Рішенням Синоду єпископів УГКЦ у четверту неділю після Зіслання Святого Духа постановлено святкувати празник Всіх святих українського народу.
Усі свята літургійного року Вселенської Христової Церкви безпосередньо пов’язані з величезним таїнством Богочоловіка, яке, за Провидінням Господнім, стало основою нашої віри. Кожне торжество, незалежно від свого місця в календарі та часової віддалености від Празника празників — світлого дня Пасхи, — ніби якоюсь невидимою ниткою з’єднане зі спогадом про Воскресення. Пригадуємо це славне дійство не лише щодня, як апостоли, служінням Таїнства Христової Жертви в Пресвятій Євхаристії, і в пам’яті святкування кожного „першого дня тижня”, „дня Господнього” у неділю, і в радості поминання будь-якого з великих дванадесятих Господських чи Богородичних празників — дивовижних подій історії спасіння, які безпосередньо співвідносні з Торжеством торжеств, і в окремих щоденних святкуваннях кожного одиничного вияву сили і могутности Воскреслого Спасителя, сповіщених світові через життя і діяння його святих.
Зачудовані многоликістю таких проявів, ми, серед нашої обмежености та немочі, пробуємо узагальнювати для себе ці спалахи Духа, беручи за приклад для наслідування якусь одну з чеснот та ціх праведного життя в Бозі цих великих подвижників, в особливий спосіб виокремлюючи та підкреслюючи її значимість для нас через тексти величань та благодарення Богові наших літургійних молитов. Так постають перед нашими очима численні когорти великих патріархів, побожних праотців, богоносних отців, богоглаголивих пророків, всехвальних апостолів, добропобідних мучеників, неустрашимих ісповідників, чеснотливих страстотерпців, ангелоподібних преподобних, гідних подиву безсрібників і чеснотливих праведних…
Особливо радісно стає на серці українського молільника, коли він вряди-годи впізнає тих, чиї чесноти і свідчення є особливо близькими йому за духом, бо їхні життя і діяльність по-особливому пов’язані плоттю і кров’ю з нашим народом, його історією, культурою та релігійним переживанням. Ось і сьогодні відчуваємо особливе піднесення, прохаючи про заступництво перед троном Всевишнього у наших болях та немочах святих рівноапостольних великих князів і просвітителів української землі Володимира та Ольгу, стовпів віри й славетних воїнів Христових, засновників українського монашества преподобних Антонія і Теодосія, світочів смирення, побожности, миру, справедливости та непротивлення злу страдників Бориса і Гліба, подвижника церковного єднання священномученика Йосафата, преподобної Йосафати (Гордашевської), блаженних пратулинських мучеників Данила, Луку, Вартоломея, Онуфрія, Пилипа, Костянтина, Микиту, Ігнатія, Вікентія, Івана, Константина, Максима, Михаїла та їх братів у звитязі мучеництва пізніших часів Миколая, Григорія, Йосафата, Івана, Григорія, Василія, Микиту, Симона, Теодора, Павла, Петра, Климентія, Леоніда, Миколу, Омеляна, Зенона, Івана, Северіяна, Якима, Віталія, Андрія, Миколу, Романа, Олексія, Лаврентію, Олімпію, Тарсикію, Володимира… і сотень чи навіть тисяч тих инших наших братів і сестер, імен яких ми не знаємо, але котрі, як і вони, осяяні сяйвом божественної слави.
Саме сьогодні маємо можливість глибше замислитися над значимістю цих невідомих, але таких рідних нам людей у справі нашого з вами спасіння. Адже це саме сьогодні збірне свято всіх тих, хто в різний час і в різний спосіб своїм свідченням віри зумів притягнути на нашу землю благодать Святого Духа, котра, хоч незрима за своєю природою, так видимо виявила себе і в нашому з вами покликанні до співучасти в тому всесвітньому братстві, що гордо зве себе Христовою Церквою. Невідомі нам їхні імена, але чи від цього повинна бути меншою наша їм вдячність, инакші умови нашого і їхнього життя і деколи ми дуже віддалені один від одного у часі, але чи є це перешкодою для молитви?
