Свята Анастасія була родом з Риму, вона виросла під опікою одної побожної невісти на ім’я Софія. Прекрасна тілом Анастасія не шукала розкошів і щастя цього світу, вона посвятила своє дівицтво Богу і на двадцятому році життя, за правління Деція і Валеріяна, удостоїлася вічної нагороди – прийняла мученицьку смерть.
Безбожний мучитель Проб, довідавшись, що вона є християнкою, велів привести її до себе. Кати вдерлися до дому Софії, закували Анастасію в тяжкі кайдани і поставили її на судилищу, де вона голосно прославляла Христа Спасителя, навіть не слухаючи облесних обіцянок поганського судді. Свою молитву вона не припиняла і тоді, коли взяли її на муки, від згадки про які кров стигне в жилах. Анастасію прив’язали до чотирьох стовпів головою вниз і зверху її безпощадно били, а під нею розклали вогонь. Потім святу діву прив’язали до колеса і потрощили їй усі кости. Бритвами відрізали їй груди, вирвали нігті з рук і ніг, обтяли язик, вибили зуби і припікали свічками.
Одного з воїнів було засуджено на смерть лишень за те, що він подав їй два рази води, бо ж не приховував, що є християнином. Ім’я того святого мученика Кирило; він радо нахилив свою голову під меч – і на ньому справдилися слова Христа Спасителя: “Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди” (Мт. 10, 42). Святий Кирило отримав свою нагороду за добре діло – мученицький вінець і вічну славу небесну.
А коли всі ті муки не в змозі були вирвати з грудей святої діви жодного зойку, тоді мучитель наказав винести її за місто і там мечем стяти їй голову. Свята Анастасія постраждала близько 250 р. Її мощі чесно поховала Софія.
Тропар мучениці, глас 4:
Агниця твоя, Ісусе, Анастасія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші.
Кондак мучениці, глас 3:
Дівицтва водами очищена, преподобна,* кров’ю мучеництва увінчана, Анастасіє,* подаєш тим, що в немочах, зцілення від недуг* і спасіння тим, які щиро до тебе приходять.* Бо сміливість подає тобі Христос,* Який виточує зцілення завжди текуче.
У той самий день
Преподобного отця нашого Аврамія Затворника і блаженної Марії, племінниці його
Преподобний Аврамій народився поблизу Едеси, в Месопотамії, близько 300р. Уже з дитячих літ він цілковито посвятився молитві і постам. Коли він виріс і змужнів, батьки дуже хотіли його одружити. Однак Аврамій вибрав собі іншу дорогу, яка певніше веде до спасіння, тому він потай залишив рідний дім й оселився в одній печері у пустельній місцевості. Через сімнадцять днів батьки його знайшли, але він став просити їх, щоб не противилися Божій волі, і попрощався з ними в надії, що Господь збере їх колись у небі всіх разом. Потім попросив завалити камінням вхід до своєї печери і прожив так десять літ. Усім його майном була рогожа, на якій він спав, волосяниця і мисочка, з якої їв. Споживав святий лиш зілля і корінці, а пив чисту воду.
Через десять років померли його батьки і залишили йому великий маєток. Святий попросив одного щирого чоловіка, щоб від його імени роздав добро бідним, а сам продовжив молитися і трудитися у своїй печері, в якій почувався багатшим від усіх царів, бо мав усе, що йому було треба. Недалеко від його печери лежало поганське село, мешканці якого навіть слухати не хотіли проповідників Христової віри, які заходили до них. Тоді прийшов до преподобного Аврамія єпископ і, під святим послухом, наказав йому покинути життя на самоті, взяв його з собою до міста, висвятив на священика і послав до того села душпастирем.
Його душпастирство почалося з того, що погани тричі нападали на святого Аврамія, і кожного разу били його ледь не до смерти, виволікали за село і кидали в чистім полі, упевнені, що до ранку він не діжде. Однак Господь кріпив свого слугу, і святий Аврамій щоразу повертався до села і не покидав свого стада. Три роки він терпів насмішки, побої та всякі пакості з найбільшою покорою й терпеливістю і дочекався тої хвилини, коли погани зрозуміли, яким святий мусив бути той, хто невинно терпить, пізнали свою невдячність і стали горнутися до слуги Божого. А невдовзі в тому селі не лишилося і сліду від поганства, воно стало одним з найліпших і найвірніших Богу.
