I НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА – НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ. ІСТОРІЯ СВЯТА. 1. СХІДНА ЦЕРКВА, 2. ЗАХІДНА ЦЕРКВА. СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ. НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ.
Читаємо у Святому Письмі, що пророк Даниїл, на засланні в далекому Вавилоні, ніколи не забував про рідний край. „Були в його верхній кімнаті вікна відчинені в сторону Єрусалиму, і він тричі на день ставав навколішки й молився та хвалив свого Бога” (Дн. 6, 11). Ця щоденна пам’ять про рідний край додавала пророкові сили і розради на засланні в далекій чужині.
У першу неділю по Зісланні Святого Духа наша Церква пригадує нам, що на цій землі ми немов на засланні, на чужині. Із псалмопівцем Господнім ми всі можемо повторити: „Я на землі чужинець” (Пс. 119, 19). Ми – подорожні на землі, подорожуємо кількадесят років і відходимо до вічності. Господь Бог призначив для нас блаженну, щасливу. вічну батьківщину в небі. Подібно, як пророк Даниїл, Ми повинні підносити наші думки до небесного Єрусалиму В пригадувати собі, що вічне небо є нашою батьківщиною і ми мусимо так жити, щоб дістатися до неба, де побачимо всіх осіб, дорогих нашому серцю.
Святий апостол Іван у видінні бачив мешканців щасливого неба. Ось, що він пише: „Глянув я, і от – натовп численний, що його перелічити ніхто не міг, – від усякого народу і племен, і людностей, і язиків, стояли перед престо лом, і перед Агнцем, одягнені в білі одежі, і пальмові віті в руках їхніх” (Одкр. 7, 9-10).
Між святими в небі є короновані особи, князі, вчені, генії людського роду, є церковні ієрархи, священики, монахи, монахині і численні миряни всіх народів, всіх станів і різного віку. Між святими в небі є багато мучеників, які віддали своє життя за Христову правду, за святу віру. „Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне”, – каже Христос (Мт. 5, 10). У тропарі сьогоднішньої неділі ми співаємо, що Христова Церква прикрашена кров’ю мучеників.
На Утрені 7-го голосу наша Церква сповіщає, що мученики знали лише одну дорогу „смерть за Христа”, „Немов скарби, вони переймали муки, один до одного промовляю чи: „Якщо не помремо нині, то колись таки помремо”, тому „використаймо наші терпіння і взамін за смерть купимо життя” (Стиховня).
У небі є святі нашого народу. Упродовж віків, а передо всім у цьому двадцятому столітті в нашому народі було багато мучеників та ісповідників віри. Наші батьки, наражаючись на небезпеку, вчили дітей релігії, потайки приносили їх до христу, таємно приступали до Святих Тайн і брали участь у катакомбних відправах. Це все вимагало багато відваги і Божої ласки, але вони, пам’ятаючи про небесну нагороду, були готові на переслідування і смерть.
Річард Уермбранд, який кільканадцять років карався в комуністичних тюрмах, в книжці „Замучені за Христа” пише: „Я бачив християн у комуністичних тюрмах з п’ятдесяти фунтовими ланцюгами на ногах, їх мучили кочергою розпеченою у вогні на червоно; в їх горла насильно сипали ложки солі і не давали їм води. Я бачив їх голодних, Перемерзлих від морозу, а вони молилися за комуністів. Це не дасться пояснити природнім способом. Це ділання Христової любові в їхніх серцях”. Вони серцем і душею гляділи на небо. Вони пам’ятали слова Христові: „Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть” (Мт. 10, 28).
Цей автор оповідає також, що на суді прокурор питав ревну й активну християнку: – Чому ти намовляєш людей ставати членами забороненої секти?
– Наша мета – здобути для Христа весь світ, відважно відповіла жінка, героїня віри, яка живе з пам’яттю про вічне небо.
Світ шанує і рекламує артистів, акторів, атлетів, вина – хідників, астронавтів, науковців і національних героїв, а забуває, що святі є найбільш гідними подиву героями. Геройство міряється жертвою, посвятою для Бога і ближнього, а святі все жертвували для Бога.
