На горі Синай Господь Бог проказав слова: „Пам’ятай на відпочинковий день. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. День же сьомий відпочинок на честь Господа Бога твого” (Вх. 20, 8-10). Ізраїльтяни карали смертю кожного, хто наважився зневажити суботній день. У книзі Чисел читаємо, що один чоловік суботнього дня збирав дрова. Каже Святе Письмо: „Вивела його вся громада за табір й побила його камінням на смерть, як заповідав Господь Мойсеєві” (Чс. 15, 32-36). У суботній день навіть манна не спадала з неба, щоб збиранням манни суботній спочинок не був нарушений.
Ця ревність за збереження суботнього спочинку дійшла так далеко, що наївні законовчителі забороняли в суботу навіть виконувати діла милосердя і, звичайно, не дозволяли в той день оздоровляти хвору людину. Тому начальник синагоги був невдоволений, що Ісус Христос у суботній день оздоровив жінку, яка була паралізована вісімнадцять років. Від ізраїльтян ми, християни можемо вчитися пошани до святої неділі. Від найдавніших часів християни святкували не суботу, але неділю, а це передовсім тому, що в неділю звершилися величні таїнства нашої віри і неділя стала празником Пресвятої Трійці. В неділю Бог-Творець почав творити світ, у неділю Син Божий воскрес із мертвих, у неділю Дух Святий зійшов на апостолів. Деякі церковні письменники кажуть, що в неділю Ісус Христос народився у Вифлеємі і в неділю був охрещений у ріці Йордані. В Діяннях апостолів сказано, що перші християни в неділю сходилися на спільні моління (Ді. 20, 7). Римляни називали неділю Днем Сонця dies solis і ця назва знаменито відповідає християнам, бо в неділю Христос, сонце правди, вийшов із темного гробу і в неділю сонце Святого Духа зійшло на апостолів і на Христову Церкву. Тож для нас неділя є святою. Для якої цілі установлена неділя?
Найперше, для відпочинку, бо людський організм потребує відпочинку, але неділя призначена, передовсім, для душі, для Господа Бога. Святе Письмо підкреслює: „Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. День же сьомий відпочинок на честь Господа Бога твого” (Вx. 20, 9-10). Mи живемо на землі, але не для землі. На землі ми приготовляємося до вічного життя в Бозі. Господь Бог наказує нам пам’ятати про безсмертну душу. В неділю віруючі християни пригадують собі мету і ціль життя на землі, думають про власну душу і спішать до церкви на спільні моління. Шість днів дані нам на дочасні потреби, а сьомий день належить Богові. Шість днів працюємо руками, а сьомого дня складаємо руки набожно до молитви на прославу Творця. В неділю ми зобов’язані вислухати в церкві Святу Літургію, Службу Божу. На землі немає чогось кращого, святішого і ціннішого перед Богом, як безкровна жертва Божественної Літургії. В Літургії Син Божий безкровним способом приносить себе в жертві за провини цілого людського роду. В неділю на Службі Божій ми спільно, як одна родина, молимося, співаємо на честь Пресвятої Трійці, приймаємо до душі Євхаристійного Христа і черпаємо силу провадити праведне життя.
Ми часто чуємо слова: „Мені не потрібно церкви, я можу краще помолитися приватно в хаті”. Очевидно, що добре молитися в хаті, але потрібна і необхідна спільна молитва в храмі Божому. Господь Бог у Старому Завіті велів збудувати величаву святиню в Єрусалимі. Ісус Христос, Пречиста Діва Марія і Святий Йосиф відбували далеку подорож з Назарету до Єрусалимської святині на спільні моління. Церква це дім Божий, це дім молитви, це „житло Бога з людьми” (Одкр. 21, 3), в церкві Господь найкраще вислуховує наші моління.
