Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині в релігійній сім’ї, тому й не дивно, що вже з малих літ полюбив Бога і Святу Церкву. В 1922 році поступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, активним організатором громадської роботи. Вступив до монастиря ОО. Василіан 4 вересня 1924 року. Після новіціяту в Крехові та студій при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) глибоко вивчав філософію та богословіє. 26 лютого 1933 року склав довічні обіти. Рукоположений на священика в Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року.
Свою першу Службу Божу відправив отець Віталій у рідному селі в присутності батьків, братів і сестер, родини й односельчан. Як раділи тоді батьки, що їх мрія здійснилась, яка честь для них, що люди бачать о. Віталія при престолі. І, здається, ніщо не віщувало тоді тієї страшної події, яка чекала їх сина в 1946 році.
У Жовкві ієромонах Байрак докінчував свої студії та одночасно провадив парохіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також призначили заступником ігумена, доручивши його опіці парохіяльну канцелярію. Він став провідником Марійської Дружини й очолив Товариство Апостольства молитви гідної смерті. Увесь свій час і сили молодий монах віддавав молитві й праці. Незважаючи на свою зайнятість, ієромонах Віталій виїжджав також на місії в різні місця Західної України. Багато жителів сіл Гадинківці, Пробіжної, Товстенького, Чорнокінців, Колиндян, Косова пам’ятають його запальні й переконливі проповіді під час місій та реколекцій.
З вибухом II Світової війни більшовицька влада зайняла частину північних і західних українських земель. А формальна ліквідація УГКЦ поставила духовенство, чернецтво та вірних в ряди «ватиканських шпигунів» чи «буржуазно-націоналістичних бандитів».
У червні 1941 р., за волею настоятелів, ієромонах Віталій Байрак заступив замученого вкінці першої більшовицької окупації ігумена Свято Троїцького монастиря о. Якима Сеньківського. Будучи вже ігуменом Дрогобицького монастиря, о. Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність, став провідником тих же товариств, що й у Жовкві. Вдячні вірні поважали й любили цього привітного монаха не тільки за його повчання та власний приклад, але й за талант вислухати, підтримати, дати влучну духовну пораду. Його любов до Церкви, до свого народу потягала й інших.
Однак, такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 року працівники Управління НКВС Дрогобицької області арештували о. Віталія Байрака (в миру – Володимира Васильовича Байрака). Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 році брав участь у богослужінні в с. Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також «написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре «Миссионар» за 1942 год». Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року йому було інкриміновано статтю 54-10 КК УРСР та засуджено до 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна.
У чому ж полягала провина отця? У тому, що він проводив пропаганду до скинення, підриву чи послаблення радянської влади або скоїв окремі контрреволюційні злочини при масових заворушеннях, використовуючи релігійні або національні забобони, як вказує ця стаття Кримінального Кодексу? Чи просто тому, що був ревним священиком, невтомним Христовим воїном, сівачем Божого слова та милосердним до ближніх? У відповідь можемо навести документ, виданий Управлінням Служби Безпеки України від 30 січня 2001 року, де зазначено, що Байрака Володимира Васильовича реабілітовано 14.08.1995 року, а це значить, що звинувачення за ст.54-10 КК Радянської України визнані помилковими і ієромонах Віталій Байрак визнається невинним.
Вістка про смерть Слуги Божого прийшла перед самою Пасхою 1946 року, її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в’язницю свячені страви. Він розповів, що отця Віталія дуже били, пізніше заносили до камери на простирадлі. Поховали його «на Бригідках». Отак у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької області або т.зв. тюрмі «на Бригідках» закінчив своє земне життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак. Однак світла пам’ять про нього навіки осіла в пам’яті вірних, що з вдячністю, любов’ю та, одночасно, з жалем у серці згадують це славне ім’я.
– http://www.bazylianie.pl/index.php?option=com_content&view=article&id=670:2010-03-08-11-02-28&catid=36&Itemid=20
ДІЯЛЬНІСТЬ О. ВІТАЛІЯ БАЙРАКА, ЧСВВ У ЖОВКВІ – https://osbm.in.ua/news/publish/diialnist-o-vitaliia-bairaka-chsvv-u-zhovkvi/
Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 року в Швайківцях Чортківського району, Тернопільської області. Його сім’я була глибоко релігійною, тому не дивно, що юнак обрав саме чернечий шлях.
