Я дам тобі ключі Царства Небесного – Мт. 16, 13-19
За церковним календарем 12 липня церква вшановує пам’ять двох святих славних апостолів Петра і Павла. Своїми місійними подорожами і проповідями вони зробили надзвичайно великий внесок у поширенні християнства серед юдеїв і поган, тому Церква називає їх „первоверховними апостолами”.
Святі апостоли Петро і Павло вважаються найбільшими проповідниками Церкви. Проповідування Євангелія було основним обов’язком апостолів, завданням всього їхнього життя. Однак це завдання не тільки апостолів. Кожен християнин також повинен проповідувати Божу науку ближнім. Ми не мусимо виголошувати словом релігійні промови, але можемо робити це добрими вчинками, прикладом життя – свідчити Божу любов ближнім.
Ця потреба і обов’язок випливає передусім з таїнства хрещення, а також з заповіді любові. Бо коли ми робимо вчинки любові і милосердя ближнім, тим самим виявляємо їм Божу любов і милосердя і таким чином проповідуємо Ісуса Христа. Бо проповідувати, це не тільки говорити про Бога і правди віри, а провадити інших до з’єднання з Богом словом і ділом.
Як бачимо, існує два основні способи проповідування: словом і вчинками. Навіть коли ми не говоримо ближнім про Бога, ми часто проповідуємо вчинками: нашою поведінкою у різних ситуаціях, тим, що і як ми говоримо, стилем розмови, висловлювання до людей, способом ставлення до різних осіб, стилем нашого одягу. Кожна така постава містить за собою певні цінності, які ми несемо ближнім: правдиві чи фальшиві. У словах можна приховати наші внутрішні наміри, а вчинки виявляють те, чим людина справді живе, як казав Христос:
„Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж – з лихого (серця) лихе виносить, з повноти бо серця уста промовляють” (Лк. 6, 45).
Тут варто звернутися до процесу виховання дітей. Малі діти, приблизно до трьох років, мало що розуміють з того, що їм говорять і пояснюють батьки, але вони багато чого вчаться з прикладу батьків. Діти дивляться на поведінку батьків і бачать в цьому певну правду, сприймають це, як правило життя для себе і пробують застосовувати у своєму житті.
Так складається у житті, що ми більше проповідуємо вчинками ніж словами. Вчинки людини часто мають більшу переконливу силу, ніж слова, як каже народна мудрість:
„Слова навчають, а приклад потягає”.
Невідповідною поведінкою, поганим прикладом ми можемо також кривдити ближніх, душевно ранити їх, засіваючи у їх розум і душу неправдиві цінності, фальшиві переконання. Тому апостол Павло перестерігав римлян словами:
„Тож не судімо більш один одного, а радше вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав… Коли твій брат сумує з-за їжі, то ти поводишся не за любов’ю. Не губи твоєю їжею того, за якого помер Христос” (Рм. 14, 13, 15).
Іноді можна багато говорити про важливі речі, моральну поведінку, а одним невідповідним вчинком все перекреслити, і навпаки один вчинок може зробити більше добра для людини, ніж багато слів, бо як кажуть у народі: словом голодного не нагодуєш. Добрі вчинки завжди потверджують наші слова, їхню правдивість, додають їм переконливої сили, ефективної дії.
У нашому житті часто є потреба навернення ближніх. Ми стараємося словами переконати їх у правдивості своїх поглядів чи намірів, і в помилковості їхніх думок і вчинків. Та коли наші старання не мають успіху, не потрібно розчаровуватися. Ми можемо зробити це добрим прикладом, щоб показати, що ця правда не є видумана, а реальною дійсністю, що ми самі цим живемо.
В такий спосіб ми здійснимо слова Христа:
„Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 16).
Приклад життя двох апостолів Христових Петра і Павла чітко промовляє до нас, щоб і ми за їхнім прикладом були твердими у своїй вірі і сміливо проповідували Христа. А ви, святі славні апостоли Петре і Павле, які своєю кров’ю утвердили Церкву, жертвою життя дали свідчення правді, моліть Господа, щоб і в нас зростали сильна віра і відвага проповідувати Євангеліє, яка проклала б нам шлях до кращого життя у цьому земному житті і дарувала нев’янучий вінець слави у вічності! Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 11, 21 – 12, 9.