Це дуже сумно, коли християнин забавляється до півночі або навіть до ранку в неділю, а до церкви не йде, мовляв, я втомлений. Багато християн провиняються перед Богом тим, що у святочні дні не беруть участі в Святій Літургії. Не говоримо тут про хворих, немічних або з важливої причини відсутніх, але про здорових, які лінуються зайти до церкви на Службу Божу. Статистика показує, що лише 38 відсотків католиків ходять до церкви у святочні дні. В Америці є приблизо 236 000 храмів, але сімдесят відсотків місць у тих домах молитви порожні, за винятком Празників Різдва Христового і Великодня.
Молодь досить часто говорить, що у церкві нудно, сумно, якби в церкві була музика і танці, то було би цікавіше приходити до церкви. Дехто скаржиться, що богослужіння в церкві задовге, проповідь нецікава, спів не мелодійний і тому подібне. Дехто каже: „Нащо ходити до церкви? Я знаю сусідів, які щонеділі ходять до церкви, але їхнє життя не є праведним”. Церква ніколи не задовільнить усіх людей. В церкві є два елементи: Божий і людський. Людський елемент недосконалий і тому можуть бути недоліки, а Божий елемент це Святі Тайни, Свята Літургія і присутність Бога живого. Хто має віру, той з радістю йде до церкви і не спізнюється на Службу Божу. Псалмопівець промовляв: „Зрадів я, як мені сказали: Підемо в дім Господній” (Пс. 122, 1).
В перших століттях Церква видала строгий закон: „Хто три неділі за чергою не був у церкві, того треба виключити з Церкви”. В декреті Другого Ватиканського Собору „Про Східні Церкви” сказано: „Вірні мають обов’язок у неділі і святочні дні брати участь у Божественній Літургії” (канон 15). Провиняється перед Богом той, хто з лінивства в неділі не бере участі у Святій Літургії.
У Філадельфії, недалеко лікарні, мешкала одна невіруюча медсестра, яка щодня переходила біля церкви, йдучи до праці в лікарні. Однієї неділі впав глибокий сніг. Переходячи вулицею, медсестра атеїстка, побачила малого хлопця, який по снігу спішив до церкви. Куди ти йдеш, синку? запитала медсестра.
Іду до церкви на Службу Божу, відповів хлопчина. Чи ти мусиш сьогодні йти до церкви? Та ж на вулиці повно снігу.
О ні! Бог погнівався б на мене, як би я в неділю не пішов до церкви. Я люблю сніг і я люблю служити до Служби Божої, чемно відповів хлопчик.
Ця невіруюча медсестра цілий день при роботі думала про того побожного хлопця. Повертаючись додому, вона з цікавості вступила до церкви, думаючи: „Може справді є Бог на небі, а я не вірю в нього?” Якась внутрішня сила тягнула її до церкви і вона кожної неділі заходила туди. Кілька разів зустрів її священик і чемно говорив до неї. Згодом ця жінка стала католичкою, вийшла заміж за католика і мала сина, який також прислуговував до Служби Божої і радо спішив до церкви навіть по снігу. Приклад малого хлопця притягнув до Бога невіруючу молоду жінку.
Неділя це святий день. „Пам’ятай день святий святкувати”, – каже Господь. Який день святочний за життя, такий буде і день смерті. Християни, котрі вірно шанують святочні дні і совісно беруть участь у Святій Літургії, вимолюють для себе ласку щасливого переходу до вічного життя. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Чудо – вияв Божої сили
„Жінко, ти звільнена від твоєї недуги„ (Лк. 18,42)
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про зцілення одної згорбленої недугою жінки, яка протягом 18-ти літ несла свій важкий хрест. Параліч вробив з неї повну каліку. Одної суботи Христос навчав у синагозі. Тут побачив він оту нещасну скорчену жінку. Ісус, сповнений милосердя, покликав її і заявив: „Жінко, ти звільнена від твоєї недуги!” Згодом поклав на неї свої руки, і каліка зараз же випростувалась і почала прославляти Бога.
