VI НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, КВІТНА. ВХІД ГОСПОДНІЙ В ЄРУСАЛИМ. КВІТНА НЕДІЛЯ. ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА. ЗВИЧАЇ КВІТНОЇ НЕДІЛІ. ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ.
Прибув Ісус у Витанію, де був Лазар,… якого воскресив – Ів. 12, 1-18
Нинішнє свято має дві традиційні назви: Квітна неділя і урочистий в’їзд Ісуса Христа в Єрусалим. Назва „урочистий в’їзд” вказує на важливість події, яка відбудеться там і на її плоди особливої радості для нас. Сьогодні ми стоїмо на порозі Пасхи і, згадуючи похід Ісуса до Єрусалиму, відчуваємо подих радості цього свята.
Ісус іде до Єрусалиму відкрито, а не потаємно, і цим закликає нас сьогодні набратися молитвою духовної сили і терпіння разом з Ним належно пережити цей останній страсний тиждень посту, щоб відчути в повноті радість Христового воскресіння, нашого визволення з неволі гріха. Бо у житті так буває, що навіть сама думка чи відчуття майбутнього успіху вже приносить нам радість. Символом нашої радості сьогодні є вербові гілки, знак надії на Ісуса, його поміч у житті.
Отці Церкви називають Великий Піст духовною прощею до Пасхи Христової. Тому в’їзд Ісуса в Єрусалим можна назвати прощею милосердя. Ісус іде виконати своє останнє завдання на землі – добровільно прийняти страждання і смерть, щоб дарувати нам прощення гріхів і життя вічне, як знак любові і милосердя до нас. Там Він хоче сповнити слова своєї науки:
„Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох” (Мк. 10:45).
Тому кожне наше визволення з нещастя, звільнення від проблем містить у собі милосердя, приносить спокій і радість у душі. Потвердженням цього є слова псалма:
„Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались між собою” (Пс. 85:11).
У сьогоднішньому Євангелії бачимо три прояви милосердя: воскресіння з гробу Лазаря, намащення миром ніг Ісуса Марією, в’їзд Ісуса в Єрусалим з місією милосердя. Одночасно Євангеліє щедро наповнене духом радості через воскресіння Лазаря, гостину Ісуса в домі Марти і вітання від людей.
Ісус виявив своє милосердя не тільки 2000 років тому, а приносить його також і сьогодні словами Євангелія і Святих Тайн. Кожен храм, це духовний Єрусалим, де живий Христос таїнственно перебуває у кивоті, навчає нас любові і милосердя і жертвується за нас Небесному Отцеві в Тайні Євхаристії для нашого спасіння і вічної радості. Прихід до храму на молитву, Богослужіння, це наша духовна проща до джерела Божого милосердя. Там ми можемо наповнитися, зміцнитися, оздоровитися цим чудесним ліком милосердя Бога, а також навчитися від Ісуса творити милосердя і наповняти світ його плодами єдності, миру і радості.
Існує оповідання невідомого поета під назвою „Ящик з попелом”. У ньому розповідається, як одному чоловікові Бог послав несподіваний скарб і він його сховав у ящик та присипав попелом. Після того він несподівано помер, так і не розповівши нікому про свій скарб. Той ящик із попелом, як непотрібна річ, довго стояв у сінях його хати.
Аж одного разу до хати зайшов бідний голодний жебрак і попросив хоч трішки якоїсь страви, на що господиня зі сміхом сказала: „Та візьміть собі, діду, ящик, що там у сінях стоїть”.
Дід щиро подякував і, взявши його, вийшов. Він одразу відчув, що той ящик чомусь затяжкий, сам попіл не повинен так багато важити. Він опустив туди руку і знайшов золоті монети. Бідняк вернувся назад до тієї хати та сказав жінці: „За вашу зневагу не хочу платити вам злом. Ви думали, що у вашому ящику тільки попіл, а там скарб ваш лежить”. З великим соромом взяла господиня назад той ящик, а старця щиро перепросила й належно винагородила. Відтоді кожен жебрак мав у неї і привіт і обід.
Бог розсипає довкола нас багато скарбів, а дух милосердя допомагає побачити їх, відкрити у житті.