Браття, в чому б хто не показав відваги, – говорю мов безумний! – я також можу її показати. Вони євреї? Я теж. Вони ізраїльтяни? Я теж. Потомки Авраама? Я теж. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: я більш від них. Багато більше в трудах, багато більше в тюрмах, під бичами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок без одного ударів, тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч провів я у безодні; у подорожах часто, у небезпеках на ріках, небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів фальшивих; у праці та в труді, в недосипанні часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! Крім того всього, моє щоденне піклування – журба про всі Церкви!
Хто слабкий і я не слабкий? Хто блазниться і я не горю?
Коли треба хвалитися, я моєю неміччю буду хвалитись. Бог і Отець Господа Ісуса – він благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, але мене спущено через віконце у коші по мурі і я втік з його рук.
Чи треба хвалитися? Воно не личить. Та я перейду до видінь і до об’явлень Господніх. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий у рай і чув слова невимовні, яких не можна людині висловити. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує.
І щоб я не загордів надзвичайними об’явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору. Тричі благав я Господа, щоб той від мене відступився, Браття, в чому б хто. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується». Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 16, 13-19.
В той час, прийшовши в околицю Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: – За кого мають люди Сина чоловічого?
Ті відповіли: – Одні за Івана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.
– На вашу ж думку, – каже до них, – хто я?
Озвався Симон Петро і заявляє: – Ти – Христос, Син Бога живого.
У відповідь Ісус сказав до нього:
– Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. Я дам тобі ключі царства небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небі; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небі.
Святих першоверховних апостолів Петра і Павла
Коли дивимося на постаті цих двох святих, то бачимо, наскільки вони різні: у своєму покликанні, за своїм темпераментом, у способі викладу думок. Але ці двоє святих рівні перед Богом, бо чинили Божу волю.
Апостола Петра Ісус вибрав одним із перших, і він був учасником найвизначніших подій Христового життя, супроводжував Господа впродовж усієї Його діяльності. Апостол Павло історично не бачився з Ісусом Христом, а зустрів Його дорогою до Дамаску, коли переслідував християн. Але бачимо, що Бог першого та другого провадив своїми дорогами.
Важливо замислитися над тим, якою для кожного з нас є особиста й неповторна дорога до Бога. Починаючи від нашого народження, усі події нашого життя, які стаються щодня, – це Господній палець, який нас провадить, освячує та спасає. Ми рівняємося на тих чи інших святих, але ми ніколи не можемо скопіювати доріг якогось святого у своєму житті. Уміймо відкривати й пізнавати Бога.
Щоб так, як і Петро й Павло, пройти кожен свій, унікальний шлях перед Господом і засвідчити віру в Бога в нашому особистому, неповторному житті.
Владика Венедикт (Алексійчук)
«Днесь радісний празник засяв усім країнам: прецінна пам’ять премудрих і верховних Апостолів Петра й Павла». (Стиховня Вечірні празника)
Святим Апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо св. Євангеліє і апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.
Про велике значення св. Апостолів для нас прегарно говорить наш Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький ЧСВВ. «Апостоли в повному значенні того слова — каже він — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті як і в проповіді не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук, їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо» (Про Почитання Святих. 1941).
Наша Східня Церква з великою урочистістю святкує 29 червня празник, що в наших богослужебних книгах має таку назву: «Святих Славних і Всехвальних Первоверховних Апостолів Петра й Павла». Обидва ці Апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у св. Церкві.
СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО
Ісус Христос маючи великі пляни щодо особи св. Петра на початку його покликання змінює його ім’я Симона на символічне Петро-Кифа, що значить скала, бо він має бути скалою, що двигатиме основу його Церкви. Св. Петро має близьке відношення до Христа в часі Його діяльности. Він свідок Христового прославлення на Таворі. Він в імені всіх Апостолів визнає Христове Божество. Він зі св. Йоаном приготовляє пасху для Христа. Він свідок Христових страждань в Оливному Саді. Христос платить податок до храму за себе і за нього.
По Господньому вознесінні св. Петро стає головою Апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового Апостола на місце відпалого Юди. Він скликає до Єрусалиму перший собор Христової Церкви. Св. Йоан Золотоуст називає Петра «первородною вівцею із стада доброго Пастиря».