Це чудо, – а й багато інших чудесних оздоровлень, які Спаситель довершував – вказує на його божество. Що ж це таке чудо? Чудо – це явище, яке для свого здійснення вимагає всемогутньої сили Бога, тому що воно діється проти чи поза законами природи. А що кожне створіння, – так у своєму існуванні, як і у своєму діянні – цілковито підчиняється законам природи, то жодне створіння своєю власною силою ніколи не могло і не може зробити чуда; – єдиний лише Бог, тому що Він є Творцем і найвищим Давцем усіх законів, може вчинити щось поза чи проти свого закону. Бо Бог є понад закони, вільний від тих законів. Отже, лиш Він єдиний може діяти поза ними та їм всупереч. Чудесне оздоровлення хворої жінки, іто в одну мить, доводило, що Ісус – особа надзвичайна, яка своєю власною силою і одним актом волі довершує чудо. Одне його слово вистачає, щоб вітер устав, щоб ущухло море. Досить одного слова з уст Богочоловіка, щоб підвести з ложа смерти дочку Яіра, щоб віддати нещасній матері з Наім живим її померлого сина. Йому Ісус приказав: „ Молодче, кажу тобі, встань!”, і той підвівсь в домовини. Так само й Лазар, що лежав у гробі. Ці всі, а й безліч інших чудес, можуть з легкістю переконати кожного, що Ісус – це Спаситель людства і світу, що він Бог у, людському тілі.
Епоха Христа, дорогі в Христі брати і сестри, чи ера християнства – це час, даний Богом людству для вибору, для рішення. Оздоровлення згорбатілої жінки є знаком, що надійшов вже час спасіння. У цій нещасній жінці коротенько, але чітко представлено, що є сутністю епохи Христа. Перед приходом Ісуса в світі було багато тяжких терпінь: під владою злого духа нещасна жінка від вісімнадцяти років була скорчена, зігнута до землі, і не могла випростатися, поглянути вгору.
А скільки й сьогодні на світі людей, які ще не знають Христа, до яких ще Спаситель не прийшов у Тайні святого Хрещення! Скільки людей ще „скорчених„ під тягарем безвір’я і беззаконня – вп’яливши вір свій у землю?
Аж ось приходить Ісус – Він зустрічається з терпінням скорченої жінки віч-на-віч, а через неї з усім терплячим людством. Він споглядає на неї в співчуттям, кличе до себе, говорить до неї, кладе на неї свої руки. У тій нещасній жінці зачинається один із проявів діла спасіння. Вона стає ввільненою з кайдан сатани і своєї недуги, тепер вона вже може випростатися, підвести свої очі вгору та прославляти Бога.
Ось спасительна програма Христа, який сказав, що його завданням є: „Нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю…” (Діян. 4,18).
Той же Христос проходить сторіччями в особах своїх апостолів, місіонерів, священиків, монахів, монахинь і ревних християн – до всіх закутин світу, де лиш б’ється людське серце. Він дивиться на нього із співчуттям, кличе до себе. Христос промовляє до кожного в нас, кладе на нас свої руки, благословляючи нас життям, здоров’ям. Годилось би ва це прославити Христа Бога, як це вробила колись скорчена жінка.
Сьогоднішнє Євангеліє змальовує нам ще інший аспект тієї ж події, а саме, що не всі люди, – на вид чудес Господніх, які збувалися довкруги них, – віддали славу Богові. Але були й такі, для яких чуда стали приводом для зухвалих і богохульних виступів у бік самого ж таки Бога.
Ось начальник синагоги робить себе великим ревнителем закону Божого і народних звичаїв; побачивши чудо оздоровлення жінки, не виявляє свого здивовання і не радів разом із вціленою жінкою та присутніми у синагозі, але заявляє: „Шість днів є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте і оздоровляйтесь, а не в день суботній!„
Коли Христос почув це, сказав у відповідь до нього: „Лицеміре! Чи кожний з вас не відв’язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? А цю жінку…, що її сатана зв’язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих увів звільнити в день суботній?„ – Христос осудив нерозсудливу і нечесну ревність начальника синагоги, називаючи це лицемірством. Іноді стає воно причиною різнородних і немалих беззаконств в житті людей.
