Як може цей так говорити? Він богохулить! Мк. 2, 1-12.
Євангеліє кожної неділі Великого Посту вибране невипадково. Кожна з цих євангельських подій має допомогти нам подивитися на духовне життя з різних сторін, щоб могти краще оцінити його, і завдяки цьому повніше і глибше очистити себе. Вони вказують також на різні прояви духовного посту: пізнання Ісуса, взаємне довір’я, любов. Кожна ця подія, це черговий крок мого зближення до Бога. Широке розуміння духовного посту допомагає християнину краще очистити свою душу з гріхів, духовно обновитися і наповнитися добром з допомогою молитви, посту, покаяння і діл милосердя.
Сьогоднішня розповідь про оздоровлення розслабленого чоловіка пригадує нам, що піст, це не просто обмеження щодо страв і забав, а це час духовного оздоровлення. Кожен з нас хоче мати міцне здоров’я, бо здоров’я, це найбільше добро і щастя для людини на землі. Читаючи Євангеліє, бачимо, що Ісус Христос після своїх наук також оздоровляв людей з різних хвороб. Таким чином Він виступав одночасно як вчитель і лікар. Церква у своїх молитвах так звертається до Ісуса: „Господи, в обуренні твоїм не картай нас, ані в гніві твоїм нас не карай, але поводься з нами за милістю твоєю, Лікарю і Зцілителю душ наших”.
Коли християнин отримує прощення гріхів у сповіді, як знак Божої любові, то одночасно переживає духовне оздоровлення своєї душі, себе і свого життя. Хто бачить піст, як можливість духовного і тілесного оздоровлення, власне добро, для того сам піст, молитва, сповідь чи милостиня – добро ближнім ніколи не будуть тягарем, бо все, що приносить мені добро, є легке і приємне.
Опис оздоровлення розслабленого показує нам ще одну важливу деталь посту, що духовне оздоровлення християнина повинно бути подвійне: особисте і спільнотове, тобто бути здійсненням заповіді любові ближнього і себе самого. Адже неможливо оздоровитись вповні особисто без оздоровлення відносин з ближніми, якщо в серці є гнів, образа, заздрість до ближніх, чи небажання допомогти їм у різних потребах.
Отримавши вияв Божої любові у сповіді прощенням гріхів, християнин повинен свідчити цю любов ближнім, ділитися нею з усіма словами і вчинками. Наша духовна чи матеріальна поміч ближнім повинна бути видимим знаком любові Бога до них. Ось як пише про це апостол Яків: „Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: „Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі” (Як. 2, 14-16). А апостол Іван доповнює це такими словами: „Коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той неправдомовець” (1 Ів. 4, ); „Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?” (1 Ів.3:17).
Євангельським прикладом подвійного духовного оздоровлення є мужня поведінка чотирьох товаришів хворого чоловіка. Увірувавши в Ісуса через його слова і вчинки, товариші приводять свого хворого друга до Нього. Їхня поведінка показує, що Великий Піст для християнина, це час оздоровлення спільноти з Богом і ближніми. Через прощення гріхів у сповіді, духовне оздоровлення християнин зближається до Бога, а потім повинен привести до Нього інших людей прикладом свого життя.
Говорячи про цей другий, спільнотовий вимір оздоровлення, ми повинні запитати себе: коли я бачу різні проблеми у ближніх, потребу допомоги, як часто я приводжу їх до Христа, пропоную звернутися у молитві до Бога, чи прийти за порадою, по допомогу до Церкви, священиків, скористати зі Святих Тайн. З їх допомогою отримати духовну підтримку, розраду, оздоровлення з хвороби.
Можливо трапляється у моєму житті так, що я ходжу храму на богослужіння, а в житті пропоную людям звертатися по допомогу до сумнівних людей чи речей: знахарів, цілителів, ворожок, народних вірувань, забобонів: викачати яйце, вилити віск, скинути вроки.
Одна релігійна дівчина дуже бажала бути спасенною, але не хотіла покинути світові приємності, відкладала своє освячення аж на старість.
