† ПРАЗНИК ТРЬОХ СВЯТИТЕЛІВ. ЗНАМЕННІ РИСИ ТРЬОХ СВЯТИТЕЛІВ – СВЯТИЙ ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ. СВЯТИЙ ГРИГОРІЙ БОГОСЛОВ. СВЯТИЙ ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ. УСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА. ТРИ СВЯТИТЕЛІ В БОГОСЛУЖЕННІ ПРАЗНИКА.
Церква свята обходить сьогодні празник трьох великих східних Отців а саме: Василія Великого, Григорія Богослова й Івана Золотоустого. Вони відзначалися найперше святістю життя, а відтак своїми писаннями й організаційним хистом. Св. Василій, наприклад, зорганізував монаше життя. Заки постали монастирі, ті, що хотіли посвятитися цілковито на службу Богові, йшли на пустиню й там жили так званим життям схимника. Св. Василій Великий, бачивши недоліки такого життя, перший зорганізував монастир, де ченці живуть життям відданим на службу Богові, але живуть гуртом і назвав його Чином св. Василія Великого, чи як тепер називаємо тих монахів Отцями Василіянами. Григорій Богослов відзначався глибоким богословським знанням, тобто знанням правд Божих , і те своє знання передав дальшим поколінням за посередництвом багатьох писань. Під кінець св. Іван Золотоустий, названий так задля своїх чудових проповідей і писань, які навіть у наших часах в насолодою читачів з огляду на глибокі думки, мистецтво вислову й доцільні порівнання, що просто, але дуже глибокоумно вияснюють Божі правди.
Вони, як уже згадано, стали великими Отцями передусім задля свого богобоязливого життя. Найважливішою справою в житті кожного вчителя, без огляду на те, де він учився чи студіював, в те як він знає свій предмет, інакше учні чи студенти зразу ж пізнають браки його знання й не навчаться від нього нічого, бо не будуть йому довіряти. Багато важливішим в знання духового життя в тих людей, що вважаються за вчителів надприродного життя. Бо вони мусять не тільки знати теорію духового життя, але передусім, як його переводити в життя, тобто як тим життям у дійсності жити. Тому вони найперше мусять самі жити тим життям, а щойно тоді й інших навчати. Інакше їхнє навчання духового життя не матиме того знання достосування всіх законів й аскетичних приписів до дійсного життя, так що воно не буде досить переконливе й притягаюче. Щось подібного спостерігаємо в житті й навчанні Ісуса Христа, який не тільки навчав, але й сам жив найвижчим духовим життям. Тому й не диво, що його слухачі негайно відчули різницю між Його навчанням, і навчанням фарисеїв та книжників.
Вони „дивувались його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, а не як книжники” ( Mp 1,22).
Ісус у своїх проповідях не грався словами, але навчав людей тих прав, що їх знав від Отця небесного і те, що згодом, уже як чоловік тут на землі виконував протягом усього свого життя.
„Направду, направду кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили„ (Ів 3,11).
Тому-то така важлива для нас річ пізнати і зглибити навчання Ісуса Христа. Кожний з нас, відповідно до свого світського знання, повинен знати також і правди віри. Ми бо вивчаємо правди про світ, щоб могти жити, і то легким, вигідним життям. Подібно також ми повинні якнайкраще вивчати правди вічні, нашої віри, щоб пізнати дороги, якими зможемо легко й безпечно дійти до спасіння. Тим більше, що майже всі ми дорослі в воднораз учителями духового життя молоді й дітей. Передусім батьки навчають своїх дітей, вчителі й духовні учнів та студентів, а ті останні-доручених їм людей. Та навіть коли хтось із нас не належить до жодної з тих груп людей, все таки ми мусимо навчати людей того богобоязного життя прикладом нашого життя, згідним з Божими заповідями, бо цього вимагає від нас Спаситель словами:
„Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт 5,16).