Лицеміром буває той, хто про одне думає, а друге говорить. Плодами лицемірства бувають: обман, підступи, гонитва ва наживою і зневага ближніх.
Дорогі брати і сестри! Христос, навчаючи людей, хотів, щоб вчинки їхні були чесні, думки праведні, серця чисті, тому й навчав: „Хай буде ваше слово: Так – так; Ні – ні!, а що більше цього, то від лихого!”
Авжеж, лицемірство спотворює всю людину, воно притемнює думку, псує серце, плямить уста, опоганює слова, викривляє характер. Згадаймо хоч би зрадника Юду.
В думці в нього була зрада, назовні ж прикидався другом; серцем його оволоділо грошолюбство, уста ж нібито турбувалися про бідних. Перед людьми бажав виглядати на приятеля Христа Ісуса, зокрема тоді, коли цілував його у Гетсеманії; насправді ж поцілунком віддавав Христа беззаконним суддям.
Як часто, дорогі в Христі брати і сестри, ми зустрічаємося в лицемірством у житті людей! Як часто і в наші дні люди говорять прекрасні, шляхетні, миролюбні слова, щоб приховати свої інколи ганебні діла, вже доконані, або щоб придбати собі довір’я легковажних, а потім позбавити їх чести, майна, щастя, свободи, а то й вічного життя в Бозі. Саме лицемірство, ця препогана хиба, згасила в людях чесноту, потрібну не лиш для душевного життя і спасіння, але й для блага й щастя в туземному житті, згасила любов між людьми і породила підозріння та взагалі недовір’я. Тому то в наші дні так часто брат не довіряє братові, батько не у всьому покладається на сина, а син на батька, чоловік страхається віроломства своєї дружини, а дружина недовіряє поведінці свого чоловіка; друзі підозрівають своїх друзів, володарі своїх підданих, а піддані своїх володарів.
Так ото гріх лицемірства стає джерелом найбільших беззаконств. Це гріх, протилежний чесноті щирості, що віддзеркалює Божу природу. Вона є оздобою, якою Бог прикрасив людину вже при її створенні.
Лицеміри й не міркують, що настане час, коли праведний Суддя і Володар усіх людей відкриє заслону облуди кожного, що виявить злобні хитрощі їхніх думок, нечисті почування їхніх сердець, брехливість язика, зміни їх зовнішнього вигляду, приховану злобу їх душ. Який сором тоді вкриє їх, яка скорбота охопить їх, який осуд їм буде!
Отже, дорогі брати і сестри, відкладімо діла темряви і зодягнімся в зброю світла. Відкиньмо темряву лицемірства в Його злощасними плодами та приймім світло Христове, що просвітлює всіх. Нехай думки наші будуть світлі, серця – незлобиві, слова – праведні, душі – непорочні. Все в нас – і наша віра, і наше життя – нехай стане на прославу Всевишнього Бога і його чудес. Тоді ми станемо справжніми учнями Христовими й дітьми Божими, гідними вічного життя. Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
27 НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 10 ГРУДНЯ 2023. – https://www.youtube.com/watch?v=hD06lpIwJgc
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Еф. 233 зач.; 6, 10-17.
Браття, кріпись у Господа і в могутності його сили. Одягниться в повне зброю Боже, щоб дати відсіч хитрощам диявола. Нам треба боротися не проти тіла й крові, а проти початку, проти влади, проти правителів цього світла темряви, проти духів злоби в небесних просторах. Тому візьміть зброю Божу, щоб за ліхій години могли протистояти і перемогти все, міцно стояти. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра, вдягнувшись у броню справедливості і взув ноги в готовість, щоб проповідувати євангеліє миру. Над усе візьміть щит віри, яким зможете випустити всі вогненні стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння та меча духовного, тобто слова Боже.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 71 зач. 13, 10-17.
Того часу Ісус навчав в одній з синагог в суботу. Була ж там одна жінка, яка тримала дух у хвості вісімнадцяти років: вона була скорчена і не могла ніяк раситися. Побачивши її, Ісус покликав її і промовив до неї: – Жінко, ти вільна від твоєї недуги.