Володимир вступив до Василіянського Чину Св. Йосафата у вересні 1924 року, обравши ім’я – Віталій. Після новіціату продовжив своє духовне та інтелектуальне приготування в монастирях Лаврова, Добромиля і Кристинополя ( сьогодні м. Червоноград )
У лютому 1933 року склав довічні обіти та був призначений на служіння у василіанський монастир в м. Жовкві. Свою першу Святу Літургію отець Віталій відправив в рідному селі.
У Жовкві отець Байрак був провідником «Марійської дружини» та «Апостольства молитви». Він передавав свою любов до церкви та до ближнього іншим.
Історія подає один зворушливий випадок, який стався в храмі Пресвятого Серця Христового за участі о. Віталія Байрака. Перед початком Другої світової війни, в 1939 році, о. Віталій, відправляючи Святу Літургію, почув голос Святого мученика Партенія ( мощі якого перебувають у цьому храмі), який попереджав, що має статися лихо. По закінченні Божественної Літургії о. Віталій Байрак вивів близько 500 віруючих у підвал церкви. І в момент, коли усі зайшли – пролунав сильний вибух, що аж затряслися стіни храму. Всі думали, що він завалився. Вірні довго і щиро молилися і дякували за те, що Господь захоронив їх від несподіваної смерті. А через деякий час, коли всі вийшли, були дуже здивовані – храм стояв цілий і нічого не було зруйновано.
Увесь свій час і сили молодий монах віддавав молитві й праці.
У червні 1941 року отець Віталій став ігуменом монастиря Пресвятої Тройці в Дрогобичі. Тут він продовжував свою душпастирську діяльність і став провідником тих же товариств, що у Жовкві.
У вересні 1945 року був заарештований за обвинуваченнями у антирадянській пропаганді проти тогочасної влади, порушення громадського порядку, поширення цивільних та релігійних забобонів. Військовий трибунал Дрогобицької області засудив о. Віталія на 8 років ув’язнення у «виправних» таборах примусової праці з конфіскацією майна. Його кинули в тюрму під назвою «Бригідки» в Дрогобичі.
Ці звинувачення були безпідставними. Про це свідчить документ реабілітації, виданий Управлінням Служби Безпеки України від 30 січня 2001 року. Текст документа був висланий єпископові Самбірсько-Дрогобицькому Юліанові Вороновському. У ньому стверджується, що о. Байрак реабілітований 14 серпня 1955 року. Отже, всі звинувачення проти отця Байрака були сфальсифікованими.
Отець Віталій помер 16 травня 1946 року і був похований біля в’язничного муру.
27 червня 2001 року в місті Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ, відбувся обряд беатифікації.
Свята Католицька Церква звеличує пам’ять блаженного Віталія Байрака 27 червня, спільно з іншими ісповідниками Христової віри.
Сьогодні, в пам’ять про цю історичну постать, при храмі Пресвятого Серця Христового діє Катехитична школа імені Віталія Байрака. Не випадково школу названо саме його іменем, адже душпастирська діяльність та християнське виховання, про яке дбав блаженний о. Віталій Байрак заклали міцний фундамент нашого храму.
Галина Шиделко
БЛАЖЕННИЙ ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИК ВІТАЛІЙ БАЙРАК
Володимир Байрак народився 24 лютого 1907 року в с. Швайківці Чортківського повіту на Тернопільщині в релігійній сім’ї, тому й не дивно, що вже з малих літ полюбив Бога і Святу Церкву. В 1922 році поступив у Чортківську гімназію, де проявив себе зразковим гімназистом, активним організатором громадської роботи. Вступив до монастиря ОО.Василіян 4 вересня 1924 року. Після новіціяту в Крехові та підготовки при монастирях у Лаврові, Добромилі та Кристинополі (Червоноград) глибоко вивчав філософію та богословіє. 26 лютого 1933 року склав довічні обіти. Рукоположений на священика в Жовківському монастирі 13 серпня 1933 року. Свою першу Службу Божу відправив отець Віталій у рідному селі в присутності батьків, братів і сестер, родини й односельчан. Як раділи тоді батьки, що їх мрія здійснилась, яка честь для них, що люди бачать о.Віталія при престолі. І, здається, ніщо не віщувало тоді тієї страшної події, яка чекала їх сина в 1946 році. У Жовкві ієромонах Байрак докінчував свої студії та одночасно провадив парохіяльне життя в церкві Пресвятого Серця Ісусового. Його також призначили заступником ігумена, доручивши його опіці парохіяльну канцелярію. Він став провідником Марійської Дружини й очолив Товариство Апостольства молитви гідної смерті. Увесь свій час і сили молодий монах віддавав молитві й праці.
