Сьогодні згадуємо смерть славного пророка Івана Хрестителя через усікновення його голови за наказом тодішнього царя Ірода. Перед нами постає велична постать Предтечі, людини великого духа і відваги, мужнього свідка віри і жертовної любові до Бога. Від часу його смерті минуло вже дві тисячі років, але приклад його життя для християн завжди залишається живим і повчальним.
Історія людства знає багато воєн, конфліктів, боротьби різних народів за життя, незалежність, свої права і правду. Безліч людей різних часів і поколінь віддали своє життя за ці цінності. Боротьба завжди потребує жертви здоров’я і навіть життя.
Героїчний приклад Івана Хрестителя нагадує нам, що духовне життя, дорога до Бога потребує певної жертви від нас. Ісус Христос поставив перед своїми учнями досить тверду вимогу:
„Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Мр. 8, 34). Христос вимагає жертви власної волі, земної вигоди від тих, хто хоче отримати щастя з Богом.
Напевно немає людини, котра не хотіла б бути щасливою і жити вічно. Боже щастя для людини потребує чистої і жертовної любові. Правдива любов зажди є жертовна. Щоб вчинити нас щасливими, Христос з любові пожертвував за нас своє життя, аби очистити нам дорогу до Бога від гріхів. Сьогодні Іван Хреститель запитує нас: що я готовий пожертвувати Богові, щоб Він вчинив мене щасливим. Якщо я люблю Христа, чи готовий я з любові до Нього пожертвувати навіть найдорожчі речі, щоб Його благословення перебувало зі мною.
Найперше, чого хоче від нас Христос, це пожертвувати Йому власну волю, щоб могти вповні довіритися його любові. Щоб це довір’я Христові зродилося в мені, що я готовий пожертвувати Йому: відмовитися від пустих телепередач і фільмів і пожертвувати цей час на молитву; відмовитися від пустих розваг, щоб зайнятися ділами милосердя, чи читанням Святого Письма; відмовитися від улюблених речей, шкідливих звичок і пожертвувати кошти на лікування хворих; відмовитися від вишуканих страв, зайвих тілесних прикрас, щоб більше уваги і часу присвятити добру власної душі. Запитаймо себе: скільки часу і коштів я витрачаю для власного тіла, на пусті речі, а скільки для добра душі, на діла милосердя. Бо саме діла любові і милосердя приносять нам Боже благословення і спасіння. Цінність кожної такої жертви Христос потверджує словами:
„І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину” (Мт. 19, 29).
У часах переслідування християнської віри в Китаї до в’язниці було вкинуто вісімнадцятирічного юнака. Суддя виявляв немовби щире бажання визволити його. Він промовив до нього: „Якщо покинеш християнську віру, подарую тобі багато срібла”. На це юнак відповів: „Не вартує”. „То у такому випадку дам тоді багато золота”, – сказав суддя. „І цього замало”, – відповів юнак. Тоді здивовано запитав суддя: „Скільки ти насправді хочеш?” Хлопець спокійно промовив: „Якщо бажаєш, щоб я зрікся віри в Бога, то мусиш мені дати стільки, щоб я зміг собі купити іншу душу”. Ця несподівана відповідь зробила на суддю дуже велике враження, однак через декілька днів цьому християнському герою відрубали кати голову. Цей молодий геройський визнавець присоромлює тих сьогоднішніх християн, які задля якоїсь тимчасової користі зрікаються своєї християнської віри.
Тому, святкуючи сьогодні пам’ять мученицької смерті – Усікновення голови святого пророка Івана Хрестителя, піднесімо з вірою свої очі і серця до нього, благаючи:
„Святий великий Предтече Господній! Ми визнаємо, що ти великий праведник перед Богом і благаємо тебе, щоб Дух Божий керував завжди нами і нашими думками, щоб наше життя і наші вчинки були милими і приємними Господу Богу!” Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 13, 25-33.
В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: «Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний взуття розв’язати».
Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали його і, засудивши його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не найшовши в ньому ніякої вини смерти, вимагали у Пилата вбити його. А коли виконали все, що було написано про нього, зняли його з хреста й поклали до гробу. Та Бог воскресив його з мертвих, і він багато днів являвся тим, що прийшли з ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер свідками його перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса, як написано у другому псалмі: Ти – мій син; я породив тебе сьогодні.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 6, 14-30.
В той час почув цар Ірод про Ісуса, бо ім’я його стало явним, – і казав, що Іван Христитель воскрес із мертвих, і тому чудодійні сили діють у ньому. Інші ж твердили: то – Ілля, а ще інші: то пророк – один із пророків.
Дочувши про те, Ірод мовив: – То Іван, якому я відтяв голову; він устав із мертвих.
Бо то був той Ірод, що послав був схопити Івана і зв’язав його в темниці задля Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, бо оженився був з нею. Іван казав Іродові: – Не личить тобі мати жінку брата твого.
Іродіяда ж лютилась на нього й бажала убити його, та не могла, бо Ірод боявся Івана, знаючи, що він був чоловік справедливий і святий, і беріг його. Слухаючи його, він дуже непокоївся, однак слухав його охоче.
Як же настав сприятливий час, коли Ірод у день свого народження справляв бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських, увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала і догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: – Проси в мене, чого бажаєш, я дам тобі, хоч би й половину мого царства.
Вийшла вона й каже матері:– Чого маю просити?
Вона ж відповіла: – Голову Івана Христителя!
І зараз же, увійшовши хутенько до царя, дівчина попросила: – Хочу, щоб ти дав мені негайно на полумиску голову Івана Христителя.
Цар вельми засмутився, та задля присяги й гостей не хотів їй відмовити. І послав цар відразу свого прибічника, наказавши йому принести голову Івана. Пішов той, відтяв йому голову у в’язниці, приніс її на полумиску й подав дівчині, а дівчина дала її матері. Учні його довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його до гробу.
Апостоли вернулися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
Після хрещення Ісуса Христа святий Йоан продовжував навчати, зворушував серця до покути, грозив гнівом Бога живого. І чутка про нього ширилась по всій юдейській землі, а багато вірили, що він Месія, інші говорили, що він Ілля, котрий повернувся на землю.
Було це після сорокаденного посту Ісуса в пустелі. Йоан не припиняв проповідувати, свідчити, що Спаситель уже прийшов до свого народу. Почувши про це, єрусалимські юдеї послали до нього довідатися, хто він такий. “А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я – не Христос». То вони спитали його: «Що ж – Ілля ти?» – «Ні», мовив він. «Пророк ти?» – «Ні», відказав він. Тоді вони йому: «То хто ж ти такий – щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» Промовив: «Я – голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, – як ото пророк Ісая сказав». Були ж посланці з фарисеїв. Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо хрестиш, коли ти ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрещу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; Він наступить після мене, а я Йому не гідний розв’язати й ремінця сандалі». Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан хрестив. Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до Нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. Це той, що про Нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. І не знав я Його. Та я на те прийшов, водою хрестивши, щоб Ізраїлеві об’явлений був Він».
Тож Йоан свідчив, промовляючи: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над Ним. І не знав я Його, але той, хто послав мене водою хрестити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над Ним перебуває, – той і хрестить Святим Духом. І я бачив і засвідчив: Він – Син Божий».
Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом” (Йо. 1, 20-37).
