Та посеред цього він поборює єресь, святить нових єпископів, зокрема і св. Григорія, заступається перед цісарем за переслідуваних монахів і пустинно жителів, будує церкви, спілкується з єпископами Західної Церкви, зокрема зі св. Амвросієм, а також, за ласкою Всемогутнього Бога, творить чуда, вириває нещасні душі з рук диявола, пише книги і послання в обороні Христової віри і “не було єресі, котра б його письмами не була спалена, як колись Содома вогнем з неба спадаючим”.
В Нікеї аріяни відібрали у правовірних християн церкву, і святий Василій поїхав до Царгорода з клопотанням про ту церкву до самого імператора, який наказав йому розсудити справу. Прибув святий Василій до Нікеї і наказав церкву замкнути і опечатати, ще й сторожу поставити. І сказав, щоб аріяни і правовірні молилися впродовж трьох днів і ночей, і на чиї молитви Бог чудесно відчинить церковні двері, тим буде належати церква. Не вислухав Бог молитов єретиків, а тоді святий архиєпископ у велелюдному хресному ході став перед церквою і, велівши всім молитися, тричі осінив запечатані двері хресним знаменням – і ось печаті впали самі собою, відчинилися двері і весь народ, благословляючи Господа, ввійшов у Його святиню.
“Для одних, – пише святий Григорій, – Василій був стіною і заборолом, для інших – молотом, що розбиває камінь, і вогнем в терню”. Бо слово його проповідей було як блискавка, безпощадне до грішників, “Василій спізнав усі глибини духа, і в глибинах тих знайшов він усе потрібне, щоб облагородити звичаї, навчати найвищих правд, відривати від справ земних, а підносити до справ духовних”. І в подвигах своїх не втомлювався ні на хвилину, хоч сам мав дуже слабке здоров’я, яке ставало чимраз слабіпим, особливо після смерти його матері, яку святий Василій дуже любив і смерть якої його дуже вразила.. “Одну-єдину втіху, – пише він, – яку я мав у житті, за гріхи мої віднято у мене в тій хвилі, коли померла моя матір. Не смійтеся з мене, що в такому віці жаліюся на своє сирітство, і простіть мені, що не можу перенести розлуки з такою душею, рівних якій щодо достоїнства серед тих, що оточують мене, не бачу. Тому-то повернулися до мене мої хвороби, і знову лежу я зовсім слабкий, без сил, і чекаю неминучого кінця життя свого”.
Та ледве змігши звестися з ліжка, як зразу ж спішив до праці задля добра своєї пастви. В годину, коли, за допустом Божим, прийшов голод, він ділився з бідними останнім кусником хліба і нещадно таврував тих, що байдуже дивилися на нужду бідних, “Якої кари гідний той, – пише він, — хто байдуже проходить повз слабкого і голодного?
Чи можна бути більше жорстоким?
Чи не заслужив такий чоловік, щоб його зарахувати до диких звірів, назвати злодієм і чоловіковбивцею? Хто може полегшити нужду інших, а не робить цього, того справедливо можна порівняти з убивцею”.
При тому він не втомлювався збагачувати Церкву своїми письмами, бо єресь аріянська непокоїла цілу Церкву і, за словами святого Василія, “догмати (непорушні правди і основи Христової віри) потоптані, устави Церкви порушені, мало є людей, котрі б розумно пасли стадо Христове”. Тож треба було великої праці, щоб скалою стояти посеред тієї повені злого. І, як читали, ані просьби, ані погрози, ані обіцянки царської ласки не могли його зігнути. А коли Модест, царській посланець, здивований сміливим словом святого Василія, сказав до нього: “Ніколи і ніхто не промовляв до мене так гостро”, – то святий Василій відповів йому: “Бо, видно, що ніколи не натрапляв ти на єпископа!”
Письма святого Василія Великого – це неоцінена скарбниця глибокої мудрости. І тому, як сказав у похвальній бесіді святий Амфілохій, єпископ Іконії (пам’ять його вшановуємо 23 листопада), Василій, високий і величавий стовп Церкви Божої, світило богослов’я, красота єрархії, палкий благовісник, він, що навчав усіх людей страху Божого, — він для християн завжди був і буде спасительним учителем”. Святий Василій уклав, за натхненням Святого Духа, Божественну літургію, тобто Службу Божу, яку називаємо Літургією святого Василія Великого і яку у нас служать десять разів у році, зокрема 1 січня, в день пам’яти святого Василія, в п’ять неділь Великого посту, в Страсні четвер і суботу та в навечір’я Різдва і Богоявлення.