Американський лікар, який був місіонером у Кореї, оперував убогу жінку.
– Скільки грошей ти б заробив, якби провів таку саму операцію в Америці? з цікавості запитали його знайомі.
– Кілька тисяч доларів.
– А тут, у Кореї, яка буде твоя заплата?
– Вдячність убогої жінки й усміх Спасителя має більшу вартість, ніж усі скарби світу, дав чудову відповідь – лікар. Цей лікар думав про вічну нагороду в небі.
Молода пані безоплатно доглядала хворих.
– То церква найняла вас до цієї праці? – запитав її один хворий, побачивши на сукні тієї пані церковну відзнаку.
– Ні, – відповіла жінка, я сама добровільно зголосилася допомагати.
– Чому?
– Бо я люблю Христа, а це один спосіб показати любов до нього, бо ж він навчав: „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25,40).
– То ви не берете жодної платні? Ви працюєте даром?
– Я роблю це з ідеї: я ділюся з вами любов’ю до Христа.
– Якщо є ще на землі такі ідейні люди, то світ не загине, – відповів хворий, зачарований такими словами.
Один професор слушно зауважив, що лише святі вміли жити. На питання: „Хто є святий?” один вчений дав знамениту відповідь: „Святий це нормальний християнин”. Святий це людина, яка заховує Божі заповіді і вміє люби ти Бога і ближніх. Святий вміє перемагати зло. „Оце перемога, яка перемогла світ: віра наша” (1 Ів. 5,4).
Яка дорога провадить до неба? До неба провадить дорога Божих заповідей і дорога євангельських блаженств, дорога праці, жертви, молитви і терпіння. Часами ця дорога тяжка, але для вічного щастя треба бути готовим все перетерпіти.
Якби мешканці неба могли промовити до нас, вони проказали б такі слова: „Слухайте, мешканці Землі! Слухайте, дорогі брати і сестри! Якби ви знали, яке чудове є небо і як солодко тут відпочивати після трудів на землі! Для неба варто все перетерпіти. Якби ми могли повернутися на землю, ми ще ревніше служили б Богові. „Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять” (1 Кр. 2, 9). Пам’ять про небо дає силу перемагати життєві труднощі і заохочує до праведного життя.
Тож подібно, як пророк Даниїл у Вавилоні, не забуваймо ніколи про нашу рідну батьківщину – про вічне небо. Ця пам’ять додасть нам сили провадити праведне життя і бути світлом для світу. Каже Христос Спаситель: „Хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним” (Мт. 10, 32). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
„ По всьому світі мучеників твоїх кров’ю, як багряницею та виссом, Церква твоя приокрасилася, ними ми кличемо до Тебе, Христе Боже: Людям твоїм щедроти твої зішли, спокій громаді твоїй даруй і душам нашим велику милість” (Тропар Нед. Всід Святих). Ось так співали ми сьогодні на св. Літургії, коли то Церква Христова в т.в. Неділю Всіх Святих, прославляє Святих не пойменно, а всіх разом, об’єднуючи їх в численні хори, – всіх, кого благодатю обдарував Святий Дух: Праотців і Патріярхів, Пророків й Апостолів, Мучеників і Священномучеників, Праведників та всіх інших безіменних Святих. Наша Церква вгадує і вшановує Святих, бо -вони на землі були „кивотами благодаті Божої”, а на небі стали „оселею слави Творця”. Пам’ять їх перебуває в роду в рід – з похвалами і благословеннями. Крім того, ми шануємо і звеличуємо Святих тому, що вони всі отці і брати наші духом віри Христової і любови, що нею вони нерозривно з нами з’єднані, становлять з нами одну Церкву Христову. Тож, уже від перших віків християнства Церква Христова прославляла подвиги, чесноти і страждання Святих, молилася на гробах мучеників, будувала в честь їх храми, встановляла свята, складала служби й пісні на спомин про них, зберігала побожно їхні мощі, призивала їх у молитвах і шанувала їхні святі ікони.