З другого ж боку, будь-яке згіршення, що його дасть людина неусвідомленим у Христовій вірі людям, каратиме Господь важкими карами:
„А хто згіршить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию й утоплено в глибинах морських… Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку згіршення приходять” ( Мт 18, 6c).
Крім свого праведного життя ті Святі Отці відзначалися якоюсь чеснотою, що була їм властива. Як у кожній спільноті, так само й у Церкві святі в люди, що мають особливші талани й ними в особливший спосіб служать своїй Церкві. Як ми вже згадували, св. Василій Великий перший зорганізував життя монаше, дав їм правила черне чого життя, тобто навчив, як можна жити Богові відданим життям не самотою, але в спільноті. Живучи так ті монастирі стали джерелом зпання, осередком майбутніх шкіл і університетів. Працюючи важко, вони переписували Святе Писання, а то й перекладали його на знані їм мови. Переписували також літургічні книги й тим робом поширювали Богослужбу по світі. Пізніше почали писати свої власні, найперше релігійні, а згодом і філософічні та й інші наукові книги. Живучи таким спільним життям, вони не лише мали змогу розвинути релігійне життя, але також поглибити и розвинути релігійне навчання, спираючи його на їхньому глибокому знанні Св. Письма. Студіюючи їхні писання а інші, вивчали Божу науку, як ось другий святий — Григорій Богослов, який грунтуючись на знанні своїх попередників, розвинув науку Божу і залишив по собі багато богословських писань. Ними згодом він прислужився до виховання багатьох інших богословів і церковних письменників. Під кінець св. Іван Золотоустий, Константинопольський Архиєпископ, своїми пречудними проповідями й писаннями притягнув багато молодців не лише до духовного стану, але також до монашого життя. Його слова западали глибоко в серця молоді й старших людей, заохочували їх прийняти Заповіді Божі й жити згідно з ними у їхньому що денному житті. Його повне запалу навчання і відважна поведінка відносно неморального й безбожного життя володарів спричинило його вигнання не тільки з Архиєпископського осідку, але навіть з країни. Він однак не піддався тим випробуванням долі, але переносив усе задля Христа й задля Його Божих слів, пам’ятаючи про запевнення свого Божественного Вчителя, який казав:
„Не бійтесь тих, що вбивають тіло, а потім більш нічого заподіяти не можуть. Я покажу вам, кого треба боятися; бійтесь того, що, вбивши, має владу вкинути в пекло. Так кажу вам: Того бійтесь” (Лк 12,40).
А при іншій нагоді додає Спаситель:
„Хто, отже, буде соромитись мене і моїх слів перед цим родом перелюбним і грішним, того посоромиться и Син Чоловічий, коли прийде в славі Отця свого зі святими ангелами” ( Mp 8,38).
Учімось, отже, від цих святих угодників церковних, як треба жити святим богоугодним життям, щоби сповняти Його святу волю і зберігати Його Божі заповіді. Наша мати церква ставляє нам перед очі тих своїх вибраних синів, щоб ми вчилися від них, як треба жити, щоб угодити Богові, нашому Творцеві й найвищому Панові. Нам треба пізнати цю важливу правду, що тільки працюючи важко над собою, подолуючи постійно день у день ворогів нашого спасіння, ми зможемо осягнути вінець слави, дійти до мети, до якої нас на Творець призначив. Як вони боролись проти затій диявола и оставались завжди вірними навчанню і Заповідям Христа і в той спосіб дійшли до мети, до Бога. В цьому бо запевняє нас Церква свята канонізуючи, тобто проголошуючи їх святими. Так і ми дійдемо до мети, наслідуючи їхнє святе життя. Господь Бог, призначивши нас усіх до вічного щастя, хоче щоб ми його осягнули й усіма способами й засобами старається нам у тому допомогти. Тому звертаймось у наших молитвах до тих трьох великих Святителів, а передусім до їхнього Вчителя й недосяжного ідеалу духового життя до Ісуса Христа й просім про поміч жити так як Йому подобається. Просімо Божого Сина, щоб завжди був при нас і помагав нам своїми Божими ласками, так щоб ми якнайкраще поступали в духовому житті. Наслідуймо Його Божий приклад, споглядаючи ж на тих трьох Святителів, усвідомімо собі, що коли віддамося Христові цілковито, коли віддамо себе під Його провід, тоді певно дійдемо до мети. Якщо ті три Святці могли це осягнути, хоч і були такими самими людьми як і кожний з нас, то чому ми не могли б те саме осягнути ? Ми ж маємо те саме навчання, яке просвічувало їх, ті самі св. Тайни Христові, які помагали їм. Тільки рішімось і сміло ступаймо на дорогу правди, то нею дійдемо до нашої остаточної мети – до Бога.