Через рік після навернення села до Христової віри святий Аврамій потай залишив його і повернувся до самітницького життя. У тяжкій боротьбі зі спокусами, особливо диявол нашіптував йому пишномовні думки про себе, преподобний Аврамій прожив у пустелі п’ятдесят літ. Коли помер його брат і залишив сиротою дочку Марію, то Аврамій взяв її до себе і побудував для неї окрему келію, де побожна дівчина цілковито посвятила себе молитві, і там вона зростала чеснотами. Однак дівчина не витримала страшної боротьби зі спокусами і, піддавшись думці, яка вабила її до світу, потай залишила свою келію і пішла до міста, де провадила блудне і грішне життя. Коли про це довідався преподобний, то не роздумуючи поспішив спасати заблукану. Він позичив дорогу одежу воїна, попросив у добрих людей грошей на дорогу і вирушив до міста, де Марія вела грішне життя. Святий Аврамій переодягнувся навмисно, щоб племінниця не пізнала його, бо інакше утекла б від нього. І справді, коли прийшов до її дому, то Марія в багато одягненому воїні не впізнала того бідного, волосяницею вкритого монаха, такого далекого від світу і його гамору.
Преподобний Аврамій не сварив її, він лиш заплакав, пригорнув її до свого серця і промовив до неї так щиро, з такою любов’ю, що жаль розворушив душу дівчини, вона залилася слізьми покаяння і разом з ним повернулася в пустелю. І провадила вона там таке взірцеве християнське життя, що Господь простив їй гріх, винагородив за щире покаяння і дарував їй ще за життя ласку творити чуда. Через десять літ після її повернення, у віці понад вісімдесят років, святий Аврамій помер. А ще через п’ять років померла і свята Марія.
Святий Аврамій був приятелем святого Єфрема Сирина, який і описав його та святої Марії житія і прославив їх великі чесноти.
Тропар преподобного, глас 8:
В тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Авраміє, дух твій.
Кондак преподобного, глас 3:
У плоті як ангел на землі явився ти,* і постячи, був ти як дерево насаджене,* що добре виросло, напоєне водою стриманості,* і потоками сліз твоїх скверну омив.* Тому став ти божественним вмістилищем Духа, Авраміє.
Я. Луцик, “ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
(г. 8, подібний: Як назвемо вас): Му́ченице, страстоте́рпице всехва́льная,* низложи́вши возде́ржністю пло́тські при́страсті,* ти стражда́нням умертви́ла во́рога – змія,* Ангелів здивува́вши му́ками твоїми,* люде́й звесели́вши плода́ми стражда́нь твоїх;* мона́шества окра́со,* сосу́де дівства,* моли́, щоб спасли́ся і просвіти́лися ду́ші на́ші.
Яки́ми імена́ми висо́кими звели́чимо тебе́, сла́вна?* – Невісту Христо́ву, що просія́ла оздо́бами дівства,* дочку́ о́брану Ви́шнього Єрусали́му,* співгромадя́нку і співбе́сідницю Ангелів,* що насоло́джується умозри́мим черто́гом;* Анастасіє багатостражда́льна,* мона́шества окра́со,* моли́, щоб спасли́ся і просвіти́лися ду́ші на́ші.
Терпіла ти зубів вирива́ння,* рук відсічення, і ніг і груде́й,* січена на члени беззако́нними мучи́телями,* до краси́ Жениха́ зір підно́сячи* і му́ки по́над приро́ду те́рплячи;* Анастасіє багатостражда́льна,* невісто Христо́ва нетлінна,* моли́, щоб спасли́ся і просвіти́лися ду́ші на́ші.
(г. 8, подібний: О, преславне чудо): Отче богому́дрий, Авра́мію,* бу́дучи в ду́сі наслідувачем Авраа́ма,* став ти, блаже́нний,* переселе́нцем з о́тчої землі,* бажа́ння пло́ті відки́нув* і в хи́жі малій замкну́в, радіючи, тіло своє́,* а ум, окри́ливши,* возніс до Небе́с,* де я́вно здобу́в єси́ осе́лю.
Преподо́бний о́тче Авра́мію,* Авраа́мову ду́шу тезоіме́нно здобу́вши,* випробува́ння перетерпів ти,* боже́ственною вірою укріплюваний* і любо́в’ю з Бо́гом з’є́днуваний,* зе́млю обітува́ння успадкува́в ти,* прикра́шуваний ся́йвами чесно́т.* Тим-то з весе́лістю* твою́ па́м’ять торжеству́ємо.
Преподо́бний о́тче Авра́мію,* ту, що ома́нами* була́ лю́то погли́нена змієм* і впа́ла в рів поги́белі,* ти Про́мислом Боже́ственним ви́тягнув* і поста́вив її, що спасла́ся, пе́ред Бо́гом* – ту, чиє́му покая́нню всі здивува́лися,* благоче́сно сла́влячи* преблаго́го Бо́га.
Слава І нині (хрестобагородичний): Коли Агниця і Діва побачила тебе, Агнця,* як на жертву тебе ведено,* ступала, Спасе, зі сльозами й кликала:* Куди спішиш, моя Дитино?* Іду за тобою, найсолодший, бо не можу тебе не бачити,* Ісусе мій багатомилостивий!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1556120451499812
о. Петро Фостик
