Спокушування Ісуса (Мт 4:1-11). † Преподобного отця Теодосія, спільнотного життя начальника.
«Випробування в пустелі виросло з досвіду Ісуса при хрещенні, коли Божественний Голос сповістив, що Він – улюблений Син Божий. Упродовж сорока днів Ісус постив і вирішував, як і для якої мети Він повинен використовувати ту надзвичайну силу, яку Він у Собі відчував. І тут перед Ним постали три спокуси.
Перша спокуса: перетворити каміння на хліб. Це зваба використовувати сили заради свого власного блага, іншими словами, зваба егоїстичної безпеки.
Друга спокуса: зістрибнути з крила Храму (очікуючи бути підхопленим, так би мовити, небесним парашутом). Це зваба одержати велику кількість послідовників шляхом чудес і магії, тобто зваба дешевої популярності.
Третя спокуса: тимчасово поклонившись дияволу, отримати усі царства світу цього. Це зваба здобути панування над секулярними державами, пішовши на компроміс зі злом, отже, це зваба світської влади»
Субота по Богоявленні. Спокушування Ісуса (Мт 4:1-11) Джерелo: https://zhyty-slovom.com/lectio-divina/subota-po-bohoiavlenni-spokushuvannia-isusa-mt-4-1-11/
6 січня Церква святкувала Святе Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
З історії свята
Подія Святого Богоявлення докладно описана у канонічних Євангеліях, тож цей празник разом з празниками Пасхи і Зіслання Святого Духа належить у Східній Церкві до найдавніших [6]. Його почали урочисто святкувати від самих початків розвитку Церкви. У ІІ столітті Богоявлення вміщувало у собі чотири, а то і п’ять подій із життя Ісуса Христа: Різдво Христове, поклоніння волхвів, хрещення Ісуса Христа, весілля у Кані Галилейській, а також часто згадували помноження хлібів [1] (готська та мозарабська традиції) [5]. До III століття свято Богоявлення не відділялося від свята Різдва. Народження Бога в тілі, славне Його явлення та Хрещення в Йордані святкувалися спільно. Свідченням цього є літургійна практика Вірменської Апостольської Церкви. Її представники не були присутні на Халкідонському Соборі 451 року, де святкування Різдва було відділене від святкування Богоявлення, тому ця Церква і донині відзначає Різдво і Богоявлення спільно [4]. Давні західні Літургії, такі як іспанська, міланська, галліканська та кельто-aнглійська також свідчать про святкування Різдва, приходу мудреців, Хрещення та весілля в Кані в один день навіть після прийняття Римом 25-го грудня [5]. У ІІІ столітті празник Богоявлення залишається у такому ж форматі, де згадуються перших чотири події [1]. Про нього тоді згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський (+ 215) . Про подію Богоявлення у III столітті говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+235) і святий Григорій Неокесарійський Чудотворець (+ 270) [3]. В III столітті на перше місце виходить свято народження Ісуса Христа. У IV столітті ці празники розділяються [1]. В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: «Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубинім, вказуючи на Христа». В IV ст. в дні празника Богоявлення святий Григорій Богослов, святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та інші Отці Церкви мали гарні духовні науки [3]. З проповіді Григорія Назіанського (330-389) знаємо, що свято це святкували у Каппадокії, а у Йоана Золотоустого (354-407) знаходимо згадку про його присутність в Антіохії. Паломниця Етерія (IV cт.) також згадує про святкування Богоявлення у Єрусалимі [5].
З празником Богоявлення тісно пов’язане Велике або Йорданське Водосвяття. У Східній Церкві є два способи освячення води: Велике і Мале Водосвяття. Мале водосвяття використовують з різних нагод, зокрема в день храмового празника. Велике або Йорданське Водосвяття відбувається два рази в році: в Навечір’я і в день празника Богоявлення. Історики вважають, що перші подібні чини були пов’язані з хрещенням оглашенних. У першому тисячолітті в практиці Східної Церкви було тільки одне Йорданське Водосвяття, а саме в Навечір’я празника. Про це говорять Типікони і старовинні бібліотеки Єрусалима та Константинополя. А від ХІ століття приходить звичай освячення води два рази. Типік Андріївського Скиту на Афоні з ХV століття говорить про два освячення – напередодні і в день свята. Пояснено практику тим, що в Навечір’я водосвяття вважається символом колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день празника уже відбувається в пам’ять про Христове хрещення в ріці Йордані. Від ХІІІ сторіччя чин Водосвяття стає щораз більше наближеним до сьогоднішнього. Впродовж наступних двох століть чин водосвяття набирає сучасного вигляду. Про Йорданське водосвяття на наших землях згадує Іпатський Літопис під 1148 р. і називає його «Водохрищі». Служебник митрополита Кипріяна (+1406) вже подає чин Йорданського Водосвяття, який використовуємо сьогодні [3].
