„Наставнику, всю ніч трудились ми і нічого не спіймали „. (Лк. 5,5)
Над Генезаретським озером є гарна рибацька пристань, де Петро-апостол любив причалювати своїм човном. Туди й веде нас сьогоднішнє Святе Євангеліє. Веде нас туди, бо там є Христос-Спаситель і його проповідниця.
Христос саме скінчив навчати народ і, будучи ще на човні, сказав Петрові: „ Відчаліть на глибінь та закиньте ваші сіті на ловитву”. Петро, як завжди, послушний Христовим приказам, без спротиву виплив своїм човном з пристані, а кремезні руки його співтоваришів швидко проштовхнули його на глибокі води. Та Симон-Петро, хоч виконував приказ Христовий, в глибині душі своєї відчував невдоволення, роздвоєння. Він же, вправний рибалка, цілу ніч у поті чола працював і не зловив нічого. Ввесь його труд і праця пішли намарно. Аж тут під час соняшного дня, проти усіх рибалських засад, Христос дає наказ відчалити на глибінь та й закинути сіті на ловитву. Чи ж варто було трудитися в таких некорисних обставинах? Тож Петро заклопотаний підходить до Ісуса та й каже: „ Наставнику, цілу ніч трудились ми й нічого не спіймали”. Слова Апостола переповнені не лише якоюсь скаргою, але також розчаруванням. Не зважаючи на все, Петро слухає Ісуса, подаючи ще й причину свого послуху: „На твоє слово закину сіті”. У твоє ім’я, Христе, наново зачну мій труд і працю. Знаємо добре, який був овоч такого рішення Апостола. Усі присутні стали свідками великого чуда. Вони й передали нам своє свідчення, щоб навчити кожного в нас, як у нашому житті треба нам поступати, коли хочемо, щоби наша праця приносила овочі й мала вартість для вічного життя. Всі ж бо ми працюємо і для праці посвячуємо більшу частину нашого життя. Ї так, як одні скоро втомляються, зуживають свої сили, а при кінці свого життя стоять з порожніми руками, так інші з меншим зусиллям і в коротшому часі досягають подиву гідних успіхів, чеснот і заслуг. В чому ж причина? Ось загадка ось проблема! Коли саме працюємо безуспішно, а коли можемо з певністю сподіватися успіхів і заслуг в нашої праці?
Одного разу сказав Христос до апостолів: „ Без мене ж ви нічого Чинити не можете „ (Ів. 15,5). Це незмінна істина! Але чи всі числяться в нею?
До одної приморської оселі у Франції приїхав молодий вчений професор-філософ а Парижа, щоб тут провести свої вакації. Вранці, до схід сонця вибрався він в досвідченим рибалкою на глибоке море ловити рибу. Під час довгої плавби приглядався філософ вправленій ритміці мозолястих рук рибалки і його весел, якими по-мистецьки вдаряв він об хвилі моря. Аж ось зауважив він, що на одному веслі були вирізьблені слова „ора”, а на другому „ лябора „, тобто: „ молись „ і „ працюй „. Заскочений таким відкриттям філософ зачав іронічно сміятися, вказуючи на побожні написи, осуджуючи назадництво, релігійну темноту простолюддя, яке в епоху незрівнянного поступу Й цивілізації вірить ще у такі кличі. Рибалка покрив мовчанкою кпини молодого вченого. Але по часі поклав у човен весло я написом є молися „, і веслував далі веслом в написом „працюй „. Човен, хоч не перестав прорізувати морських хвиль, то все ж, послушний вправному рухові одного весла, почав обертатися на одному місці, не поступаючи ані вперед ані взад. Відповідь рибалки була промовиста. Філософ зачав просити, щоб він таки вживав двох весел, інакше готові потонути у морських хвилях і не доплисти щасливо до берега.
Дорогі брати і сестри, також наше життя це плавба по широкому, розбурханому морю. І ми маємо човник, яким 6 наше тіло; маємо розсудного, розумного рибалку, яким є наша душа. Але до плавби по морю життя на цьому світі необхідно вживати весел, які називаються „молитва „ і „праця”. Коли вживатимемо лиш одного весла, наш човник, як у згаданого рибалки, крутитиметься на одному місці, не плистиме до мети; йому грозитиме затоплення.
