Значення чесноти милосердя
Одного разу приступив до Ісуса Христа знавець єврейського Закону та спитав Його, яка найважливіша заповідь у Законі? Ісус у відповідь вказав йому на дві найважливіші заповіді, які включають у собі ввесь Божий Закон. Перша з них:
„Люби Господа Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею й всією твоєю силою „ (Лк 10,27). А друга, подібна до неї: „Люби ближнього твого, як себе самого „ (Лк 10,27).
Тому однак, що євреї невірно розуміли слово „ ближній „ бо ближнім уважали вони тільки євреїв, а всіх інших – ворогами своїми, Ісус розповідає тому знавцеві закону й усім слухачам притчу про Милосердного Самарянина. Каже Він таке:
„Один чоловік сходив з Єрусалиму де Єрихону й попав між розбійників, які обдерли його й побили важко, та й пішли геть, зоставивши його пів живим „ (Лк 10,30).
Далі розповідає Христос як поводилися співгромадяни того нещасного чоловіка, тобто священик і левіт, служачий при святині. Вони побачивши його, побитого, пораненого, закривавленого, минули його, не давши йому жодної допомоги. Так-то Спаситель змалював євреїв, співгромадян того побитого розбійниками чоловіка. Що більше ті два євреї в особливий спосіб були зобов’язані помогти йому, бо вони були вибраними слугами Божими, вже з огляду на свій уряд, мали обов’язок опікуватись бідними, покривдженими й тими всіма, які потребували негайної помочі, як ось той, що ледве живий лежав при дорозі. Закон вимагав від усіх євреїв, а передусім від слуг Його святині, щоб вони допомагали тим, що в біді й потребі. Вони ж того не зробили. Чому спитаєте? Хто його знає, може тому, що боялися, що розбійники можуть несподівано повернутися й із ними щось таке зробити. Або, може, тому що не звертали уваги на закон, який приказував їм милосердитись над ближнім і помагати йому в біді.
Але по якомусь часі їхав тією дорогою самарянин. А треба нам знати, що між самарянами й євреями існувала давня ворожнеча, ще з того часу, як Ізраїльтяни повернувшись з неволі вавилонської, не хотіли дозволити самарянам допомагати їм у відбудові святині єрусалимської, кажучи, що вони не були правдивими євреями, тому що в своїх подружах мішалися з поганами, мешканцями Палестини. І той самарянин, ворог жидовина, побачивши його, зданого на поталу гарячого сонця, та й може хижих звірят і птиць, зліз зі свого осляти, підійшов до пораненого, обмив його рани вином помастив олією, взяв на своє осля, завіз до гостинниці Й там доглядав Його як міг. А наступного дня дав власникові гостинниці дві срібні монети доручаючи, щоб він далі опікувався недужим, а якщо видасть більше як він йому дав, обіцяв при повороті йому те звернути.
Ця притча – неначе попередження Боже, звернене до вибраного народу й до кожного з нас, щоб ми були милосердними й допомагали нашим ближнім у біді чи нещасті. Гляньмо лише так на оцей світ, що кругом нас і без великого труду зауважимо ненависть і нужду, які чигають із кожного закутка. Війни, революції, убивства, грабежі, насилля й тим подібні злочини панують у світі, що не є непевно висловом любови ближнього, але звірської ненависті, гніву й заздрості. Від приходу Христа Спасителя світ, здається, нічого не поправився, а може й погіршився. Син Божий прийшов на землю й проповідував мир, братню любов, любов ближнього, навіть і любов до ворогів:
„А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що переслідують вас…” (Мт 5,44). „А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, чиніть добро тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, що вас проклинають і моліться за тих, що вас зневажають… Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк 6,26с.36).