Стародавні праведники, Пророки, Апостоли, Мученики – під хрестом гонінь, проповідники Євангелії посеред ворогів християнства, пустинники, подвижники добра – в безнастанній боротьбі з пожадливостями й зіпсованим світом, взагалі, всі Святі, яких Церква Христова сьогодні прославляє, стали великими і святими перед Богом і людьми заради своєї віри в Бога-Творця всесвіту. Вони бо „ вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниці осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали „ (Євр. 11,33-34).
І ледве Христос відійшов з цієї землі, а вже захмарилося небо й почала лютувати буря над малою ще тоді громадкою визнавців Христових. Напевно всі ми чули про гоніння за перших трьох віків, коли то римські цісарі з завзялися були цілковито знищити християнство. Візьмім лише до уваги хоч би часи Нерона. Кожного вечора сходилися товпи римського народу на ігрища і дивилися на муки невинних християн, яких прив’язували до дерев облитих смолою; і вони горіли серед страшних мук. В тюрмах цирків чи колізею перебували старші і дівчата й молодці, а побіч них у клітках ревли виголоднілі дикі звірі. В льожах театрів і цирків сиділи кровожадні й звироднілі царі й старшина народу й приглядалися, як на арену виходять люди, як їх роздирають дикі леви, тигри, гієни. На цих мучеників здійснювалися слова Христові: „ви будете плакати, а світ буде веселитися”. Люди невинні, що не вчинили в житті найменшого зла, йшли на муки за Христа лише тому, що його любили, визнавали, що намагалися його наслідувати в своєму житті. Тому, що розуміли силу і вагу слів Христових, які ми чули в сьогоднішній святій Євангелії: „ Кожний хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречуся перед Отцем моїм небесним „ (Мат. 10, 32-33). А визнати Христа – це повнотою заявитися за нього, не боятися бути його визнавцем в серці і на ділі, вірити у правди, що їх він об’явив і його Церква навчав. Визнати Христа – це вірно зберігати його святі заповіді, без огляду на грішних людей. Визнати Христа – це захищати святу віру, її правди та її слуг перед тими всіма, хто нападає ка неї. Визнати Христа – це, ва нашою спроможністю, протиставитися наклепам проти релігії і культу-богопочитання.
Були хвилини в історії Церкви, коли вдавалося, що вороги перемогли. Ось Діоклетіян казав вибити монети з написом: „ Номіне крістіянорум делето „ – на пам’ятку знищення християн! Але Христос чував над своїм стадом. Визнавці і мученики за Христа гинули, але після них, немов зі землі, виростали нові, які не страхалися ваявляти: „я є християнин!”
Дорогі брати і сестри! Хто й сьогодні хоче посеред нового поганства залишитися вірним заповідям Божим, мусить бути вірним своїй святій вірі, Церкві; мусить мати відвагу перших християн! Хоч тепер на вірних визнавців Христових не напускають диких звірів, проте є інші, куди страшніші засоби знущання і катування. Окрім фізичних тортур, вживають часто моральних: легковаження, кпин, насмішок, і т.д. Поборювання християнського світогляду триває й сьогодні в усіх закутинах світу; тільки нам бракує деколи тієї відваги, яку мали перші християни. Вони бо віддавали своє життя за Христові ідеали, а ми не раз страхаємося чи стидаємося зайти до храму Божого, де він ще є відчинений, щоб помолитися, вклякнути перед утаєнним Євхаристійним Христом. Душа наша потребує святої Тайни Покаяння, Євхаристійного корму – святого Причастя, однак ми не приймаємо його, – бо що скажуть люди? Знаємо, що непристойні, безбожні чи неморальні бесіди ображають Бога, що зла книжка чи газета руйнує зір нашої віри і затроює наші думки та серце, що її читання заборонене, все ж таки читаємо, бо скажуть люди, що ми назадники. Робимо це чи те, хоч знаємо, що не вільно, – щоб лише нас не висміяли.
