Церква відзначує сьогодні торжественно свято двох великих, верховних апостолів – Петра і Павла. Перший з них – це голова Церкви, заступник Христа Господа на землі, а другий – один з найбільших церковних проповідників і мислителів, який подорожував по цілому тодi знаному світі, щоб придбати учнів Христові. Св. апостол Петро був одним з перших, що їх покликав Христос. Бо негайно після того як св. апостол Андрiй та Йоан рiшилися піти за Христом, св. Андрій при вів до Спасителя свого молодшого брата Симона, якому Христос змінив ім’я на Петро-скеля, із тою зміною ж імені вказав на те, що його жде якийсь особливий обов’язок у Божому Царстві, а саме: очолювати ту організацію, яку Вiн оснував тут на землі — Церкву Святу. Тій свої організації Божественний Спаситель залишив усі засоби, якими люди можуть освячувати и опасати свої душі, тобто святі Тайни. Вони стали потоками, якими поплили до людських душ пребагаті ласки Божі, що їх заслужив нам Христос своїми страстями й смертю на хресті. Божі слуги, апостоли та, після них священики стали тим знаряддям Христовим, за допомогою якого він далі живе серед людей, навчає їх своєї Божої науки й освячує своїми святими тайнами.
Пригляньмося, кого вибрав Господь Ісус на це діло: продовжувати спасіння тут, на землі? Цікаво вам буде розважити, чому Христос вибрав якраз св. Петра на таке високе становище? Що він бачив у ньому? Бо св. Петро не відзначався якимись надзвичайними прикметами, якимись чеснотами. Він був звичайною людиною, може надто квапливою в своїх рішеннях. Як бачимо, він часом, не довго думаючи, бере на себе обов’язок, що йому не під силу. Незважаючи ж на гіркий досвід, не зневірюється, але далі змагається. Найбільшою його чеснотою була велика любов до Вчителя – до Ісуса Христа. Вона в нього була така міцна, що спонукувала його до таких діл, які дуже часто переростали його людські сили. Й ця якраз, до певної міри, сліпа, чи радше жертвенна. великодушна любов Христа, любов, яка не зважає на перешкоди, але старається на всякi лади віддати себе улюбленому Спасителеві, спри чинила те, що Христос Господь вибрав його на голову, на заступника свого на землі. Бо хоч ап. Петро приймався трудiв понад своï сили, то все-таки, уповаючи на допомогу всемогутнього Бога, осягав те, до чого зобов’язувався.
Другого апостола, св. Павла, Христос покликав уже після свого воскресіння й вознесіння на небо, чудесним способом. Той був завзятим однодумцем фарисеїв, тим – то й ненавидів християн і навчання Христа-Господа. Вже як юнак він пильнував одеж тих, які каменували першого мученика Христового св. диякона Стефана. Перед своїм покликанням св. Павло, тоді ще Савло з вiддiлом жовнірів був у дорозі до Дамаску, де, як довідався, була громада християн. Вiн удався туди, щоб їх усіх заарештувати, привести перед найвищий трибунал – Синедріон, а тоді серед мук убити. Просвічений ласкою Христа Господа, він змінився цілковито й із завзятого ворога християн, став не тільки визнавцем Спасителя, але й найбільш невтомним апостолом, який повсюду голосив науку й поширював Царство Боже на землі – Церкву святу. Хвилина найбільшого впокорення Христа Ісуса, тобто Його смерть на хресті, стала головним предметом проповідi апостола, бо він бажав цим вказати християнам на причину приходу на світ Божого Сина я у який спосіб Спаситель відкупив людство. Так – то він навчає про Ісуса:
„Коли юдей вимагають знаків, а греки шукають мудрости, – ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв а глупоту для поган, але для тих що покликані, юдеїв чи греків Христа Божу силу и Божу мудрість” (1 Кор 1,22сс).
Тому й не диво, що євреї ненавиділи Павла, бо він посмів проповідувати Христа – Месію, але не такого як вони очікували, тобто могутнього царя чи полководця, що знищить їхніх во рогів, відбудує ізраїльську державу й приверне її до давньої могутности. Вони ніяк не хотіли повірити, що той давно оповіщений Месія вже був появився серед них, принiс їм волю, хоч і не вiд римлян, але від гріха й диявола. Вони ж відкинули Його й убили ганебною смертю на хресті. З тiєї причини вони переслідували Апостола народів. Він однак приймав всі ті терпіння як ласку від Бога, що дозволив йому терпіти і цим уподібнитись Спасителеві в терпіннi й пониженні.
