Ти – із Отця несказанно возсіявший Син – з жени родився подвійний єством. Його видячи, не відрікаємося виду зображення, але його, благочесно написавши, вірно почитаємо. І ради того Церква, держачи істинну віру, цілує ікону вочоловічення Христового. (кондак Отців 7 Вселенського Собору)
Пам’ятні події завжди відзначені в наших календарях іншим кольором чи шрифтом. Для нас це є певним знаком, щоб звернути увагу і пригадати собі, про що воно пригадує. І ось сьогодні Церква споминає Святих Отців сьомого Вселенського Собору, оскільки саме вони підтвердили правдивість вшанування ікон Господа та святих.
У VIII столітті у Візантії поширився рух, прихильники якого почали викидати зі своїх домівок зображення Бога та святих на іконах. Вони почали наголошувати на тому, що жоден образ не може відтворити реальну сутність в усій її повноті. Проте, завданням зображення (ікони) не є повне відтворення цієї сутності, воно використовується лише як знак (символ), як засіб, який полегшує сприйняття сущого, подібно до того, як люди для цього використовують букви і тексти. Ось тому 787 року в м. Нікеї були зібрані єпископи на Вселенський Собор, який проголосив:
- іконошанування узгоджується з євангельською проповіддю, воно є доказом того, що Бог-Слово втілився істинно;
- ікони (зображення Ісуса Христа, Марії, ангелів, святих) мають пропонуватися віруючим для вшанування й поклоніння;
- споглядання ікон-образів спонукає віруючих згадувати про первообрази, вклонятися саме їм;
- проте, вшановуючи ікони, слід утримуватися від такого поклоніння, яке належить одному лише Богові.
Такі події пригадують нам про те, що і в минулі віки Христова Церква була зневажувана різними богословськими течіями, які відтягували людей від Бога. Чи в наш час нам таких «героїв» не бракує? Чи і сьогодні «пастирі» не провадять хибною дорогою?
В Євангелії від Івана (17, 1-17) чуємо Архиєрейську молитву Ісуса Христа за усіх нас: «Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої» (Ів. 17,9). Господь звертає свою молитву до Небесного Отця за усіх нас. І саме Йому ми завдячуємо тій правді про Бога, саме Йому ми поклоняємося в іконах. Звертаємося своїми думками чи словами до Всевишнього у всіх своїх потребах, труднощах чи радощах, засмучені чи втішені…
Нехай сьогоднішній спогад про Отців VII Вселенського Собору наповняє наше серце радістю та вдячністю за те, що можемо сьогодні прославляти Бога єдиного, можемо «держачи істинну віру, цілувати ікону вочоловічення Христового».
о. Іван Горбань, ЧНІ
Три рази в літургійному році Церква святкує пам’ять святих отців. Неділя після Вознесіння – це споминання отців I вселенського собору, який відбувся в Нікеї 325 року; у липні споминаємо отців шести вселенських соборів, а сьогодні – отців VII вселенського собору. Його скликав патріярх Тарасій за підтримкою візантійської імператриці Ірини до Нікеї (нині Ізнік у Туреччині) у 787 році. Метою цього собору було пояснити і задекларувати науку Церкви щодо почитання святих ікон, що їх візантійські імператори забороняли вшановувати, бо, мовляв, поклонятися перед куском дерева, на якому намальований Ісус Христос, чи Мати Божа, чи святий – це ідолопоклонство. Цей рух називається іконоборством. На жаль, у той час дуже багато ікон було знищено, і тому збереглося мало ікон до восьмого сторіччя. Церква, однак, це вважала єрессю і вчила, що ікони можна почитати і молитися перед особами, які зображені на них. Оборонцями ікон у тих часах були головно святий Іван Дамаскин, святий Теодор Студит та інші.
На чому базується почитання ікон? Воно основується на правді про воплочення/втілення Ісуса Христа, коли Син Божий став людиною. Бог невидимий, але невидимий Бог в одному моменті в нашої історії став видимою людиною. Саме це є принципом, за яким можна зображати у мистецтві невидиму особу у видимий спосіб. Собор у Нікеї проголосив, що іконі віддаємо пошану, почитання, а не богопоклоніння, яке належить тільки одному Богові.
На ікону можна по-різному дивитися. Це твір мистецтва. Коли в музеї оглядаємо картини з життя Ісуса Христа, чи Матері Божої, чи святих, можемо подивляти високе мистецтво. Та, зазвичай, ми не молимося перед образами в музею, а перед іконою – так. Ікона відрізняється від образів з біблійними сюжетами чи з життя святих. Вона має також повчальне значення. У давніх часах люди, назагал, не були грамотними, не вміли читали, отож, дивлячись на ікони, вони навчалися правд віри. Це була «катехиза в образах».
