ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. КОРОТКА ІСТОРІЯ. ПРО ІКОНУ.
Вознесіння Господнє можна сказати є третім славним моментом в житті нашого Спасителя, що було повне терпіння, упокорення й болю. Першою щасливою хвилиною було Переображення, другою Його славне Воскресіння, а третьою в сьогоднішній празник Вознесіння. Уставши славно з мертвих і перемігши диявола й гріх, Ісус Христос осягнув мету задля якої прийшов на цей світ. Він оснував своє Царство на землі Церкву святу й вибрав учнів і апостолів, яких завданням було продовжати його діло на цьому світі, а саме вести людей до їхнього спасіння. В своїй Церкві Христос залишив засоби освячення людських душ, Тайни святі й тепер, довершивши діло, задля якого послав Його Отець, міг уже як переможець відійти до Нього. Так бо каже Спаситель:
„Я тебе прославив на землі, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене Отче, у себе славою тiєю, яку я мав у тебе, передтим як постав свiт” (Йо 17,4с).
Спаситель мiг тепер повернутися до небесного Отця, щоб як переможець над духом темряви й гріхом, ді стати нагороду, тобто ту славу, яку мав як Бог ще перед сотворенням овіту. И ту славу, яку мала Христова Божа природа, тепер прийняла також і Його людська природа, бо, як кажеться в листі до Євреїв,
„Вiн же, принісши лиш одну жертву за гріхи, засiв назавжди по правицi Бога, чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги” (Євр 10,12c).
На Христові сповнились тепер слова, що про них говорить апостол Павло:
„Він існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність а Богом, але применшив себе самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог його вивищив й дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяко коліно приклонилося на небі й на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос е Господь на славу Бога Отця” (Флп 2,6-11).
Таким чином Ісус Христос як чоловік одержав владу над цілою вселенною, до неба включно, як про це сам Спаситель згадує апостолам перед своїм відходом з цiєї землі:
„Дана менi всяка влада на небi й на землі” (Мт 28,18).
Знаючи, що хвилина Його відходу на небо вже наближається, Ісус узяв своїх учнів до Оливного саду, куди він дуже часто з ними заходив, щоби з цього місця відійти до Отця небесного. Він говорив ще а кожним з них, дав їм відповідні вказівки и поучення; для кожного мав слова розради и потіхи, а тоді відступивши від них, пiднiс свої руки й почав ïх благословити.
„А як він благословляв їх, віддалився від них i почав взноситись на небо” (Лк 24,51).
І ось, як Він прийшов на цей свiт, незнаний нікому тільки кільком вибраним, так тепер і залишає цю землю в прияві лише кількох своïх близьких апостолів. Вони бачили Його після воскресіння, бо перебував з ними около 40 днів, були свідками, що Він дійсно своєю власною силою устав мертвих і тепер живе новим життям; вільним від усякого знищення, болю, від усякого підкорення законам природи, так що це було для них правдивим доказом Його Божої природи. Бо лише одинокий Бог може віддати своє життя й може його назад узяти, як про це Ісус сам сказав:
„Зате й любить мене мій Отець, бо я кладу своє життя, щоб його знову взяти. Ніхто його в мене не забирав, бо я сам кладу його. Владу бо маю його покластий маю владу його назад забрати” (Йо 10,17).
Вид Спасителя, що підноситься на небо, був такий чудовий, такий повний слави й величі, що апостоли стояли довший час на тому самому мiсцi й споглядали на небо, су уже давно зник був з виду.
„І як вони дивились пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі й сказали: Мужі галилейські! Чого стойте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який вiд вас був узятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо” (Діян 1,10с).
I дивне диво трапилось. Хоч Ісус залишив їх самих на землі, хоч вони не мали якогось особлившого запевнення про його опіку, все-таки вони не були сумні, якась радість виповняла їхні серця. І як запевняє св. Євангелія:
„Вони ж поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим” (Лк 24,52).
Останні слова повчання й потіхи, якими звертався до них їхній Учитель і Спаситель спричинили те, що вознесіння його стало для них чимсь радісним і потішаючим.
Що це таке було в словах Спасителя, що так потішало їх всіх і сповняло радістю? Найперше причина, чому Він відійшов від них на небо. Казав бо їм Христос:
„Хай не тривожиться ваше серце! Вiруйте в Бога й у мене вiруйте. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; iду бо приготовити вам місце. Й коли відійду і вам мiсце приготовлю, то повернусь і вас до себе візьму, щоб і ви були там де я” (Йо 14,1-3).
