У 1971 році в Америці з’явилася книжка автора Вільяма Блетті, під заголовком „THE EXORCIST”, а кілька років пізніше на основі тієї книжки кінокомпанія поставила фільм „THE EXORCIST”. Зміст фільму дуже страшний: демон, злий дух, опанував дочку кінозірки, знущався над нею так, що вона переживала просто пекельні муки. Два отці єзуїти за дозволом церковних властей проводили молитовний екзорцизм, під час котрого ці два священики загинули, але демон вийшов-таки з дівчини. Цей фільм справді такий страшний, що деякі глядачі діставали нервовий стрес і постійно відчували панічний страх.
Цікава річ, що мати тієї біснуватої дочки не вірила в Бога і навіть після того, як за молитвами Церкви, сатана відійшов від її дочки, вона залишилася атеїсткою. На питання священика, чи вона вірить у Бога, ця жінка відповіла: „Якщо мова йде про Бога, то я не вірю; коли ж про диявола, то це інша справа”. Дивні люди! Скоріше повірять в існування диявола, сатани, ніж у Господа Бога, Творця Вселенної. В наш час начислюють мільйони сатаністів, які моляться до сатани і дияволові віддають культ, належний одному Богові.
Ми прослухали оповідання євангеліста Луки про те, як злий дух, сатана опанував одного чоловіка і мучив його в жахливий спосіб. Родичі в’язали його оковами, а він розривав їх силою сатани, бігав по пустелі і був пострахом для всіх перехожих тією дорогою (Лк. 8, 27-29). Є люди, які покланяються сатані, але є також немало людей, які не вірять в існування злих духів.
Святе Письмо дуже часто говорить про дияволів, про злих духів, про сатану. Звідкіля взявся сатана? Хто його створив? У Святому Письмі читаємо: „I побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре” (Бт. 1, 31). Тож звідкіля взявся диявол, сатана Злий дух? Перед сотворенням людей Господь Бог сотворив безліч чудових ангелів. Подібно, як наші прародичі Адам і Ева в раю, так і ангели мали перейти пробу вірності Творцеві. Найвищий ангел, на ім’я Люцифер, тобто Світлоносець, загордився, збунтувався проти Бога, кажучи: „Не буду йому служити” і потягнув за собою частину (третю часть) ангелів (Іс. 14, 2-13). З того часу збунтовані ангели втратили красу, силу, святість, щастя і стали дияволами.
Євангеліст Лука записав слова Ісуса Христа: „Я бачив саману, що, наче блискавка, падав з неба” (Лк. 10, 18). Святий апостол Петро в другому посланні пише: „Бог не пощадив ангелів, які були згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні” (2 Пт. 2,4). Отже бунт проти Творця створив дияволів, гріх гордості перемінив збунтованих ангелів у демонів.
Існування дияволів не є видумкою побожної фантазії. Диявол спокушав Ісуса Христа на пустині (Мт. 4, 1-11; Лк. 4, 1-13; Мр. 1, 12-13). На Тайній вечері Христос промовив до апостола Петра: „О Симоне, Симоне! Ось сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла” (Лк. 22, 31-32). Апостол Петро пише в своєму посланні: „Браття… будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого 6 пожерти” (1 Пт. 5, 8). Дияволи, злі духи є ворогами Божими і вони ненавидять людей, сотворених на образ і на подобу Божу. Вони ненавидять правду, чесноту, добро, ненавидять нас і бажають занапастити на віки вічні.
Не було б сатани, то ми були б у раю. Не було б сатани, не треба було б заповідей Божих і Син Божий не вмирав би на хресті. Святий апостол Іван пише: „На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола” (1 Ів. 3, 8). У книзі Одкровення читаємо поважну пересторогу: „Горе вам, земле і море, бо спустився до вас диявол і з лютістю великою, знаючи, що короткий час має” (Одкр. 12, 12). Сатана завзято працює. Кожного дня всі засоби комунікації звітують про злочини, які є плодом диявольських спокус.