Ікона – це, понад усе, присутність. Чому поклоняємося перед іконою, цілуємо її, виявляємо пошану перед іконою? Тому що наша любов, пошана й молитва не йдуть до куска дерева, але до особи, яка намальована на нім. Тому ікона має таїнственне значення. Важливо, щоб не тільки в церквах, а й у наших домах були ікони – навіть якщо вона не мальована, а друкована. Треба вдома перед іконами молитись, виховувати дітей у цьому дусі. Найголовніше, щоб, бачачи ікону, ми піднесли молитву до того, хто зображений на ній. Ікона пригадує нам присутність живого Бога в нашому житті. Бо, погодьтеся, ми постійно забуваємо про Бога. А ікона своєю таїнственною присутністю пригадує нам про нього.
Тому, дорогі сестри і брати, молімось перед іконами з новим розумінням. Нехай вони допомагають нам жити в Божій присутності.
Владика Гліб Лончина
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Отців: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру.
Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм.
Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать.
Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором.
Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом.
Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його,
бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм.
Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я.
Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Отців: Йо. 56 зач. 17, 1-13.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
Коментарі Отців Церкви – Євангеліє від св. Йоана 17:1-13 – Джерелo: https://dyvensvit.org/blogs/1034687/
Тропар воскресний (г. 1):
Хоч ка́мінь запеча́тали юде́ї* і во́їни стерегли́ пречи́сте ті́ло Твоє́,* воскре́с Ти на тре́тій день, Спа́се,* дару́ючи сві́тові життя́.* Ра́ди цьо́го си́ли небе́сні взива́ли до Те́бе, Життєда́вче:* Сла́ва воскресі́нню Твоє́му, Хри́сте,* сла́ва ца́рству Твоє́му,* сла́ва про́мислові Твоє́му,* єди́ний Людинолю́бче.
Тропар отців (г. 8):
Препросла́влений Ти, Хри́сте Бо́же наш,* світи́ла на землі́ – отці́в на́ших оснува́в Ти* і ни́ми до і́стинної ві́ри всіх нас напра́вив Ти.* Багатомилосе́рдний, сла́ва Тобі.
Кондак воскресний (г. 1):
Воскре́с Ти як Бог із гро́бу у сла́ві* і світ із Собо́ю воскреси́в,* і людське́ єство́ як Бо́га оспі́вує Тебе́,* і смерть ще́зла.* Ада́м же лику́є, Влади́ко,* і Є́ва ни́ні, від у́зів визволя́ючись, ра́дується, взива́ючи:* Ти, Хри́сте, Той, Хто всім подає́ воскресі́ння.
Слава: Кондак Отців (г. 6):
Ти – із Отця́ несказа́нно возсія́вший Син* – з жени́ роди́вся подві́йний єство́м.* Його ви́дячи, не відріка́ємося ви́ду зобра́ження,* але його́, благоче́сно написа́вши, ві́рно почита́ємо.* I ра́ди то́го Це́рква, держачи́ і́стинну ві́ру,* цілу́є іко́ну вочолові́чення Христо́вого.
I нині: Богородичний (г. 6):
Засту́пнице христия́н непости́дна,* моли́твенице до Творця́ незамíнна,* не погорди́ голоса́ми молíнь грíшників,* але́ ви́переди як блага́я з по́міччю нам, що вíрно співа́ємо Тобí:* Поспіши́сь на моли́тву і ско́ро прийди́ на молíння,* заступа́ючи повсякча́с, Богоро́дице, тих, що почита́ють Тебе́.
Прокімен (г. 1): Будь, Го́споди, ми́лість Твоя́ на нас, бо упова́ли ми на Те́бе (Пс. 32,22).
Стих: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́ (Пс. 32,1).
Прокімен, пісня отців (г. 4): Благослове́н єси́, Го́споди, Бо́же отці́в на́ших,* і хва́льне, і просла́влене ім’я́ Твоє́ на ві́ки (Дан. 3,26).
Стих: Бо пра́ведний єси́ в усьо́му, що сотвори́в Ти нам (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 1): Бог, що верши́ть відо́мсту за ме́не і підкори́в наро́ди мені́ (Пс. 17,48).
Стих: Ти вели́чно спаса́єш царя́ Свого́ і тво́риш ми́лість пома́заникові Своє́му Дави́дові і сі́мені його́ дові́ку (Пс. 17,51).
І отців: Бог богі́в, Госпо́дь мо́вив, і призва́в зе́млю від схо́ду со́нця до за́ходу (Пс. 49,1).
Стих: Збері́ть Йому́ преподо́бних Його́, що запові́дують заві́т Його́ в же́ртвах (Пс. 49,5).
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Другий: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́ (Пс. 32,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святих мучеників Прова, Тараха й Андроніка, преподобного отця нашого Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів, пам’ять святого отця нашого Мартина Милостивого, єпископа Турського, святих отців Сьомого Вселенського Собору, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid029B57JCdqAuLwWgVyuJ76iUNBhDpdvDKCjQdsuZ5wtzQeTYEP66ETaHSj4nnB1qskl
о. Петро Фостик
