Молитва на суботу другої седмиці Великого Посту
Пом’яни, Господи, спочилих з надією на воскресіння до життя вічного отців і братів наших, що в благочесті і вірі життя скінчили, і прости їм усяку провину, добровільну й недобровільну, яку вони вчинили словом, чи ділом, чи думкою. І посели їх у місцях світлих, у місцях прохолодних, у місцях спокійних, де немає ніякої недуги, журби й зітхання, де світліє лице твоє і веселить святих твоїх одвіку. Даруй їм і нам царство твоє та участь у невимовних і вічних твоїх благах і насолоду твого безконечного і блаженного життя. Бо ти є життя, і воскресіння й упокій спочилих рабів твоїх, Христе Боже, і тобі славу віддаємо з предвічним твоїм Отцем і з пресвятим і благим і животворним твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.:Євр. 309 зач.; 3, 12-16.
Браття, глядіть, щоб у кого із вас не було серця лукавого в невірстві і щоб воно не відступило від живого Бога, а, навпаки, підбадьорюйте щодня один одного, доки триває те «сьогодні», щоб хто із вас не став запеклим через гріха обманство. Бо ми стали учасниками Христа, якщо збережемо до кінця твердо нашу віру, як напочатку, як говориться: Коли почуєте сьогодні його голос, не ставайте жорстокосердними, як то було на Місці бунту.
Хто були ті, що почули і збунтувалися? Хіба не всі ті, що вийшли з Єгипту під проводом Мойсея?
ДО СОЛУНЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. За упокій: 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17.
Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 6 зач. 1, 35-44.
Одного разу пішов Ісус на самоту й там молився. Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним, найшли його й кажуть до нього: – Усі тебе шукають.
Він відповів їм: – Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те прийшов.
І він пішов і проповідував у їхніх синагогах по всій Галилеї і виганяв бісів.
Прийшов до нього прокажений, благав його та, впавши на коліна, каже йому: – Якщо хочеш, можеш мене очистити.
Змилосердився Ісус і простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: – Хочу, будь чистий!
І вмить проказа зійшла з нього, і він став чистий. І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його й мовив йому: – Гляди, нікому не кажи нічого, але йди та покажися священикові, і принеси за твоє очищення, що велів був Мойсей, їм на свідоцтво.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. За упокій: Йо. 16 зач. 5, 24-30.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли: Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
Йо. 5, 24–30. «Хто слухає моє слово й у Того вірує, хто послав Мене, – живе життям вічним»Бачимо, що Господь вказує людині перспективу, про яку вона навіть не може мріяти і якої не може уявляти, – дарує їй вічне життя. Люди сучасного світу, які мають багатство, маєтки, хотіли б жити вічно, насолоджуватися тим, чим володіють. Але знаємо, що незалежно від багатства людини, її освічености, статусу настає час, коли вона мусить відійти з цього світу. Однак Господь каже нам щось інше – що ми можемо мати життя вічне.
Що ж значить слухати Боже слово, щоб мати вічне життя? Це не тільки слухати Євангеліє, але цим, що подає нам Євангеліє, жити, тобто впроваджувати у своє щоденне життя. Через хрещення ми стаємо тими, які «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися»; через святі Таїнства знову ж причащаємося Бога; через молитву доторкаємося Бога, Його Царства – саме через усе це ми починаємо жити Богом і Бог починає жити в нас, і ми починаємо жити тим вічним життям. Це Боже життя перебуває в нас, ми вже стаємо учасниками вічности тут, на землі. Тоді наша земна смерть – це лише «припечатання», ствердження того, що ми вибрали тут, на землі, на вічність, – життя з Богом.
Через повноцінне життя в Церкві ми здатні удостоїтися і стати учасниками життя вічного.
Євр. 3, 12–16. «Коли почуєте сьогодні Його голос не твердійте серцями вашими»
Бог завжди промовляв і промовляє до людини, бо Він пам’ятає про кожного з нас. У кожній життєвій ситуації Господь не перестає говорити до нас. Ми ж маємо в собі розвивати цю здатність вслухатися в Нього, вслухатися, що Бог хоче промовити до нас, маємо бути відкриті, щоб чинити Божу волю. Тому Господь хоче, щоб ми не мали твердими серця наші, а щоб були завжди готові та відкриті вслухатися в Бога.
І це не стається в один момент. Це як у музиці, коли ми хочемо добре грати на скрипці, треба щодня вправлятися; як у спорті, якщо хочемо досягнути результатів, мусимо щодня годинами займатись.
Так само наше серце, щоб воно було чутливе на Бога, треба завжди вправлятися, вслухатися, вдивлятися. Практикувати через нашу молитву, через сповідь, через Святе Причастя, все більше ставати ближчими до Господа і все більше бути чутливими на нашого Бога!
