ЛАЗАРЕВА СУБОТА. СЕДМИЦЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ. СВЯТКУВАННЯ ЛАЗАРЕВОЇ СУБОТИ. ЗНАЧЕННЯ ЧУДА ВОСКРЕСЕННЯ ЛАЗАРЯ.
Майже кожний тиждень Великого посту має свої богослужбові особливості. Треба передовсім сказати про суботи й неділі, кожна з яких присвячена якійсь події з життя Церкви, Ісуса Христа, його Пресвятої Матері або святих.
І якраз шостий тиждень святої 40-ці відзначається тим, що духовно готує нас до двох великих і світлих подій з життя Ісуса Христа: воскресення Лазаря, якому присвячена субота перед Квітною неділею, і тріюмфальний в’їзд Христа Господа до Єрусалима, який Церква празнує у Квітну неділю.
Тож погляньмо дещо ближче як на саму седмицю Квітної неділі, так і на святкування Лазаревої суботи та її духовне значення.
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 12, 28 – 13, 8.
Браття, приймаючи непохитне царство, зберігаймо ласку, якою служимо Богові, щоб йому подобатися з побожністю і страхом. Бо Бог наш – вогонь, що пожирає.
Братня любов нехай між вами буде. Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи того, ангелів були прийняли в гості. Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, бо й ви самі в тілі. Подружжя хай у всіх буде в пошані, і ложе їх хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців. У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо він сам говорив: я тебе не зоставлю, я тебе не покину, тому ми сміло можемо сказати: Господь – мій помічник; я не боюся.
Що може мені зробити людина?
Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 11, 1-45.
В той час був один недужий, Лазар, з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Марія, якої брат Лазар був хворий, була та, що миром була помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. Послали сестри до нього сказати йому: «Господи, ось той, що ти любиш, хворує». Почувши те, Ісус мовив: – Недуга ця не на смерть, але на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.
Любив же Ісус Марту, і її сестру, і Лазара. І як почув, що цей хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де пробував. По тому мовив до учнів: – Ходімо знову в Юдею.
Учні йому казали: – Учителю, оце недавно юдеї тебе хотіли каменувати, і ти знов туди йдеш?
Відповів Ісус: – Чи не дванадцять годин у дні ? Коли хто ходить удень, не спотикається, бо бачить світло світу цього. Коли ж хто ходить уночі, спотикається, бо в ньому нема світла.
Сказавши це, мовив до них: – Лазар, наш приятель, спить; але я піду збуджу його.
Учні йому кажуть: – Господи, коли спить, видужає.
Ісус говорив про його смерть; вони ж гадали, що він говорив про спочинок у сні. Тоді Ісус каже їм одверто: – Лазар помер, і я за вас радію, що мене там не було, щоб ви увірували. Та ходім до нього.
Тоді Тома, на прізвище Близнюк, сказав до співучнів: – Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.
Прибувши, Ісус застав його вже чотироденним у гробі. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, і багато з юдеїв зійшлось до Марти та Марії, щоб їх розважити по братові. Марта, почувши, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Заговорила Марта до Ісуса: – Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би! Та й тепер знаю, що все, що ти попросиш у Бога, Бог дасть тобі.
Ісус їй каже: – Твій брат воскресне.
Каже до нього Марта: – Знаю, що воскресне у воскресіння в останній день.
Ісус відповів їй: – Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, навіть коли помре – житиме. Кожен, хто живе й вірує в мене не помре повіки. Віриш тому?
Каже йому: – Так, Господи, вірую, що ти – Христос, Син Божий, який гряде у світ цей.
Сказавши це, пішла й покликала свою сестру Марію й каже пошепки: – Прийшов Учитель і тебе кличе.
Як тільки вона те почула, встала хутко і пішла до нього. Ісус ще не ввійшов був у село; він був на тому місці, де його зустріла Марта. Юдеї, що були з нею в хаті та її розважали, побачивши, що Марія встала хутко й вийшла, пішли за нею, бо думали, що вона йде до гробу, щоб там плакати. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус і, побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: – Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би!
Побачивши Ісус, що вона плаче і що юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, розжалобився духом і, зворушений спитав: – Де ви його поклали?
Кажуть йому: – Іди, Господи, і подивись.
