В сьогоднішній Євангелії ми чули прекрасну притчу Господню про таланти. Короткий зміст її такий: Один чоловік, від’їжджаючи з дому, покликав своїх слуг і доручив їм своє майно. Одному він дав п’ять талантів, другому два, а третьому один. Перші два за одержані гроші придбали удвоє стільки, скільки дістали, а третій, навіть не намагаючися щось придбати, закопав свій талант у землю. Господар, повернувшись додому, похвалив перших двох слуг ва їхню дбайливість, а третього покарав за недбальство.
В цій притчі господарем треба розуміти Бога, Творця і Дателя всіх благ; слугами ж Його людей, а таланти це дари Божі, якими Бог обдаровує людей мірою їхніх сил і потреби. Сама притча висловлює і з’ясовує вчення Христа про те, що під час другого його пришестя на землю дістануть нагороду лише ті, хто використав дари Божі на добро собі і ближнім. Ця ж притча в особливший спосіб зображує всіх людей, що дістали і дістають від Бога різні дари, благодаті й дарування. Всі люди створіння Божі. Від Бога-Творця всі ми сподоблюємось різних дарів. Маємо природні дари, як ось: розум, воля, добре серце; маємо надприродні дари, як: віра, любов, радість, мир, милосердя, здержність (Гал. 5,22). Ці дари даються не всім і не кожному однаково, а настільки, наскільки йому потрібно для спасіння. Бог, як люблячий і всезнаючий, і премудрий Отець, знає кому скільки і чого потрібно. Вже від нас самих залежить плекання наших здібностей і сил, які маємо від Творця, використовування Божих ласк або їх занедбування. Отож неправильна є думка тих, хто каже, що багач, вельможа, мудрець та ті, в кого великі здібності, мають „таланти”, а люди прості, вбогі, невчені, невіжі не мають ніяких талантів. Це незгідне з дійсністю, бо на кожному становищі, в усякому званні та при розмаїтих здібностях і снагах можна стати корисним собі й ближньому та вгодити Богові. Необхідно тільки розумно використовувати ці дари Божі. Бог є премудрий, правосудний і чоловіколюбний і хоче, щоб усі спаслися. Оскільки ж ввесь закон Божий засновано на любові, а любов здійснюється не словом і язиком, а ділами й істиною (Ї Ів. 3,18), а знаряддям цього вдійснення 6 життєвий талант, то Бог дає „ таланти „ всім: одним більше, а другим менше, тобто в міру сили, яку хто має для збільшення і розвитку цих „талантів „; але жодної людини не залишає без „таланту”. Цей талант дає людині не для того, щоб його марнувала або закопала й була осудженою, але, щоб помножила його і спаслася. З безмірного свого чоловіколюб’я Бог дає кожній людині спроможності й засоби для спасіння. Оскільки ж люди мають свобідну волю, то одні збільшують свої таланти, а другі їх закопують; всі ж однак здають рахунок.
Але скажете, може: Який талант має вбогий, простий, незнатний, опущений чоловік? На це треба відповісти, що перед Богом він має такий самий талант, який має і багатий, бо і вбогий, і простий, і незнатний може збільшити свій життєвий талант, не тільки його здвоїти, але й багато більше. Адже Бог не дивиться на кількість, а на зусилля людської волі, на горливість серця. Як мірою кожного роздає Він таланти, так і вимагає від кожного плоду, мірою даних талантів. Жінка вдова, проста, вбога, незнатна не мала нічого, крім двох мідя ків, а придбала ва них більше, ніж багаті. Коли Христос побачив, як бідна вдова, жертвуючи в скарбницю храму поряд в багатими, поклала дві лепти, заявив: „ Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. Усі бо кидали з свого надміру, вона ж з убозтва свого все, що мала, вкинула, увесь свій прожиток „ (Мар. 12,43-44). Незнатна й убога була також удовиця Сидонянка, яка тяжко бідувала 8 дітьми-сиротами в часи посухи й голоду в Сарепті, однак і в цих обставинах вона мала „талант” пригорщу муки і трохи олії, і збільшила його, бо наситила ним голодного пророка Іллю (1 Цар. 17,16). Хто в світі був убогіший, простіший за ці дві жінки, однак вони і талант мали, і збільшили його, і дістали за це нагороду! Ми, міряючи дари Божі мірою людських суджень, часто помилявмось, тому що дивимося тільки на кількість і цінність дарів, а настрою душі і теплоти серця не беремо до уваги. Бог же не міряє ні кількости ні цінності дароприношень, а вважає на настроєння душі, щиросердність і добру волю в виконуванні добра. Тому Бог всяке добродійство наше, вчинене в добросердечності й любові, ласкаво приймає, вважає його збільщенням життєвого „ таланту „ і щедро за це винагороджує.