Коли так призадумаємось над життям людей, над їхніми відносинами між собою, як вони дуже ненавидять себе взаємно, як бажають собі пошкодити, мусимо прийти до висновку, що навіть дикі звірята поводяться краще. Це правда, мясожерні звірі вбивають, але на те, щоб з’їсти й заспокоїти свій голод. Коли ж вони ситі й не голодні, тоді вони не вбивають, Чоловік однак вбиває на те, щоб ограбити іншого, застрашивши ж зробити своїм невільником, щоб помститись на своєму ворогові. Що ж тоді вчинить нам Творець, всемогутній Бог, який дав нам заповідь себе взаємно любити? Він сотворив нас сотворіннями товариськими, тобто такими, що мають жити в спільноті й потребують допомоги інших, щоб могли жити на землі. Бог дав нам заповідь любови ближнього з цією метою, щоб нас спонукувати до взаємодопомоги. Життя наше тут, на землі важке й таке дуже скомпліковане, що аби при ньому вдержатися мусимо собі взаємно допомагати, А люди, щоб тільки загарбати собі більше тих земних дібр готові вбити, поранити, чи яким іншим способом присилувати іншого віддати те, що є його. Те легковаження й недоцінювання людського життя пішло так далеко, що навіть матері вбивають своїх ще ненароджених дітей, бо кажуть, що на землі вже забагато людей, так що їм може нестати засобів до життя. Людські матері, які від віків були символом любови до дітей, самопосвяти задля них, стали тепер гірші вовчиць. Бо ті кровожадні звірі люблять своїх молодих, дбають про них ів їх обороні не вагаються й жертвувати своїм життям. А людські матері для власної вигоди, для свободи й задоволення своїх найнижчих похотей, позбуваються власних, ще ненароджених дітей, яких сама природа скриває в лоні їхніх матерів, щоб у той спосіб захоронити від небезпеки, від ушкодження, від утрати життя.
Будьте милосердними – вимагає Богочоловік від своїх учнів і від усіх людей, кажучи:
„Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя!” (Мт 5,7).
А звертаючись до фарисеїв і книжників, які ненавиділи його й усіх людей поза своїми сектами, каже Христос:
„Ідіть, отже й навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви” (Мт 9,13).
При іншій нагоді, видячи як фарисеї без милосердя осуджували Його учнів, упоминає їх знову словами єв. Письма:
„ Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, – ви б безвинних не осудили „ (Мт 12,7).
Так то навіть Старий Завіт, хоч був і строгим, тому називався Завітом Справедливості, все-таки вимагав милосердя від своїх ви знавців, вказуючи на велику вартість чесноти милосердя:
„Милосердям і правдою покотується гріх „ (Прип. 16,6).
При іншій знову нагоді Господь сам запевняє свій вибраний народ:
„Чинити милосердя й суд – ліпше в очах Господніх, ніж жертва „ (Прип. 21,3).
Виходить, отже, що в очах Божих милосердя й любов ближнього були багато приносили Богові на жертовниках у святині Єрусалимській.
А тепер пригляньмося нам самим, як то в нас мається справа відносно тої чесноти? Без сумніву ми нераз бачили людей – тобто наших ближніх у біді й нещасті, що самі були безпомічними й очікували чи хтось не подасть їм помічну руку? Якже ж ми поводимося в тому випадку? Чи ми помагали їм людям, а чи радше ховались, щоб не ділитися з ними нашим добром. Або тікали, коли ближній був у небезпеці, щоб часом не бути заміщаним у якусь халепу. Органи безпеки, тобто поліція, не раз нарікає па людей, які байдуже дивляться на злочини, що їх злочинці коять немічним людям і ніяк не бажають їм допомогти. Вони повинні принаймні покликати поліцію, яка б перешкодила крадежам, розбоєві а то й убивствам ближнього. Вони запевняють, що якби люди співпрацювали а поліцією, якби боронилися взаємно і негайно повідомляли поліцію про грабежі чи якийсь інший злочин, тоді число злочинів зменшилося б помітно. Бо злочинці були б свідомі того, що люди будуть себе взаємно обороняти й у той спосіб можуть Їх самих чи поранити, чи вбити, А якщо ні, то знали б, що при найменшому підозрілому кроці, вони повідомлять поліцію й вона своєчасно прибуде на місце злочину та й або перешкодить їм у ньому, або ув’язнить і покарає за злочин. Якже ж справа мається в нас з допомогою тим, що її потребують, тобто, що голодують, що не мають одежі й терплять від холоду? Коли візьмемо під увагу не тільки поодиноких людей чи родини, але навіть цілі народи, яких добро знищили стихії, землетрус, вода Чи вогонь. Або знищила їх війна – той, може, найгірший ворог людства; або може окупант силкується знищити народ, щоб тим легше опанувати його, або відібрати в нього його землю. Подумаймо, як ми намагаємось допомагати тим людям?
Будьте милосердними, кличе Христос, щоб ви також осягнули милосердя Боже, передусім у день страшного суду, коли Божий Суддя прийде до нас і вимагатиме від нас рахунку з цілого нашого життя, щоб відплатити нам згідно з нашими ділами. Подумаймо лише, що ми скажемо Йому, коли Він звернеться до нас оцими страшними словами:
„Ідіть від мене геть прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові його ангелам; бо я голодував, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, й ви не напоїли мене, подорожним був, і ви не прийняли мене в дім; нагим 1 ви не одягнули мене недужим і в тюрмі й ви не навідались до мене” (Мт 25, 44сс).