У щоденному житті стрічаємо багато людей, які хочуть відбувати плавбу свого життя на цьому світі за допомогою лиш одного весла, врікаючись або помочі Божої, або працюючи не на прославу свого Творця і на користь власної душі. Що ж так часто вчиняє нашу працю безуспішною? Здебільша причиною безуспішности нашої праці в невластива, фальшива мета, до якої прямувмо; невідповідний час, в якому працюємо, чи й спосіб нашої праці. В одних метою праці 6 лиш дочасні надбання, багатства, вигоди, достаток і приємності життя. Для інших немає відпочинку, немає святкового дня, немає хвилинки на молитву. Ще інші керуються при праці хитрощани, несправедливістю, ошуканством і ложжю. Скільки ж то працедавців чи то приватного, чи державного покрою використовують і надуживають руки й снаги своїх робітників для надмірного побільшення свого багатства? Такі люди відбувають плавбу свого життя лиш з одним веслом, проти Божого закону і його благословення ; вони не бачать успіхів своєї праці, не зазнають вдоволення з неї, та не осягають заслуг. Однак праця, коли на неї дивитись об’єктивно, 6 співучастю людини в творенні самого Творця-Бога. Діяння Бога, само по собі, в постійним актом творення і підтримування всього існуючого. І якщо людина має мати в цьому свою частку, тоді Її праця мусить бути з Богом, і для Бога. Щоб, отже, праця людини була такою, вона мусить виходити 8 чистого серця і шляхетного наміру. А людське серце в чистим тоді, коли живе божою благодаттю; коли в ньому немає лукавства і спротиву, бунту супроти Божої волі й його законів. Коли в ньому немає бруду гріха, який віддаляє душу від Бога, як галузку від пня. Чи може зацвісти і видати овоч галузка відтята від дерева життя? Людина чистого серця незмінно з’єднана з Богом; з ним і для нього працює, прославляючи його. Каже Апостол народів: „Благодаттю Божою я є те, що є, і благодать Його в мені не була марною; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною „ (1 Кор. 15,10).
Це правда, що багато християн можуть сьогодні повторяти разом з апостолом Павлом: „ До цього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б’ють і ми скитаємося; ми трудимося працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми в любов’ю відзиваємося „ (1 Кор. 4,11-13). „Так працюючи, треба помагати слабосильним „ (Діян. 20,35). Щасливі працівники, у яких є чисте серце, бо вони за допомогою світла віри у всьому добачають Бога, який діє в них і черев них.
Другою умовою успішности нашої праці є шляхетний і добрий намір, який є актом нашої волі. А наш намір є добрим і чистим тоді, коли його побудником є жива віра в Бога, коли в усім, що лише робимо чи то Їмо, чи п’ємо, чи відпочиваємо, чи збавляємося, чи тяжко працюємо остаточно не шукаємо іншої якоїсь цінності, як лише Бога, від якого ми цілковито і завжди залежні, якого над усе шануємо і любимо. Чистий і добрий намір у нашій особистій чи громадській праці виключить усяку нещирість, забріханість, облуду, пустоту і самолюбство; він розвине й заховає в душі 1 дини живу свідомість про Божу всюдиприсутність, розбудить охоту змагатися за чесноту і берегтися всякої зла. Добрий і шляхетний намір освятить усе наше життя і мозольну працю. Благословенний той, хто так розумів і сприймає своє життя і працю. Так розумів її колись Іван Франко, коли писав безсмертні рядки: „ Праця єдина з неволі нас вирве, кумо до праці брати!” Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Апостол Петро й інші Христові апостоли були досвідченими рибалками, вони добре знали де і коли на Генезаретському озері можна зловити найбільше риби, бо ж 3 риболовства вони утримували свої родини. Святий євангеліст Лука оповідає, що апостоли зі своїми товаришами на двох човнах цілу ніч трудилися і нічого не зловили. Сонце вже зійшло на горизонті і втомлені, голодні й знеохочені апостоли вийшли з човнів і полокали сіті.