Мр. 1, 35–44. «Якщо хочеш, то можеш Мене очистити»
Дуже дивна й водночас зворушлива поведінка прокаженого, коли він не просто кричить і просить Ісуса Христа, щоб Він його очистив, оздоровив, але одночасно каже: «Якщо Ти хочеш…» Бачимо, що наші бажання, наші хотіння завжди обмежені мірою нашої свідомости, мірою нашого розуміння того, що нам потрібно, а що не потрібно. Деколи ми щось просимо в Бога, а з часом бачимо, що воно не було потрібне. Чогось не просимо – а Бог дає; ми впираємося, але згодом бачимо, що це було потрібне. Тому таке налаштування дуже важливе: «Якщо Ти хочеш…» Адже Бог, який є любов’ю, який любить усіх нас, кожну людину, кожного зокрема, завжди хоче для людини найкращого.
Початок і кінець у нашому житті – вміти розпізнавати Божу волю й допомагати Господеві, щоб Його воля здійснювалася в нашій земній мандрівці.
Ми, звичайно, маємо право висловлювати Богові свої бажання, просити Його про те, що нам видається потрібним, але завжди казати так, як Господь промовив в Оливному городі: «Нехай буде воля Твоя», або: «Якщо Ти хочеш…», «Якщо це насправді добре для мене».
Вл. Венедикт Алексійчук)
Житіє святого отця нашого Порфирія, архиєпископа Газького
Тропар, глас 4:
Працю і страждання твої за благочестя хто висловить, отче? Вдень і вночі бо не переставав ти трудитися, поки Газу від нечисті не очистив і благочестя насадив єси. Тому як завжди ти є заступником стада твого, так, святий Порфиріє, моли Христа Бога, щоб спасав душі наші.
Кондак, глас 2:
Священішими звичаями твоїми прикрашаючись, священства одежею освітився єси, всеблаженний богомудрий Порфиріє, і зцілень піднесеннями прикрашаєш, молячись безперестанно за всіх нас.
Святий Порфирій був родом із Тесалонік, народився він близько 350 р. У 25 років вступив до Скитського монастиря в Єгипті, який був справжнього школою святих, таке суворе і таке чисте життя тут провадили. Пробувши в монастирі п’ять років, Порфирій пішов поклонитися святим місцям в Єрусалимі. Він знайшов поблизу міста печеру, де прожив у суворості пустинного життя ще п’ять літ. У Єрусалимі святий запізнався з Марком, який з того часу став його учнем і прожив з ним 30 років, а згодом описав його життя. Господь Бог допустив тяжку хворобу на Порфирія, однак, попри те, він постійно відвідував святі місця, не раз, бувало, повз навколішки, бо сил утриматися на ногах не ставало. Однак Бог не забув про свого слугу, й одного разу, коли Порфирій майже напівмертвий лежав під горою Голготою, почув він голос з неба:“Устань, прийми чесне дерево Хреста мого і хорони його!” І підвівся Порфирій цілком здоровий, а через три дні покликав його до себе Єрусалимський патріярх Правлій, висвятив на священика і дав йому ключі від золотого кивота, де зберігалася частина чесного і животворящого Хреста Христового.
Три роки служив Порфирій у Єрусалимі. Якось зустрів він на вулиці юнака, ціле тіло якого було вкрите струпами і ранами. Юнак той звався Варух. Святий узяв його до себе, молитвою зцілив його і залишив біля себе. Через три роки у приморському місті Газі, що належало до митрополії в Кесарії Палестинській, помер тамтешній владика. Газа була поганським містом, і християни зазнавали там багато утисків з боку поган, які мали аж вісім своїх божниць і храм, що звався Марнас. Християни попросили митрополита Йоана, щоб на єпископа дав їм мужа сміливого і боголюбивого, а Бог об’явив йому, щоб на престолі тому сів хоронитель Хреста Христового, священик Порфирій з Єрусалиму. Митрополит написав про це до Єрусалимського патріярха Правлія, а той наказав Порфирієві йти до Кесарії і зголоситися до митрополита, та не сказав йому нічого про мету його подорожі. Святий пустився в дорогу з Марком і Варухом. Коли він прийшов до Кесарії, митрополит наступного ж дня, не зважаючи на плач і прохання святого Порфирія, висвятив його на єпископа і відправив до Гази.
Довелося тут святому архиєпископові багато настраждатися від поган. Однак Бог скріплював його ревність багатьма чудами. Одного разу, під час тривалої посухи, коли мешканцям загрожував голод, погани сім днів приносили жертви божкам і просили їх про дощ, однак, звісно, все надармо. Тоді-то святий Порфирій наказав один день постити, опісля цілу ніч молився з народом у церкві, а вранці всі вийшли з хресним ходом за місто, аж до церковці святого Тимотея. Погани зі злоби замкнули брами міста, так, що вірні кілька годин стояли під мурами і весь час молилися. Раптом повіяв вітер, небо захмарилося і пустився рясний дощ. “Великий Бог християнський!” – стали кричати погани, близько трьохсот чоловік навернулося того ж таки дня. Іншого разу святий Порфирій молитвою своєю зцілив умираючу жінку достойника Гази, й уся його родина, понад 60 осіб, прийняла таїнство хрещення.