о. д-р М.І. Любачівський
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 13, 7-16.
Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 5, 14-19.
Сказав Господь своїм учням: Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла і не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.
Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: доки мине небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з закону не перейде, поки все не здійсниться.
Хто, отже, порушить одну з оцих найменших заповідей і навчить інших так робити, той буде найменшим у царстві небеснім. А хто виконає їх і навчить, той буде великим у царстві небеснім.
2 Пт. 3, 1-18 «Господь… виявляє до вас своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув»
Напевно, до кожного з нас навідувалися думки, чому Бог терпить нечесність, несправедливість, різні гріхи та злодіяння. Чому Бог терпить біль, кривду, яких завдають дітям чи іншим незахищеним особам?
Бог терпить, бо любить. Бог терпить, бо хоче, щоб кожна людина покаялась і навернулась. Бо для кожної людини, яку Він створив, Бог приготував місце у своєму Царстві!
Подивімось на життя кожного з нас. Скільки ми робимо різних прогрішень та гріхів. Але Бог терпить кожного з нас. Бог очікує нашого навернення, нашої переміни.
Тож так, як Бог має любов і терпеливість до нас, маймо терпеливість і любов до інших та молімося за їхнє навернення!
Мр. 13, 24-31. «Так і ви, коли побачите, що це здійснюється, знайте, що – близько, під дверима!»
Багато з нас, християн, привчилося жити поверхово. Напевно, тому що завжди є багато справ, обов’язків, клопотів, і не завжди є можливість заглибитися в суть усього, що ми робимо й що нас оточує. Але в кожній події завжди є Божа присутність. Кожну ситуацію завжди дає нам Господь. Кожна людина, яку зустрічаємо на своїй дорозі, завжди є посланцем Господнім. Бог завжди є близько нас. І тому в тих чи інших життєвих подіях, у тих чи інших людях і обставинах маємо вчитися Його розпізнати, відкрити і зрозуміти.
Бачимо зі Святого Письма, що не всім вдалося розпізнати в Ісусі Христі очікуваного Месію, не всі змогли скористати з того, що Він ходив поряд з ними, проповідував, зціляв, давав надію. Так і зараз: не кожен навчився розпізнавати Божу дію у своєму житті, а часто навіть не прагне її зрозуміти.
Однак від того, наскільки ми будемо шукати Божої волі та бачити все, що відбувається, з погляду Божого Провидіння, залежить, чи зможемо скористати з того, що Бог нам хоче дати. Чи зможемо побачити й зустріти Його?
Владика Венедикт (Алексійчук)
12 лютого святкуємо пам’ять трьох великих і дуже визначних єрархів, учителів, проповідників і Отців Східної Церкви: святого Василія Великого, святого Григорія Богослова і святого Йоана Золотоустого. У нашому народі цей празник знаний як свято Трьох святих. Отці, три єрархи-святителі — це велетні віри, духа, святости й науки. Вони передали нам чисту віру Нікейського Собору, вони пояснили нам догми про Святу Тройцю, Христове божество та Пресвяту Євхаристію. За їхні заслуги Східна Церква називає їх у своїх богослужбах рівноапостольними, органами Святого Духа, колонами Церкви та вчителями вселенної. Усі троє жили в IV столітті — золотому віці християнської віри. Святий Василій і святий Григорій це сини славної Кападокії (Мала Азія), близькі друзі і майже однолітки. Святий Йоан Золотоустий — антіохієць і молодший від них на 20 літ. Усіх їх єднала апостольська ревність за святу віру і спасення душ.