Значить, якщо ми слабкі супроти своїх пожадливостей, коли ми морально не зростаємо, то це тому, що в нас нема такої віри, для якої, за словами Спасителя, немає нічого неможливого (Мат. 18,26). Бо правдива віра не в вірою тільки розуму, вона є живим полум’янним почуттям, яке захоплює волю і виявляється в ділах. Володіючи всіма силами душі, віра – це животворне начало всього життя християнства. Господь – єдиний Владика природи і благодатного царства, – вимагає від своїх послідовників перш за все віри і їй дає Він велику силу в ділі християнської звершенности. Тож хто має віру і охреститься, спасенний буде (Мат. 16,16), бо без віри не можна догодити Богові (Євр. 11,6) – – каже св. Апостол Павло. Чому? А тому, що де немає віри, там немає відданости задумам Божим, і немає благодатної помочі для нашої слабкої волі. В Чому ж ми можемо знайти силу для виконування заповідей Божих, щоб працювати для свого освячення і йти вузьким шляхом до царства Божого? Здорового нашого розуму і природного нашого сумління нам не досить у життєвій боротьбі з нашими пожадливостями і спокусами грішного світу. Розум, не підкріплений вірою в Бога, дає нам малу підмогу в цій боротьбі. Навіть сумління наше, не освітлене вірою, – або замовкає перед словами лукавства, що виправдують гріх, або судить згідно з поглядами світу, або ж говорить без переконання, як це буває сьогодні в мільйонів визнавців Христа. Отже, хто галувку своєї віри не з’єднує з ловою – Христом, той безплідний і мертвий бо „без мене ж – каже Ісус – ви нічого чинити не можете” (Ів. 15,5).
Хто правдиво вірує, що Господь є присутній скрізь, що він бачить кожний наш крок, знає наші думки і почуття, хто переконаний в тому, що всяке беззаконня є великою образою всемогутнього і пресвятого Бога, тому годі грішити. Хто вірує, що людина є предметом любови і піклування великого Бога, той не похилить голови ні в яких терпіннях і нещастях життя а буде своєрідним мучеником, ісповідником Христа аж до загину, як це довершило багато Святих.
Христос Спаситель виразно предсказав: „ Ви будете плакати і ридати”, але той сам Ісус сказав, „що смуток наш у радість обернеться „; що „ярмо його солодке і легке”; „бадьоріться, я переміг світ!” Цісар Адріян казав побудувати на Голготі пам’ятник Венери, а над гробом Спасителя-Ісуса – пам’ятник Зевса; та чи сьогодні хтось віддає там ще шану цій Венері або Зевсові? Про них пам’ять вже давно загинула, а мільйони визнавців Христових рік-річно, по нинішній день, спішать з поклоном до місць освячених кров’ю Спасителя.
Саме в Неділю всіх Святих Ісус домагається від нас любови – міцної, сильної, щирої, – яка підносилася б високо понад усе сотворене; любови, готової на терпіння, хрести, противності. „ Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене „, – каже Ісус'(Мат. 10,38). А взяти свій хрест – значить: переносити все без нарікань, лементувань, зневіри, що більше: переносити всі негоди життя з подякою для Господа. Йти за Христом – значить терпіти задля нього і так як він терпів, з тими самими чеснотами і заради тієї самої мети, яку Він мав, єднаючи наші терпіння з терпіннями Христа Спасителя. Бо власне тут вони черпають свою заслугуючу силу і вчиняють нас святими. З ними й ми колись спільно приймемо прославу борців і героїв споконвічного Бога. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Євр. 330 зач.; 11, 33 – 12, 2.
Браття, всі святі вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
Тому й ми, маючи кругом себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, дивлячися пильно на Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що була перед ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, і возсів праворуч Божого престолу.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 38 зач. 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30.
Сказав Господь своїм учням: Кожний, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.
Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.
Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той мене недостойний.
Тоді озвавсь Петро і сказав до нього: – Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?
Ісус відповів їм: – Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, як новий світ настане, коли Син чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять колін Ізраїля.
І кожний, хто задля імени мого покине дім. братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.
Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.