А Господь Бог благословив труди святого Василія, котрий, з Божою поміччю, зробив нечувано багато для бідних і покинутих дітей своєї отари. Притулки для бідних і шпиталі для хворих, що він побудував, утворили наче друге місто, котре багато віків по смерти святого Василія звалося “Василіядою”. От, що пише про це святий Григорій: “В Кесарії тепер уже не бачимо перед собою тривожного видовища, не лежать перед нами люди, що вже за життя є трупами, бо певна частина членів тіла у них відмерла, їх не гонять уже з міст, торгів, домів, із близької родини. їх не виставляють в громадських місцях, де вони викликали не так милосердя, як огиду, коли співали свої пісні, якщо у кого був ще голос. Василій навчив нас, щоб ми, як люди, не бридилися людей і нелюдським своїм оглядом страждальців не безчестили Христа, єдиного Господа для всіх, але щоб через нещастя ближніх здобували собі спасіння і, виявляючи милосердя до цих нещасних, ставали гідними Божого милосердя. І той то св. Василій, муж повний слави, не гидував навіть цілувати рани прокажених; він обнімав хворих як братів, щоб пошанувати їх страждання”.
Та, з іншого боку, багато, дуже багато допустів Божих довелося йому перенести. У вигнанні страждав його щирий приятель, святий Євсевій, єпископ Самосатський (пам’ять його відзначаємо 22 червня); на вигнання засуджено, через злобу аріян, його рідного брата, святого Григорія з Ниси. Помер один з найбільших подвижників і його приятелів, стовп, утвердження і світоч Церкви, святий Атанасій Олександрійський (пам’ять його відзначаємо 18 січня) і святий Григорій, батько святого Григорія Богослова. Вразливий святий Василій важко пережив усі ті нещастя; Богу жертвував біль свій і жив далі задля Божої слави.
Та прийшов час, коли Господь Бог покликав слугу свого до себе. Навіть на смертному ложі навернув він лікаря, Йосифа жида, і, чудом зібравши сили, зайшов до церкви й охрестив його з цілою родиною. А потім благословив усіх і помер зі словами: “Господи, в руки Твої віддаю дух мій!” Заплакав весь народ, тисячі тиснулися до св. тіла. Сталося це 1 січня 379 р. Плач у часі похорону, як пише святий Григорій, заглушував співи псалмів, а тіснота була така, що багато осіб задушилося. Свята Церква назвала його “Великим” і учителем, монашество називає його і звати буде навіки отцем і засновником Чину святого Василія Великого, І справді, був він “Ве-ликим” любов’ю, вірою, стражданнями, наукою. “Ти є оком вселенної, — говорив про нього святий Григорій Богослов, – ти – звучна труба і голос, ти – палата учености. Одна весна в році, одне сонце між звіздами, одне небо обіймає собою все, один голос понад усі – і це (якщо я спосібний судити про такі речі і якщо не обманює мене любов, чого не думаю) твій є голос”. “Воістинну великий ти єси, Василію, і воістину Дух Божий говорить через тебе!” – сказав святий Єфрем Сирин (пам’ять його відзначаємо 28 січня), коли чув проповідь Василія Великого.
“Вшануймо ж тепер пам’ять його, правдивого отця, який породив нас Євангелієм у Христі Ісусі і своєю наукою преобразив нас у милих Богу дітей”, – так говорив про Василія Великого святий Амфілохій, так плакав по ньому цілий Схід. В руський землі пам’ять святого Василія з перших століть прийняття християнства була свята і високо шанована. Князь Володимир у святому хрещенні взяв ім’я Василія, він побудував у Корсуні і в Києві храми під покровом цього великого святого. Ім’я Василій – означає “королівський, піднесений”.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Сходячи до людського роду, Спас наш,* восьмиденний по матері і безначальний по Отцеві,* дав себе вповити пеленами* і не відмовився прийняти тілесне обрізання.* Йому, вірні, заспіваймо: Ти Бог наш, помилуй нас.
Вселаскавий Бог не посоромився прийняти признаку законного всиновлення,* але дав себе самого за взір та приклад усім на спасіння.* Ось бо Законодавець здійснює закон і пророчі сповіщення про нього.* Господи, що все підтримуєш долонею* і даєш себе вповивати пелюшками, – слава тобі!
Твоє ім’я, отче Василію – царське,* і священство твоє царське,* бо ти пас святий Христовий народ – побожністю і знанням.* За те царським вінцем прикрасив тебе Цар царів і Господь усіх,* єдиносущний з Отцем* і споконвічний та співбезначальний Син.* Моли його, щоб спас і просвітив душі наші.
Зодягнений у святительську ризу, Василію,* ти радісно проповідував Євангеліє царства,* передаючи для Церкви правовірне навчання.* Сьогодні й ми ним просвічені, визнаємо та славимо одне Божество,* нероздільне у трьох Особах:* Отця Вседержителя, Єдинородне Боже Слово і Божественного Духа.* Моли його, щоб спас і просвітив душі наші.
Отче Василію!* Проживаючи з людьми на землі, як безтілесний,* ти перебував і жив разом з небесними хорами,* змагаючись за те,* щоб їх у тілі наслідувати* найчистішою світлістю твого життя.* Тож моли Христа Бога нашого,* щоб урятував від загроз і темряви незнання тих,* які насолоджуються твоїми богонатхненними повчаннями,* та просвітив душі наші.