Любов Христа Господа це головний мотив його апостольської діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Побожна традиція подає, що він уважав себе негідним умирати на хресті як Христос, тому просив своїх розпинателів. щоб його розп’яли стрімголов. Цю традицію потверджує єпископ Євсевій († к. 340) у своїй Історії Церкви та св. Йоан Золотоуст у проповіді на св. Апостолів Петра й Павла, де він каже: «Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп’ятий стрімголов». Св. Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роком по Христі. Св. Йоан Золотоуст ідучи за традицією, як день його смерти подає 29 червня.
СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО
Він не належав до числа 12-ох Апостолів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жертви й муки у Христовій службі, дістав титул верховного Апостола, як і св. Петро. Він одинокий з Апостолів, що мав вищу освіту та з уродження був римським громадянином. Сам Ісус Христос у чудесний спосіб його навертає і покликає на апостола в дорозі до Дамаску. По своєму наверненні з гонителя християн він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. «Павло був вовком — каже св. Йоан Золотоуст — і став ягням. Був терням і став виноградом. З ворога став другом, з бур’яну — хлібом… Хулитель став богословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником» (Про Святих 12-ох Апостолів).
У своїй апостольській праці св. Павло визначився невгнутим характером, великою силою волі та гартом духа. Він день і ніч, літа цілі, безбоязний проповідник правди св. Євангелія. Його безмежна любов Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ставить границь жертві. Бона відбуває великі місійні подорожі, вона організує нові Церкви, вона завжди готова на муки і смерть за Христа.
Апостол народів не тільки знаменитий проповідник, добрий організатор, але й визначний богослов і письменник. Від нього маємо 14 листів, писаних до різних Церков чи осіб, де ясно викладає Христову науку. Св. Павло віддав своє життя за Христа стятий мечем у Римі, по традиції 29 червня 65 або 67 року по Христі.
ЇХНІЙ КУЛЬТ У СВ. ЦЕРКВІ
З огляду на їх превелике значення для св. Церкви, то їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були всім християнам добре знані й зазнавали великої почести. Св. Єронім († 420) каже: «Коли я ще як юнак учився у Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби Апостолів і Мучеників». Їхній культ стає загальний у 4-му віці у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді величний храм у честь 12-ти Апостолів, де він і похований.
Визначні Отці Церкви, як св. Йоан Золотоуст, св. Августин, св. Амвросій і інші полишили нам прегарні похвальні науки в честь св. Апостолів Петра й Павла. Найбільше проповідей у їхню честь має св. Йоан Золотоуст. Тут згадаємо дещо. «Рим має двоє світлих очей — каже він — це тіла тих св. Апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами» (Твори, Том 9, ст. 856). «О, блаженна двійце, — говорить він в іншій науці — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол наділений честю самим Христом. Павло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що взнісся до неба, ліра св. Духа… Павло й Петро — церковні світила, що кожноденно просвічують Церкву, скарбники св. Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі св. Трійці, пояснювачі Божественного слова… Колони Церкви, великі світильники вселенної» (Твори, Том 8, ст. 615-616).
Св. Амвросій у дні Петра й Павла навчає: «Цей день, брати, всім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам’ять св. Петра й Павла. їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу». Св. Августин в одній із своїх проповідей у їхню честь каже: «Хоча з передання знаємо, що вони не згинули в одному часі, то все таки пам’ять їх обидвох празнуємо в одному дні, тому що Апостол Павло один рік пізніше згинув того самого дня, що в ньому Петро із в’язів тіла переставився у світ ангелів».
На основі проповідей св. Йоана Золотоуста службу на цей празник уложили святі Андрій Критський, Іван Дамаскин, Косма Маюмський і інші. Головний зміст служби празника Петра й Павла це їхнє значення для Христової Церкви, їхня ревність та їхня посвята й жертва. На стиховні Малої Вечірні читаємо: Петре, осново Апостолів, каменю Христової віри, християн начало… Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога… Петре, верховний ученику; Павле, ідеале Апостолів». Стихири Великої Вечірні величають їх такими похвалами: «Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці… Основники Церкви, справжні колони, основа і труби Божественних Христових наук і страждань… Петре, каменю й осново віри, і Павле, посуде вибраний».