Не міг, однак, святий Порфирій дивитися на те, як за правління християнського імператора погани публічно покланяються божкам. Він писав про це до святого Йоана Золотоустого, а той постарався про те, щоб імператор наказав зруйнувати в Газі всі поганські святині, і послав з цією метою свого полководця Іларія.
Погани підкупили Іларія, і хоч менші божниці зруйнували, однак найбільшу, Марнас, таки залишили. Тоді святий Порфирій разом зі святим Йоаном відбули в дорогу до Царгорода, а тут, через царицю Євдокію, вмовили царя Аркадія послати до Гази іншого урядника, Кинегія. Окрім того, імператор пожертвував багато золота на будову величавої християнської церкви і надав християнським жителям Гази численні пільги.
Тепер уже впали поганські божки, а на місці, де стояла божниця Марнас, було почато будову владичої церкви. Сам святий Порфирій носив на будову каміння, а за його прикладом ішли всі вірні. П’ять років тривала будова, а після її закінчення святий Порфирій на празник Пасхи освятив новий Божий дім.
Життя святого Порфирія було завжди однакове – повне смирення, молитви і посту. Відколи він прийняв монаший одяг, аж до смерти, їв лишень раз на день, після заходу сонця, і то тільки хліб і пісну ярину, а в неділю споживав ще й обід, додаючи до ярини трохи олії або сиру. З доходів церкви він заклав фонд для допомоги бідним, з якого впродовж усього Великого посту виділяли гроші на милостиню. Помер святий Порфирій 26 лютого 421 р. Церквою в Газі він управляв близько 20 років.
У той самий день
Житіє святої мучениці Фотинії Самарянки
Хто ж не пам’ятає розповіді святого євангелиста Йоана (гл. 4.) про зустріч Ісуса Христа з самарянкою біля криниці Якова в місті Сихар? Спаситель навернув ту жінку з грішної дороги, а коли вона визнала свою віру в прихід Месії, Ісус Христос сказав їй:“То я, що говорю з тобою” (Йо. 4, 26). І вона увірувала, і повірили через неї багато самарян і голосили:“Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду Він – світу Спаситель” (Йо. 4, 42).
Та жінка після воскресіння Спасителя прийняла в хрещенні ім’я Фотинія і зі своїм сином Йосієм проповідувала Євангеліє в Африці, в Картагені. Другий її син, Віктор, був полководцем, й водночас проповідував Ісуса в Італії та утвердив у вірі, серед багатьох інших, святого Севастіяна. За це його ув’язнили і відправили на суд до Риму. Коли про це довідалася свята Фотинія, вона прибула з Йосієм до Риму. І тут їх усіх трьох кинули у в’язницю, а потім, за наказом імператора Нерона, її синів убили мечем, а свята Фотинія після тяжких мук померла у в’язниці. Бог прославив її мощі силою творити чуда. Голова святої Фотинії спочиває в Римі, в церкві святого Павла.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Тропар (г. 2):
Апостоли, мученики і пророки,* святителі, преподобні і праведні,* що добре подвиг звершили і віру зберегли,* маючи сміливість до Спаса,* за нас його як благого моліть, молимося, щоб спаслися душі наші.
Другий, за померлих (г. 2):
Пом’яни, Господи, як благий рабів твоїх,* і що в житті нагрішили, прости,* бо ніхто не є безгрішний, тільки Ти, що можеш і померлим дати упокій.
Слава: Кондак (г. 8):
Зо святими упокой, Христе,* душі рабів твоїх,* де немає болізні, ні печалі,* ні зітхання,* але життя безконечне.
І нині: Мученикам (г. 8):
Тебе і стіну, і пристанище маємо,* і молитвеницю благосприятливу до Бога,* якого Ти родила єси,* Богородице безневісна,* вірних спасення.
Прокімен (г. 8): Веселіться в Господі і радуйтеся, праведні (Пс. 31,11).
Стих: Блаженні, яким прощено беззаконня і яких гріхи закрито (Пс. 31,1).
І за померлих (г. 6): Душі їх у блаженстві перебуватимуть (Пс. 24,13).
Алилуя (г. 4): Візвали праведні, і Господь вислухав їх, і від усіх скорбот їх ізбавив їх (Пс. 33,18).
Стих: Багато скорбот у праведних і від усіх них ізбавить їх Господь (Пс. 33,20).
Стих: Блаженні, яких вибрав і прийняв Ти, Господи і пам’ять їх з роду в рід (Пс. 64,5).
Причасний: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Другий: Блаженні, яких вибрав і прийняв Ти. Господи, і пам’ять їх з роду в рід (Пс. 64,5). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, силою чесного і животворного Хреста, заступництвом чесних небесних сил безтілесних, чесного, славного пророка, предтечі і христителя Йоана, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Миколая, архиєпископа мирлікійського, чудотворця, святих славних і переможних мучеників, преподобних і богоносних отців наших, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святих і праведних богоотців Йоакима й Анни, святого, якого є храм, св. Порфирія, єп. Газського, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