Євр. 11, 33 – 12, 2. «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри»
Усі ми віруємо в Бога, але у слово «вірую» кожен вкладає своє поняття та розуміння, кожен із нас по різному зростає у цій «своїй» вірі. Тому важливо, щоб ми мали когось, хто є прикладом віри для нас. Церква окреслює цих осіб як святих, тобто тих, які своїм життям, не зважаючи на зовнішні обставини, попри типи характеру, які вони мали, були витривалі у вірі, слідували, вірували і йшли за Господом й уподібнились до Нього у святості.
Так само і ми, вдивляючись у подвиги святих, будьмо витривалі в цій дорозі за Господом. І тоді отримаємо свою нагоду, як і усі ті свідки, які вдивлялися пильно в Ісуса Христа.
Мт. 10, 32–33.37–38; 19, 27–30. «Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед моїм Отцем Небесним»
У своєму житті ми свідчимо, або не свідчимо про Бога. Хоч дуже часто живемо в ілюзії, що можемо дотримуватися нейтрального стану, але це не є так. Загалом завжди робимо крок, або в бік Бога, або від Бога. Часто тішимо себе думками, що ті чи інші обставини наблизять нас до Господа, або нарікаємо, що деякі ситуації віддаляють нас від Нього. Насправді будь-які обставини можуть як наблизити нас до Бога, так і віддалити від Нього. Це цілковито залежить від постави кожного з нас. Обставини самі по собі не роблять нас ні святими, ні грішними.
Ми святкуємо пам’ять всіх святих. Це ті, які зуміли всі обставини свого життя використати так, щоб жити досконало, свято. Вони не мали кращих чи гірших умов від нас. Вони мали такі обставини, які дав їм Бог. По-людськи, можливо, інколи вони були легшими від наших, але здебільшого набагато важчими. Усе це посилав їм Господь, щоб саме в цих обставинах вони прийшли до святости. Так само послав нам і наше життя.
Господь посилає нам кожну людину, кожну подію, дає нам працю, родину, щоб саме в конкретних обставинах свого життя ми визнавали й свідчили свою віру в Нього.
Вл. Венедикт Алексійчук)
ІСТОРІЯ СВЯТА
- Східна Церква
Почитання святих зароджується зі смертю перших мучеників християнської ери. Культ мучеників у пізні віки охоплює ще культ апостолів, єрархів і аскетів, тобто монахів і монахинь. Цісар Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді церкву в честь дванадцяти апостолів.
До культу новозавітних святих долучається також культ старозавітніх святих. Святий Кирило Єрусалимський († 386) у своїй П’ятій містагогічній катехизі говорить, що в часі святої Літургії після освячення „ми згадуємо тих, що уснули перед нами, найперше, патріярхів, пророків, апостолів, мучеників, щоб за їхніми молитвами і заступництвом Бог прийняв наші молитви, а відтак святих отців і святителів, що уснули перед нами… „. Наша Церква святкує старозавітніх святих в неділі Праотців і Отців перед Христовим Різдвом. Деякі з них мають свої окремі дні в році.
Наш церковний календар має на кожний день в році одного або й кілька святих. Та є дуже багато святих у небі, чиїх імен нема в церковному календарі, про них ніхто не знає, а їхні імена записані тільки в небесних книгах. Тож бажанням святої Церкви було, щоб усім святим, що в небі, знаним і незнаним, віддати належний культ. І так постає перший празник на честь святих, але ще не всіх, а тільки всіх мучеників. У грецькій Церкві празник Усіх мучеників був уже за часів святого Йоана Золотоустого 407). Від нього навіть маємо похвальну бесіду на їхню честь в першу неділю після П’ятдесятниці. „Ще не минуло сім днів, — каже він, — як ми відбули священне торжество П’ятдесятниці, і знову нас прийняв хор мучеників, вірне ополчення і військо, що нічим не уступає ополченню ангелів, що його бачив Яків, але співревнуюче й рівне йому”.
Найдавніший сирійський календар з 411 року подає п’ятницю після празника Пасхи як поминальний день Усіх мучеників. Календар халдейців-католиків і сирійців-несторіян у той сам день поминає Всіх ісповідників. У IV ст. в Едесі, сьогоднішня Туреччина, 13 травня святкували день Усіх мучеників. Цього дня на честь мучеників святий Єфрем Сирин († 373) склав окремий гимн.