Що до нас мовить ікона свята?
Ікона Богоявлення є однією з перших, що відкрито вказує на Боже умалення, є спогляданням тайни, що розкривається у часі. На іконі свята бачимо, що Христос «здійснює всяку правду» (Мт. 3, 15), тобто виявляє, що приймає дорогу впокорення і поменшання, месіанське помазання від Отця, завдяки чому відбувається перше об’явлення перед людьми Пресвятої Тройці [2].
На іконі свята Христос зображений повністю у воді, яка його не поглинає, але ніби розступається. Такою «неприступністю» можна підкреслити парадокс очищення безгрішного і виключність освячення святого, коли уся сотворена природа змінює свої звичні уклад і суть. Також постать Христа закомпонована зазвичай в руслі ріки таким чином, що лінії берегів і самої ріки утворюють домовину для того, хто через хрещення показує шлях оновлення: смерть у гріхах і нове життя у святості та єдності з Богом. Цей образ є передчуттям зішестя в Ад і покликанням до життя вічного у Воскресінні, життя, а не очікування (за Йоаном Золотоустим та Кирилом Олександрійським). Христос у воді – у земному і понад земне водночас, він однаково у людині і в Бозі. У композиціях деяких ікон свята Богоявлення Христос може стояти на камені, що символізує царський підніжок. Традиційно Ісус Христос має хрещатий німб із підписом з грецької «Сущий» або «Той, хто є» [2].
У Мт. 3, 17 читаємо: «Це Син мій любий, що його я вподобав», – цей голос пролунав під час хрещення. Голос з неба в іконі може передавати Божа десниця, тобто зображення на іконі благословляючої руки, що є візуальною інтерпретацією голосу Бога і його дії в світі [2].
Мт 3, 15: «І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього». Голуб зустрічається в Старому Завіті як провісник примирення з Богом, обітованої землі, виконання обітниць про спасіння роду людського, адже саме голуб приносить Ною гілку живого оливкового дерева після Великого Потопу (Бут. 8, 11) [2].
Відкритий сегмент неба зазвичай поданий у півколі. Якщо коло – це символ досконалості, то півколо – це та частина досконалого небесного богоустрою, яка може бути об’явлена людям на землі. Тут синій колір сегменту позначає нематеріальність, чистоту, божественність. Три промені, що сходять на Ісуса є символом Триєдиного Бога [2].
Як бачимо на іконі, Постава Івана Хрестителя зігнута, із поглядом в небо або на Христа – вказує на те, що на Йордані відбувається не хрещення від Івана персонально, але від Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа (Йо. 1, 33; Лк. 3, 16; Мт. 3, 11), на це ж вказує часто потрійний промінь світла, що сходить з відкритого сегменту неба. Пустельник із послуху і заради сповнення Писання здійснює таїнство, а в руках має сувій – вказівка на його як пророка та на Старий Завіт, в якому вміщені пророцтва про події в Йордані. Інколи можна побачити, що Іван ніби сувоєм охрещує Христа, інколи ж він хрестить правицею, а лівицею вказує на небо. Як пустельник та аскет він одягнений у волосяницю, але часом на ньому можна побачити хітон (сорочку) та гіматій (плащ), що може свідчити про торжественність події. Волосся скуйовджене, біля його ніг може бути дерево із сокирою при корені, що вказує і на його вчення про покаяння, і на вчення Христа: якщо яке дерево не дає плоду, то нехай буде зрубане [2].
