НЕДІЛЯ 18-ТА ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА – Відійди від мене Господи, бо я грішний чоловік. ( Лк. 5, 1-15 ). † ПРЕПОДОБНОГО ОТЦЯ НАШОГО І ІСПОВІДНИКА ХАРИТОНА
Євангеліє цієї неділі описує початок прилюдної діяльності Ісуса Христа, який шукає собі учнів – апостолів. Своїми словами і ділами Ісус старається пробудити і утвердити в учнів віру в його Божество і божественну силу, закликає учнів довіритися йому і силі його слова, його науки, вступити в тісний зв’язок з Ним. З цією метою Ісус і вчинив чудо – великий улов риби Петром і його товаришами, щоб розвіяти в них сумніви щодо правдивості своєї особи, своїх слів.
Коли людина іде ближче до світла, то добре розрізняє речі, може легко читати текст. Християнин, ідучи до Бога, як джерела світла, краще бачить свої гріхи і тоді сумнівається, боїться, чи Бог не відкине його за це, чи вислухає його молитви. Та Божа любов і милосердя є більші за людські гріхи. Того, хто кається, Бог не відкидає, а радо спішить на поміч. Про це запевняє нас апостол Павло:
„Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом… І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі” (Єф. 2, 4-6).
Відчуття страху, сумнівів – це добра нагода довірити Богу своє освячення і спасіння, котре залежить не лише від старань людини, а найперше від дії Божої ласки, як навчає катехизм:
„Ласка Божа є конечна до спасіння”.
Коли святі зростали у святості, то відчували себе щораз більшими грішниками. Але разом з тим зростав їхній дух покаяння і довір’я Божому милосердю. Тому святі у своєму духовному житті, духовних подвигах старалися ні в чому не довіряти собі, а повністю покладатися на Бога.
Дух довір’я потребує зречення себе, прив’язання до власної волі.
Бажання народу, що юрмився коло Ісуса, щоб почути його науку, було таке велике, що він попросив Симона взяти його на свій човен та відчалити трохи від землі. Відірватися від берега означає зректися прив’язання до своїх власних засобів безпеки: переконань, думок, планів, зусиль, старань. Цим Христос хотів показати, що земні справи заглушують слово Боже та відбирають бажання до молитви. І тільки тоді, коли людина відірве своє серце від земних справ, Христос осідає в нашому серці, щоб там подавати такі правди, яких не знає земна мудрість. Відплисти від землі, означає вміти віддалитися від щоденних клопотів і знайти час на молитву, на Богослужіння, час для Бога. Хто не відірве свого серця від землі, земних справ, той не зможе піднестися до вершин досконалості. Отож, коли маємо Христа в своєму серці, відчалюймо від земних справ, почувань, думок, тоді Христос навчатиме нас Божого слова. Завдяки цьому зреченню Ісус має стати для християнина єдиним провідником до неба.
Якщо ми увірували в Ісуса Христа і вибрали його основою свого життя, стараймося приймати все в дусі щирої покори, послуху і підчинення Божій волі, витривалою молитвою довіряти його любові, яка бажає нам добра у цьому житті і у вічності.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 9, 6-11.
Браття, хто скупо сiє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро буде жати. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. Бог може вщерть збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви всього мали завжди подастатку та щоб вам ще зосталось на всяке добре діло, як написано: Розсипав, дав убогим; щедрість його триває вічно.
Той, що дає насіння сіячеві і хліб на поживу, помножить і ваше насіння та зростить плоди вашої щедрости , щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові дяку.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 5, 1-11.
Одного разу, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. Він увійовов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ навчати.
Коли він перестав говорити, сказав до Симона: – Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву.
Озвався Симон і каже: – Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.
Так вони й зробили, і пеймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й помогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати.
Побачивши це Симон Петро, припав до стіп Ісуса й каже: – Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік.
Ах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх поймали, як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона: – Не бійся! Віднині будеш ловити людей.
І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
2 Kr. 9, 6-11. «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»
Майже всі ми, коли час до часу задумуємось, що я можу зробити у цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Святі давно дали нам відповідь як це робити, а с и мо ми маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо нас зміниться. Як також через зміну усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тей чи тій життєвій ситуації. У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що є в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній ситуації, з конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні.
Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити. Стараймось робити малі речі, бо з них неминуче вийдуть великі справи!
Лк. 5,1-11. «На Твоє слово закину сіті».
У житті, буває, настають хвилини зневіри, відчаю, коли опускаються руки. ,Асто, коли зустрічаємо людей у відчаї, нам здається, що ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це часто буває правдою.