Із сказаного випливає, що свято Всіх мучеників первісно не святкували скрізь того самого дня та що в одних Церквах воно було рухомим, а в инших нерухомим святом. У якому столітті свято Всіх мучеників перейшло в празник Всіх святих і перша неділя після П’ятдесятниці стала його днем, годі щось певного сказати. Відомо, що за цісаря Льва Мудрого (886-911) цей празник вже святкували на Сході, бо саме він збудував величний храм на честь Усіх святих. Князь Максиміліян каже, що на Сході празник Усіх святих святкували раніше, ніж на Заході (Виклади про східні Літургії).
- Західна Церква
Західна Церква святкує празник Усіх святих 1 листопада. І тут, як і на Сході, спочатку було в практиці свято Всіх мучеників, що його Церкви різних країн святкували у різний час. Святий Максим з Турину (V ст. ) має проповідь на честь Усіх мучеників у першу неділю після П’ятдесятниці. У 609 або 610 році папа Боніфатій IV одержав від цісаря Фоки римський Пантеон і присвятив його Пречистій Діві Марії і мученикам. Посвячення Пантеону відбулося 13 травня. Річницю цього дня відтак щорічно святкують з великим торжеством. Деякі бачать у тому початок свята Всіх святих.
Папа Григорій III (731-741) у базиліці святого Петра посвятив каплицю на честь Усіх святих. Дату посвяти цієї каплиці не знали, але від того часу в деяких країнах починають святкувати день Усіх святих 1 листопада. У IX або X ст. 1 листопада стає на Заході загальновизнаним празником Усіх святих. Папа Григорій VII (1073-1085) остаточно переносить святкування дня Всіх святих з 13 травня на 1 листопада.
СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ
Маємо багато спонук, чому ми повинні почитати і просити помочі у святих. Тут згадаємо деякі з них. Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вшанування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їхня святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. „Почитання святих, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать” (Про почитання святих).
Святі — це найближчі Божі приятелі, тож почесть, яку вони віддають, Богові мила, бо вони любили Бога понад усе. Другий Ватиканський Собор, заохочуючи нас до почитання святих, каже: „Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв та складали за них належну подяку Богові, і молитовно їх призивали та прибігали до їх молитов, заступництва й помочі… ” (Догматична Конституція про Церкву, § 50).
Усі святі нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і вийшли з нашої крови й кости. Вони члени тієї самої Церкви, що й ми, але Церкви вже прославленої. Наше добро і спасення їм не байдуже. Тому нема сумніву, що вони радо вислуховують наші просьби і радо заносять наші молитви до Божого престолу.
Диякон Костянтин у вищезгаданій проповіді — цю проповідь схвалив Сьомий Вселенський Собор (787) — славить опіку й заступництво святих: „Ви бо поставлені над цілим людським родом як опікуни душ, зцілителі тіл, колона віри, досконалість священства, відпущення гріхів, основа й підпора церков, лік на недуги, відпочинок для подорожніх, керма для плаваючих, поміч для бідних, охорона для воюючих, підойма для падаючих, покріплення для терплячих, провідники для заблудших, опіка для праведних, потіха для сумуючих, для всіх могутня поміч і захорона сильної надії”.
НАШ ОБОВ’ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ
Ми зобов’язані не тільки почитати святих і до них звертатися, але й їхнє життя і святість наслідувати. До святости покликані всі християни силою святого таїнства хрещення. Кожна людина, усякого стану і серед усяких обставин може бути святою й зобов’язана прагнути святости. До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: „Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий” (Мт. 5, 48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов’язок святости: „Це ж саме воля Божа — святість ваша” (1 Сол. 4, 3).
Що таке святість? Святість — це життя за Божими і церковними заповідями, це щоденне сповнювання Божої волі, це постійна вірність обов’язкам свого стану, або коротко: святість це святе Євангеліє в практиці. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький гарно сказав про значення святого Євангелія для нашого життя і святости. „На мою думку, — каже він, — причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб ревнувати з небесними ангелами. Євангеліє це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом… Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости” (Про виховання).