На хвалитних стихирах утрені св. Церква взиває всіх вірних до прослави верховних Апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: «Настав для Христової Церкви визначний празник Апостолів, який вимолює спасіння нам усім. Тож таїнственно заплескавши руками до них, промовмо: Радуйтеся світильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуйтеся Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник».
Наступного дня після празника св. Апостолів Петра і Павла, 30 червня Східня Церква празнує пам’ять усіх Христових Апостолів. В науці на цей день св. Йоан Золотоуст ось так славить св. Апостолів: «Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства… Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрищенням вибілює етіопців. Юдея почитає престіл Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Єфес. Вартоломей учить лікаонійців стриманості. Филип чудом спасає Єрапіль. Всі безнастанно оказують усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу» (Твори, Том 8, ст. 619).
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Якими похвальними вінками завінчаємо Петра й Павла * роз’єднаних тілом і з’єднаних духом * найперших між богопроповідниками * Той – перший між апостолами * а цей – більше від інших потрудився * Їх бо, справді, достойно вінчає безсмертною славою Христос Бог наш, * що має велику милість.
Якими звеличними піснями оспіваємо Петра й Павла * – богорозумні крила, що перелетіли світ і до неба піднеслись * руки євангельської благодаті * ноги істинної проповіді * ріки премудрости, хрестовидні знамена * Ними відкинув демонські наступи Христос * що має велику милість.
Якими духовними піснями похвалимо Петра й Павла * що заткнули невмовкаючі уста безбожности * Ви -?! Страшні духовні мечі, світла окраса Риму * вихователі всієї вселенної * Богом написані духовні скрижалі нового Завіту * які на Сіоні проголосив Христос * що має велику милість.
Похвалімо, як начальників усього світу, верховних Петра й Павла * Це учні Христові й підвалини Церкви * справжні стовпи і стіни * божеські сурми Христових навчань і страждань * Це вони обійшли в усю широчінь землю . * і, зоравши її, засіяли віру * й усім насадили богопізнання, троїчне появивши Слово * О, Петре, каменю й осново, і Павле, посуде вибраний * Ви ратаї Христові, що разом притягнули всіх до богопізнання * – народи, міста й острови * і знову привели євреїв до Христа * та й молитеся, щоб спаслися душі наші.
Небесного Єрусалиму жителі, камені віри * благовісники Церкви Христової * посланці Святої Тройці, ловці світу * Ви, залишивши все земне, серед страждань відійшли до Бога * і молитесь сміливо до нього, щоб спаслися душі наші .
Покликаний був ти, Петре, небом * а не людьми * Коли земна темрява закривала твої тілесні очі * проявляючи темряву безвір’я * тоді небесне світло просвітило тобі духовні очі * відкривши красу побожности * Тому ти пізнав того, що виводить світло з темряви, * – Христа Бога нашого * Моли його, щоб спас і просвітив душі наші.
Трикратним запитанням: Петре, чи любиш ти мене * – Христос виправив його трикратне відречення * Тому до Тайновідця мовив Симон:?.! * Господи, ти все відаєш, ти все знаєш * Ти знаєш, що я люблю тебе * Отож і каже до нього Спаситель: * паси вівці мої, паси моїх вибраних * паси мої ягнята, що їх я спас моєю кров’ю * Моли його, богоблаженний Апостоле * щоб дарував нам велику милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 4:
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
І апостолам, глас 4:
Апостолів первопрестольні і вселенної вчителі,* Владику всіх моліть,* щоб мир вселенній дарував* і душам нашим велику милість.
Також кондак воскресний, глас 4:
Спас і Ізбавитель мій* із гробу як Бог* воскресив від узів земнороджених* і врата адові сокрушив,* і як Владика* воскрес тридневний.
Слава: Кондак апостолам, глас 2:
Сильних і боговісних проповідників,* найвищих апостолів Твоїх, Господи, прийняв Ти в насолоду дібр Твоїх і упокій,* бо болісті їх і смерть прийняв Ти радше всяких плодів,* єдиний Серцевідче.
I нині: Богородичний, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив Той,* Хто вселився в утробу приснодівственну.
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, твердий камінь – Петра, і сосуд ізбранний – Павла, Христової Церкви.
І ірмос, глас 4: Тебе, преславну Невісту і Пресвяту Богородицю, що родила Створителя невидимих і всіх видимих, в піснях величаємо.
о. Петро Фостик