Церква свята приводить нам перед очі сьогодні тих двох великих святих, що стали могутніми її колонами, щоб показати нам, що в своїх початках і вони також були звичайними, грішними людьми. Вони му сіли ввести важку боротьбу з собою, хоч не завжди змогли устоятись на дорозі добра й не раз упадали під гріхами. Ось наприклад видимий голова Церкви іноді сумнівався в Христа, ба навіть, проти своїх запевнень вірности, що ніколи Його не залишить – вирікся Його тричі, під тверджуючи присягою, що його не знає. Святий Павло, як уже згадано, був ворогом Христа й Його учнів, та й не абияким, але запеклим ворогом, який ходив повсюду, вишукував християн, ув’язнював їх і передавав суддям – Синедрiонові, щоб їх там судили й карали смертю. Однак незважаючи на їхні людські немочі, коли Христос уже покликав їх на своїх учнів і апостолів, а ще до того покріпив своєю Божою ласкою, з якою вони, очевидно, співпрацювали, стали великими святими й одержали від нього вінець слави в нагороду. Про цю нагороду, яка жде кожного, хто всецiло віддався на службу Богові, запевняє нас Апостол народів ось якими словами:
„Боровся я доброю борнею, біг закінчив віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть менi того дня Господь, справедливий суддя; та не лише мені, але й усім тим, що а любов’ю ждали на його появу” (2 Тим 4,7с).
Тому, розваживши життя тих двох великих угодників й апостолів Господніх, намагаймося й ми наслідувати їхне життя. Найперше ж відвернімо нашу любов від самих лише земних речей і звернімо її на Господа Бога й на i Його єдинородного Сина, тому що така любов Бога зробить нас Його улюбленими дітьми й він з особлившим уподобанням гляне на нас та й нагородить нас за це безмірно. Так бо запевняє нас про те Христос Спаситель:
„Той, у кого мої заповіді й хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того полюбить мій Отець й я того полюблю й об’явлюсь йому сам. Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме й полюбить його мiй Отець і ми прийдемо до нього й у ньому закладемо житло” (Йо 14.24.23).
3 прикладу цих двох великих апостолів Христових виходить ясно, що відвічний Господь не тільки відповідає своєю Божою любов’ю на нашу людську обмежену любов, але що приходить до нашої душі й від того часу пресвята Тройця живе в ній. Живучи в нiй, триєдиний Бог перетворює нас, приготовляючи до остаточної злуки з Собою в царстві Небеснiм. Життя двох верховних апостолів в для нас одночасно доказом, чого може досягнути ласка Божа з людьми, які з нею співдіють. Вона може людину з ворога Божого перетворити в Його найбільшого поклонника й слугу; з грішника може зробити найбільш умертвленого й святого чоловіка. Бо Господь це не лише Творець і Пан вселенної, Він є воднораз і Царем людських душ і сердець, особливо ж тоді, коли вони віддадуться Його проводові й сповнятимуть Його волю. Тому коли ми дійсно щиро полюбимо Бога й підкоримось Його святому законові, нічого вже не стоятиме на перешкоді в осягненні святості. Нам не треба журитись тим, що ми грішні, що ми так часто впадаємо під напором спокус. Господь Бог вибирає якраз немічних, грішних людей, бо саме на них найкраще й найяскравіше виявляється Його Божа всемогутність, яка не потребує людини, ані людського зусилля до осягнення великих дiл. Так бо звертається Христос до св. апостола Павла, який просив, щоб вiн вiдняв у нього жало, яке перешкаджає йому на дорозі до нього: Він однак сказав мені:
„Досить тобі моєї ласки, сила бо моя виявляється в безсиллі” (2 Кор 12,9).
о. д-р М.І. Любачівський
ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 11, 21 – 12, 9.
Браття, в чому б хто не показав відваги, – говорю мов безумний! – я також можу її показати. Вони євреї? Я теж. Вони ізраїльтяни? Я теж. Потомки Авраама? Я теж. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: я більш від них. Багато більше в трудах, багато більше в тюрмах, під бичами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок без одного ударів, тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч провів я у безодні; у подорожах часто, у небезпеках на ріках, небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів фальшивих; у праці та в труді, в недосипанні часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі! Крім того всього, моє щоденне піклування – журба про всі Церкви!