Як пояснити, що розумні люди, діти Божі, відкуплені кров’ю Сина Божого, щодня допускаються стількох нечуваних злочинів? Чия це робота, що в атеїстичних державах заборонено мати Біблію в хаті, не вільно носити медалик або хрестик на грудях? Очевидно, що людина має свобідну волю і тому може робити все, що їй подобається. Людина самовільно переступає Божі заповіді і добровільно потурає своїм пристрастям, але сатана ніколи не спить. Чи не є це діянням сатани, що сторінки щоденної преси виповнені описом злочинів, вбивства, насилля, грабежів, неморалі? Сатана добився цього, що в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Детройті та й інших містах Америки щотижня безбожники сходяться до сатанинських домів на звироднілий культ сатани.
Сатана не спить! Одного року американські єпископи на конференції у Вашинґтоні радилися, як оживити Святу Літургію. У той самий час, недалеко готелю, в якому єпископи мали свої наради, сатаністи демонстрували в театрі фільм, у якому показували так звану демонослужбу. Так званий „священик” сатани проказував богохульні молитви, чути було голосні проклони і зневаги Бога Творця ножем проколювано освяченого Агнця. Тріумф сатани!
Ми не застраховані від спокус диявола. Навіть святі угодники Божі часто переживали страшні спокуси до різних гріхів. У посланні святого апостола Якова читаємо слова: „Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, одержить вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять” (Як. 1, 12). Милосердний Господь всім нам дає силу і потрібну ласку перемагати навіть найсильніші спокуси до злого. Святий Павло в посланні до ефесян перестерігає християн словам: „Не давайте місця дияволові” (Еф. 4, 27).
У майні святого хрещення ми устами хресних батьків відрікалися сатани і всіх діл його, і ми складали присягу вірно служити Христові. Відновляймо часто нашу хресну присягу, якщо не словами, то хоч думкою, серцем, душею. Ісус Христос відігнав від себе спокусника словами: „Геть від мене, сатано! Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити” (Мт. 4, 10). Цими словами і ми відганяймо від себе всякі підшепти злого духа. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Правильний лад у відношенні до матеріальних і духових речей.
Св. євангелист Лука й св. Марко розповідають, що входячи в країну Герази, Христос зустрінув одного біснуватого чоловіка, тимчасом як св. Матей говорить про двох біснуватих. Ця позірна різниця між оповіданнями Євангелистів походить, може, з того, що св. Марко й Лука не були очевидцями, так як св. євангелист Матей, що був рівночасно й апостолом Христовим, одним із дванадцяти. Може також і тому, шо один з тих двох біснуватих, був особливо грізним і небезпечним і тому він став головною особою у цьому епізоді; або ще й тому, що тільки один з тих біснуватих просив Ісуса, щоб його забрав зі собою. В усякому разі в Євангеліях розповідається, що вони була пострахом тої околиці,
„так що ніхто не важився іти тією дорогою „ (Мт 8,28). Самі ж біснуваті жили серед невідрадних обставин: „не носив одежі й мешкав не в хаті, а по гробах „ (Лк 8,27).
Або як св. Марко додає:
,Днями й ночами перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням „ (Мр 5,5).
Цілий легіон (2000) бісів увійшли в тіла тих нещасних людей, намагаючись заподіяти їм смерть, щоб опанувати їхні душі, коли в стані важкого гріха помруть. Змилосердившись над ними Ісус проганяє з них бісів, яким дозволяє ввійти в стадо свиней, що паслося над берегом кручі. Налякані тією зміною безроги, яка в них із приходом дияволів настала:
„стадо кинулось – близько дві тисячі – з кручі в море тай потопилось у морі” (Мр 5,13).
Така – то була зустріч Христа з біснуватими та Й їхнє оздоровлення, що його довершив Спаситель. Але тепер пригляньмося, яке враження зробило те Христове чудо на мешканців міста Герази, власників того стада свиней, в яких увійшли біси?