З іншого боку, це свято є для нас не тільки прикладом подвижництва, воно також сповнене благодарних і просительних молитов за їхнє дієве заступництво, але і празником нас самих, днем, коли торжествуємо і нашу з вами святість. Поміркуймо лишень, якщо в контексті цього святкування говоримо про багатьох „незнаних нам подвижників”, ми не маємо права зачислити до когорти наших канонізованих святих чи блаженних і тих, хто безпосередньо був із нами, хто спасався зовсім поруч?
А що вже говорити про тих наших сучасників, які в побуті й на роботі, у родинному житті чи в приятельських і добросусідських стосунках, серед небезпек і терпінь спокійно живуть і трудяться з любов’ю, радістю, миром, терпеливістю, добротливістю, милосердям, вірою, лагідністю і поміркованістю… Чому б мали ми закривати очі та соромитися тієї святости, яку Бог щедро виливає на них, виявляючи її у всіх цих їхніх добрих справах? Чи не тому, що ми не звикли бачити благодіяння Господні у власних душах, що слово „святий” — за велінням духа цього світу — звучить у наших вухах радше як глузування, що ніяк не насмілимося повірити в те, що й ми святі, і взяти нарешті на себе самих відповідальність за власну святість?
Тому так важливо сьогодні нам, християнам України третього тисячоліття, йти за Христом і „поводитися, як діти світла”, пам’ятати, що сьогоднішнім торжеством Господь перекидає до наших сердець ще один місток через прірву гріха, яка відділяє нас від Його святости, укріплюючи нас і заохочуючи сміливо ступати тим вузьким шляхом досконалости, що його проторили нам сотні і тисячі наших відомих і невідомих братів-співучасників Його благодати.
о. Роман Тереховський
ВІРА І ЇЇ ЗАВДАННЯ
«Хай тобі станеться за твоєю вірою ». (Мт. 8,13)
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішній святій Євангелії ми чули слова Христові у відповідь на прохання-молитву сотника з Капернауму: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. – Іди, хай тобі станеться ва твоєю вірою!» Що ж це є свята віра і яке її завдання в житті людини? Саме над цим питанням застановімся коротко в сьогоднішній проповіді.
Святий Павло, апостол народів, каже, що без віри не можна спастися. б деякі правди святої віри, які можемо пізнати самим розумом, хоч не докладно. Сам розум каже нам, що 6 Бог, Творець всесвіту. Розумом можемо пізнати також деякі Божі прикмети, але Божого єства, Його природи, не можемо пізнати розумом, тільки за допомогою Божого об’явлення. Можемо пізнати розумом, що мусить бути якась кара для злих людей по смерті, коли вони без поєднання в Богом відходять з цього світу; але яка саме ця кара, того без Божого об’явлення дізнатися не можемо. І ось тому об’явив нам Бог деякі правди в Старому Завіті через пророків, а в Новому Завіті – через Богочоловіка Ісуса Христа. Від того часу, коли Христос об’явив нам правди нашої святої віри, минуло майже дві тисячі років. Хоч Євангелисти – безпосередні або посередні свідки того об’явлення Й списали головніші правди віри в своїх Євангеліях, то все ж таки трудно, а то й цілком не можливо було б самим людям зберегти ці об’явлені правди без змін і перекручень до наших часів. Люди за дві тисячі років були б їх напевно змінили великою мірою. Щоб цьому запобігти, Христос заснував святу Церкву і їй у схов, як скарб правди, вручив скарб віри – свої об’явлені правди, щоб їх вірно зберігати й подавати людям. А щоб Церква не могла нічого змінити в Христовому вченні, Він дав їй особлившу поміч через Святого Духа, і запевнив, що сам буде чувати над нею, щоб вона ніколи, подаючи людям Його повчання, не помилялася, а, навпаки, щоб вона правильно вчила і славила Трисвятого Бога. Тому то правди святої віри, що їх проповідує Христова Церква є ті самі, що їх голосив Ісус Христос.