Та й тоді Він вияснить нам, коли ми це все занедбали Йому зробити, словами:
„Направду кажу вам, те що ви не зробили одному з моїх братів найменших, мені також ви того не зробили” (Мт 25,46).
Тому заради нашого власного спасіння, будьмо милосердними, навіть супроти наших найгірших ворогів, Не відплачуймо їм за наші кривди; залишімо помсту Богові, бо Він того від нас вимагає: „ Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо:
„Мені належить помста, я відплачу, говорить Господь. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли він має спрагу, напій його, бо роблячи це, нагромаджуєш йому на голову розжарене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемагало, але перемагай зло добром„ (Рм 12,19; див. Втор 32,35; Євр 10,30).
Згідно з гадкою св. апостола Павла, найкраща помста над ворогом – це милосердя над ним, допомога йому в біді. Помсту лишімо Богові, а Він має всі засоби, щоб відомстити нашу кривду. Він на багато могутніший від нас, має безмежно болючіші способи, щоб карати за злочини Й відомщати несправедливість. В Його розпорядженні ціле пекло з його страшною вічністю на всіх грішників, тиранів і кривдителів. Ми ж виявляючи милосердя навіть нашим ворогам, запевнюємо собі те саме милосердя в Господа Бога, Він бо сам навчив нас так молитись:
„І прости нам наші провини, як ми прощаємо нашим винуватцям „ (Мт 6,12).
Але з другого боку остерігає нас, словами:
„Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших” (Мт 6,14с).
о. д-р М.І. Любачівський
А хто мій ближній?
Притча Ісуса Христа про милосердного самарянина дуже багата на різні біблійні символи. Тим самим її слова мають глибоке духовне значення, несуть нам важливу науку для нашого духовного життя. Відповідаючи на запитання законовчителя – хто мій ближній?, словами цієї притчі Ісус дав практичну і повну відповідь. Він пояснив не лише хто є моїм ближнім, а також як потрібно любити ближніх.
Перше, на що потрібно звернути увагу, це місце, де відбувається подія, про яку розповідає притча. Чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, тобто з Божого міста у світ. На цій дорозі його тяжко побили і пограбували розбійники. Через деякий час тією самою дорогою ішли священик і левіт. Побачивши потерпілого чоловіка, вони пройшли мимо. На перший погляд священик і левіт не зробили нічого злого потерпілому, але й не зробили нічого доброго.
Хоча євангеліст Лука не уточнює мети їхньої подорожі, правдоподібно вони верталися із служіння в Єрусалимському храмі, до дому, від Бога до світу. І що ж відбувається? Ті, що були покликані і посвятилися служити Богові і людям, побачивши на своїй дорозі потерпілого, відмовилися надати йому першу невідкладну медичну допомогу. Їхня поведінка показала правдивий стан їхньої душі, що вони прославляли Бога лише устами, а не серцем, тому не побачили Божого образу в потерпілому, їхня побожність виявилася пустою, не принесла бажаних плодів любові і милосердя до ближнього. Цю правду потвердив сам Ісус своїми словами:
„О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая: Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене” (Мт. 15, 7-8).
З однієї сторони відмова священика і левіта допомогти потерпілому є оправданою, бо вони дотримувалися обряду чистоти. Адже ізраїльський закон забороняв дотикатися померлого чи крові, бо хто це вчинив, ставав нечистим, не міг молитися, доки не пройшов обряд очищення. Однак причина їхньої відмови криється в іншому – їхньому самолюбстві. Зберігаючи релігійну чистоту, священик і левіт насправді думали про себе, про власне добро і славу, ніж про Бога і ближніх, про добро своєї душі.
Натомість самарянин, котрим євреї погорджували, виявився більш побожним, ближче до Бога, бо думав і дбав про потерпілого.
Іншим прикладом фальшивої побожності є законовчитель, котрий започаткував сьогоднішню історію про самарянина. Законовчитель звернувся до Ісуса з важливим запитанням: „А хто мій ближній?” Однак вже сама форма цього запитання викриває його підступність і нещирість. Питаючи Ісуса, „А хто мій ближній?”, законовчитель насправді шукає в ближньому передусім певної особистої вигоди: неначе питає – хто може бути корисний, вигідний мені. Таким чином він не шукав нагоди кому би міг безкорисливо послужити, виявити свою любов людині і Богові. Словами притчі про милосердного самарянина Ісус показав, що законовчитель насправді не шукав правди а особистої вигоди. А дух Господньої заповіді Люби ближнього свого, як себе самого, говорить інше: а для кого я можу бути ближнім, кому я можу стати у допомозі, бути корисним. Божі заповіді навчають нас про особисту ініціативу людини, готовність самостійно виявляти добро: любити Бога і любити ближніх, першим спішити на поміч тим, хто цього потребує, а не шукати тих хто творить добро нам.