Був ти помазаний благодатним миром, Василію богоявленний,* щоб Євангеліє царства небесного священнодіяти.* Як пахуче Христове кадило,* ти наповнив вселенну пахощами пізнання.* Тому прийми добросердно молитву слуг твоїх* і випроси нам, що тебе вшановуємо, велику милість.
Любителем премудрости був ти, Святий,* і розумно понад усе цінив у житті злуку з Богом,* постійно пам’ятаючи про смерть і перемагаючи стриманістю тілесні пристрасті.* Наукою Божого закону ти зберіг незаймане достоїнство душі* та багатством чеснот підкорив духові все тілесне мудрування.* Тому ти знехтував тілом та і й світом і його володарем.* Стоячи перед Христом, вимолюй душам нашим велику милість.
Сходячи до людського роду, Спас наш,* восьмиденний по матері і безначальний по Отцеві,* дав себе вповити пеленами* і не відмовився прийняти тілесне обрізання.* Йому, вірні, заспіваймо: Ти Бог наш, помилуй нас.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на Литії
Богоявленний Василію!* Ти своїм чистим життям прийняв у свою душу Христа,* що є джерелом життя,* і виточив для вселенної ріки побожних навчань.* Напоєні ними вірні діти Церкви* похвальними устами подяку приносять Богові,* що прославив пам’ять твою по віки віків.
Ви́лите на те́бе ми́ро благода́ті* пома́зало тебе́ священнодіяти Єва́нгеліє Ца́рства Небе́сного,* Васи́лію богоя́влений.* Бо, ста́вши Христо́вим благово́нням,* ти арома́том пізнання́ Його́ напо́внив вселе́нну.* Тому́, голоси́ домоча́дців твоїх ласка́во прийма́ючи,* ви́проси нам, що тебе́ вшано́вуємо, вели́кої ми́лости.
Розлилась благодать з твоїх уст,* преподобний Отче,* і ти став пастирем Христової Церкви,* навчаючи духовних овечок вірувати* в Тройцю єдиносущну в єдинім Божестві.
Сходячи до людського роду, Спас наш,* восьмиденний по матері і безначальний по Отцеві,* дав себе вповити пеленами* і не відмовився прийняти тілесне обрізання.* Йому, вірні, заспіваймо:* Ти Бог наш, помилуй нас!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Божественна й священна бджоло Христової Церкви, всеблаженний Василію!* Озброєний жалом божественної ревности, ти подолав мерзьке богохульство єресей* і подав душам вірних солодкий скарб побожности.* Тому нині, перебуваючи в нетлінних оселях божественного раю, пом’яни і нас,* коли стоїш перед Тройцею єдиносущною.
Усіх святих зібрав ти чесноти, отче Василію:* Мойсеєву лагідність, ревність Іллі,* Петрову ісповідь, Іванове богослов’я,* і як Павло, ти незмінно заявляв:* Хто слабкий, а я не слабкий?* Хтось спокушається, а я не розпалююся?* Тому, перебуваючи з ними,* моли, щоб спастися душам нашим.
О священно появлений Василію!* Вивчивши природу речей і впевнившись у їхній минущості,* ти знайшов єдиного незмінного – найвищого Творця всесвіту* і радше до нього прихилився, відкинувши принаду минущого.* Тож молися, щоб і ми сповнилися Божою любов’ю.
Прийнявши з неба благодать чудодійности* і осоромивши своїми навчаннями оману диявольську,* ти, всеблаженний Василію, є славою й утвердженням святителів* та прикладом навчання усім преподобним.* Маючи сміливість до Бога,* моли його, щоб спаслися душі наші.
Вселаскавий Бог не посоромився прийняти признаку законного всиновлення,* але дав себе самого за взір та приклад усім на спасіння.* Ось бо Законодавець здійснює закон і пророчі сповіщення про нього.* Господи, що все підтримуєш долонею* і даєш себе вповивати пелюшками, – слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 1):
На всю землю вийшло вістування твоє,* прийняла бо вона слово твоє, що ним боголіпно навчив ти;* природу того, що існує, пояснив ти,* звичаї людські прикрасив ти* – царське священство, отче преподобний Василію.* Моли Христа Бога* за спасення душ наших.
Кондак (г. 4):
Явився єси основою непохитною Церкви,* подаючи всім людям владицтво неукрадне,* запечатавши твоїми веліннями,* небоявленний Василію преподобний.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013 – Джерелo: https://prayer-service.pp.ua/#20250101&vita
7 фактів про святого Василія Великого – Джерело: CREDO: https://credo.pro/2023/01/227560
Василія Великого, архиєп. Кесарії Кападокійської – Джерелo: https://ies.ucu.edu.ua/saints-life/vasyliya-velykogo-arhyyep-kesariyi-kapadokiyskoyi/
о. Петро Фостик