Як тільки стадо погнало долів кручі й потонуло в озері,
„їхні пастухи повтікали й порозповідали про це в місті та по селах, – то й повиходили побачити, що сталось. Приходять вони до Ісуса й бачать біснуватого, той що мав легіон, що сидить одягнений, при здоровому глузді й полякались. Тож просили його, щоб вийшов З їхніх околиць” (Мт 5 146.17).
Втрата двох тисяч свиней була, як не як, не малою втратою, хоч стадо мало багато власників. Тож приходить нам на гадку, чому Христос так важко покарав мешканців Герази, тим більше, що на перший погляд не було до цього причини? А далі питаємо, чи мав Він право це робити? Щодо права, то немає сумніву, що в Ісуса було право зробити з тими свиньми, що тільки Йому подобалося. Чому? Бож Він є творцем усього існуючого, тому, дозволяючи тим безрогам потонути в озері, Він нікого не скривдив, це ж бо були Його звірята й Він був їхнім правдивим власником. Не зважаючи ж на це, Спаситель мав причину це вробити, щоб цим покарати мешканців Герази. Коли вони були євреї, тоді для них було протизаконним годувати безроги, що вважались в них нечистими сотворіннями; їм не можна було їсти свинського мяса, ані не можна було приносити Богові в жертву. Отже, якщо право – закон, забороняло споживати їхнє мясо, а до нічого іншого безроги не надавались, тож заборонялось також їх годувати. Якже власники не були євреями, але поганами, то й у тому випадку покарання було слушне, бо годуючи свині в сусідстві євреїв, вони були постійною спокусою для них, ображуючи їхні релігійні почуття. Тим – то, намагаючись захоронити свій вибраний нарід, Спаситель мав рівночасно й право покарати їх зате, що спокушували євреїв до вживання свинського мяса.
Як же ж зареагували на те мешканці міста Герази? Яке становище вони зайняли, побачивши втрату стада, а з ним і виску, що Його сподівались набути чи з продажу безрог, чи зі споживання їхнього мяса? Прийшовши побачити що сталось, вони довідалися, що їхнє стадо потонуло в озері, але рівночасно побачили й біснуватого, який сидів при умі біля Христа, зодягнений і заслуханий у Його навчання. Побачили мешканці Герази перед собою могутнього Вчителя й пророка, який був спроможний проганяти бісів, що стали нещастям для тодішніх людей. Але замість послухати Ісуса, замість просити Його, щоб зостававсь із ними,
„вони просили його, щоб вийшов з їхніх околиць” (Мр 5,17).
Що було причиною тієї просьби? Може це почуття власної гріховности й тому вони не почували себе добре в Його присутності? Або, може, вони боялись чого іншого, а саме, щоб вони ще що-небуть не втратили, щось може й вартнішого, ніж ті безроги? Власне тому вони просили Ісуса, щоб залишив їхню країну. Що за іронія! Бог – Творець відвідує їх, а вони замість із вдячністю й любов’ю Його прийняти до себе, гостити Його й слухати Його навчання, просити про поміч у євоїх потребах, просять, щоб Ісус відійшов від них!
А тепер спитаймо себе самих: Як би ми зареагували, будучи в положенні тих мешканців Герази? Що ми зробили б, коли б так само як і ті втратили майно, здобуте в грішний спосіб? Чи прийняли б ми цю втрату рівнодушно? Ба що більше, чи призналися б ми до гріха, чи були б вдячні Спасителеві, що в той спосіб допоміг нам позбутися речей, що їх ми нечесно набули? Коли ми дійсно хочемо знати, як би ми самі, чи люди нашого часу, зареагували на таку втрату, то спитаймо брехуна, як він почував би себе, якби його зловили на брехні? Або злодія, коли поліція зловила б його на гарячому вчинку, як він хотів би втекти з місця крадежу разом з украденими речами? Чи дійсно ті люди були би вдячними Богові за те, що допустив, щоб вони практично могли пізнати злобу свого гріха тай вагу заховування Божих заповідей:
„Не свідчи ложно на твого ближнього” чи „Не кради”? (Вих 20,15с).