Так розповідає нам святе Євангеліє про свідчення, яке Йоан дав про Ісуса вже після його Його хрещення. І навчав він аж до тої хвилини, коли людська злоба кинула його до в’язниці. Ось як до того дійшло. Загинув безчесною смертю Ірод Великий, той самий, що велів повбивати немовлят у Вифлеємі та у всій околиці, той самий, що не пошкодував власного сина Аристовула, убивши його мечем. Після смерти Ірода Великого правління царством перейшло до трьох його синів, з яких Іроду Антипі дісталася Галилея і Перея. Їх називали царями, та насправді вони були васалами Риму. Ірод Антипа мав брата (від його батька, але від іншої матері), що називався Филип. Филип мав за жінку Іродіяду, що була йому, як і Іродові Антипі, племінницею (дочкою їхнього брата Аристовула, якого вбив батько). Ірод Антипа одружився з дочкою аравійського царя Арети. Однак невдовзі він прогнав її і жив на віру з Іродіядою, жінкою свого брата Филипа. Жиди нарікали на нього за це, але ніхто не смів виступити публічно, бо боявся гніву Ірода. Та не злякався його святий Йоан Предтеча, він став перед Іродом і голосно сказав: “Не личить тобі мати жінку брата твого” (Мр. 6, 18). Закипіла спрагою помсти Іродіяда і стала підмовляти Ірода, щоб убив святого Йоана. Але Ірод боявся народу, бо той однодушно називав Предтечу пророком. Та за підмовою Іродіяди велів ув’язнити святого Йоана і тримав його у своєму замку Махерунті, в Переї. Ірод дуже шанував святого Йоана і боявся його. Святе Письмо каже так: “Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче” (Мр. 6, 20).
Та навіть у в’язниці не замовкав святий Йоан, він навчав усіх, хто мав доступ до нього, а особливо своїх учнів. І ось почала приходити до нього вістка за вісткою, що Ісус навчає народ, оздоровляє хворих, очищає прокажених, що чудами прокладає свою дорогу. Учні Йоана, які вважали свого учителя Месією, не могли погодитися з думкою, що він лише Предтеча Спасителя. Тож святий Йоан, щоб їх переконати, послав двох з них до Ісуса. Ось як описує це святе Євангеліє: “Почувши у в’язниці про діла Христові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться». Тоді, як ті відходили, Ісус почав говорити людям про Йоана: «На що ви вийшли подивитися в пустиню? На тростину, що її колише вітер? На що ж вийшли подивитись? На чоловіка, одягненого в одежу м’яку? Таж ті, що носять м’яку одежу, сидять у царських палацах. Чого ж тоді вийшли? Побачити пророка? Так, кажу вам, і більше, як пророка. Це той, що про нього написано: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, що приготує тобі дорогу перед тобою. Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя; однак найменший у Небеснім Царстві більший від нього” (Мт. 11, 2-11).
Тимчасом Іродіяда лиш вичікувала нагоди, щоб помститися святому Йоанові. І нагода така трапилася. У день своїх уродин Ірод справляв бенкет для придворних.
Вино лилося ріками, грала гучно музика, лунав спів невільників. Під час цього бенкету прийшла розкішно вдягнена дочка Іродіяди і Филипа, на ім’я Саломея, дівчина надзвичайної вроди, і стала перед Іродом так гарно танцювати, що п’яний цар голосно пообіцяв, що виконає за це будь-яке її бажання, хоч би то була й половина його царства. Зла дочка спитала поради злої мами, й Іродіяда зрозуміла, що прийшла її хвилина, вона сказала дочці, щоб зажадала принести їй на блюді голову святого Йоана Хрестителя. Ірод, дарма, що п’яний, весь зблід, коли почув таке жорстоке прохання. Він пожалкував про свою обіцянку, бо любив Йоана і вірив, що Хреститель є пророком. Але йому було соромно прилюдно зламати своє слово, і цей сором привів його до найбільшого злочину. Він дав наказ, а за хвилю на золотому блюді принесли голову святого Йоана і передали дочці Іродіяди.
Іродіяда ликувала, вона дочекалася жаданої помсти, а кров святого впала на її голову. “До якого злочину приводить грішна пристрасть, – говорить святий Амвросій, – а зокрема пристрасть грішної любови! Голова найбільшого з народжених невістами стає платою безсоромної танцівниці і забавкою плюгавої негідниці, а святий Йоан стає через свою мученицьку смерть жертвою, принесеною за правду і чистоту. Горе тим, котрі піддалися цій скверній пристрасті! Бо вона зведе їх до того, що вони не лишень світло віри втратять, але й розум, і чекає їх вічна погибель, якої не уникли Ірод, і негідниця Іродіяда, і її пропаща дочка!”