Сьогодні, коли війни і конфлікти наповнюють світ неспокоєм і терпіннями, ми відчуваємо особливу потребу милосердя, як духовного ліку у терпіннях, сили у труднощах, надійної духовної зброї проти всякого зла. І цей рік Божого Милосердя має пригадати нам, що люблячий Отець завжди є зі своїм народом, а особливо у моменти важких випробувань, допомогти нам молитвою відчути його милосердну руку допомоги і опіки.
Тож користаймо з цих джерел милосердя, які залишив нам Ісус, і відчуємо його присутність у житті, пізнаємо його силу по його плодах, як говорить у сьогоднішньому апостолі святий Павло:
„І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі” (Фил. 4:7). Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ФИЛИП’ЯН 4, 4-9.
Браття, радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: радуйтеся. Хай ваша ввічливість буде всім людям відома. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому виявляйте Богові ваші прохання молитвою й благанням з подякою. І мир Божий, що вищий над усякий ум, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі.
Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала – про те думайте. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЙОАНА 12, 1-18.
Шість днів перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де був Лазар, який був помер і якого воскресив Ісус. Там отже, справили йому вечерю, і Марта услуговувала. І Лазар був один з тих, які сіли з ним до столу. Марія взяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогоцінного, помазала ноги Ісуса й обтерла їх своїм волоссям; і наповнився дім пахощами мира.
Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріот, що мав його зрадити: – Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?
Сказав він так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій; він мав при собі калиту і крав те, що туди кидали. Ісус промовив: – Лишіть її. Вона зберегла те миро на день мого похорону. Бідних маєте з собою завжди, мене ж не маєте завжди.
Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. Тоді первосвященики змовилися і Лазара вбити, бо численні юдеї лишили їх через нього й увірували в Ісуса.
На другий день сила людей, які прийшли на свято, почули, що Ісус іде в Єрусалим, і взяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: – Осанна! Благословен грядий в ім’я Господнє, цар Ізраїлів! І найшовши осля, Ісус сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіону, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослиці.
Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому. Та й народ, що був при ньому, коли він був викликав Лазара з гробу й воскресив його з мертвих, свідчив про те. Тому й народ вийшов йому назустріч, бо довідався, що він учинив те чудо.
Флп. 4, 4-9. «Господь близько! Ні про що не журіться»
Кожного з нас постійно сповнюють різні турботи та журби. Переживаємо про щось одне, а потім про інше, і так без перестанку. Господь вказує нам, щоб ми не журилися, щоб ми довіряли Йому, щоб ми покладались на Нього. Апостол Павло зазначає, що Бог, Господь близько, поруч із нами. Дуже і дуже часто ми забуваємо про Його присутність, аж коли стаємо на молитву чи приходимо до храму, тоді пригадуємо.
А Господь завжди перебуває з нами, лиш ми про нього забуваємо. Частіше усвідомлюймо собі присутність Божу, що вона є повсякчасною, що Бог завжди діє в нашому житті, Він є близько нас, Господь розуміє нас краще, ніж ми самі себе розуміємо.
Зупинімося, знайдімо хвилю часу усвідомити собі ще і ще раз цю присутність Господа.
Йо. 12, 1-8. «Осанна! Благословен Той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!»
Євангеліє зберегло пам’ять про багато подій, коли Ісус Христо творив чуда, проповідував, оздоровлював… Але водночас є моменти, коли Його не сприймали, ставилися до Нього упереджено, по-різному Його називали.
Подія про яке оповідає це Євангелія – вхід Господній до Єрусалиму – це вияв радості людської душі. Один з отців Церкви каже, що кожна людська душа за своєю природою є християнською. Тому народ в цьому епізоді відчув, напевно, не стільки свідомо, як інтуїтивно, що перед ними не просто пророк, а хтось більший.
Це радісне привітання, пошанування особи Христа – чому воно для нас таке важливе? Щоб ми теж уміли не боятися показувати й не боятися виявляти в собі своїх добрих рис душі. Але як часто нас ніби щось зв’язує – і нам складно прославляти відкрито Бога чи зробити добро! Боїмося, як інші сприймуть наші вчинки. А якщо ми виявимо свої християнські погляди, чи не засміють?!
Тому це радісне вітання під час входу Христа до Єрусалиму подає нам приклад того, як треба мати відвагу ликувати, свідчити й показувати свою віру в Бога!