I вони вірили, що Спаситель не дасть їм довго на себе ждати, але поверне до них, щоб забрати їх зі собою й відплатити їм стократно за їхню вірну службу в Його Божому винограднику. Ця гадка повинна бути й для нас повна потіхи й розради, що туземне життя й для нас скінчиться й до нас може незабаром прийде Спаситель, щоб забрати й нас i завести до того місця радості й щастя, що його приготовив нам після свого вознесіння на небо. В своїй молитві перед страстями й смертю на хресті Спаситель молить Отця небесного, щоб дав кожному з нас, які повірують у нього задля проповіді Його післанців, місце в небі, там само де й він перебуває:
„Отче! Хочу, щоб тi, яких ти менi передав, перебували там де й я, щоб i вони були зі мною й бачили мою славу, яку ти мені дав, бо ти полюбив мене ще перед заснуванням світу, щоб любов, якою ти мене полюбив, в них перебувала, а я в них” (Йо 17,24. 26).
Одинокий Син всемогутнього Отця молить, щоб Той дозволив нам бути разом з ним, Його єдинородним Сином. Він молиться, щоб ми зо ставалися з ним назавжди в небi та й щоб ми участкували не тільки в Його славі, але також у любові Бога Отця до Сина Другою причиною радості апостолів, що полишали місце розлуки зі своїм Учителем Ісусом, була обітниця, що він пошле їм iншого Утiшителя – Духа Правди:
„Якщо ви любите мене, то мої заповіді берегтимете. I я проситиму Отця й вiн дасть вам іншого Утішителя, щоб а вами був повіки, Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його й не знає. Ви ж його знаєте: бо він перебуває з вами у вас буде” (Йо 14,15-17).
Отже Ісус Христос не лише запевняє їх про місце в небі разом з ним у славі Отця небесного, але також під час їхнього перебування на землі обіцяв післати їм Третю Особу Божу – Святого Духа, який перебуватиме з ними. Він то буде в них присутний освячуючи їхні душі. Він роз’яснить – просвітить їхній розум, щоб пізнали правди Божі й у них утвердились. Він влиє в їхні серця відвагу, так що вони будуть спроможні боронити правд Божих і свідкувати про науку Христа навіть а нараженням свого життя; і якщо в цьому буде потреба, то вони пожертву і туземне життя за Христа й за віру. Роздумуючи над цими словами потіхи Христа, зверненими до Апостолів, ми не раз питаємо себе: Чому до вас Він не звертав тих слів? Та коли послухаємо цих слів Ісуса
„Не полишу вас сиротами, я прийду до вас. Ще трохи й світ вже мене не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу й ви жити будете” (Йо 14,18),
пізнаємо, що Він звертає їх не тільки до апостолів, виключно, але до всіх нас, які повірили в Нього задля їхньої проповіді й також стали Його учнями. Отже ми, подібно як апостоли, повинні радіти, що Христос не відійшов від нас навіки, але на коротенький час нашого туземного життя й при нашому відході з цього світу він знову прийде до нас, щоб забрати нас до своєї слави, де б ми разом з ним жили в вічному щасті. Там, у небі, зараз Христос приготовляє нам всім такі радощі й таке щастя, яких
„око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1 Кор 2,9).
Тому жиймо по-божому, виконуймо заповіді Божі, бо це одинока умова, яку нам треба сповнити, щоб дістатись до неба:
„Якщо хочеш увійти в життя, додержуй Заповiдi” (Mт 19,17), каже Спаситель.
о. д-р М.І. Любачівський
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 1, 1-12.
Першу книгу я написав, Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку. аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Він показував їм себе також у численних доказах живим після своїх страстей, являючись їм сорок день і розповідаючи про царство Боже. І коли був разом з ними за столом, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, яку ви від мене чули; бо Іван христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Духом Святим.
Отож, зійшовшися, вони питали його: – Господи, чи цього часу відбудуєш царство Ізраїля?
Він відповів їм: – Не ваша справа знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж по край землі.
Сказавши це, коли вони дивились, знявся угору і хмара його взяла з-перед очей у них. І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі. і сказали:
– Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як ви його бачили, коли відходив на небо.
Тоді вони вернулися в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 24, 36-53.
В той час, коли Ісус воскрес із мертвих, став посеред своїх учнів і до них каже: – Мир вам!
Вони, налякані і у великім страсі, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: – Чого стривожились ? Чого сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки й ноги: та це ж я! Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я маю.
Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, він сказав: – Чи не маєте тут чого їсти?
Вони подали йому кусень печеної риби і крижку меду. Він узяв їх і їв перед ними.
Потім до них промовив: – Це слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: треба щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея в пророків та у псалмах.
Тоді він відкрив їм розум, щоб розуміли Писання, і до них мовив: – Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння та відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того. Я вам зішлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетесь силою з висоти.