Заплакав Ісус. Тоді юдеї стали казати: – Бач, як він його любив!
А деякі з них мовили: – Чи цей, що зробив зрячими сліпого очі, не міг так учинити, щоб і той не помер?
Ісус знову розжалобився й пішов до гробу. Була то печера, і на вході був камінь. Ісус сказав: – Відкотіть камінь. Марта, сестра померлого, каже йому: – Господи, вже чути, бо четвертий день уже.
Озвався Ісус: – Хіба я не казав тобі, що як увіруєш, побачиш славу Божу?
І відкотили камінь. Ісус звів очі вгору й мовив: – Отче, дякую тобі, що вислухав єси мене. Я знаю, що ти завжди мене вислухуєш, але задля людей, що стоять навколо, сказав я, щоб вони увірували, що ти мене послав.
Промовивши те, скликнув на ввесь голос: – Лазаре, вийди сюди!
І мертвий вийшов з обв’язаними крайкою руками й ногами, та з лицем обмотаним хусткою. І сказав їм Ісус: – Розв’яжіть його і пустіть, нехай іде.
Бачачи, що зробив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
Євр. 12, 28 – 13, 8 «Братня любов нехай перебуває!»
Іноді здається, що є дуже мало хвиль у житті, коли ми відчуваємо цю любов. Усі ми шукаємо любові від інших, підтвердження, що ми комусь потрібні, важливі, цінні, варті того, щоб на нас витратити свій час. Але задумаймось, чи достатньо ми цінуємо інших людей. Важко іншим дарувати свій час, своє співчуття, емоції, фізичну допомогу, а саме це є критерієм нашого християнства, бо є виявом любові. Бог є любов, і де є любов, там є Бог. Якщо в наших стосунках є ці проблиски любові, то це проблиски усвідомлення присутності Божої. Це найважливіше, за що маємо змагатися між собою – за взаємну любов, за присутність Божу в нашому житті.
Тож даруймо іншим любов, дбаймо і плекаймо її, і сам Господь перебуватиме між нами!
Йо. 11, 1-45. «Коли віруєш, то побачиш славу Божу».
Епізод про воскресення Лазаря звільняє нас від приземленого думання. Згідно з людською логікою, людським розумінням особа не тільки вже померла, а її тіло вже розкладається. Однак бачимо, що стається щось, що цілком суперечить законам природи, людській логіці, – воскресення, повернення до життя Лазаря, яке дарує йому Господь.
Ми звикли жити в цьому світі за своєю людською логікою, маємо своє розуміння того, що відбувається. Але бачимо, що ця логіка часто має свою обмеженість.
Ця подія показує нам, як може діяти Бог через віру людини. Через усе Євангеліє проходить, з одного боку, Божа всемогутність, а з іншого – віра людини. Тому наше життя в Бозі будуймо саме на тому – на нашій довірі до Нього. Кожен наш гріх – це відхід від Небесного Отця. Наша довіра – це прямування за Богом.
Тому хай яким складним видається нам життя, будьмо свідомі: завдяки нашій вірі Бог може багато зробити в нашому житті.
Владика Венедикт (Алексійчук)
СЕДМИЦЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
У наших церковних книгах цей тиждень має назву седмиці ваїй (себто пальмових гілок), квітної або квітоносної. Головна тема богослужень цього тижня — це завершення Великого посту, приготування вірних до великого чуда воскресення праведного Лазаря і до тріюмфу Квітної неділі.
У п’ятницю цього тижня властиво закінчується Великий піст. Субота Лазаря вже поза постом святої 40-ці. На цьому наголошують богослуження тижня. У п’ятницю на стихирах вечірні співаємо: „Довершивши корисну для душі 40-цю, дозволь нам, Чоловіколюбче, видіти і святу седмицю Твоїх страстей, щоб прославити в ній велич Твою і невисказане задля нас провидіння Твоє та однодушне заспівати: „Господи, слава Тобі”.