Незважаючи на свою зайнятість, ієромонах Віталій виїжджав також на місії в різні місця Західної України. Багато жителів сіл Гадинківці, Пробіжної, Товстенького, Чорнокінців, Колиндян, Косова пам’ятають його запальні й переконливі проповіді під час місій та реколекцій. З вибухом II Світової війни більшовицька влада зайняла частину північних і західних українських земель. А формальна ліквідація УГКЦ поставила духовенство, чернецтво та вірних в ряди «ватиканських шпигунів» чи «буржуазно-націоналістичних бандитів».
У червні 1941 р., за волею настоятелів, ієромонах Віталій Байрак заступив замученого вкінці першої більшовицької окупації ігумена Свято Троїцького монастиря о.Якима Сеньківського. Будучи вже ігуменом Дрогобицького монастиря. о.Віталій активно продовжував свою пастирську діяльність, став провідником тих же товариств, що й у Жовкві. Вдячні вірні поважали й любили цього привітного монаха не тільки за його повчання та власний приклад, але й за талант вислухати, підтримати, дати влучну духовну пораду. Його любов до Церкви, до свого народу потягала й інших.
Однак, такі люди не могли залишатися поза увагою пильного ока НКВС, тож вже 17 вересня 1945 року працівники Управління НКВС Дрогобицької області арештували ієрм.Віталія Байрака (в миру – Володимира Васильовича Байрака). Він був звинувачений у тому, що, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькими військами, в 1941 році брав участь у богослужінні в с.Туринка на могилі воїнів УГА, після чого виступив з антирадянською проповіддю, а також «написал статью клеветнического характера на партию большевиков, которая опубликована в антисоветском календаре «Миссионар- за 1942 год». Рішенням військового трибуналу військ НКВС Дрогобицької області 13 листопада 1945 року йому було інкриміновано статтю 54-10 КК УРСР та засуджено до 8 років позбавлення волі у ВТТ із конфіскацією майна.
У чому ж полягала провина отця? У тому, що він проводив пропаганду до скинення, підриву чи послаблення радянської влади або скоїв окремі контрреволюційні злочини при масових заворушеннях, використовуючи релігійні або національні забобони, як вказує ця стаття Кримінального Кодексу? Чи просто тому, що був ревним священиком, невтомним Христовим воїном, сівачем Божого слова та милосердним до ближніх? У відповідь можемо надати документ, виданий Управлінням Служби Безпеки України від 30 січня 2001 року, де зазначено, що Байрака Володимира Васильовича є реабілітовано 14.08.1995 року, а це значить, що звинувачення за ст.54-10 КК Радянської України є визнані помилковими і ієромонах Віталій Байрак визнається невинним. Вістка про смерть Слуги Божого прийшла перед самою Пасхою 1946 року, її приніс пан Василенко з Гаїв, що мав передати для отця у в’язницю свячені страви. Він розповів, що отця Віталія дуже били, пізніше заносили до камери на простирадлі.
Поховали його «на Бригідках». Отак у внутрішній в’язниці УНКДБ Дрогобицької області або т.зв. тюрмі «на Бригідках» закінчив своє земне життя Слуга Божий ієромонах Віталій Байрак. Однак світла пам’ять про нього навіки осіла в пам’яті вірних, що з вдячністю, любов’ю, та, одночасно, жалем у серці згадують це славне ім’я.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1128911180887410
о. Петро Фостик