Отже, віра в нашому католицькому розумінні – це міцне, непохитне переконання, що все, чого вчив нас Христос і чого в Його іменні і з його доручення навчає свята Церква, 6 непомильна правда. І це тому, бо про те впевняв нас непомильний Бог і його непомильна Церква. Віра не може бути тільки якимсь здогадом, що речі, в які віримо, можуть бути правдивими, але віра мусить бути сильним переконанням. Віра мусить охоплювати всі правди, що їх Бог об’явив, а свята Церква проповідує. Немає у вірі більших або менших правд, більш правдивих чи менш правдивих. Всі є рівно правдиві, всі вони однаково важні, бо всі правди об’явив один і той самий Бог.
Дорогі в Христі! Чому ж нам треба вірити? Перш усього тому, що того хоче Бог, що така є воля Божа. Це ж ясне, що коли Бог об’явив людям свої правди, то хоче, щоб вони прийняли їх і вірили в них. Коли хтось оповідає нам щось, а ми в це не віримо, то його ображаємо, зневажаємо. Тому й Бога ображаємо, коли не віримо в Його об’явлене слово, правду. Отож гріх невірства – це один з найбільших гріхів. Віримо також тому, бо віра дає нам відповідь на найважливіші питання життя. Коли дитина росте, дозріває і врешті стає дорослою, тоді в її голові снуються різні запитання: звідки взявся я на світі? Як виник світ і все людство? Пощо живемо на світі? Куди прямуємо? Що в нами буде по смерті? І ось на ці всі питання дає ясну, задовільну відповідь тільки свята віра. Віра скаже тобі, що ти вийшов від Бога, в Його всемогутнього творчого хотіння, з його рук, та що до Нього повернешся. Твоє тіло взяте, правда, з землі, проте душа вивищує тебе понад усі земські речі, – це твір самого Бога. Душа, після довшого чи коротшого життя, опустить своє тіло і повернеться назад до свого Творця, від якого вона походить, щоб дістати або Його нагороду, або кару за свої діла. Тільки одна віра вказує людині ясну дорогу життя, тільки вона дає вміст життю. Без віри життя не має ніякого змісту, бо не має основи. Це так, як будівля без фундаменту. Серце людини, в якому немає віри, подібне до мертвої безлюдної пустині. Вийми пташину з гнізда, і побачиш, як вона буде побиватися за своєю мамою. Відверни квітку від сонця, і, ледве випустиш її з рук, вона знову обернеться до сонця. Витягни рибу в води, і вона гине. Подібно є в серцем людини: воно створене для Бога, і тільки в Ньому знайде своє щастя і своє правдиве життя. Тільки віра дає людині правдивий супокій і щастя. Невірство приносить їй неспокій і невдоволення. Люди, які мають глибоку віру, звичайно спокійні, зрівноважені Й лагідні. І, навпаки, люди без віри не раз повні дошкульного неспокою, заколоту; їх годі задовольнити якимись земськими втіхами. Віра, відповідаючи людині на найважніші питання життя, дає їй найтвердшу і найпевнішу підвалину життя, а тим самим – також моральну основу нашим починам і вчинкам. Мораль людини, не сперта на віру – це тільки зовнішня форма без змісту. Чеснота таких людей втримується так довго, доки життя не зажадає від них самопосвяти, жертви. З досвіду життя знаємо, що невіруюча людина так довго устоюється на висоті моральної чесноти, доки життя пливе спокійно, без супротивних вітрів, без хуртовин. А загуде буря пожадливостей, прийде більша спокуса, то така людина паде низько. В неї немає твердої основи життя, твердої підвалини, що її дає якраз віра.