Хто слабкий і я не слабкий? Хто блазниться і я не горю?
Коли треба хвалитися, я моєю неміччю буду хвалитись. Бог і Отець Господа Ісуса – він благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, але мене спущено через віконце у коші по мурі і я втік з його рук.
Чи треба хвалитися? Воно не личить. Та я перейду до видінь і до об’явлень Господніх. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, – чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік – чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, – був узятий у рай і чув слова невимовні, яких не можна людині висловити. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує.
І щоб я не загордів надзвичайними об’явленнями, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в лице, щоб я не нісся вгору. Тричі благав я Господа, щоб той від мене відступився, Браття, в чому б хто. та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила в немочі показується». Найкраще, отже, хвалитимуся скоріше моїми немочами, щоб у мені Христова сила пробувала.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 16, 13-19.
В той час, прийшовши в околицю Филипової Кесарії, Ісус спитав своїх учнів: – За кого мають люди Сина чоловічого?
Ті відповіли: – Одні за Івана Христителя, інші за Іллю, ще інші за Єремію або одного з пророків.
– На вашу ж думку, – каже до них, – хто я?
Озвався Симон Петро і заявляє: – Ти – Христос, Син Бога живого.
У відповідь Ісус сказав до нього:
– Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. Я дам тобі ключі царства небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небі; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небі.
Святих першоверховних апостолів Петра і Павла
Коли дивимося на постаті цих двох святих, то бачимо, наскільки вони різні: у своєму покликанні, за своїм темпераментом, у способі викладу думок. Але ці двоє святих рівні перед Богом, бо чинили Божу волю.
Апостола Петра Ісус вибрав одним із перших, і він був учасником найвизначніших подій Христового життя, супроводжував Господа впродовж усієї Його діяльності. Апостол Павло історично не бачився з Ісусом Христом, а зустрів Його дорогою до Дамаску, коли переслідував християн. Але бачимо, що Бог першого та другого провадив своїми дорогами.
Важливо замислитися над тим, якою для кожного з нас є особиста й неповторна дорога до Бога. Починаючи від нашого народження, усі події нашого життя, які стаються щодня, – це Господній палець, який нас провадить, освячує та спасає. Ми рівняємося на тих чи інших святих, але ми ніколи не можемо скопіювати доріг якогось святого у своєму житті. Уміймо відкривати й пізнавати Бога.
Щоб так, як і Петро й Павло, пройти кожен свій, унікальний шлях перед Господом і засвідчити віру в Бога в нашому особистому, неповторному житті.
Владика Венедикт (Алексійчук)
«Днесь радісний празник засяв усім країнам: прецінна пам’ять премудрих і верховних Апостолів Петра й Павла». (Стиховня Вечірні празника)
Святим Апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо св. Євангеліє і апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.
Про велике значення св. Апостолів для нас прегарно говорить наш Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький ЧСВВ. «Апостоли в повному значенні того слова — каже він — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті як і в проповіді не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук, їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо» (Про Почитання Святих. 1941).
Наша Східня Церква з великою урочистістю святкує 29 червня празник, що в наших богослужебних книгах має таку назву: «Святих Славних і Всехвальних Первоверховних Апостолів Петра й Павла». Обидва ці Апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у св. Церкві.
СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО
Ісус Христос маючи великі пляни щодо особи св. Петра на початку його покликання змінює його ім’я Симона на символічне Петро-Кифа, що значить скала, бо він має бути скалою, що двигатиме основу його Церкви. Св. Петро має близьке відношення до Христа в часі Його діяльности. Він свідок Христового прославлення на Таворі. Він в імені всіх Апостолів визнає Христове Божество. Він зі св. Йоаном приготовляє пасху для Христа. Він свідок Христових страждань в Оливному Саді. Христос платить податок до храму за себе і за нього.
По Господньому вознесінні св. Петро стає головою Апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового Апостола на місце відпалого Юди. Він скликає до Єрусалиму перший собор Христової Церкви. Св. Йоан Золотоуст називає Петра «первородною вівцею із стада доброго Пастиря».