У перших віках християнської віри монахи мали такий звичай, що на час Великого посту багато з них ішло поза монастир на самоту чи в пустиню, щоб там у молитві й пості проводити час святої 40-ці. А в п’ятницю перед суботою Лазаря вони знову поверталися до своїх монастирів. Тому в четвер на каноні утрені Церква звертається до них: „Ви, що в пустинях і печерах, зійдіться і прийдіть, щоб стрінути піснями грядучого на осляті Господа слави” (Четверта пісня). На великій вечірні перед Квітною неділею всі монахи, зібравшись разом, уже радісно співали: „Сьогодні благодать Святого Духа нас зібрала, і всі, взявши хрест Твій, кличемо: „Благословен, що йде в ім’я Господнє, осанна во вишніх”.
Головна особа церковних богослужб цієї седмиці — праведний Лазар. Богослужба понеділка називає цей тиждень присінком до суботи Лазаря: „Відчинився присінок Лазаревого воскресення, — сказано у восьмій пісні канону утрені, — бо йде Христос, щоб зі сну воскресити померлого й побороти життям смерть”. На восьмій пісні канона утрені вівторка співаємо: „Радуйся, Витаніє, вітчизно Лазаря, бо Христос, прийшовши до тебе, велике звершить воскресивши Лазаря”.
У відправах цього тижня Церква часто закликає вірних, щоб добрими ділами гідно готувалися до зустрічі Христа: „Несучи гілки добрих діл і пальмами чистоти, всі приготуймося на зустріч Христа, що надходить до Єрусалима, як Бога нашого” (Дев’ята пісня канону утрені понеділка). „Злучивши любов з милосердям, спішімось, вірні, щоб послати їх Христові на вмоління, щоб і нас воскресив із гробу прихованих похотей наших” (Четверта пісня канону утрені четверга).
СВЯТКУВАННЯ ЛАЗАРЕВОЇ СУБОТИ
Святкування події воскресення Лазаря в суботу перед Квітною неділею сягає перших віків християнства. У IV столітті на Сході Лазарева субота вже була загальним урочистим празником.
Паломниця IV віку Сильвія Етерія подає детальний опис тогочасного святкування суботи Лазаря в Єрусалимі. У щоденнику її паломництва читаємо, що того дня після ранішньої Літургії була окрема процесія до дому Лазаря у Витанії, віддаленої на дві милі від Єрусалима. У процесії брав участь єпископ Витанії, священики, монахи і багато вірних. Процесійний похід по дорозі, недалеко Витанії, відвідував церкву, що була на тому місці, де Марія, сестра Лазаря, зустріла Господа і звістила йому про смерть свого брата. У цій церкві читають уривок зі святого Євангелія, в якому сказано про зустріч Марії та Христа Господа. Потім усі, співаючи гимни і псалми, ішли до гробу Лазаря. Тут уже було так багато людей, що вони вкривали всі довколишні поля. При гробі Лазаря правили богослужбу, на якій читали Євангеліє про воскресення Лазаря.
Церковні піснеписці VII і VIII століття: святий Андрій Критський, святий Косма Маюмський і святий Йоан Дамаскин — склали стихири й канони для служби Лазаревої суботи. Ця служба має характер Господського празника, про що свідчить на її утрені „Ангельський Собор”, „Христово Воскресеніє” і „Свят Господь Бог наш”, взяті з неділі. Цього дня, замість „Святий Боже”, береться на Літургії „Єлици во Христа”, бо колись у Лазареву суботу відбувалося хрещення катехуменів (оглашенних).
За церковним переданням праведний Лазар після свого воскресення покинув Витанію, бо жидівська старшина хотіла і його вбити. Він пішов на острів Кипр, де був єпископом і там помер, проживши ще ЗО літ від свого воскресення.
Пролог, себто книга життєписів святих Східної Церкви, подає перенесення мощей праведного Лазаря на 17 жовтня. Тут сказано, що грецький цісар Лев Філософ (886-912) збудував у Царгороді церкву на честь Лазаря. Він віднайшов його мощі на Кипрі, що мали бути в мармуровій труні з написом: „Лазар чотириденний, друг Христовий”. Ті мощі цісар Лев наказав покласти до срібної домовини і перевезти до церкви Лазаря у своїй столиці.
Латинська Церква вшановувала пам’ять Лазаря у п’ятницю 4 тижня Великого посту і другий раз 17 грудня.
ЗНАЧЕННЯ ЧУДА ВОСКРЕСЕННЯ ЛАЗАРЯ
Ісус Христос здійснив багато чудес за час Свого життя та жодне з них не було таке велике, як воскресення Лазаря.