Отож, коли хтось є щирим до всякого доброго діла і чи то подорожніх приймає, чи гнобленим помагає, чи голодних і потребуючих прокормить, має талант і збільшує його, бо такі вчинки належать до добродійств. Коли хтось має нагоду і бажання напоїти спраглого хоч би кухлем холодної води, той має талант і помножує його. Коли хтось побачить ближнього в біді або в знемозі, або в дуже скрутних обставинах чи стражданнях і допоможе йому, той має „талант” і збільшує його. А тепер спитаймо себе, чи є хоч один чоловік на світі, що не мав би таких талантів? Хто ж не спроможний напоїти когось кухлем холодної води, або єдиною порадою, єдиним утішним словом, єдиною короткою молитвою облагодіяти свого ближнього? Це кожний може чинити, і саме це становить „ талант” і приймається Богом, як збільшення його. Щасливі ті люди, які збільшують свої таланти; або душевно, тобто, напоумлюючи нерозумних, навертаючи заблуканих, спасаючи їх від духовної смерти; або тілесно, тобто, помагаючи нужденним, приймаючи подорожніх, відвідуючи хворих, захищаючи покривджених, сиріт і вдовиць. Саме такі люди осягають збільшення своїх „талантів” і через це люди їх шанують і вважають своїми добродіями.
Коли багач використовує своє багатство лише для себе, на свої примхи, а забуває про потребуючих і вбогих; коли освічений і мудрий ховає від інших дари свого розуму; коли священнослужитель занедбує свої благодатні дари, не виконуючи душпастирських обов’язків, як належить доброму пастиреві, то кожний з них закопує свій „талант”. Коли той, що має невеликий „талант”, але черев лінощі і того не використовує на користь собі і ближньому, тоді і цей малий його талант став недійсним, мертвим, і на ньому ще в цьому житті сповняються слова Господні: „ Візьміть від нього талант і віддайте тому, що має десять талантів „. Лінощі приводять людей до вбогості, до незадоволення з людей і, що найгірше, до заздрості, ненависті, обмов і злочинів.
Дорогі в Христі брати і сестри! Для кожного з нас в не забарі настане час, коли прийде справедливий і грізний Суддя, і сяде на престолі своєї слави, де стануть перед ним усі люди, добрі і злі, працьовиті й лінюхи, віруючі й невіруючі, ті що терплять і ті що завдають іншим терпіння, і перед ним виявляться діла кожного. Саме тоді „лукавий і лінивий раб” затремтить, побачивши, що закопав даний йому талант, бо виявиться його лукавство і лінощі, які знищили Божу благодать. Ті ж, хто збільшували свої таланти, засяють перед Богом своїми несмертними чеснотами, як світила небесні, і почують голос Судді: „ Добрий і вірний слуго, у малому ти був вірний, над великим тебе поставлю, увійди у радість Господа Твого!” Отже нещасні ті, що марнують свої таланти, щасливі ж ті, що милосердям і добродійністю супроти своїх ближніх день-у-день помножують дані їм Богом таланти. Пам’ятаймо на слова великого Франка: „ Праця єдина з неволі нас вирве, нумо до праці брати!” Амінь!