Любов Христа Господа це головний мотив його апостольської діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Побожна традиція подає, що він уважав себе негідним умирати на хресті як Христос, тому просив своїх розпинателів. щоб його розп’яли стрімголов. Цю традицію потверджує єпископ Євсевій († к. 340) у своїй Історії Церкви та св. Йоан Золотоуст у проповіді на св. Апостолів Петра й Павла, де він каже:
«Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп’ятий стрімголов». Св. Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роком по Христі. Св. Йоан Золотоуст ідучи за традицією, як день його смерти подає 29 червня.
СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО
Він не належав до числа 12-ох Апостолів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жертви й муки у Христовій службі, дістав титул верховного Апостола, як і св. Петро. Він одинокий з Апостолів, що мав вищу освіту та з уродження був римським громадянином. Сам Ісус Христос у чудесний спосіб його навертає і покликає на апостола в дорозі до Дамаску. По своєму наверненні з гонителя християн він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. «Павло був вовком — каже св. Йоан Золотоуст — і став ягням. Був терням і став виноградом. З ворога став другом, з бур’яну — хлібом… Хулитель став богословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником» (Про Святих 12-ох Апостолів).
У своїй апостольській праці св. Павло визначився невгнутим характером, великою силою волі та гартом духа. Він день і ніч, літа цілі, безбоязний проповідник правди св. Євангелія. Його безмежна любов Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ставить границь жертві. Бона відбуває великі місійні подорожі, вона організує нові Церкви, вона завжди готова на муки і смерть за Христа.
Апостол народів не тільки знаменитий проповідник, добрий організатор, але й визначний богослов і письменник. Від нього маємо 14 листів, писаних до різних Церков чи осіб, де ясно викладає Христову науку. Св. Павло віддав своє життя за Христа стятий мечем у Римі, по традиції 29 червня 65 або 67 року по Христі.
ЇХНІЙ КУЛЬТ У СВ. ЦЕРКВІ
З огляду на їх превелике значення для св. Церкви, то їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були всім християнам добре знані й зазнавали великої почести. Св. Єронім († 420) каже:
«Коли я ще як юнак учився у Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби Апостолів і Мучеників».
Їхній культ стає загальний у 4-му віці у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді величний храм у честь 12-ти Апостолів, де він і похований.
Визначні Отці Церкви, як св. Йоан Золотоуст, св. Августин, св. Амвросій і інші полишили нам прегарні похвальні науки в честь св. Апостолів Петра й Павла. Найбільше проповідей у їхню честь має св. Йоан Золотоуст. Тут згадаємо дещо.
«Рим має двоє світлих очей — каже він — це тіла тих св. Апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами» (Твори, Том 9, ст. 856). «О, блаженна двійце, — говорить він в іншій науці — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол наділений честю самим Христом. Павло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що взнісся до неба, ліра св. Духа… Павло й Петро — церковні світила, що кожноденно просвічують Церкву, скарбники св. Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі св. Трійці, пояснювачі Божественного слова… Колони Церкви, великі світильники вселенної» (Твори, Том 8, ст. 615-616).
Св. Амвросій у дні Петра й Павла навчає:
«Цей день, брати, всім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам’ять св. Петра й Павла. їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу».
Св. Августин в одній із своїх проповідей у їхню честь каже:
«Хоча з передання знаємо, що вони не згинули в одному часі, то все таки пам’ять їх обидвох празнуємо в одному дні, тому що Апостол Павло один рік пізніше згинув того самого дня, що в ньому Петро із в’язів тіла переставився у світ ангелів».
На основі проповідей св. Йоана Золотоуста службу на цей празник уложили святі Андрій Критський, Іван Дамаскин, Косма Маюмський і інші. Головний зміст служби празника Петра й Павла це їхнє значення для Христової Церкви, їхня ревність та їхня посвята й жертва. На стиховні Малої Вечірні читаємо: Петре, осново Апостолів, каменю Христової віри, християн начало… Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога… Петре, верховний ученику; Павле, ідеале Апостолів». Стихири Великої Вечірні величають їх такими похвалами: «Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці… Основники Церкви, справжні колони, основа і труби Божественних Христових наук і страждань… Петре, каменю й осново віри, і Павле, посуде вибраний».