Історія самарянина пригадує, якою є правдива жертва і любов Богові: що тільки щира молитва буде вислухана Богом:
„Жертва Богові – дух скрушений: серцем скрушеним і смиренним Бог не погордить” (Пс. 50, 19)
– навчає цар Давид з досвіду власного життя. Роздуми над притчею про милосердного самарянина відкривають нам три важливі науки.
Перше. Звернення самарянина до Ісуса із запитанням – „А хто мій ближній?”, є у певній мірі молитвою. Щоб наша молитва була вислухана, вона має бути щира і покірна, про що запевнює нас апостол Петро:
„Бог гордим противиться, а покірним дає благодать” (1 Пет. 5, 5).
Бо коли ми у молитві шукаємо певного добра у Бога, ми шукаємо Його самого, або відкидаємо Його своєю зверхньою поставою, чинимо безплідними наші звернення до Бога.
Друге. Спосіб, яким Ісус відповів законовчителеві на його запитання, показує, що ми знаходимо Ісуса не тільки в молитві, а також і в особі наших ближніх, зокрема в тих, що потребують нашої допомоги:
„Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили” (Мт. 25, 40).
Третє. Шукаючи собі приятелів, люди природно вибирають добрих осіб, близьких собі за уподобанням, з котрими легко спілкуватися, приємно проводити час, від котрих маємо надію отримати якесь добро. Однак Бог створив всіх з любові і любить всіх однаково, не за зовнішньою ознакою, і хоче, щоб всі люди були його приятелями: „Називаю вас приятелями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого” (Ів. 15, 15), адже Христос страждав і умер за всіх, що усіх спасти, вчинити учасниками своєї небесної радості: „Бог же показує свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками”. (Рим. 5,8). „Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння істини” (1 Тм. 2,4). За прикладом Христа, як правдиві християни, учні і послідовники Ісуса Христа, ми повинні любити і допомагати всім, кого зустрічаємо у житті в якійсь потребі, у кожному віднайти образ і подобу Бога. Бо там де є поділ на вигідних і невигідних людей, там панує дух диявола, а Божий дух любові провадить всіх до з’єднання.
Наше життя подібне до бумеранга. Чим сильніше кинув, тим сильніше повернеться. Один маленький хлопчик в приступі гніву закричав до мами: „Я тебе не люблю!”, мама була розумною жінкою і сказала синові піти і вигукнути про це на подвір’ї, (а вони жили у гірській долині). Хлопчик побіг у долину і закричав: „Я тебе не люблю!” Луна відповіла: „Я тебе не люблю!”. Прибігає до мами і каже, що у долині сховався поганий хлопчик, який гукає, що не любить мене. Мама каже: піди і скажи, що ти його любиш. Хлопчик побіг вигукнув: „Я тебе люблю!”, і луна теж відповіла: „Я тебе люблю!” Наші слова і вчинки як луна – що говоримо і робимо – те до нас і повертається. Що людина сіє, те і буде жати.
Законовчитель, питаючи Христа, „А хто мій ближній?”, отримав набагато більше ніж просив. Ісус словами притчі пояснив йому не лише хто є нашим ближнім, а також показав як ми повинні любити наших ближніх, допомагати їм у потребі, незважаючи на особу. Отож, за прикладом Христа, стараймося щиро і в любові служити всім, єднаймося і зближаймося до Христа, а Господь наблизиться до нас, щедро поблагословить нас пізнанням і розумінням Божої правди, дарами Святого Духа, розумінням один одного, повнотою щастя божих дітей, яке панує у небі. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЕФЕСЯН 4, 1-6.
Браття, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вам покликано, в повноті покори та лагідності, з довготерпіливості, терплячи один одного в любові, стараючись зберегти єдність духу у зв’язку миру. Одне тіло, один дух, як і ви були покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення! Один Бог і Отець усіх, що над усіма і через всіх, і в усіх.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 10, 25-37.
Одного разу законник підійшов до Ісуса, щоб випробувати і каже: – Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?
Ісус мовив до нього: – В законі що написано? Як там читаєш?
Озвався та й каже: – Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, всією душею твоєю і всією силою твоєї і всією думкою твоєї; а ближнього твого, як самого себе.
– Відповів тиси добре; – сказав він, – роби це і будеш жити.
Та що, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: – Хто мій ближній?