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Одна з найбільших трагедій людського життя в цьому, що люди не використовують даних Богом талантів. не використовують природних і надприродних Божих дарів. У притчі про таланти Божественний Спаситель наглядно показав, як строго пан покарав слугу, який закопав у землю його талант. На цьому місці лише згадаю, що Талант – це не була монета, але приблизно 35 кілограмів золота, срібла, міді, тож один талант мав велику вартість, залежно від даного металу. Звернім належну увагу на це, що слуга повернув своєму панові його талант, але провинився тим, що належно не використав даний йому талант. Пан покарав його дуже строго. „Лукавий слуго й лінивий!… Треба було тобі віддати мої гроші торговцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками” (Мт. 25, 26-27). Слуга покараний, що не використав таланту. Скільки талантів скільки Божих дарів, Божих ласк прогайновують люди кожного дня!
Одним з найцінніших талантів на землі є час. Як бага- то людей марнують дорогий час. Ми мріємо про вічність, про безсмертність, а інколи не знаємо, що робити з часом. Як часто люди думають, яким чином „вбити час”. А час ніколи не повернеться, навіть всемогутній Бог не може повернути минулого часу.
Або задумаймося над розумом, пам’яттю. Це неоціненний талант, великий скарб на землі. Як багато людей, передусім молоді, студентів закопують його, не прикладаються до науки, не хочуть вчитися, а потім шкодують, що належно не використали цих дарів.
Талантом є майно, гроші. У наш час мільйони людей помирають з голоду, мільйони не мають у що зодягнутися, не мають даху над головою, а рівночасно багаті роздають великі суми грошей на люксуси, пиятику і на різні непотрібні речі. Скільки добра могли б ті люди зробити, даючи гроші на добродійні цілі, на школи, церкви, релігійну пресу, релігійні передачі: на поширення царства Божого на землі. Гріш, даний на добру ціль можна назвати капіталом, заложеним у небесному банку, де він процентується і колись справедливий Господь поверне його з вічними, небесними відсотками. Тому Христос звертає на це нашу увагу, кажучи: „Придбай- те собі друзів мамоною” (Лк. 16, 9).
Талантами є всі надприродні ласки – молитва, святі Тайни, свята Літургія. Це скарби, це небесне майно, це дари безконечного Бога, дари, набуті для нас терпінням, кров’ю і смертю Сина Божого. А як багато християн легковажать собі з них і не користають з молитви, занедбують святі Літургії, не приступають до святих Тайн. Щойно в годині смерти усвідомлюють собі, яким легкодушним, яким нерозумним було їхнє життя.
Кожний і кожна з нас має від Бога якийсь талант, дехто п’ять, дехто два, а дехто лиш один. Це може бути талант до співу, музики, малярства, писання, талант до навчання в школі, талант до шиття і ручних робіт, до куховарства і так далі. Неважливо, скільки дарів від Бога ми одержали, а важлива річ, як ми ці таланти використовуємо. „Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть, а кому повірено багато, від того більше зажадають”, – каже Ісус Христос (Лк. 12, 48).
У притчі про таланти Христос-Спаситель говорить, що „пан” виїжджає на довгий час, а це значить, що Божі дари дані нам на ціле наше життя. Той „пан” повертається несподівано. Ніхто з нас не знає, коли Господь покличе нас до себе на суд. „Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години”, каже Христос Господь (Мт. 25, 13). Той невірний слуга не думав про повернення свого пана, він дармував, закопав талант в землю аж тут несподівано повернувся „Пан” і зажадав рахунку. Цією притчею Христос закликає нас бути готовими до поклику нашого Господа. „Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви і не думаєте” (Мт. 24, 44).
У штаті Колорадо лежала на смертній постелі п’ятнадцятилітня дівчина. Її мама померла тоді, коли цій дівчинці було лише десять років. Крім неї в цій родині було ще четверо молодших дітей. Убогий батько не мав грошей, щоб найняти служницю, тож ця дівчинка на десятому році свого життя почала важко працювати, стала немов матір’ю для своїх двох маленьких братчиків і двох сестричок. Вона готувала страву, прала білизну, порядкувала в хаті. Ця непосильна праця так знищила її здоров’я, що на п’ятнадцятому році життя вона вмирала.
Коли священик приніс вмираючій дівчині святі Тайни, вона з болем серця промовила: – Отче, я не боюся смерті, але мені дуже сумно й соромно. Чому тобі соромно? запитав священик.