Одного разу її відвідала знайома жінка, щоб дати їй духовну науку. При розмові дівчина запропонувала цій жінці стакан молока. Жінка подякувала, випила молоко, але трохи залишила на дні і промовила: „Врахуйте це за честь, допийте це молоко!” „Ні, ні, ви що жартуєте?”, – здивовано відповіла дівчина. „А це якраз те, що ви робите відносно Господа. Доки ви молоді, здорові, сильні, бажаєте проживати для свого самовдоволення, а коли постарієтесь, випивши все зі свого життя майже до дна, тоді не потрібні вже нікому, і ці залишки ви пропонуєте віддати Богові? Але чи прийме Він це?” Після цього жінка віддала їй стакан і пішла. Дівчина довго стояла у задумі немов не своя, їй було соромно і страшно перед Богом. Нарешті вона твердо вирішила посвятити себе Богові з молодості, віддаючи Йому все життя, а не лише залишки від нього.
Незадоволення книжників вчинком Ісуса символізує ще один прояв духовного посту – навчитися контролювати свої думки і слова, очистити свою мову від поганих та іншомовних слів. Ми нарікаємо на ворога через війну, яка руйнує нашу землю і сотні людських життів, та не звертаємо увагу на те, як одночасно самі легко руйнуємо рідну мову, засмічуючи її чужими словами. У розмовній мові галичан можна часто почути такі слова:
– прошлого. В українській мові не має прошлого тижня, а є минулого тижня, місяця, або подія була тиждень, місяць тому.
– обіда. В українця немає обіди, а є образа, можна образити когось.
– помічаю. Українець не помічає, а може щось не зауважити.
– осознаю. В українця немає сознанія, а є свідомість. Можна бути свідомим або несвідомим свого вчинку.
Розповідь про оздоровлення Ісусом розслабленого чоловіка відкриває перед нами велике поле духовної праці над собою. Нехай кожен недолік буде для нас нагодою зустрітися з Ісусом, наблизитися до Нього у молитві і Святих Тайнах. Там Він чекає нас, щоб потішити, оздоровити і наповняти добром наше життя. Амінь.
о. Михайло Чижович, ЧНІ
„Сину, відпускаються тобі твої гріхи” (Мк. 2,5)
Ісус-Спаситель, йдучи до Капернауму, де часто Він проповідував і творив діла милосердя, зупинився рав в одному домі, дезвібралось стільки народу, що не було місця навіть перед дверима. Ісус „ проповідував до них словом „. Ревність цього народу була щедро нагороджена, бо ось черев хвилину Христос дозволить їм бути свідками нового чуда, яке скріпить їхню віру, надію і любов до Господа.
Цей самий Христос-Бог і сьогодні йде до наших Капернаумів, зупиняється у Божих храмах і по наших домах. Хоч його Божі храми по багатьох містах і селах України нині, може, й розвалені, зачинені, або перемінені на магазини чи якісь культурні приміщення, то Церква його, як Народ Божий, є посеред нас; – „бо чи не знаєте, що тіла ваші є храмом Духа Святого, який перебуває у Вас” – каже святий Павло апостол. Саме в тому домі Божому, у наших зболілих серцях і душах часто промовляє Ісус і довершує давних чудес. Лише треба нам у зосередженні та спокої прислухатись до слів Христових. Він наш учитель, світло, правда і життя. Він всемогутній лікар на всі недуги душі і тіла нашого. Але свої ласки й дари дає Він тим, у кого є старання, щоб їх у Нього отримати. Живемо серед темряви людських пожадливостей, повні немочей і уломностей, все ж таки вміймо зайти до дому, де перебуває і навчає Христос, і там можемо зачерпнути оздоровлення і силу.
Далі, каже нам Євангелія, що поміж віруючим народом знаходились також лукаві ваконовчителі й фарисеї, які при кожній нагоді лише критикували й осуджували чи то вчення, а чи Й діла Христові. Хоч вони власними очима бачили чуда Спасителя, хоч слухали Його переконливих повчань, однак не поробили з цього властивих висновків. Їхній постійний спротив Божих ділам і діянню його ласки лише збільшував їхнє засліплення і ненависть до Ісуса, яка ставала що раз то більше запеклою, вчиняла закам’янілими їхні серця. Хоч Христос знав про це все, хоч проникав їхні думки і наміри, хоч нап’ятновував перед народом їхні облудні вчинки, проте вони зоставалися нечутливими на це все.