Зображена на іконі вода є важливим символом, одним із багатьох, який Церква вживає для вираження Євангелія – Бог приходить у світ, бо любить його і хоче його спасти від загибелі і смерті. Щоб пояснити цю спасенну дійсність, святі отці вдаються до витонченої гри метафор: Син Божий, Який скидає із себе одяг і входить у води Йордану показує цим жестом, що Він, ставши людиною, наче «скинув» зі себе пишний одяг божественної слави, для того, аби зодягнути людину в славу, гідність і велич, яка приготована для неї, згідно з Божим задумом. Таким чином освячення води
означає відкуплення, спасіння матерії як такої і знаменує повернення світові його первісного змісту. Освячуючи воду, Церква прославляє Бога за Його любов до нас і усвідомлює реальність спасіння людини і світу [7]. У Пс. 113, 3.5 читаємо: «Йордан повернувся назад… Що тобі… Йордане, що ти повертався назад?». Зміна течії є зміною «гріховідліку» для людини, кардинальним перезавантаженням життя людини у Бозі з прийняттям хрещення. Йо. 4,14 – за часів потопу вода була символом смерті, а Новий Завіт через хрещення Ісуса Христа перевертає бачення – вода стає джерелом життя. Щоб підсилити емоційний компонент таких разючих для людського розуму подій у іконі іноді можна зустріти алегоричні постаті Йордану, старезного дідугана з глечиком, з якого витікає вода, та Червоного моря – цариці, що теж у страсі відвертає свій погляд. Йордан інколи зображений із рукою, що затуляє вуста, вказуючи на невимовну таємницю Божого об’явлення люду та історії. Похилий вік постаті вказує на давню, тяглу місію і значення цієї ріки в спасінні юдейського народу – місце-орієнтир Обітованої землі, місце боїв і освячення. Червоне море у вигляді цариці наводить алюзію до великого виходу Ізраїля з єгипетської неволі, коли води цього моря розступилися для юдеїв і водночас знищили, за Божою волею, тих, хто переслідував вибраний народ. Іноді ця жінка сидить на дивній тварині, що може нагадувати дельфіна, на якому постать тікає, лякаючись сили таїнства, що відбувається в Йордані. Море зображене в жіночому образі суто з морфологічно-етимологічних міркувань, адже в грецькій мові це слово має жіночій рід.
Окрему увагу варто звернути на зображену тлінну природу в даній іконі, де на фоні гір і досить пустельного пейзажу де-не-де можна уздріти кущики (якщо не звертати увагу на дерево та сокиру при його корені, що стосуються пророцтв Йоана Предтечі). Присутність цих рослин пояснює пророк Ісая: 35, 1-2: «Пустиня і суха земля хай веселиться, нехай радіє степ, що процвітає нарцизом! Хай квітом процвітає і веселиться, нехай радіє радістю і ликує!.. Вони узрять славу Господню, сяйво Бога нашого» [2].
Часто на іконі свята Богоявлення зображено трьох ангелів, що уособлюють усі небесні створіння, які поклоняються Богові. Їхні погляди можуть бути різними, спрямованими в небо чи на Христа. На деяких іконах Ісус ніби відвертається від ангелів у бік Йоана Хрестителя, який символізує все людство. Таким чином ікона вказує на безкінечну любов Бога до людини, який обожествлює людськість, якщо вона готова прийняти Його [2].
Джерела:
1. https://risu.ua/vladika-venedikt-aleksiychuk-bogoyavlennya-ce-vidhid-vid-ponyattya-hard_n77794
2. https://risu.ua/ikona-bogoyavlennya-epifaniji-hreshchennya-isusa-hrista-v-yordani_n88542
3. https://risu.ua/cogodni-bogoyavlennya-svyatkuyut-za-yulianskim-kalendarem_n115163
5. https://risu.ua/tajinstvo-bogoyavlinnya_n108057
6. https://risu.ua/bogoyavlennya_n53857
Стаття: бр.Вадим Поліщук, IV курс
Ікона мовить. Богоявлення Господнє – Джерелo: https://ktds.edu.ua/news/our-publish/38111-empty/
6 січня Святе Богоявлення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=lWiN-76GV18&t=1s
Свята Церква перед празником Господнього Богоявлення у богослуженнях звертається до своїх вірних: „Вифлеєм залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і там побачимо страшне таїнство” (Світилен утрені з 3 січня). Це таїнство Господнього Богоявлення, це Хрещення Господа нашого Ісуса Христа в ріці Йордані. У цьому таїнстві Ісус Христос об’являє себе як Месію і Спасителя. Про Його Боже післанництво свідчить при Хрещенні сам Отець Небесний голосом із неба: „Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання” (Мр. 1, 11); свідчить Святий Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить і святий Йоан Хреститель, вказуючи на Нього: „Ось Агнець Божий, який гріхи світу забирає” (Йо. 1, 29).
Празник Господнього Богоявлення належить до найдавніших і найбільших празників нашого церковного року. На окрему увагу заслуговує назва, історія та об’явлення таїнства Пресвятої Тройці.
РОЗДУМИ ПРО ПРАЗНИК БОГОЯВЛЕННЯ І ТАЇНСТВО СВЯТОЇ ТРОЙЦІ. ЙОРДАНСЬКЕ ВОДОСВЯТТЯ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=DaxglW_UGIo
ПРОПОВІДЬ 6 СІЧНЯ 2025, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. КАРОЛЬ СЕМКОВИЧ, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=6f6Pxu0-ge8
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Суботи: Еф. 233 зач.; 6, 10-17.