А кара Божа не забарилася. Невдовзі батько його законної жінки Арета пішов на Ірода війною за те, що він прогнав його дочку, і розбив Ірода вщент. Римляни скинули Ірода з престолу і відправили у вигнання до Лугдуна, в Галлії (сьогодні Франція). Тут у неволі і в убогості він загинув, а після нього й Іродіяда та її дочка.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Коли був день народження безсоромного Ірода * тоді він виконав клятву, яку дав нікчемній танечниці * і відтяв Предтечі голову * Принесли її, ніби їжу, на полумиску для бенкетуючих * О, мерзенний бенкете, повний гидкого злочину та вбивства! * А ми, шануючи Христителя, як найбільшого з народжених від жінок, * достойно його прославляємо.
Не личило тобі, Іроде, задля диявольської розкоші * і розпусного шалу приректи на смерть того * хто твій перелюб осудив. * Не годилося тобі облудно віддати його всечесну голову * заради клятви під час танцю пребеззаконній жінці. * Як же то ти відважився вчинити таке убивство? * І чому не попеклася мерзенна танечниця * коли на полумиску обносила її посеред пирування? * А ми, шануючи Христителя, як найбільшого з народжених від жінок * достойно його прославляємо.
Знову шаліє Іродіяда, знову метушиться! * Який же ж це облудний танок і підступний бенкет! * Ірод лютує і вбиває Христителя. * За молитвами, Господи, твого Предтечі * подай мир душам нашим.
Як нам назвати тебе, Пророче * Чи ангелом, чи апостолом, чи мучеником * Ангелом, бо як безтілесний жив ти; * апостолом, бо навчав ти народи; * мучеником, бо тобі голову відсікли за Христа?. * Моли ж його, щоб спасенні були душі наші.
Прийдіть, вірні, похвалім пророка, мученика і христителя Спасового * бо він був ангел у тілі та докоряв Іродові * засудивши його перелюбні вчинки * За мерзенний танок дівчини йому відрубали достойну голову * Тим, що були в аді, він благовістив воскресіння з мертвих * і ревно молиться до Господа, * щоб були спасенні душі наші.
Прийдіть, вірні, похвалім пророка * мученика і христителя Спасового * бо він пішов і поселився в пустині * живившись диким медом і сараною * Він суворо засуджував беззаконного царя * нашу ж малодушність підтримував, кажучи. * Покайтеся, бо наблизилося царство небесне.
Щоб не слухати докорів твоїх за беззаконне життя * Ірод злостиво передав твою, Предтече, голову нечестивій жінці; * давши її обносити на полумиску * не думав, окаянний * що сам себе цим засуджує * Тому , христителю Христовий, ревний учителю чистоти * і проповіднику спасенного покаяння, * молися, щоб вибавити нас від нечестивих пристрастей.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 2:
Пам’ять праведного з похвалами,* і Тобі вистачає свідчення Господнє, предтече,* бо Ти показався воістину і від пророків чесніший,* бо у струях сподобився хрестити Проповіданого.* Тому за істину пострадав Ти, радуючися,* благовістив Ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі,* що взяв гріх світу і подає нам велику милість.
Слава: Кондак, глас 5:
Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом,* щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя.* Нехай, отже, ридає Іродіяда, що випросила беззаконне вбивство,* бо возлюбила не закон божий, ні живий вік,* але – лукавий і дочасний.
I нині: Богородичний, глас 5:
Радуйся, двері Господні непроходимі,* радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до Тебе,* радуйся, пристане, бурями не навіщувана* і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця Твого і Бога.* Молитись не переставай за тих, що оспівують* і поклоняються різдву Твоєму.
о. Петро Фостик