І власне таких ваконовчителів-фарисеїв, вчених і недовчених людей, противників вчення і діл Христових не бракує у наші дні. Вони постійно і на кожному кроці поборюють Христа і його Церкву. Хоч пізнають його правду і вчення, хоч бачать його Божі, надлюдські діла у вселенній та в його Церкві, однак у своїм засліпленні не пізнають і не визнають Христа-Бога.
Перед довершенням чуда, ще на одну річ ввертає увагу нинішня Євангелія, тобто на правдиву любов друзів, які принесли нещасного паралітика до Христа. Їхня любов не обмежується до голословного співчуття, а, навпаки, вона є чинною. Хворий, їхній друг, був спаралівованим: всі члени його тіла були безвладні; аж четверо людей потрібно було, щоб його принести до Ісуса.І хто знає, в як далека вони Його несли? Любов отих друзів є витривалою; вона все перемагає. Хоч товпа народу не допускає їх до Ісуса, во своїм хворим другом годі Їм добитись до дверей гостинниці, то однак їх віра і любов не дозволяє Їм залишити хворого. Вони обмірковують спосіб, щоб таки дістатись до Спасителя. З хворим калікою вилазять на кришу дому, там роблять отвір і спускають туди недужого, якраз до стіп Спасителя. Ісус чув гамір, стукіт, очима душі бачив все, що діється. А люди, одні з насмішками, інші з цікавістю чекали, який буде кінець тому всьому. Та геройська любов товаришів став нагородженою. На їх таки очах Ісус вчинив потрійне чудо.
Перше чудо – це відпущення гріхів. Євангелія оповідає, що Ісус, узрівши їхню віру, до розслабленого й каже: „Сину відпускаються тобі гріхи твої „. З цих слів Христових пливе повчання і потішення. Повчання для нас, бо цим Христос хоче нас навчити, що переважно всі людські немочі й недуги беруть свій початок від гріха. Тому то всі тілесні недомагання й недуги треба приймати в дусі покути і перепросьби за гріхи свої і людей. Крім того Ісус вчить також: щоб одержати здоров’я тіла, потрібно наперед оздоровити душу; бо здоров’я тіла лиш тоді має вартість для людини, коли здорова її душа. Далі, цим чудом Ісус подав велику потіху для розслабленого, коли сказав до нього ці ніжні слова: „ Сину, відпускаються тобі гріхи твої”. Джерело твоєї недуги стає виліченим. Без гріха ти будеш цілком здоровим.
Але фарисеї, почувши, що Христос відпускає гріхи паралітикові, дуже згіршилися. Хоч вони вчені в законі Божому і мали знати, що після всіх предоказань пророків Месія-Христос — це сам Бог у людському тілі, а в слід за цим – Він посідає повну власть на те, щоб відпускати людські гріхи, сповнені проти Бога. Однак вони у своєму душевному засліпленні називають Христа „ богохульником „. Подібно поступають безвірки та вчені раціоналісти наших днів. Вони виступають проти Бога, заперечують його існування, критикують культ релігії, богохулять, а при тому не завдають собі найменшого труду, щоб перевірити докази, які так ясно говорять про силу і всевладність всемогутнього Бога і Творця вселенної, автора природного закону, релігії, людини.
Друге чудо, про яке оповідає нам сьогоднішня Євангелія, це пізнання і виявлення Христом найтаємніших людських думок. Фарисеї і законовчителі внутрі думали собі: — ось спіймали ми Христа на богохульстві, а це за нашим законом карається смертю. Тепер матимемо причину засудити його, як обманця та вбити свого супротивника під сповидністю ревности про Божий закон. „Ісус же вмить збагнувши духом, що вони собі таке думають, до них і каже: Чого таке ось намисляєте у ваших серцях „? Те саме питання Ісус часто-часто ставить також і нам. Він бачить і проникає всі найтаємніші наші думки і наміри. Ї власне це буде підставою Божого суду над нами. Христос добре знає всі наші самолюбні, пусті, горді думки, наші амбіції, недоладні пориви серця; знає всі несправедливі підозріння супроти наших ближніх, передчасні й кривдячі осудження, нарікання, нетерпеливість у зношуванні Божих допустів. Тож у цих благословенних днях великого посту застановімся основніше над собою „що таке ось намисляємо у наших серцях „ – про себе, про наших ближніх, а й про наших ворогів.