Владика Венедикт (Алексійчук)
Божу місію на землі Господь наш Ісус Христос завершив двома величними актами, якими є воскресення Лазаря і тріюмфальний в’їзд до Єрусалима. Ці дві події, свідками яких було багато людей, переконливо свідчили про Христове месіянське післанництво та Його божественність. Тріюмф тих двох світлих подій відчинив також браму до останнього акту драми Христового життя — Його мук і смерти.
Від перших віків християнства Східна Церква святкує пам’ять Христового в’їзду до Єрусалима в неділю перед Його світлим Воскресенням. Квітна неділя з давніх-давен вважалася великим Господським празником і належить до 12 найбільших празників нашого церковного року. Вона має також деякі особливі звичаї, яких не мають инші празники.
Для кращого розуміння цього празника глянемо на його історію, духовне значення та звичаї, пов’язані з ним.
ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПРАЗНИКА
Празник торжественного в’їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття.
З того часу маємо проповідь на Квітну неділю єпископа Методія Патарського († к. 300). Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в’їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співали різні гимни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в’їзду до Єрусалима. Через яких дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єрусалима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гимни і псалми, що закінчувалися окликами: „Благословен, хто йде в ім’я Господнє”. Авторка опису завважує, що всі, навіть маленькі діти на руках своїх батьків, мали в руках пальмові чи оливкові гілки. Похід замикав єпископ із своїми помічниками. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
Про святкування Христового входу до Єрусалима в неділю перед Великоднем маємо багато свідчень з наступних віків. Святий Епіфаній Кипрський († 403) залишив дві проповіді на празник Квітної неділі. Святий Єфрем Сирин († 373) присвятив цьому празникові окремий гимн. Про це свято говорить Кирило Олександрійський († 386) і царгородський патріярх Прокл († 446). Анастасій Синаїт (VII ст. ), монах синайської обителі й богослов Східної Церкви, перший завважує, що празником Квітної неділі закінчується свята Чотиридесятниця.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані передані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VII століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спалюють і попелом посипають в середу голови на знак покути.
ЗВИЧАЇ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: „неділя Ваїй”, Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія”, а в народі ще: „неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця”. Усі ті назви пов’язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.
У жидів і давніх римлян пальмова гілка була символом перемоги. Тому її несли в руках під час переможного походу. На людних ігрищах переможців також нагороджували пальмою, як символом перемоги. У Новому Завіті пальмова галузка стала символом мучеництва. У катакомбах ставили пальму на гробах мучеників як символ тріюмфу мученика. Оливкова галузка є символом миру. У нашому требнику, у молитві на благословення лози, вербна галузка зветься також символом воскресення.
У грецькій мові пальмові галузки звуться „баія”, по-церковно-слов’янському „ваія”, а звідси й назва неділі Ваїй.
Не можна точно сказати, коли прийшов звичай благословляти в церкві віття пальми, оливки чи иншого дерева. Здається, що благословення галузок уже було в практиці десь у VII ст., хоч сам обряд благословення з’являється в літургійних пам’ятках щойно в IX столітті.
Благословення ваїй за приписами нашого обряду буває у Квітну неділю під час утрені після Євангелія на 50 псалмі. На Східній Україні був також звичай у містах благословляти й роздавати лозу в суботу ввечері, а по селах — у Квітну неділю вранці. Там разом з лозою вірні діставали також свічечку як символ воскресення.
З посвяченою лозою в нашого народу пов’язані різні дії, деколи навіть забобонні. Посвяченої лози ніхто не нищив. Її ставили вдома за ікони або садили на городі. Нею благословляли худобу, коли перший раз виганяли на поле пасти. З посвяченою вербою господар обходив своє обійстя, щоб відігнати нечисту силу. Деякі навіть проковтували пуп’янки лози, „щоб горло не боліло”. Подекуди посвячену лозу давали померлим до рук, щоб при загальному воскресенні вони йшли назустріч Христові із символом перемоги. При виході з церкви у Квітну неділю люди легко вдаряли один одного по рамені лозою кажучи: „Не я б’ю, лоза б’є, за тиждень буде Великдень”. Так пригадували собі, що за кілька днів буде празник Пасхи.
За прикладом єрусалимської Церкви і в Греції у ІХ-Х віках у Квітну неділю в часі процесії з ваями вулицями Царгорода патріярх їхав на осляті.