Здається однак, що ті люди не були б вдячні Богові, за те, що вказав на злобу їхніх учинків, але радше ненавиділи б Його за це. А може й у нашому серці родилась ненависть до нашого Творця за те, що Він не дозволив нам уйти безкарно переступлення Його Божих заповідей? Дійсно, коли так призадумаємось над нашим життям, пізнаємо, що ми не кращі від тих мешканців Герази, ми також цінимо вище туземні речі, тобто наше майно чи гроші більше, ніж Божий Закон і спасіння наших безсмертних душ. Нам бракує критерія розцінювати відповідно земні й духові речі. Щоб нам помогти в тому взгляді Христос повчає нас, кажучи:
„Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить свою душу? Або що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт 16,26).
Спитаймо себе: Що важливіше для нас – цілий світ чи наша власна безсмертна душа? Хоч би ми й здобули цілу вселенну, але рівночасно втратили через гріх нашу безсмертну душу, нащо здався б нам увесь світ, що ним втішались би ми той коротенький час нашого життя, коли після смерти ми мали б каратись у вічному, пекельному вогні? Ба хоч би ми й жили мільйони літ тут на землі, то навіть у цьому випадку ми мусіли б колись умерти й повік каратись серед страшних, безконечних мук.
Біснуватий чоловік, що його Христос оздоровив, вибрав добру дорогу. Він звертається до Спасителя й просить Його, щоб дозволив йому стати Його учнем і завжди перебувати в Його товаристві. Таким повинно бути й наше бажання. Ми повинні відкидати всякі розкоші земні й бажати собі тільки одного, а саме: завжди перебувати в присутності Христа Господа, вглиблятися в Його науку та втішатися гадкою про майбутню нагороду. Власне в цьому Христос помагає нам вибирати властиві речі Його науки, кажучи до Марти, Лазарової сестри:
„Марто, Марто, ти побиваєшся й клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї” (Лк 10,41). Вона ж, як розповідає єв. Євангелія „сівши в ногах Господа, слухала Його слова” (Мт 10,39).
Велика правда криється в словах Христових, бо всі оці земні речі, тобто багатства, слава, могутність, приминаючі й ми можемо втратити їх кожної хвилини. А наука Христова й життя згідне з Його заповіддями триватиме по віки, бо вони запевнять нам нагороду в небі. Якщо ми втратимо це земне життя, тоді наше земне життя, згідне з заповіддями Божими, яким ми вислужили собі нагороду на небі, введе нас у Царство Небесне. Так бо запевняє нас Христос:
„Хто хоче спасти своє життя, той його погубить, а хто погубить своє життя задля мене й Євангелія, той його спасе” (Мр 8,35; Мт 16,25; Лк 9,24).
Тому будьмо готові віддати задля Христа і Його навчання не тільки наші земні речі, але навіть і те, що в нас найцінніше, тобто наше життя. Бо жертвуючи його для Христа й Його правд, ми не тратимо нічого, бо всі ми раніш чи пізніше мусимо вмерти. А за жертвування нашого туземного життя ми одержимо в нагороду життя вічне, тобто учасництво в житті й щасті самого Бога – Творця.
о. д-р М.І. Любачівський
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Еф. 220 зач.; 2, 4-10.
Браття, Бог, багатий милосердям, з великої своєї любови, якою возлюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом: благодаттю ви спасені! І разом з ним воскресив нас, і разом посадив на небі у Христі Ісусі, щоб у віках грядущих він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. Бо ми його сотворіння, сотворені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми чинили.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Свщмч.: Євр. 311 зач.; 4, 14 – 5, 6.
Браття, маючи великого архиєрея, що пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання. Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам; він бо зазнав усього подібно, як і ми, крім гріха. Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і найти благодать для своєчасної помочі.
Кожен бо архиєрей, узятий з-між людей, настановляється для людей у справах Божих, щоб приносив дари та жертви за гріхи, щоб міг співчувати нетямущим та тим, що заблудили, бо й сам він ввесь у немочах, і тому має як за людей, так і за себе самого приносити жертви за гріхи. Достоїнства ж цього ніхто не бере собі, але той, хто покликаний Богом, як Арон.