На хвалитних стихирах утрені св. Церква взиває всіх вірних до прослави верховних Апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: «Настав для Христової Церкви визначний празник Апостолів, який вимолює спасіння нам усім. Тож таїнственно заплескавши руками до них, промовмо:
Радуйтеся світильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуйтеся Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник».
Наступного дня після празника св. Апостолів Петра і Павла, 30 червня Східня Церква празнує пам’ять усіх Христових Апостолів. В науці на цей день св. Йоан Золотоуст ось так славить св. Апостолів:
«Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства… Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрищенням вибілює етіопців. Юдея почитає престіл Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Єфес. Вартоломей учить лікаонійців стриманості. Филип чудом спасає Єрапіль. Всі безнастанно оказують усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу» (Твори, Том 8, ст. 619).
о. Катрій Юліян ЧСВВ, Пізнай свій обряд
Стихири на „Господи, взиваю я”
Якими похвальними вінками завінчаємо Петра й Павла,* роз’єднаних тілом і з’єднаних духом,* найперших між богопроповідниками?* Той – перший між апостолами,* а цей − більше від інших потрудився.* Їх бо, справді, достойно вінчає безсмертною славою Христос Бог наш,* що має велику милість.
Якими звеличними піснями оспіваємо Петра й Павла* − богорозумні крила, що перелетіли світ і до неба піднеслись,* руки євангельської благодаті,* ноги істинної проповіді,* ріки премудрости, хрестовидні знамена?* Ними відкинув демонські наступи Христос,* що має велику милість.
Якими духовними піснями похвалимо Петра й Павла,* що заткнули невмовкаючі уста безбожности?* Ви – страшні духовні мечі, світла окраса Риму,* вихователі всієї вселенної!* Богом написані духовні скрижалі нового Завіту,* які на Сіоні проголосив Христос,* що має велику милість.
Похвалімо, як начальників усього світу, верховних Петра й Павла!* Це учні Христові й підвалини Церкви,* справжні стовпи і стіни,* Божі сурми Христових навчань і страждань.* Це вони обійшли в усю широчінь землю* і, зоравши її, засіяли віру,* й усім насадили богопізнання, троїчне появивши Слово.* О, Петре, каменю й осново, і Павле, посуде вибраний!* Ви ратаї Христові, що разом притягнули всіх до богопізнання* – народи, міста й острови,* і знову привели євреїв до Христа,* та й молитеся, щоб спаслися душі наші.
Небесного Єрусалиму жителі, камені віри,* благовісники Церкви Христової,* посланці Святої Тройці, ловці світу!* Ви, залишивши все земне, серед страждань відійшли до Бога,* і молитесь сміливо до нього, щоб спаслися душі наші.
Покликаний був ти, Петре, небом,* а не людьми.* Коли земна темрява закривала твої тілесні очі,* проявляючи темряву безвір’я,* тоді небесне світло просвітило тобі духовні очі,* відкривши красу побожности.* Тому ти пізнав того, що виводить світло з темряви,* − Христа Бога нашого.* Моли його, щоб спас і просвітив душі наші.
Трикратним запитанням: Петре, чи любиш ти мене?* − Христос виправив його трикратне відречення.* Тому до Тайновідця мовив Симон:* Господи, ти все відаєш, ти все знаєш!* Ти знаєш, що я люблю тебе!* Отож і каже до нього Спаситель:* Паси вівці мої, паси моїх вибраних,* паси мої ягнята, що їх я спас моєю кров’ю.* Моли його, богоблаженний Апостоле,* щоб дарував нам велику милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 4:
Апостолів первопрестольні і вселенної вчителі,* Владику всіх моліть,* щоб мир вселенній дарував* і душам нашим велику милість.
Слава: Кондак, глас 2:
Сильних і боговісних проповідників,* найвищих апостолів Твоїх, Господи, прийняв Ти в насолоду дібр Твоїх і упокій,* бо болісті їх і смерть прийняв Ти радше всяких плодів,* єдиний Серцевідче.
I нині: Богородичний, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, твердий камінь – Петра, і сосуд ізбранний – Павла, Христової Церкви.
І ірмос, глас 4:
Тебе, преславну Невісту і Пресвяту Богородицю, що родила Створителя невидимих і всіх видимих, в піснях величаємо.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1219169231861604
о. Петро Фостик