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ КВІТНОЇ НЕДІЛІ
Жидівський народ хотів бачити свого Месію в силі і славі. Тож Ісус Христос воскресенням Лазаря і своїм тріюмфальним в’їздом до Єрусалима довів свою силу і славу. Прилюдно показав, що Він не тільки пан живої й мертвої природи, але й пан людських сердець. Такого тріюмфального походу Єрусалим уже давно не бачив. Це підкреслює святий євангелист Матей: „І коли Він увійшов у Єрусалим, заметушилося усе місто, питаючи: „Хто це такий?” Народ же казав: „Це пророк, Ісус із Назарету в Галилеї” (21, 10-11).
Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди, зрада народу, ішла тінь осуду жидівською старшиною, тінь мук, хресної дороги і розп’яття. Ті самі, що сьогодні вигукують: „Осанна”, — за кілька днів кричатимуть: „Розпни”.
Квітна неділя показує нам нестійкість людської слави та марність земного щастя. Радість і смуток на землі — це дві нерозлучні сестри. Тож, коли хочемо колись тріюмфувати з Христом у небі, мусимо спочатку тут, на землі, прожити з Ним страсний тиждень і Голготу. А щойно тоді зможемо, як Він, увійти туди, де вічний тріюмф, радість і воскресення.
o. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „на псальмі похвальнім”
Господи, безліч народу стелила по дорозі свою одежу,* а інші зрізували і тримали галузки дерев,* і всі довкруги викликували: Осанна Синові Давида!* Благословенний ти, що прийшов* і знову йдеш в ім’я Господнє!
Вийдіть, народи, виступіть, люди,* і спогляньте нині на Царя небесного, що на непомітнім осляті,* немов на високім престолі, увіходить в Єрусалим.* О, роде невірний і перелюбний!* Прийди і поглянь на того, якого бачив Ісая,* що має для нас стати чоловіком,* як то він, непорочний, відкидає осуджену синагогу* і новий Сіон бере собі за невісту,* та як на нетлінне й нескверне весілля збіглися,* прославляючи його, невинні й незлобні діти.* З ними і ми закличмо й заспіваймо ангельську пісню:* Осанна на висотах тому, хто має велику милість!
Засвідчуючи перед твоїми добровільними страстями* загальне воскресіння на доказ і приклад усім,* своєю владною силою воскресив ти, Христе Боже,* у Витанії мертвого й чотириденного Лазаря.* Як світлодатель дав ти, Спасе, сліпцям прозріння* і ввійшов із своїми учнями в місто, сидячи на осляті,* немов носимий на херувимах,* здійснюючи отак провіщення пророків.* Діти єврейські з вітками й лозою тебе стрічали,* і ми, взявши лозу й пальмові вітки,* кличемо до тебе вдячно: Осанна на висотах!* Благословенний, хто йде в ім’я Господнє!
Шість день перед Пасхою * прийшов Ісус у Витанію,* і приступили до Нього учні Його, кажучи: * «Господи, де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти Пасху?» * Він же послав їх: * «Підіть у найближчу частину Міста,* і стрінете чоловіка, що глек води нестиме,* ідіть услід за ним і скажіть господареві дому: * “Учитель говорить: * у тебе споряджу Пасху з учнями моїми” .
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 6 посту”
Тропар, глас 1:
Спільне воскресіння перед Твоїми страстями запевняючи,* з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже;* тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи,* Тобі, переможцеві смерти, воскликуємо:* Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє.
Слава: Тропар, глас 4:
Погребавши себе разом з Тобою через хрещення, Христе Боже наш,* сподобилися ми безсмертної жизні через Твоє воскресіння* і, заспівуючи, кличемо: Осанна в вишніх,* благословен, хто йде в ім’я Господнє.
I нині: Кондак, глас 6:
На престолі на небі, на жереб’яті на землі* Тебе носять, Христе Боже;* ангелів хваління і дітей оспівування прийняв Ти;* вони кликали до Тебе:* Благословенний Ти, що йдеш Адама призвати.
Замість Достойно:
приспів: Величай, душе моя, Господа, що сидить на жереб’яті.
І ірмос, глас 4: Бог – Господь і явився нам; справляйте празник і, веселячись, прийдіть, возвеличимо Христа з квітами й галузками, в піснях кличучи: Благословен, хто йде в ім’я Господа, Спаса нашого.
о. Петро Фостик