Так і Христос не сам собі присвоїв славу стати архиєреєм, бо вона від того, який до нього мовив: Син мій єси, я сьогодні родив тебе.
Як і на іншому місці каже: Ти священик навіки по чину Мелхиседека.
ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Лк. 38 зач. 8, 26-39.
В той час прийшов Ісус у Герасин-околицю, що проти Галилеї. Як Ісус вийшов на берег, попався йому назустріч один чоловік з міста, що мав бісів. Він з давнього часу не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах. Побачивши Ісуса, він закричав, припав йому до ніг і сказав сильним голосом: – Що мені і тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю тебе, не муч мене!
Він бо велів нечистому духові вийти з чоловіка. Дух той часто хапав чоловіка, і його тоді в’язали кайданами та ланцюгами і стерегли, та він трощив окови, і демон гонив його по пустинях.
Ісус спитав його: – Як тобі на ім’я?
– Леґіон – відповів той, багато бо бісів увійшло в нього.
І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. Було ж там велике стадо свиней, що паслося на горі, і демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. Він дозволив їм. Вийшли демони з чоловіка, увійщли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро й потонуло.
Побачивши, що сталося, пастухи кинулись урозтіч і розповіли про це в місті та по селах. І вийшли люди подивитися, що сталось.
Прибули вони до Ісуса й найшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, одягнений та при умі – і злякались. Наочні свідки їм розповіли, як вилікувався біснуватий.
Тоді все населення герасинської округи почало його просити, щоб відійшов від них, бо великий страх огорнув їх. І він увійшов до човна й вернувся. А чоловік, з якого вийшли біси, просив Ісуса, щоб бути а ним, але він відпустив його, кажучи: – Вернися додому й розкажи все, що Бог зробив тобі.
Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Свщмч.: Йо. 36 зач. 10, 9-16.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
Я – ворота. Хто ввійде через мене, спасеться. Він увійде, вийде і найде пасовисько. Злодій не приходить, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя і мали його вповні. Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє дав за овець. Наймит, який не пастир і якому вівці не належать, бачить вовка, що надходить, і кидає вівці та біжить геть; і вовк хапає їх і розполохує. Наймит же втікає, бо він наймит і не дбає про вівці. Я – добрий пастир і знаю моїх, і мої мене знають. Отець мій знає мене, і я знаю Отця; я життя моє кладу за мої вівці.
Ще й інші вівці маю, що не з цієї кошари; і їх мушу привести: вони почують мій голос, і буде одне стадо й один пастир.
Еф. 2, 4–10. «Мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом»
У різних життєвих ситуаціях ми стикаємось зі своєю слабкістю, обмеженістю, безпомічністю, не знаходимо в собі сили, спроможности когось змінити, на щось вплинути. Це властиве кожній людині, що у складних ситуаціях вона почувається обмеженою, слабкою, грішною. І це – правда, що ми самі нічого не можемо, тільки в Бозі.
Важливо пам’ятати, яку силу ми отримали в особі Ісуса Христа, що в Господі все стає можливим. Бо Бог став людиною, щоб привести людину до божественного життя.
Саме в Господі, в Ісусі Христі, для людини зникають будь-які обмеження. Однак маємо жити церковним життям, щоб бути придатним інструментом, через який Бог зможе легко діяти.
Євр. 4, 14 – 5, 6. «Приступім, отже, з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милость і знайти благодать на своєчасну поміч»
Часто в різноманітних обставинах та ситуаціях ми бачимо свою людську обмеженість, чуємо свою слабкість, свою безпомічність щось зробити, на щось вплинути. Навіть на свої вади та гріхи нам не завжди легко впливати. Часто працюємо над собою днями, місяцями, а то й роками і не можемо дати ради самі собі, і це правда. Якщо ми могли б самі собі дати раду, то не потрібен був би прихід Ісуса Христа, Його смерть і Воскресення.