В кінці, віра свята зберігає людство від загибелі, даючи йому тривкі основи, незмінні Божі закони, для суспільного співжиття. А хто не вірить у Бога, в безсмертність людської душі, в Божу справедливість, нагороду чи кару після смерти, той не знаходить рівноваги в житті, той хитається між крайностями, переходить від надмірної самопевности до повної зневіри і безнадійности. Одна лише віра дає втіху в терпіннях. А терпіння – це ж щоденний хліб людини, живучої на світі. Як птиця створена до літання, риба до плавання, так людина до боротьби й терпіння. Навіщо ж ці терпіння, та де шукати втіхи чи полегші, коли вони спадуть на нас? Невіруючі кажуть: ліпше скоротити собі життя. Бо коли не вірити в життя по смерті, коли все щастя має людина знайти собі в цьому житті, то немає ніякого глузду терпіти. Людина без віри, це хіба що маленьке коліщатко у величезній машині світу. Ота машина викидає Його, коли хоче, і бере собі інше. Зовсім інакше дивиться на терпіння людина 8 вірою. Вона знає, що теперішнє життя, це тільки підготування до іншого, кращого, досконалішого життя. Вона свідома, що правдивого щастя на цій землі не знайти, бо цей світ є тільки тимчасовим місцем її перебування; що земське життя – це тільки подорож і проба в дорозі до вічної вітчизни. А як у подорожі звичайно не шукаємо вигоди, а тільки думаємо, щоб якнайшвидше дійти до мети, так і віруюча людина знає, що в подорожі до неба треба перенести не одну невигоду і прикрість, маючи перед собою свою остаточну ціль. А вже найбільшу втіху дає віра людині в годині смерти. Ось тому то віра – це найбільший скарб для кожного з нас.
У сьогоднішній Євангелії бачимо ясно, що Чим сильніше хтось вірить в доброту і всемогутність Божу, тим певніше буде вислухана Його молитва, Його прохання. На прохання сотника Ісус відразу був готовий піти до його хати і там оздоровити хворого слугу; та сотник закликав: «Господи, я негідний, щоб ти ввійшов у мій дім. Скажи лиш слово, а мій слуга буде здоровий! » Він вірить, що Христос Спаситель має необмежену владу над сотворіннями, тому й не потребує йти особисто до хворого, щоб оздоровити його; на це бо вистачить одне слово, один акт волі Спасителя.
Сьогодні, коли потоп безвір’я заливає світ і наш рідний край, де навіть молитися свобідно ворог не дасть, зі щирого серця взиваймо: « Вірую, Господи і визнаю, що Ти Син Бога живого, прийшов на землю, щоб душу мою спасти від усякого злого!» Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою – Мт. 8, 5-13.
Коли у сім’ї народжується дитина, то батьки спочатку вчать немовля загальних речей: говорити перші слова, ходити, їсти тверді страви, а вже пізніше привчають до більш складніших речей. Щось подібне відбувається у житті Церкви у перші неділі після Зелених Свят.
Сьогодні переживаємо четверту неділю після Зіслання Святого Духа. Сходження Святого Духа на апостолів Отці Церкви називають днем народження Церкви, початком її самостійної діяльності. Тому у перші неділі після Зелених Свят, у перші дні свого існування Церква роздумує про основні свої завдання, про основи духовного життя її членів: святість, Євхаристію, покликання, Царство Небесне.
Кожної неділі на Святій Літургії читається уривок Євангелія і роздумуємо над якоюсь Божою правдою, темою духовного життя. У четверту неділю після Зіслання Святого Духа Церква переходить від загальних до окремих тем духовного життя, починаючи з питання віри – основи духовного життя. Завданням Євангельських читань кожної неділі є допомогти нам збудувати наш духовний дім – зв’язок з Богом. А що за будинок без фундаменту? Добрий будинок потребує міцного, надійного фундаменту. Саме таким надійним фундаментом нашого духовного дому є віра в Бога, віра в його любов, доброту і милосердя, справедливість.
Віра, це не тільки визнання існування Бога. Віра, це перший крок людини до Бога, перший крок духовного життя, особистого з’єднання з Богом, коли людина визнає існування Бога, старається Його пізнати і з Ним з’єднатися. Крок віри проявляється пізніше у житті християнина дотриманням Божих заповідей, в особистій молитві, практикуванні Святих Тайн, розважанні Божого Слова. Правдива віра, яка шукає зустрічі з Богом, переростає у молитву, у любов Бога, коли душа бачить Бога і любить Його в особі ближніх, як це вчинив римський сотник щодо свого хворого слуги.
Щоб виявляти любов ближнім, як самому Богові, треба вірити, що Бог є присутній в них і нагороджує за це взаємною любов’ю.