Браття, кріпіться в Господі та в могутності його сили. Одягніться в повну зброю Божу, щоб могли дати відсіч хитрощам диявола. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в небесних просторах. Тому візьміть зброю Божу, щоб за лихої години ви могли протистати і, перемігши все, міцно стояти. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати євангеліє миру. Над усе візьміть щит віри, яким зможете згасити всі вогненні стріли лукавого. Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже.
ДО ГАЛАТІВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Прп.: Гал. 213 зач.; 5, 22 – 6, 2.
Браття, плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння; лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На все це нема закону. Котрі ж Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та похотями. Коли живемо духом, духом ходімо. Не будьмо суєславні, задиркуваті між собою, завидущі одні одним.
Брати! Коли б хто попав у яку провину, ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности; але вважай, щоб і ти не впав у спокусу. Носіте тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Суботи: Мт. 7 зач. 4, 1-11.
В той час Дух повів Ісуса в пустиню, щоб диявол спокушав його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів. 3. Тоді підійшов до нього спокусник і сказав: – Коли ти Син Божий, вели, щоб це каміння стало хлібом.
Він відповів: – Написано: чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих.
Тоді диявол бере його у святе місто, ставить на наріжник храму і каже: – Коли ти Син Божий, кинься додолу, написано бо: він ангелам своїм велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти ногою не спіткнувсь об камінь.
Ісус сказав до нього: – Написано також: не будеш спокушати Господа Бога твого.
Знову бере його диявол на височенну гору й показує йому всі царства світу і їхню славу, кажучи: – Оце все дам тобі, як упадеш ниць і поклонишся мені. Тоді Ісус сказав до нього: – Геть, сатано! Написано бо: Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити. Лишив тоді його диявол. І ось ангели приступили й почали йому служити.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Прп.: Лк. 24 зач. 6, 17-23.
В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: Блаженні вбогі,
бо ваше царство Боже.
Блаженні голодні нині, бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись.
Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Еф. 6, 10–17. «Кріпіться в Господі та в могутності Його сили»
Щодня ми опиняємось у ситуаціях, коли наша обмеженість стає нам очевидною і явною. Ми є свідками своїх падінь, своїх невдалих рішень, бачимо наскільки ми неспроможні дати собі раду з простими життєвими завданнями.
Часто така безвихідь пригноблює нас, ми розчаровуємось й опускаємо руки. Апостол Павло каже нам, щоб ми в таких ситуаціях кріпились у Господі та в Його могутності. Кожного Бог провадить своїми шляхами. У когось дорога, на перший погляд, проста і рівна, а в когось – вибоїста. Хтось може зберегти цю благодать хрещення через ціле своє життя, а хтось, як розбійник на хресті, останньої миті покаятись.
Ми не знаємо, чому Бог допускає саме це, а не інше в нашому житті, однак, знаємо точно – ніщо з того, що відбувається, не відбувається даремно, все має Божу логіку, яка нам деколи стає зрозуміла лише пізніше.
Тому будьмо витривалі в Господі, а Його план на наше життя лише один, – привести до Небесного Царства!
Гал. 5, 22 – 6, 2. «Носіть тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа»
Кожен із нас знає, як нелегко змінюватись. Є звички чи гріхи в нашому житті, які ми можемо добре бачити й розуміти, гаряче бажати їх позбутися, однак, довгий час не досягати у цьому успіхів. Можливо, ми також свідомі того, чим саме приносимо болі, страждання, терпіння і незручності іншим людям, але не так легко нам змінитись. Не здатні й не спроможні це одразу зробити, хоч дуже цього хочемо.
Коли бачимо іншу особу з її немочами, чи ми до неї такі ж поблажливі, як і до себе? Чи радше поспішаємо виправити її, вказати на помилку, зробити зауваження? Чи ми замислюємось у той час, що ця особа, яка чинить гріх, чи просто дратує нас своєю поведінкою, може бути такою ж слабкою, як і ми, може прагнути змін і не досягати одразу успіхів?
Апостол же нагадує, щоб ми з любов’ю приймали одні одних, щоб ми носили тягарі одні одних, щоб ми виявляли любов та милосердя одні до одних. Бо знати Божі Закони і судити через їхню призму наших ближніх нескладно для будь-кого з нас. Однак стати для них Христовим учнем, апостолом, помічником у немочах – вимагає значних зусиль.
Тож докладаймо всіх зусиль щоб огортати любов’ю кожну людину і з любов’ю приймати і зносити слабкості, обмеження і недоліки кожної особи!