Важливо повсякчас собі усвідомлювати, що Господня благодать нам конечно потрібна для спасення. Ми самі від себе не можемо дати собі ради, а завжди маємо шукати Бога й уповати на Нього, шукати Його помочі, шукати Його сприяння. Тож коли в нас закінчуються спроможності, сили, можливості, якщо не можемо знаходити цього всього в собі, завжди просімо про Божу благодать.
І як Господь допомагав, підтримував і укріпляв усіх, хто звертавсь до Нього, і нам так само допоможе, підтримає, укріпить та спасе нас.
Лк. 8, 26–39. «Побачивши Ісуса, закричав, припав Йому до ніг і сказав голосом сильним: “Що мені й Тобі, Ісусе, сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене!”»
Ми аж ніяк не бачимо з цього євангельського уривку, щоб Ісус Христос мучив цього чоловіка. Господь просто собі йшов, але позаяк Він був Богом, а світло з темрявою не може співіснувати, то в присутності Бога злі духи так себе виявляють.
Тому для освячення, переміни нашого суспільства, потрібні святі особи, в яких перебуває Бог. Саме вони є тим, що змінює всіх і все навколо себе, вони є тією закваскою, яка змінює суспільство. Отці Церкви кажуть, що коли ти змінишся сам, то біля тебе зміняться тисячі. На цю обставину ми дуже мало звертаємо уваги, але насправді саме це найкраща євангелізація і катехизація. Коли змінюємося ми, то в геометричній прогресії відбуваються зміни навколо нас.
Святі, які жили колись, дотепер змінюють суспільство, долаючи історичні та географічні простори. Найкраще, що можемо зробити для суспільства, – це наблизитися до Бога! Змінюймо себе – це найкраще, що можемо зробити для зміни наших ближніх!
Ставаймо ближчими до Господа, і тоді Він буде через нас змінювати все довкола!
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 6):
Ангельські сили на гробі твоїм* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Тропар святому (г. 4):
Світильником світлим явився ти, священномучениче Йосафате,* бо як пастир добрий поклав Ти душу твою за вівці,* розбратолюбними ворогами убитий ти* і увійшов ти у святая святих, з безплотними перебуваючи.* Тому молимо тебе, многострадальний:* моли Начальника пастирів, Христа,* удостоїти нас стати по правому овець стану* і спасти душі наші.
Кондак (г. 6):
Життєначальною долонею* умерлих із мрячних долин* Життєдавець воскресив усіх – Христос Бог,* воскресіння подав людському родові.* Він бо всіх Спаситель, воскресіння і життя, і Бог усіх.
Слава: Кондак святому (г. 4):
Вогненним сяянням розп’ятого Христа в юності просвічений,* ангелам ти уподобився в монашім житті* і благочесно в святительстві ти пожив:* ясно проповідував ти з’єднання* та погасив розбратолюбних роздором розпалені серця мученицькою Твоєю кров’ю* і вінець від Христа прийняв ти.* Тому пом’яни нас, ми кличемо до тебе:* Радуйся, непохитний стовпе з’єднання.
І нині: Богородичний (г. 4):
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві твоїм.* Його празнують люди твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
Прокімен (г. 6): Спаси, Господи людей твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс, 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Прокімен (г. 7): Чесна перед Господом смерть преподобних Його (Пс. 115,6).
Стих: Що віддам Господеві за все, що Він воздав мені? (Пс. 115,3).
Алилуя (г. 6): Хто живе в помочі Всевишнього, під покровом Бога небесного оселиться (Пс. 90,1).
Стих: Скаже Господеві, заступник мій єси і прибіжище моє, Бог мій, і надіюся на нього (Пс. 90,2).
Алилуя (г. 2): Священики Твої зодягнуться в праведність і преподобні Твої возрадуються (Пс. 131,9).
Стих: Праведник, як фінік, розцвіте і, як кедр на Ливані, виросте (Пс. 91,13).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, святого свяшенномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького, якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, святителя Івана Милостивого, патріарха Олександрійського, преподобного отця нашого Ніла, блаженного священномученика Григорія Лакоти, єпископа, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