Саме тоді вранці Ісус Христос прийшов до апостолів, увійшов у човен, який був власністю апостола Петра і „попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав учити народ” (Лк. 5, 3). Закінчивши свою проповідь, Спаситель промовив до Петра: „Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву” (Лк. 5, 4). Апостол Петро дуже здивувався. Закидати сіті тепер, коли сонце зійшло? Шкода труду! „Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті” (Лк. 5, 5). І ста- лося чудо: апостоли закинули сіті у воду і піймали так багато риби, що наповнили ними два човни. Чому Ісус Христос зробив це чудо? Це був початок апостольської діяльності Ісуса Христа. Божественний Спаситель почав щойно організувати свою Церкву, почав вибирати апостолів і готувати їх на місіонерів. „Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей” (Мт. 4,19; Мр. 1,17). Досі апостоли ловили рибу, а Христос бажає, щоб вони „ловили” людей, „навертали людей до Бога, до вічного щастя, до неба” а до цього конечна є ласка Божа”. „Без мене ви нічого чинити не можете” (1в. 15, 5). Апостоли самі, без Ісуса Христа, цілу ніч трудилися і нічого не зловили. На слово Христове вони зловили так багато риби, як ніколи. Була це наука для апостолів Христових і це наука для всіх нас. Без Ісуса Христа ми нічого доброго не зможемо вчинити для душі, для неба, для вічності. Святий Павло писав: „Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать його в мені не була марна” (1 Кр. 15, 10).
При виді такого дивного чуда жах огорнув апостолів. Вони переконалися, що Ісус Христос справді є Сином Бо- жим. Святий Петро голосно проказав: „Іди від мене, Господи, бо я грішна людина. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, яких піймали” (Лк. 5, 8-9). Петро зрозумів, що Ісус Христос – правдивий Син Божий, Спаситель світу, всемогутній і найсвятіший Бог, а він, Петро, грішна людина. Він негідний бути близько Бога Пресвятого, тож він щиро сказав: „Відійди від мене, Господи, бо я грішна людина! Я негідний бути близько тебе”. Христос заспокоїв Петра, кажучи: „Не бійся! Віднині людей будеш ловити”. Почувши ці слова, Петро й інші учні, що були з ним, „кинули все й пішли слідом за ним” (Лк. 5, 11).
Праведні люди, святі особи в присутності Божества завжди відчували святий страх, були свідомі того, що вони грішні перед Богом. Євангеліст Іван каже, що на землі „ніхто й ніколи Бога не бачив” (Ів. 1, 18). Пророк Мойсей благав Господа словами: „Покажи мені, благаю, твою славу” (Вх. 33, 18). а Господь відповів йому: „Лиця мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити мене і жити” (Вх. 33, 20). На вид Божої краси людина в одній хвилині померла б із надмірної радості, бо людське серце не могло б перенести такої величної краси і такого щастя. Пророк Ісая одного разу мав небесну візію, він побачив „Господа на високім і піднесенім престолі” (Іс. 6, 1) і почув, як серафими співали пісню: „Свят, Свят, Свят” (Іс. 6, 3). Пророк Ісая бачив лише маленький промінчик небесної слави, але та слава Божа так зворушила його, що він закликав: „Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами… в мої очі бачили Царя, Господа сил” (Іс. 6,5).
Праведний Захарія, батько св. Івана Хрестителя, побачивши ангела Господнього в Єрусалимській святині, „стривожився, і страх напав на нього” (Лк. 1, 12). Апостол Тома побачив воскреслого Спасителя у прославленому тілі, діткнувся рукою ран Христових і цей до тик скріпив його віру і перемінив його душу так, що він голосно проказав: „Господь мій і Бог мій” (Ів. 20, 28).
Господь Бог присутній всюди. „У ньому бо живемо, рухаємося й існуємо” (Ді. 17, 28). „Я з вами по всі дні”, – каже Христос (Мт. 28, 20). Можливо, що ми іноді відчуваємо близькість Бога. Це може бути вдома, або в церкві, під час місій, сильного переживання або при якійсь іншій нагоді. Святе Письмо каже, що „Господь близько” (Фп. 4, 5). Він з нами і посеред нас. Христос-Господь особливим способом присутній у наших церквах, святинях. Церква – це дім Божий: „От, житло Бога з людьми” (Одкр. 21, 3).
Ми, грішні й немічні люди маємо ласку, привілей і щастя бути в присутності Бога, укритого в кивоті під видами хліба. Тому в церкві завжди, а передовсім у часі Божественної Літургії, ми повинні пам’ятати, що ми стоїмо перед правдивим Богом, який нас бачить, який нас любить і який радіє з нашої присутності. В церкві ми повинні відчувати присутність Божу, в церкві ми повинні забувати про всі земні справи і звертати свою увагу лише на Христа у святилищі, в кивоті, а після освячення Дарів – на престолі.
При вході до однієї церкви знаходиться таблиця, на якій написано:
Як прославляти Бога в церкві:
Будь мовчазним.