ЗНАМЕННІ РИСИ ТРЬОХ СВЯТИТЕЛІВ
Святий Василій Великий (329-379)
Його батьки і діди — визначні патриції, заслужені і впливові роди та безстрашні визнавці святої віри. Його небуденні здібності, надзвичайно швидкий розум, велике бажання знань, а також фінансова спроможність, відкрили дорогу до найвищих і найкращих тодішніх шкіл і професорів. Британський історик Ф. Фарвар так описує особу святого Василія: „Його риси і постава, його струнка постать, бліде обличчя, бистре око, серйозна поведінка свідчили про шляхетське походження. Природна визначність характеру робила несмілими його ворогів, а захоплювала його приятелів. Це був уроджений володар, який християнською покорою ледве здушував почуття власної вищости” (Життя святих, Τ. II).
Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький (ЧСВВ) у вступі до Аскетичних Творів святого о. нашого Василія Великого сказав про нього: „Василій це чоловік всебічно освічений у всіх напрямах тодішнього знання, знаменитий бесідник, незрівнянний знавець Святого Письма, знаменитий догматист та полеміст у боротьбі проти аріян”.
Святий Василій за своєю природою аскет і богослов. Будучи архиєпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий бесідник, визначний письменник, реформатор богослуження і святої Літургії, ревний опікун сиріт та вбогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому титул Великого, його пам’ять наша Церква вшановує в день його смерти 1 січня.
Святий Григорій Богослов (к. 326-390)
Його батько, також на ім’я Григорій, був єпископом у Назіянзі в Кападокії. Ще до його народження побожна мати Нонна склала обітницю віддати сина на службу Богові. Відтак, вручаючи Святе Письмо юнакові, вона сказала: „Як обіцяла, приношу тебе Богові, тож сповни моє бажання. Ти народився внаслідок моїх молитов. І про це тепер молюся, щоб ти був досконалий. Вручаю тобі, мій сину, цей дорогоцінний скарб, орудуй ним через ціле твоє життя а в майбутньому одержиш ще більші блага”.
Як святий Василій, так і святий Григорій одержав всебічну освіту у високих школах. У дорозі на студії до Атен його корабель захопила на морі велика буря. Він тоді ще не був охрещений, і, боячися, що загине без святого хреста, склав обіт: коли щасливо врятується, то посвятить себе службі Богові. В Атенах він зустрів святого Василія і вони стали вірними друзями на ціле життя. Про їхнє життя в Атенах він коротко каже: „Ми знали тільки дві дороги: одну до храму на молитву, а другу до школи по науку”.
Батько Григорія висвятив сина на священика, а святий Василій відтак призначив його на єпископа Сазими. Святий Григорій кілька літ був архиєпископом Царгорода. Він відзначився як глибокий проповідник. Його проповіді — мистецькі перлини й архитвори бесідництва. Святий Григорій великий звеличник святої Тройці. Догму про Святу Тройцю він кладе в основу християнської релігії. За свої богословські науки отримав назву Богослова. Візантійці звали його християнським Демосфеном.
Святий Григорій за природою тихий, ніжний, чутливий і співчутливий. Завжди мріяв про життя молитви і контемпляції на самоті. Залишив проповіді, поезії і листи. Написав гарне Надмогильне Слово на честь свого друга святого Василія Великого та на честь свого батька Григорія. Пам’ять його смерти вшановуємо 25 січня.