Четверта неділя після Зіслання Святого Духа називається також неділею всіх святих українського народу. Українські святі, це знак Божого благословення і опіки для нашого народу і держави, нашої землі. Це Божі знаки віри і любові для нас. Вони – наші провідники до Бога, до неба, заступники перед Богом у небі.
Українські святі різних часів, як Антоній і Теодосій Печерські, мученики Борис і Гліб, святий Йосафат, Андрей Шептицький, мученики 20 століття, це духовні пастирі українського народу, котрі, подібно як сотник, постійно дбали про добро нашого народу, постійно молили Бога за кращу і щасливу долю рідної України, а навіть віддавали своє життя за єдність нашої церкви, свободу і незалежність держави, за збереження серед народу правдивої віри і взаємної любові.
Отож, практикуймо набожність до українських святих, шануючи цим їх, як особливий Божий дар для нас. Просімо Господа за їх посередництвом, щоб ми вистояли в нашому правдивому християнському житті аж до смерті, любили щирим серцем нашу церкву і державу, так як вони.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Ряд.: Апостол: – ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, звільнившись від гріха, стали слугами праведности. Я говорю по-людськи, з уваги на неміч вашого тіла. Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті і беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення. Коли ви були слугами гріха, ви не уважали себе зобов’язаними до праведности. Які ж плоди ви тоді мали? Такі, що ви тепер їх соромитеся, бо кінець їхній – смерть. Тепер же, звільнившися від гріха і ставши слугами Бога, маєте ваш плід на освячення і кінець – життя вічне. Бо заплата гріха – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім.
Святим: Апостол: Рим. – ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО РИМЛЯН
Браття, знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; і яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.
Що отже скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас; як, отже, разом із ним не дасть нам усього? Хто буде винуватити вибраних Божих, коли Бог оправдує, хто засудить? Христос Ісус, який умер, щобільше – й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас.
Хто нас відлучить від любови Христа? Горе чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Бо написано: За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець, призначених на заріз.
Але в усьому цьому маємо повну перемогу завдяки тому, хто возлюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні власті, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні інше яке сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.
Ряд.: Євангеліє: – ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Одного разу, коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його: – Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.
Ісус каже до нього: – Я прийду й оздоровлю його.
Сотник у відповідь мовив: – Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю; скажи лише слово, і слуга мій видужає. Бо і я підвладний чоловік, маю вояків під собою і кажу цьому: – і він іде; і тому: ходи – і він приходить; і слузі моєму: зроби це – і він робить.
Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: – Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не найшов такої віри. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у царстві небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скерегіт зубів.
І сказав Ісус сотникові: – Іди, хай тобі станеться за твоєю вірою!
І слуга видужав тієї ж години.
Святим: Євангеліє: – ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Побачивши народ, він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до нього його учні; і він, відкривши уста, почав навчати їх:
Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє царство небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради.
Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.
Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті.
Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
Рм. 8, 28–39. „Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?”
Апостол Павло категорично вказує на те, що ніщо зовнішнє, що б не діялось і не відбувалось, не може нас віддалити від Ісуса Христа. Згадаймо тут приклад мучеників, навіть коли їм відбирали життя, але не могли тоді відібрати від них Господа. До того ж, вони раділи, що можуть потерпіти за Господа!
Ми ж часто невдоволені щоденними обставинами, нарікаємо на них, маємо претензії до когось чи до чогось. Це означає, що нам бракує розуміння, що все є так, як нам дав Господь. Будьмо свідомі, що ті обставини, складні та проблематичні, вони не є понад нашу силу.
Які б труднощі нам ставали на перешкоді, ми завжди можемо залишитися з Богом.
„Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі”.
Господь називає блаженствами те, що ми по-людськи вважаємо терпінням, несправедливістю і чого не бажаємо ні собі, ні своїм близьким. Коли настають будь-які проблеми, ми швидше хочемо їх позбутися. Навіть коли і знаємо, що шлях до блаженства проходить через труднощі, все одно нелегко сприйняти, що Господь послав їх нам.