Будь задуманим.
Будь побожним, бо це Дім Господній.
Перед відправою промовляй до Бога.
Під час відправи хай Бог промовляє до тебе.
Після відправи розмовляйте між собою.
Прекрасне повчання! В церкві треба забути про дочасні справи і думати лише про Бога. Треба промовляти до Бога, тобто молитися, треба також приймати до душі побожні думки, які Господь посилає нам у часі богослужіння. Після відправи вийти з церкви і тоді розмовляти з ближніми про настрій душі, який ми мали під час Святої Літургії. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
ХVIII НЕДІЛЯ ПІСЛЯ ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА, НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ЙОСАФАТ ПОПОВИЧ, ЧСВВ. – джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=l9ucHZp032U
XVIII НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 27 ЖОВТНЯ 2024 РОКУ, У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ТАДЕЙ ХЕРОВИЧ, ЧСВВ. – ДЖЕРЕЛO: – джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=qc_0-eARjHs
ДО КОРІНТЯН ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 2 Кор. 188 зач.; 9, 6-11.
Браття, хто скупо сiє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро буде жати. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. Бог може вщерть збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви всього мали завжди подастатку та щоб вам ще зосталось на всяке добре діло, як написано: Розсипав, дав убогим; щедрість його триває вічно.
Той, що дає насіння сіячеві і хліб на поживу, помножить і ваше насіння та зростить плоди вашої щедрости, щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові дяку.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Отців: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Браття, пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не дайте себе звести різними та чужими науками; воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що їх тримались. У нас є жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать. Бо м’ясо тих звірят, кров яких первосвященик вносив у святиню за гріхи, палиться за табором. Тому й Ісус, щоб освятити народ власною кров’ю, страждав поза містом. Вийдімо, отже, до нього поза табір, несучи наругу його, бо ми не маємо тут постійного міста, але майбутнього шукаємо. За його посередництвом приносімо завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної щедроти не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Лк. 17 зач. 5, 1-11.
Одного разу, коли стояв Ісус біля Генезаретського озера, побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ навчати.
Коли він перестав говорити, сказав до Симона: – Відчали на глибінь і закиньте ваші сіті на ловитву.
Озвався Симон і каже: – Наставнику, всю ніч ми трудились і нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.
Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й помогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати.
Побачивши це Симон Петро, припав до стіп Ісуса й каже: – Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік.
Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх піймали,. як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус промовив до Симона: – Не бійся! Віднині будеш ловити людей.
І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.
ВІД ІВАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Отців: Ів. 56 зач. 17, 1-13.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
2 Кор. 9, 6–11. «Нехай дає кожний, як дозволяє серце»
Майже всі ми, коли час до часу задумуємось, що я можу зробити у цьому світі, як я можу перемінити когось, як я можу змінити моральну, політичну чи економічну ситуацію, почуваємось безпорадними. Святі давно дали нам відповідь як це робити – ми маємо найперше змінювати себе, і тоді все навколо нас зміниться. Як також, що змінивши себе, усвідомимо й те, чого Бог від нас хоче у тій чи тій життєвій ситуації.
У кожній ситуації ми щось здатні зробити, як дозволяє серце. Кожен може зробити щось, що в його силах, а тоді Бог це помножить. Тому не турбуймося про великі речі. Дивімось, що ми можемо зробити в конкретній ситуації, з конкретною людиною. А ми завжди щось можемо і на щось здатні.
Коли зробимо хоч щось, то Бог зуміє це помножити. Стараймось робити малі речі, бо з них неминуче вийдуть великі справи!
Вл. Венедикт Алексійчук
Лк. 5, 1–11. «На твоє слово закину сіті»
У житті, буває, настають хвилини зневіри, відчаю, коли опускаються руки. Часто, коли зустрічаємо людей у відчаї, нам здається, що ми нічого не можемо для них зробити. І, з людського погляду, це часто буває правдою.
Апостоли не зловили риби, це їм не вдалося, однак, замість зневіритисьі впасти у відчай, апостол Петро на слово Ісуса Христа знову закидає сіті. Тобто він іде супроти того, що підказує йому людська логіка і життєвий досвід, а чинить за вірою, довірою до Спасителя. Ми також маємо жити вірою у Бога, в наших реальних обставинах, навіть якщо ця реальність виглядає безнадійною.