Святий Йоан Золотоустий (347-407)
Він — дитина великого міста Антіохії. Там народився і довгі літа вів активну діяльність як ревний священик і невтомний проповідник. Проповідь була нерозлучною частиною його життя і душі. „Не можу одного дня проминути, — каже він своїм слухачам, — щоб вас не накормити зі скарбів Святого Письма”. Мав слабке здоров’я, але коли виходив на проповідницю, то відновлював свої сили. Він сам про це говорить: „Проповідування робить мене здоровим. Як тільки відчиню свої уста, то зникає всяке умучення”. Своїми проповідями він захоплював великі маси. У проповідях і гоміліях дає гарне пояснення великої частини Святого Письма Старого й Нового Завіту. За свої палкі і поривисті проповіді він отримав назву Золотоустого. Святий Йоан Золотоустий, як священик і як єпископ, цілком відданий своїй Церкві і своїм вірним. Він великий приятель і опікун убогих, удів і сиріт, його світлі таланти винесли його на архиєпископський престол столичного міста Царгорода.
Святий Йоан Золотоустий — це ревний і повний жертви пастир, незрівнянний бесідник, учитель віри й моралі. До нас дійшло понад 800 його проповідей, книга Про священство та багато листів. На наших землях ще в княжих часах нічиїх проповідей так не знали і читали, як його. У домонгольській добі в нас було багато перекладів і вибраного з його проповідей під різними назвами, як „Златоуст”, „Златоструй”, „Ізмарагд”, „Маргарит”. „Ізборник” князя Святослава 1033 року містить у собі вибране з творів Йоана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова, Атанасія Великого, Григорія Ниського та инших. Його пам’ять відзначаємо два рази в році: день його смерти — 13 листопада і перенесення його мощей — 27 січня.
УСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
Празник Трьох Святителів належить до найновіших празників грецької Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст. про те, хто з них трьох є більш цінний для Церкви. Одні вище ставили святого Василія Великого, другі святого Григорія Богослова, а ще инші святого Йоана Золотоустого. Прихильники святого Василія звались василіяни, святого Григорія — григоріяни, а святого Йоана — йоаніти. Цей спір розв’язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім усі троє з’явилися Йоанові — єпископові міста Евхаїти, який відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали: „Ми, як бачиш, одне в Бога й нічого нема в нас противного чи спірного, а кожний з нас у своєму часі окремо натхнений Божим Духом навчав, що було потрібно для спасення людей. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два инші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерти нашим намаганням є всі сторони світу зводити до миру і єдности. Установи, отже, святкування нашої пам’яти в одному дні так, як ми одне в Бога, а ми будемо помагати до спасення тим, що святкуватимуть нашу пам’ять”.
Єпископ Йоан зробив, як йому доручили Святителі. А через те, що свята Церква вже святкувала в січні пам’ять кожного з них зокрема, то він 1076 року призначив їхній спільний празник на 30 січня. Крім того, він на їхню честь склав проповідь, уклав тропарі, канони і стихири. Наші літописи 1076 року згадують про встановлення цього празника в Греції.
ТРИ СВЯТИТЕЛІ В БОГОСЛУЖЕННІ ПРАЗНИКА
Бoгослужба празника оспівує і прославляє трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього, непохитну віру, значення для святої Церкви, світлі чесноти, Божу мудрість та заступицтво. „Василій — божественний ум, — співаємо на стиховні малої вечірні, — Григорій — божественний голос, Йоан — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Тройці”. У стихирі на стиховні вечірні сказано: „Духа органи, грому божественного труби, блискавки проповідництва, світильники всесвітлі, золоті і світоносні в Бозі, преблаженний Василію, Григорію всемудрий, всезолотий і всечесний Йоане”.