Вкінці приходить і третє чудо, тобто тілесне оздоровлення паралітика, яке є наглядним потвердженням двох попередніх чудес Христових, Ісус, щоб засвідчити перед невірними, фарисеями і законовчителями своє божество – щоб знали, що Син чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: Кажу тобі, встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому! І встав той і зараз же взявши ліжко, вийшов на очу всіх. Як же то здивувався ввесь народ, коли побачив, що ось цей безсилий паралітик на приказ Христовий піднімається з своєї постелі болів, бере її на свої плечі та, повний радості і вдяки, йде до свого дому, прославляючи дивні діла Божі і силу!
Може й неодин з вас сьогодні є тим євангельським паралітиком, що знаходиться на постелі болів, придавлений своїми злими, грішними схильностями і вадами: пиянства, розпусти, зависти, ненависти, одним словом – скованим духовним паралічом. Хто ж може привернути нам здоров’я? Хто спроможен визволити нас від нашого духовного паралічу, як не Христос-Господь? Він дожидав на нас у Домі Божім, у Церкві святій, де ва посередництвом священика, або досконалого жалю, хоче дати нам овдоровлення, прощення, поєднання з Богом та повну свободу дітей Божих. Бог посилає нам добрих приятелів, які рівними способами і дорогами приводять нас до Спасителя. Нам лише треба повірити, що Син Чоловічий-Христос має силу відпускати гріхи й дати здоров’я душі, а через неї також тілові. Нам треба повірити, що ту силу передав Христос своїм Апостолам і їхнім послідовникам. Бо він заявив виразно: „ Дана мені всяка влада на небі і на землі. Ідіть, отже, навчайте всі народи христячи їх…” (Мат. 28,18). „Кому відпустите гріхи, відпустяться їм „ (Ів. 20,23). „Кажу тобі встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому”. Ось дорога наша, дорога кожного християнина, дорога кожної людини: Встаньмо в наших лихих вад і хиб та й ідім до дому нашого, до Церкви святої, до нашої правдивої батьківщини – вічности. Нехай нас не тривожить те, що темні сили тьми рав-у-раз загороджують вхід до сотень і тисячів Божих домів тут, на землі, щоб ми не мали змоги бути учасниками Таїнства безкровної жертви Христа-Господа, кормитись його євхаристійним Хлібом. Храму і дому Божого, яким є Церква, ніхто не спроможен зачинити. Домом Божим є вся вселенна. Ї саме тепер лучіться з Церквою Христовою, беріть уважну участь у цій Безкровній Жертві, яка лине до вас на хвилях етеру, збуджуйте щирий жаль ва всі ваші провини, приймайте духовне святе причастя, черпайте душевний корм з науки Христової Євангелії, а Бог мира буде з вами по віки! Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Євр. 304 зач.; 1, 10 – 2, 3.
Ти, Господи, напочатку заснував землю, і небеса діло рук твоїх. Вони зникнуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються; ти їх, неначе одежу, згорнеш, і, немов одіж, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться. До кого з ангелів він коли мовив:
Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під ногу. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають унаслідувати спасіння?
Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що чули, щоб, бува, нас не збило з путі. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мр. 7 зач. 2, 1-12.
В той час, колй прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і він промовляв до них словом. І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли принести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого: – Сину, відпускаються тобі твої гріхи.
Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі: – Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них: – Чого таке мислите у серцях ваших? Що легше – сказати розслабленому: відпускаються тобі гріхи, чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого, – кажу тобі: встань, візьми своє ліжко і йди додому.
Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: – Ніколи ми такого не бачили.