І як апостоли довірили цю ситуацію Ісусові Христові й кинули сіті, тому й зловили багато риби, так і в нашому житті: якщо будемо діяти всупереч обставинам, довіряючи Богові, то здобудемо багато!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар воскресний (г. 1):
Хоч ка́мінь запеча́тали юде́ї* і во́їни стерегли́ пречи́сте ті́ло Твоє́,* воскре́с Ти на тре́тій день, Спа́се,* дару́ючи сві́тові життя́.* Ра́ди цьо́го си́ли небе́сні взива́ли до Те́бе, Життєда́вче:* Сла́ва воскресі́нню Твоє́му, Хри́сте,* сла́ва ца́рству Твоє́му,* сла́ва про́мислові Твоє́му,* єди́ний Людинолю́бче.
Тропар отців (г. 8):
Препросла́влений Ти, Хри́сте Бо́же наш,* світи́ла на землі́ – отці́в на́ших оснува́в Ти* і ни́ми до і́стинної ві́ри всіх нас напра́вив Ти.* Багатомилосе́рдний, сла́ва Тобі.
Кондак воскресний (г. 1):
Воскре́с Ти як Бог із гро́бу у сла́ві* і світ із Собо́ю воскреси́в,* і людське́ єство́ як Бо́га оспі́вує Тебе́,* і смерть ще́зла.* Ада́м же лику́є, Влади́ко,* і Є́ва ни́ні, від у́зів визволя́ючись, ра́дується, взива́ючи:* Ти, Хри́сте, Той, Хто всім подає́ воскресі́ння.
Слава: Кондак Отців (г. 6):
Ти – із Отця́ несказа́нно возсія́вший Син* – з жени́ роди́вся подві́йний єство́м.* Його ви́дячи, не відріка́ємося ви́ду зобра́ження,* але його́, благоче́сно написа́вши, ві́рно почита́ємо.* I ра́ди то́го Це́рква, держачи́ і́стинну ві́ру,* цілу́є іко́ну вочолові́чення Христо́вого.
I нині: Богородичний (г. 6):
Засту́пнице христия́н непости́дна,* моли́твенице до Творця́ незамíнна,* не погорди́ голоса́ми молíнь грíшників,* але́ ви́переди як блага́я з по́міччю нам, що вíрно співа́ємо Тобí:* Поспіши́сь на моли́тву і ско́ро прийди́ на молíння,* заступа́ючи повсякча́с, Богоро́дице, тих, що почита́ють Тебе́.
Прокімен (г. 1): Будь, Го́споди, ми́лість Твоя́ на нас, бо упова́ли ми на Те́бе (Пс. 32,22).
Стих: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́ (Пс. 32,1).
Прокімен, пісня отців (г. 4): Благослове́н єси́, Го́споди, Бо́же отці́в на́ших,* і хва́льне, і просла́влене ім’я́ Твоє́ на ві́ки (Дан. 3,26).
Стих: Бо пра́ведний єси́ в усьо́му, що сотвори́в Ти нам (Дан. 3,27).
Алилуя (г. 1): Бог, що верши́ть відо́мсту за ме́не і підкори́в наро́ди мені́ (Пс. 17,48).
Стих: Ти вели́чно спаса́єш царя́ Свого́ і тво́риш ми́лість пома́заникові Своє́му Дави́дові і сі́мені його́ дові́ку (Пс. 17,51).
І отців: Бог богі́в, Госпо́дь мо́вив, і призва́в зе́млю від схо́ду со́нця до за́ходу (Пс. 49,1).
Стих: Збері́ть Йому́ преподо́бних Його́, що запові́дують заві́т Його́ в же́ртвах (Пс. 49,5).
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Другий: Ра́дуйтеся, пра́ведні, у Го́споді, пра́вим нале́жить похвала́ (Пс. 32,1). Алилу́я, алилу́я, алилу́я.
Священник: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і святого, якого є храм, і святих мучеників Прова, Тараха й Андроніка, преподобного отця нашого Косми Святоградця, єпископа Маюмського і творця канонів, пам’ять святого отця нашого Мартина Милостивого, єпископа Турського, святих отців Сьомого Вселенського Собору, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
Фото і відео – Джерелo: https://www.facebook.com/olga.fostyk/posts/pfbid0PQbFx9wJJtQPhfJCGU23yf4iTvZdsgefEWg4crS3KVi8KjKpueGDZaEFYFSK9FUil
о. Петро Фостик