Це чудо було для багатьох дуже переконливим доказом Христового божества. Один з Отців Церкви каже: „Спаситель вирвав дочку Яїра з рук смерти, юнака з Наїну із зубів смерти, а Лазаря зі самого нутра смерти”. Ця подія становить кульмінацію Христового об’явлення за допомогою чудес. Тут Христос виступає як Пан життя і смерти, як Переможець смерти, як всемогутній Бог. Відомий церковний письменник і аскет о. М. Мешлер, розважаючи про велич цього чуда і його дію на жидів, каже: „Це вже не був Ісус із Назарета, ані могутній учитель, ані один з давніх пророків, ані якийсь дух з другого світу, — це був Сам Живий Бог. Одне його слово звенить через безодню вічности і знову приводить душу з кінця потойбічного світу. Промінь блискавки проходить крізь темноту гробу і засвічує в мертвих костях іскру життя” (Життя ГНІХ у Розважаннях, т. II, с. 103-4). Це чудо є водночас символом славного Христового воскресення і прообразом воскресення всіх людей.
Велич і слава цього чуда були безпосередньою причиною Христового тріюмфального в’їзду до Єрусалима у Квітну неділю. Захоплений нарід вітав Христа не тільки як свого пророка, але і як свого Месію, свого Царя і Господа.
Укінці воскресення Лазаря прискорило муки і смерть нашого Спасителя. Багато людей увірували в Христа та йшли за Ним, а це занепокоїло жидівську старшину, яка скликала раду. „Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду, — читаємо у святому Євангелії від Йоана, — і заговорили: „Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! Якщо залишимо його так, то всі увірують у Нього…
Від того дня, отже, ухвалили вони Його вбити” (11, 47-48 і 53). „Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити” (12, 10).
Хай це величне й дивне чудо воскресення Лазаря скріпить і нашу віру в Христове божество та наше власне воскресення. Той самий Христос, що воскресив чотириденного Лазаря, у свій час і нас воскресить до щасливого й вічного життя. Він сам нас запевняє: „Я — воскресення і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!” (Йо. 11, 25).
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „на псальмі похвальнім”
Ти, Христе, воскресіння і життя для людей,* добросердно прийшов на гріб Лазаря,* щоб запевнити нас про дві твої природи,* що ти Бог став чоловіком із чистої Діви.* Бо, як чоловік, ти запитав: Де він похований?* А як Бог, животворним знаком воскресив ти чотириденного мерця.
Умерлого Лазаря по чотирьох днях воскресив ти, Христе, з аду* і перед своєю смертю потряс царство смерти* та, через одного улюбленця, прообразив* увільнення всіх людей від зотління.* Тому, поклоняючись твоїй всемогутній силі, кличемо:* Благословенний ти, Спасе, – помилуй нас!
Марта й Марія сказали до Спаса:* Господи, якби ти був тут, Лазар не вмер би.* Та Христос – воскресіння тих, що впокоїлися,* воскресив його з мертвих – уже чотириденного мерця.* Прийдіть усі вірні, поклонімся тому, хто приходить у славі,* щоб спасти душі наші.
Своїм учням показував ти, Христе, ознаки свого Божества,* але перед народом, бажаючи його скрити, ти себе впокорював.* Тому, як всевідучий Бог, прорік ти апостолам смерть Лазаря,* але, між народом у Витанії ти, хоч і знав, де гріб твого друга,* як чоловік, розпитував, щоб про нього довідатися.* Він же, по чотирьох днях воскрешений тобою з мертвих,* появив твою могутність.* Всесильний Господи, слава тобі!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар свята, глас 1:
Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи,* з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже,* тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи,* Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо:* Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Слава, і нині: Кондак, глас 2:
Всіх радість, Христос, істина, світло, життя і світу воскресіння,* з’явився тим, що на землі, Своєю добротою* і став образом воскресіння, всім даруючи божественне відпущення.
Замість Трисвятого:
Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя.
Замість Достойно, ірмос, глас 8:
Люди, чистую славно почитаймо Богородицю, що вогонь божества в утробі неопалимо прийняла, і піснями невмовкаючими величаймо.
о. Петро Фостик