Так, отже, святі в небі — це Божі любимці і приятелі, а наші опікуни, заступники й добродії, наші провідники та зразки на дорозі до чеснот і святости. . Катрій Юліян, , ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
Духовні красномовці* й учні Спасові,* завдяки вірі ставши оргáнами Духа,* розійшлись по всій землі* і посіяли боговгодну й правовірну проповідь.* Від них божественним земледільством і благодаттю полки мучеників проросли* і різнорідними муками,* і ранами й вогнем відобразили святу страсть* та сміливо моляться за душі наші.
Розпалені вогнем Господньої любови,* святі мученики знехтували вогнем* і, як божественне вугілля, спалахнули у Христі.* Спаливши хмиз підступної чванливости,* вони пащі звірів загородили побожним призиванням;* прийнявши ж присуд на смертну кару,* посікли всі ворожі полчища* і, мужньо проливши потоки крови, напоїли Церкву, просвітивши її вірою.
Боровшись із звірами,* убивані мечем,* розривані пазурами,* руками задавлювані й мучені,* нещадно палені жарким вогнем,* проколювані та січені на кусні,* непохитні мученики мужньо витривали,* передбачаючи майбутню нагороду,* нетлінні вінки і славу Христа,* та сміливо моляться до нього за душі наші.
Апостолів, мучеників, богомудрих священиків,* священне зібрання чесних жінок,* що по всіх країнах вірно страждали,* священними піснями достойно звеличаймо.* Бо поєдналося земне з небесним,* і за муки, Христовою благодаттю, прийняли безболісність,* і нині, немов блискучі зорі,* освічують нас та сміливо моляться* за душі наші.
Об’єднані однією вірою,* святкуймо духовно всесвітнє торжество тих,* які від віку сподобались Богові:* Славу патріярхів і хор пророків,* апостолів окрасу, збір мучеників,* посників похвалу і пам’ять усіх святих;* бо вони безустанно моляться,* щоб дано було мир світові* і душам нашим велику милість.
Прийдіть усі вірні,* і похвалімо в псалмах, співаннях і піснях духовних* всеславну пам’ять усіх святих:* Христителя Спасового, пророків, апостолів і мучеників,* священних ієрархів, учителів і преподобних,* посників, праведників і боголюбний хор святих жінок.* Побожно прославляючи їх, одноголосно заспіваймо:* Предобрий Христе, Боже наш!* Їхніми моліннями подай мир своїй Церкві, перемогу над супротивниками,* а душам нашим велику милість.
Мученицький божественний хоре,* осново Церкви, Євангелія звершення!* Ви ділом здійснили Спасові навчання.* Вами замкнено пекельні брами, які розкрилися на Церкву;* пролиттям вашої крови висушились ідольські жертвоприноси;* ваша жертва зродила Вселенську Церкву;* ви здивували ангелів і стоїте перед Богом увінчані, як переможці.* Тож безустанно моліть його за душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 8):
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
I тропар святим (г. 4):
У всьому світі мучеників Твоїх кров’ю,* як багряницею і вісоном, Церква Твоя прикрасилася* і через них воскликує Тобі, Христе Боже:* Людям Твоїм щедроти Твої зішли,* мир громаді Твоїй даруй* і душам нашим велику милість.
Слава і нині: Кондак святим (г. 8):
Як початки єства насадителеві творіння * вселенна приносить Тобі, Господи, * богоносних мучеників. * їх молитвами в мирі глибокому * Церкву Твою, громаду Твою, * Богородиці ради, збережи, * Многомилостивий.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
I святим (г. 4): Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів (Пс. 67,36).
Алилуя (г. 4): Візвали праведні, і Господь вислухав їх, і від усіх скорбот їх ізбавив їх (Пс. 33,18).
Стих: Багато скорбот у праведних і від усіх них ізбавить їх Господь (Пс. 33,20).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. прпмчц. Теодосії, діви, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