Тоді він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. А як він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, поклонившися йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим. і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
Ді. 1, 1–12. „Ісус робив та навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав” Бог, який є Альфою і Омегою – Початком і Кінцем нашого буття – завжди діяв в історії людства, діяв і діє в житті кожного з нас. У Старому Завіті Господь по-різному промовляв до вибраного народу. У Новому Завіті Бог діяв через Ісуса Христа, Сина Божого, який народився як людина, прожив певний відлік часу, був розп’ятий, воскрес і вознісся. Тепер ми живемо в часі, коли Дух Святий особливо діє. Але всюди Бог діяв і діє. Чи це Бог Отець чи Син, чи Дух Святий. Так і в нашому житті. Які б його етапи не відбувалися, щоби не діялось, але Бог завжди присутній.
Щоб не ставалось, чи це були приємні ситуації, чи складні, чи ми були повні благодаті після сповіді та причастя, чи ми після падіння і гріха, але Бог завжди як діяв в історії, так і діє в житті кожного з нас.
Лк. 24, 36-53. „А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо”.
Вдивляючись в особу Ісуса Христа, розуміємо, що Він, незважаючи на те, що є Другою Особою Божою, як Людина жив у часі, мав своє народження, розвивався, проповідував, пройшов Хресну дорогу, страждав, воскрес і вознісся.
Так само й кожному з нас Бог дав різні етапи життя, обставини, послав нам тих чи інших ближніх. Уміймо цих людей і ці обставини цінувати, бачити за ними не випадковість. Через конкретну ситуацію Господь вказує нашу місію в цьому житті, показує, чого Він від нас очікує.
Ісус показав своїм життям, що навіть Він мав місію та беззастережно слухався волі Отця.
Так і кожен з нас має окреслену місію, яку слід пізнавати й виконувати. Стараймося цю місію, яку передбачив для нас Господь, виконати якнайкраще!
Владика Венедикт (Алексійчук)
КОРОТКА ІСТОРІЯ
Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, – вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.
Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.
В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
ПРО ІКОНУ
„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам’янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.
Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з’являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).
Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).
Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з’яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, – вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).
В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.
Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „…Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.
Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П’ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).
Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Господь вознісся на небеса,* щоб світові послати Утішителя.* Небо приготувало йому престол, хмари – вознесіння його;* ангели дивуються, побачивши чоловіка вище від себе,* а Отець чекає, маючи його в лоні завжди присутнього.* Дух же Святий велить усім ангелам його:* Підніміте в брамах їхні главні!* Усі народи плещіть руками,* бо відійшов Христос туди, де був перше.
Херувими здивувались з твого вознесіння, Господи,* бачивши тебе – Бога,* що возноситься на хмарах і сидить на них.* Славимо тебе, бо велика твоя милість, – слава тобі!
На горах святих побачивши твоє вознесіння,* Христе, – сяйво слави Отця – оспівуємо світлом осяянний вид лиця твого.* Поклоняємось страстям твоїм, почитаємо воскресіння* і славимо преславне вознесіння, – помилуй нас.
Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Коли ти, Христе Боже, у славі вознісся на небо,* учні бачили, як хмари піднімали тебе з тілом твоїм.* Ворота небесні відчинилися, хори ангельські вельми ликували,* сили ж небесні взивали, виголошуючи:* Підніміте, ворота, глáвні ваші, бо входить Цар слави!* Учні ж, дивуючись, казали:* Не покинь нас, Пастирю добрий,* але пошли нам пресвятого Духа твого,* щоб наставив, укріпив й освятив душі наші. Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Лона Отцевого не залишаючи, найсолодший Ісусе,* на землі ти жив як людина.* Сьогодні з гори Оливної вознісся ти у славі,* і возсів з Отцем, милостиво піднісши впале наше єство.* Тому небесні, безтілесні хори, дивуючись чудові,* вельми зжахнулися і, пройняті тремтінням,* величали твоє чоловіколюбство.* З ними ми, земляни, славлячи твоє до нас приниження і вознесіння від нас,* молимось і взиваємо:* Ти, що учнів і Богородицю, яка тебе породила,* із своїм вознесінням наповнив безмежною радістю,* з великої твоєї милости сподоби і нас* радости вибраних твоїх, – їхніми молитвами.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Вхідне:
Зійшов Бог під оклики веселі,* Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Тропар, глас 4:
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Слава, і нині: Кондак, глас 6:
Сповнивши промисел щодо нас* і те, що на землі, з’єднавши з небесним,* вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,* Ти кличеш до тих, що люблять Тебе:* Я з вами і ніхто проти вас.
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що з плоттю у славі вознісся на небеса.
I ірмос, глас 5:
Тебе, вище ума і слова Матір Божу, що в часі безлітнього несказанно родила, вірні однодумно величаємо.
Замість Ми виділи світло істинне, співаємо до віддання:
Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя (Пс. 56,6). I замість Нехай сповняться, те саме.
фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1197877390657455
о. Петро Фостик