У стихирах вечірні, утрені й каноні знаходимо багато похвальних зворотів і порівнянь, якими свята Церква висловлює свій подив, пошану, похвалу та почитання Трьох Святителів. Ось деякі з них: „Мужі Божі”, „посуди вибрані”, „колони й підпора Церкви”, „Тройці поборники, благочестя заборола”, „божественні й мудрі вчителі”, „органи Святого Духа, справжні труби, ритори слова
Наводячи як приклад їхню велич, заслуги та значення для Бога, свята Церква закликає вірних до належної прослави Трьох Святителів: „Любителі празника, – співаємо на литії, – зійшовшись, славімо пісенними похвалами Христових Святителів, Отців славу, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся, церковне світло, Василію премудрий, і стовпе непорушний. Радуйся, уме небесний, архиєрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Золотослове, всезолотий Йоане, покаяння ясний проповіднику. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, які вірою і любов’ю празнують ваше священне і божественне торжество”.
Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд. — Львів: Свічадо, 2004
Стихири на „Господи, взиваю я”
Достойно вшануймо трьох великих проповідників Тройці:* Івана, Василія і Григорія.* Вони бо органи благодаті* і гуслі Духа,* славнозвісні сурми благовістя* і голоси громів великих* та могутніх з неба,* що по всій землі проповідують* славу Божу.
Похвалімо хоровими співами* органів Святого Духа,* справжніх сурем і проповідників Слова,* бо ми йдемо за їхніми догматичними навчаннями.* Просімо їх,* бо вони мають сміле уповання на Господа,* щоб він завжди подавав* вселенній довготривалий мир,* а нам усім – прощення гріхів.
Якими похвальними вінками завінчаємо Учителів?* Вони, хоч і роз’єднані тілом, але з’єднані духом,* богоносні захисники і служителі єдиносущої Тройці,* осяйні світила вселенної, стовпи Церкви.* їх то, як переможців, вінками слави вінчає Христос Бог наш,* що має велику милість.
Якими похвальними вінками увінчаємо Золотоустого,* і разом з Василієм Григорія?* Вони – достойні оселі Духа,* несхитні захисники віри, стовпи Церкви, утвердження вірних,* утіха всім грішним,* джерела водоточні, з яких зачерпнувши,* відчуваємо насолоду в душах наших,* благаючи прощення гріхів і великої милости.
Зібравшись святково,* прославмо похвальними піснями святителів Христових і славу Отців,* стовпів віри, вірних учителів і захисників, виголошуючи:* Радуйся, премудрий Василію,* світильнику Церкви і стовпе непохитний!* Радуйся, богослове Григорію, небосяжний уме й архиєрею великий!* Радуйся, Іване Золотоустий, ясний проповіднику покаяння!* Преславні Отці, не переставайте молитись до Христа повсякчас за тих,* що з вірою і любов’ю справляють ваше божественне й врочисте свято.
Радуйся, святительська Трійце:* Григорію Богослове, мудрий Василію й Іване Золотоустий!* Ви – сонця земної поверхні,* промені й світила трисонячного сяйва, прозріння замрячених,* найкращі боговонні райські квіти,* таблиці богонаписані Духа,* груди, що дають молоко спасіння, окраса мудрости!* Умолюйте Христа, щоб подав душам нашим велику милість.
Прославмо нині богоносних Отців, сурми Духа,* що заграли посеред Церкви гармонійну пісню богослов’я про єдину, незмінну природу й божество Тройці,* переможців Арія і захисників правовір’я.* Вони завжди до Господа моляться,* щоб помилувані були душі наші.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 4:
До апостолів подібні і вселенної вчителі,* Владику всіх моліте,* щоб мир вселенній дарував* і душам нашим велику милість.
Слава: Кондак, глас 2:
Священних і боговісних проповідників,* найвищих учителів, Господи, прийняв Ти в насолоду дібр Твоїх і в упокій,* труди бо їх і смерть прийняв Ти вище всяких плодів,* єдиний, що прославляєш святих Твоїх.
I нині: Богородичний, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
о. Петро Фостик