Ісус мовив, кажучі: Один чоловік зпустився з Єрусалиму до Єрихону і побив розбійників у руках, які обгорнули і побили тяжко, і пішли геть, залишивши його полумертвого. Припадково ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його, минув і пішов далі. Так само й левіт прибув на ту місце, глянув на нього і пройшов мимо. Але один самарянин, що був у дорозі, надійшов на нього і, побачивши його, змилосердився. Приступив він до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою та вином; потім посадив його на своє скотину, привів до заїзду і доглянув його. На другий день він вийняв два динарії, дав їх господареві та мови: доглядай його, а те, що витратить на нього більше, я заплачу тобі, коли повернусь.
Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тим, що впав розбійникам у руки?
Він відповів: – Той, хто вчинив над ним милосердя.
Тоді Ісус сказав йому: – Іди і роби ти так само.
Еф 4, 1-6. „Терплячі один одного в любові”
Ми завжди прагнемо, щоб змінилися ми, все для цього робимо. Також очікуємо, щоб інші змінилися, навіть намагалися змінити їх, якось їм допомагати, впливати, але часто це не дає якихось результатів. Інші так само прагнуть змінити нас, нам у чомусь допомогти, і також їм це не одразу вдається. Тому апостол вказує на цю площину відносин – терпіть одне одного в любові, терпеливо прийняти одне одного.
Це дуже важливо для наших відносин, бо Господь є довготерпеливим і довго терпить всіх нас. Господь не кидає прямо з неба каміння чи громи, коли ми чинімо якісь неправильні кроки, або ж робимо якісь гріхи. Він любить нас і очікує нашої зміни. Так само і ми повинні наслідувати Господу в наших відносинах – любов’ю покривай гріхи одних до одних, терплячи приймати одне одного, бо кожен з нас потребує часу, щоб змінитись, наближайтесь до Господа.
„Бог полюбив нас, коли ми були ще грішниками”, оттак стараймося приймати і любити ближніх, попри їхнім недосконалості!
Лк. 10, 25-37. „Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тим, що потрапив до розбійників у руки?” Він відповів: „Той, хто зробив над ним милосердя”
Напевно, не було такого дня в житті будь-кого з нас, коли б ми не мали нагоди чинити милосердя. Бог завжди посилає нам такі ситуації, де ми можемо виявити своє милосердя, тим самим уподібнюючись до Нього – хто один є досконало милосердним!
Звичайно, бути милосердним непросто, особливо тоді, коли перед нами людина, яка, за нашими мірками, на це милосердя не заслуговує. Однак, як часто ми самі не заслужені на Божому милосерді … Але як гаряча в своїй серці ми цього Божого милосердя прагнемо!
Тож істинно милосердні ми можемо бути тоді, коли пам’ятаємо, що ми теж не завжди заслуговуємо на милосердя нашого Господа, але Він все так милосердився над нами.
Якщо хочемо бути його дітьми, то у нас так само великодушно виявляти милосердя до інших, як це робить Він. Чинити милосердя тому, хто нам зробив щось добре, хто сказав добре слово, хто закрив очі на наші недоліки. Як також чинити милосердя тому, хто сказав нам неправду, хто підвів нас, хто повівся з нами несправедливо.
Так, як ми чекаємо на Боже милосердя і милосердя від ближнього, так і ближнього чекає, що ми будемо до нього милосердні.
Бог очікує, що це милосердя, яке Він виявляє до нас, ми подаруємо ближнім!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Тропар воскресний, глас 8:
З висоти зійшов Ти, Милосердний, * погребення прийняв Ти тридневне, * щоб нас визволити від страстей. * Життя і воскресення наше, * Господи, слава Тобі.
Кондак воскресний, глас 8:
Воскресиш з гробу, * умерлих воздвигнув Ти * і Адама воскресив Ти, * і Єва ликує в твоїм воскресенні, * і світу кінці торжествують * востання Твоє, * Многомилостивий.
I нині: Богородичний, глас 8:
Непереможній Владарці* на честь перемоги* ми, врятовані від лиха,* благодарні пісні виписуємо Тобі,* раби твої, Богородице.* А Ти, що маєш силу нездоланну,* від усяких нас бід охорони,* щоб звати Тобі:* Радуйся, Невісто неневісная.
Прокімен (г. 8):
Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих:
Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
Алилуя (г. 8):
Прийдіте, возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителеві нашому (Пс. 94,1).
Стих:
Ідім перед лицем його з ісповіданням і псалмами воскликнім йому (Пс.94,2).
Причасний:
Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм і святих мчч. Парамона і Філумена, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1322373664874493
о. Петро Фостик