Євр. 1, 10 – 2, 3. «Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги»
Щодня чуємо різні новини, думки, пропозиції. Часто в тому можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому важливо мати сильний стержень – наші стосунки з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не порушать нашу душевну рівновагу. Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе його. Скажімо собі правду, скільки справ та обов’язків, скільки подій впливають на нас, забирають наш час та увагу, збиваючи нас із дороги і відвертаючи від Бога.
Тому зізнаймось собі щиро, що багато речей віддаляють нас від Господа, і намагаймось взаємини з Богом поставити на чільне місце!
Мр. 2, 1–12. «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?»
Не дивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Ісуса Христа і Його поведінку. Випадок із розслабленим добре це підкреслює. Адже здоров’я в часи Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Господь зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, навіть більше – відпускає йому гріхи, виявляючи так своє Божество. Саме тоді всі присутні мали б усвідомити, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Ісус Христос – Той, хто дає зцілення, хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Та чи ми самі, опиняючись в ситуації цього розслабленого, шукаємо зцілення і прощення в нашого Господа?
Добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми усвідомлюємо це лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є добре духовне здоров’я, отримане через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого посту.
Хоч кожен у глибині серця усвідомлює свої гріхи, але, наче адвокат, виправдовує себе. А в час Великого посту людина має нагоду проаналізувати свій духовний стан, покаятися й приступити до Божого прощення.
Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб користати з нього лише раз на рік. Якщо усвідомлюємо свій гріх, то якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо Його і змінюймося. Бо ж каже Господь: «Хто без гріха?». Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так перемінимося, станемо досконалішими, праведними та остаточно святими.
Вл. Венедикт Алексійчук)
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 2 посту”
Тропар (г. 6):
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак Тріоді (г. 4):
Нині час для діяння явився,* при дверях суд,* востаньмо, отже, постячися,* принесім сльози благання з милостинями, взиваючи:* Ми согрішили більше піску морського,* але ослаби, Творче всіх, щоб ми прийняли нетлінні вінці.
І нині: Богородичний (г. 4):
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім різдві Твоїм.* Його празнують люди Твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен, глас 5: Ти, Господи, захорониш нас і збережеш нас від роду цього і повік (Пс. 11,8).
Стих: Спаси мене, Господи, бо не стало праведного (Пс. 11,2).
Алилуя (г. 6): Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).
Стих: Скаже Господеві, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, прп. ісп. Прокопія Декаполіта і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Літургія св. Василія Великого.
МОЛИТВА НА ДРУГУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ
Час подвигу тепер настав, суд при дверях.* Тому візьмімось до посту* і принесім сльози жалю з милостинями, взиваючи:* Більше гріхів наших, як піску морського,* — але прости, Творче всіх,* щоб і нам прийняти нетлінні вінки. – https://ies.ucu.edu.ua/church-calendar/2023/03/12/march-12/
У той самий день
Житіє преподобного отця нашого й ісповідника Прокопія Декаполита
У палестинській землі, на схід від галилейского озера, була місцина, що звалася Декаполіс. Тут за часів жорстокого імператора Лева Ісавра, який ширив іконоборську єресь, жив благочестивий монах Прокопій, що ревно дбав про чистоту Христової віри і безстрашно поборював єресь. Лукавий імператор велів упіймати його разом з іншими ісповідниками і віддати в руки мучителів. Ті жорстоко били святого, шматували його тіло гаками, а потім кинули у в’язницю. Аж до смерті імператора Лева мучився святий Прокопій, а опісля, випущений на свободу, повернувся до самітницького життя в молитві і пості. Перебуваючи у великій святості, віддав він свою чисту душу в руки Сотворителя.
Тропар, глac 8:
Потоками сліз твоїх Ти неродючу пустиню управив * і з глибини зітханнями Ти в трудах приніс стократні плоди, * і був Ти світильником вселенної, сіяючи чудесами, Прокопіє, отче наш. * Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.
Кондак, глас 2:
Церква, зірницю отримавши, розганяє всяку імлу злослав’я, почитаючи тебе, небеснотаїнику, Прокопіє преславний.
І. Я. Луцик, „Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1642556642856192
о. Петро Фостик