І поклав на неї руки, і вона зараз же простяглась, і почала славити Бога. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, відповів і мовив до народу: – Шість день є, коли маєте працювати; тоді приходьте і сцілуйся, а не в день суботній.
Господь в відповідь сказав до нього: – Лицемери! Хіба кожен з вас не відв’язує в суботу свого вола чи осла від яселів і не веде поїти? Цю ж жінку, дочко Авраама, яку сатану зв’язав ось вісімнадцяти років, не треба було з цього вузла звільнити в день суботнього?
І як він говорив це, всі противники його засоромли, а всі люди раді всім славим вчинкам, які він робив.
Еф. 6, 10–17. «Кріпіться в Господі та в могутності Його сили»
Щодня ми опиняємось у ситуаціях, коли наша обмеженість стає нам очевидною і явною. Ми є свідками своїх падінь, своїх невдалих рішень, бачимо наскільки ми неспроможні дати собі раду з простими життєвими завданнями.
Часто така безвихідь пригноблює нас, ми розчаровуємось й опускаємо руки. Апостол Павло каже нам, щоб ми в таких ситуаціях кріпились у Господі та в Його могутності. Кожного Бог провадить своїми шляхами. У когось дорога, на перший погляд, проста і рівна, а в когось – вибоїста. Хтось може зберегти цю благодать хрещення через ціле своє життя, а хтось, як розбійник на хресті, останньої миті покаятись.
Ми не знаємо, чому Бог допускає саме це, а не інше в нашому житті, однак, знаємо точно – ніщо з того, що відбувається, не відбувається даремно, все має Божу логіку, яка нам деколи стає зрозуміла лише пізніше.
Тому будьмо витривалі в Господі, а Його план на наше життя лише один, – привести до Небесного Царства!
Лк. 13, 10–17. «Побачивши її, Ісус покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги”»
Євангеліє зовсім не згадує, чи та жінка просила Ісуса Христа про оздоровлення. Видається, що ні. Також зовсім не згадано, чи вона вірила в те, що Господь зцілить її. Знову видається, що ні. Але бачимо, що Ісус Христос сам виявляє ініціативу, сам, без будь-якої реакції з її боку, зцілює її. Що ж було перед тим? А перед тим вісімнадцять років вона була скорчена.
Так само в наше життя інколи приходять різні труднощі, проблеми, клопоти. Стараймося бути витривалими. Настане час – і Бог все «розв’яже». Деколи ми потребуємо пройти через ті чи інші складні обставини, вони для нас часто є лікувальними, бо кожну важку ситуацію Бог перемінює нас. Стараймося бути витривалими в наших труднощах і випробуваннях.
Настане час, Бог прийде до кожного з нас, зцілить, звільнить від недуг та проблем!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 2):
Коли зійшов Ти до смерти, Життя безсмертне,* тоді ад умертвив Ти блистінням божества.* Коли ж і умерлих із глибин підземних воскресив Ти,* всі сили небесні взивали:* Життєдавче, Христе Боже наш, слава Тобі.
Слава: Кондак (г. 2):
Воскрес єси з гробу, всесильний Спасе,* і ад, увидівши чудо, зжахнувся, і мертві востали,* а творіння, бачачи, радується разом з тобою,* і Адам веселиться, і світ, Спасе мій, оспівує Тебе повсякчасно.
І нині: Богородичний (г. 2):
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Прокімен (г. 2): Кріпость моя і пісня моя – Господь, і став мені спасінням (Пс. 117,14).
Стих: Караючи покарав мене Господь, та смерті не передав мене (Пс. 117,18).
Алилуя (г. 2): Вислухає Тебе Господь у день печалі, захистить Тебе ім’я Бога Якова (Пс. 19,2).
Стих: Господи, спаси царя і вислухай нас, в який тільки день призовемо (Пс. 19,10).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святих мучеників Мини, Єрмогена і Євграфа, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