Лк. 6, 17–23. «Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі»
На перший погляд висловлювання Господа про те, хто є блаженний, може видатися дивним. Як Ісус Христос може називати блаженними або щасливими, вбогих, голодних, тих, кого ненавидять, тих, хто плаче… Відтак каже ще й радіти з цього. Ми, люди, радше хочемо мати достаток, бути щасливими, мати певність у житті. Однак Божі дороги для кожного з нас є унікальні.
Так, людина завжди прагне стабільности у житті, щастя, радости. Але маємо визнати, що саме наші життєві труднощі й клопоти правдиво показують, ким ми є, яке наше духовне життя і які наші стосунки з Богом. Коли збудуємо своє існування лише на земному фундаменті, то вся будівля «завалиться» в час нашої смерти. Лише в того, хто живе з Богом, смерть не може нічого забрати. Тому не раз саме наші проблеми наближають нас до Бога, показуючи непевність усього земного.
Так часто трапляється, що саме ці труднощі є для нас доброю нагодою наблизитися до Господа і з’єднатися з Ним.
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар празника (г. 1):
Коли́ в Йорда́ні хрести́вся Ти, Го́споди, * Тро́їчне яви́лося поклоні́ння: * бо Роди́теля го́лос свідчи́в Тобі́, * возлю́бленим Си́ном Тебе́ назива́ючи; * і Дух у ви́ді голуби́нім засві́дчив тве́рдість сло́ва. * Яви́вся Ти, Хри́сте Бо́же, * і світ просвіти́в, сла́ва Тобі́.
Тропар святому (г. 8):
Потоками сліз твоїх ти неродючу пустиню управив,* і з глибини зітханнями ти в трудах приніс стократні плоди,* і був ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Теодосію, отче наш.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Слава: Кондак святому (г. 8):
Насаджений у дворах Господа твого,* зацвів ти красно преподобними твоїми чеснотами* і умножив ти дітей Твоїх у пустині,* напоюваних струями твоїх сліз,* стадоначальнику Божий божественних дворів.* Тому зовемо тобі:* Радуйся, отче Теодосію.
І нині: Кондак празника (г. 4):
Яви́вся єси́ днесь вселе́нній * і сві́тло Твоє́, Го́споди, знаменува́лося на нас, * що зі зрозумі́нням оспі́вуємо Тебе́: * Прийшо́в єси́ і яви́вся єси́ – Сві́тло непристу́пне.
Прокімен (г. 4): Благослове́нний, хто йде в ім’я́ Госпо́днє, Бог – Госпо́дь, і появи́вся нам. (Пс. 117,26-27)
Стих: Іспові́дуйте Го́спода, бо Він благи́й, бо на ві́ки ми́лість Його́. (Пс. 117,1)
I святому (г. 7): Че́сна пе́ред Го́сподом смерть преподо́бних Його́ (Пс. 115,6).
Стих: Що відда́м Господе́ві за все, що Він возда́в менí? (Пс. 115,3).
Алилуя (г. 4): Принесі́ть Го́сподеві, сини́ Бо́жі, принесі́ть Го́сподеві молоди́х баранці́в. (Пс. 28,1)
Стих: Глас Госпо́дній над во́дами, Бог сла́ви загремі́в, Госпо́дь над во́дами вели́кими. (Пс. 28,3)
I святому (г. 6): Блаже́н муж, що бої́ться Го́спода, за́повіді Його́ ду́же лю́бі йому́ (Пс. 111,1).
Стих: Си́льне на землí бу́де сíм’я його́ (Пс. 111,2).
Замість Достойно, приспів:
Велича́й, душе́ моя́, Царя́ – Христа́, що хрести́вся в Йорда́ні.
І ірмос (г. 2):
Не зумі́є нія́кий язи́к досто́йно благохвали́ти, триво́житься й ум, і то надсві́тній, коли́ оспі́вує тебе́, Богоро́дице, одна́че ти, блага́я, прийми́ ві́ру, бо любо́в на́шу божестве́нну зна́єш, бо ти є христия́н засту́пниця, Тебе́ велича́ємо.
Причасний: Яви́лася благода́ть Бо́жа * спаси́тельна всім лю́дям. (Тт. 2,11)
Другий: В па́м’яті вíчній бу́де пра́ведник, по́голосів злих не убої́ться (Пс. 111,6–7). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, істинний Бог наш, що в Йордані христитися зволив від Івана спасіння нашого ради – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і преподобного отця нашого Теодосія, спільного життя засновника, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
о. Петро Фостик