Інколи першим почуттям, яке можемо мати у важких і проблематичних ситуаціях, є злість: на ворогів, на ближніх, на себе, навіть і на Бога. Але якщо сприйняти кожну з цих ситуацій як таку, що її дарував Господь, щоб ми змінювалися, ставали ближчими до Нього, зростали в Ньому, тоді зможемо відшукати той сенс, який закладений у кожній події.
Уміймо всі невигоди нашого життя сприймати як нагоди стати ближчими до Бога та ставати активнішим учасником Його Царства!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Рання зірнице Христової благовісти у городі Києві, свята княгине Ольго,* святий рівноапостольний Володимире, христителю Руси-України,* і всі святі князі, боговгодні провідники нашого народу!* Вашим праведним життям відкрили ви нам* двері Божої істини й благодаті.* Ви закріпили Церкву Христову на землях України.* Ви повсякчасні покровителі й заступники наші.* Ви наша честь і слава.* Тому нехай навіки сяють ваші імена* і будуть для нас натхненням до вірности й витривалости у святій вірі* – на спасіння душ наших.
Всі хори архиєреїв-святителів, могутні світила української Церкви!* Як вірні послідовники апостолів і добрі пастирі,* ви вірно берегли доручене вам стадо,* вели його дорогами правди і дбайливо подавали йому духовну поживу,* не вагаючись і життя своє віддати за свої вівці.* Тож, разом зі святим священномучеником Йосафатом,* вимолюйте українському народові у Начальника Пастирів – Христа Бога,* вірности його заповітам* і душам нашим великої милости.
Мученики й ісповідники, святителі, ієреї, преподобні й усі миряни,* що Христа ради каралися по в’язницях і каторгах,* ламані душевно, побоями, голодом і холодом нищені!* Ваше число та ваші імена відомі тільки всевидющому Богові.* Ви ріки крови праведної пролляли* і сльозами підвали в’язниць та землю каторжну скропили.* Ваша мученицька кров свідчить перед небом і всією землею* про вашу непохитну вірність Богові.* Ви могутні заступники наші перед престолом Всевишнього,* тож моліть з Богородицею Отця небесного,* Спасителя Христа й Утішителя Духа за повсякчасне благословення для нашої Церкви й народу,* щоб вони могли завжди вільно й радісно* прославляти ваші святі імена.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земні,* бо сотворив владу рукою Своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні ада ізбавив нас і подав світові велику милість.
І святим, глас 4:
Христославні князі і святителі,* преподобні і мученики,* і незламні ісповідники всіх часів християнської України,* моліть Христа Бога, щоб Він споглянув ласкавим оком на наш народ,* і дав йому ласку витривати у вірі,* і щоб спаслися душі богомольних вірних,* що вшановують священну вашу пам’ять.
Кондак воскресний, глас 3:
Воскрес Ти днесь із гробу, Щедрий,* і нас возвів Ти із врат смертних,* днесь Адам ликує і радується Єва,* а разом пророки з патріярхами неперестанно оспівують* божественну могутність влади Твоєї.
Слава: Кондак святим, глас 4:
Ясними світилами ви сяєте, Богом натхненні праведники нашої Церкви,* і прикладом заохотливим служите громадам вірних* по всьому християнському світі.* Тому-то в покорі схиляємо перед вами наші голови,* дякуючи великому і вселаскавому Богові,* що вчинив вас нашими заступниками в небі* і молільниками за душі наші.
I нині: Богородичний, глас 4:
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім різдві Твоїм.* Його празнують люди Твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен, глас 3:
Співайте Богові нашому, співайте; співайте цареві нашому, співайте (Пс. 46,7).
Стих:
Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2).
I святим, глас 7:
Чесна перед Господом смерть преподобних Його (Пс. 115,6).
Алилуя, глас 3:
На Тебе, Господи, я уповав, щоб не посоромився навіки (Пс. 30.2).
Стих:
Будь мені Богом захисником і домом прибіжища, щоб спасти мене (Пс. 30.3).
I святим, глас 4:
Блажен муж, що боїться Господа, заповіді Його дуже любі Йому (Пс. 111,1).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте Його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий:
Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм, всіх святих українського народу, яких пам’ять сьогодні урочисто вшановуємо, прп. Самсона странноприємця і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1464515450660313
о. Петро Фостик