Апостоли не зловили риби, це їм не вдалося, замість зневіритись і впасти у відчай, апостол Пляженные слово Ісуса Христа знову закидає сіті. Тобто він иде супроти того, що підказує йому людська логіка, а чинить за вірою, довірою до Спасителя. Ми також маєми жити вірою в наших реальних обставинах, навіть якщо ця реальність виглядає безнадійною.
І як апостоли довірили цю ситуацію Христові й кинули сіті , тому й зловили багато риби, так і в нашому житті: якщо будемо діяти всупереч обставинам і довіряти Богові, то здобудемо багато!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Коментар Євангелія на Неділю 18-ту після Зіслання Святого Духа (Лк 5, 1-11)
Тропар:
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло Твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресінню Твоєму, Христе,* слава царству Твоєму,* слава промислові Твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Тропар преподобному, глас 8:
В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Харитоне, дух твій.
Кондак:
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
Слава: Кондак, глас 2:
Чистотою душевною божественно озброївшися* і, неустанні молитви, як копіє, кріпко взявши в руки* проколов Ти бісівські полки, Харитоне, отче наш,* молися неустанно за всіх нас.
I нині: Богородичний, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив Той,* Хто вселився в утробу приснодівственну.
11 ЖОВТНЯ / 28 ВЕРЕСНЯ – † ПРЕПОДОБНОГО ОТЦЯ НАШОГО І ІСПОВІДНИКА ХАРИТОНА
Преподобний Харитон був родом з Іконії, міста, що лежить в Ликаонській стороні. У часи Ліцинія його поставили перед судом, Де він сміливо визнав Христа Спасителя. За це його немилосердно побили, аж тіло відпадало від костей, а потім кинули до в’язниці, де преподобний страждав аж до хвилі, коли було оголошено свободу для християн. Тоді святий Харитон, зі знаками перенесених мук на тілі, вийшов із в’язниці. Щоб подякувати Господу за всі Його ласки, він вирушив на прощу до Єрусалиму. За кілька миль до міста на нього напали розбійники і зв’язаного залишили у своїй печері, а самі пішли шукати ще іншої здобичі. За переказом, до печери заповзла ядовита змія і почала пити з коновки вино. Коли розбійники вернулися до печери і напилися того вина, то в лютих муках усі померли, бо вино було отруєне зміїною отрутою. І так преподобний Харитон врятувався, а що знайшов він у розбійників величезні скарби, то все роздав убогим і церквам, а сам біля печери розбійників побудував лавру, що звалася Фаре, Була вона розміщена від Єрусалиму на шість миль, У самій печері облаштували церкву, яку близько 380 р. посвятив тодішній патріярх Єрусалиму святий Макарій.
У лаврі преподобного Харитона зібралося багато самітників, які проводили час у молитві і праці. Святий Харитон призначив їм ігумена, а сам перебрався до іншої печери, поблизу Єрихону. Однак і сюди дуже скоро стали горнутися монахи, і невдовзі тут постала нова лавра, яку згодом розширив Елпідій, учень преподобного. Тоді святий Харитон пішов глибоко в пустелю в бік міста Фекуї, але й там змушений був заснувати третю лавру, яку названо “Сукійською”, що в перекладі означає “стара лавра”. Не залишився і в ній жити преподобний Харитон, а перебрався на високу гору, де на самоті прожив аж до смерти. Господь Бог не випускав зі своєї опіки вірного слугу, а коли святий старець вже не мав сил ходити по воду, то, за волею Божою, поблизу його печери зі скали потекло джерело здорової води.
Перед смертю святий слуга Божий зібрав у монастирі Фаре монахів з трьох монастирів, які він заснував, дав їм останню науку, благословив і повний чесноти передав свою душу в руки Творця. Свята Церква зачислила до лику мучеників ще одного Харитона, який постраждав за віру Христову в часи імператора Аврелія. Він був убитий мечем.
Тропар, глас 8:
До джерела сліз твоїх потоки ісповідання злучив Ти* і купіль духовну вчинив Ти, Харитоне преподобний,* і в ній умиваєш прогрішення,* і чистими представляєш Владиці Богу всіх тих, що з вірою творять пам’ять твою.* Тому моли Христа Бога,* щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 2:
Насолодившись, богомудрий, повздержністю* і плоті Твоєї пожадливість приборкавши,* явився Ти як той, що виростає вірою,* і, як дерево жизні посеред раю, процвів Ти, Харитоне всеблаженний, священніший.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