Від часу, коли моя мамуся померла, я так була зайнята щоденною працею, що навіть не мала часу для Бога, не мала змоги піти до церкви, тож за час мого короткого життя я нічого доброго не вчинила. Що ж я скажу Ісусові Христові, коли стану перед ним на суді? – відповіла зажурено дівчина.
Священик ніжно положив свої руки на спрацьовані й мозолями вкриті руки праведної дівчини і з любов’ю промовив: – Дитинко, тобі не треба буде нічого говорити Ісусові Христові; ти лиш покажеш Ісусові свої спрацьовані руки, а він дасть тобі небесну нагороду за твою посвяту для родини. Чудові слова, слова потіхи і розради!
Ця дитина пожертвувала своє коротке життя для молодших братів і сестер. Вона могла сміливо промовити до Христа-Господа: „Ісусе, Спасителю, ти дав мені маленький талант короткого життя, але я старалася використати його для моїх найдорожчих осіб”. Використовуймо й ми всі дані нам дари для прослави нашого Господа, для ближніх, для дочасного і вічного добра тих, що з нами живуть, а з певністю почуємо радісні слова його: „Гаразд, слуго, добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана” (Мт. 25, 21). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
ХVI НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 13 ЖОВТНЯ 2024 РОКУ, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ПЕТРО ВЕНГРИН, ЧСВВ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=8poHkMCIT30
ПРАВДА І БРЕХНЯ | ПРИТЧА ПРО ТАЛАНТИ | О. КОРНИЛІЙ ЯРЕМАК, ЧСВВ – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=OEmqg-qViMQ
ДО КОРІНТЯН ДРУГОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: 2 Кор. 181 зач.; 6, 1-10.
Браття, як співробітники благаємо вас благодаті Божої не приймати марно. Бо каже: Сприятливого часу я вислухав тебе і в день спасіння я поміг тобі. Ось тепер – час сприятливий, ось тепер. – день спасіння. Не даємо нікому ніякої нагоди до спотикання, щоб не виставляти на глум наше служіння; але в усьому показуємо, що ми слуги Божі, у великій терпеливості, у скорботах, у бідах, у великій тісноті, під бичуванням, у темницях, у заколотах, у трудах, у недосипаннях, у постах, у чистоті, у знанні, у довготерпеливості, у лагідності, у Святому Дусі, у щирій любові, у слові правди, в силі Божій, у зброї справедливости в правиці й лівиці; у славі й безчесті; у наклепах і в добрій славі; як обманці, однак правдиві; як незнані, але добре знані; як ті, що вмирають, але все живі; як карані, та не убиті; як сумні, та завжди веселі; як бідні, але багатьох збагачують; як ті, що нічого не мають, але все посідають.
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Отців: Євр. 334 зач.; 13, 7-16.
Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру.
Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Не піддавайтеся різним та чужим наукам: воно бо добре укріпити серце благодаттю, не стравами, які не принесли ніякої користи тим, що віддавалися їм.
Є у нас жертовник, з якого не мають права їсти ті, що при наметі служать.
Бо котрих звірят кров архиєрей заносить у святиню за гріхи, тих м’ясо палиться за табором.
Тому й Ісус, щоб освятити народ власною своєю кров’ю, страждав поза містом.
Тож виходьмо до нього за табір, несучи наругу його,
бо ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм.
Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я.
Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мт. 105 зач. 25, 14-30.
Сказав Господь притчу оцю: І царство небесне буде мов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. Одному він дав п’ять талантів, другому – два, а третьому – один, кожному за його здібністю, і від’їхав.
Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов ірудував ними, і придбав других п’ять талантів. Так само іто, що взяв два, також придбав два других. А той, що взяв один, пішов, викопав у землі яму я сховав гроші пана свого.
По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними рахунок. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: – Мій пане, каже, ти мені дав п’ять талантів, ось я придбав других п’ять талантів.
Сказав до нього його пан: – Гаразд, слуго добрий і вірний. Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого.
Приступив і той, що взяв був два таланти й каже: – Пане, два таланти дав ти мені. Ось других два придбав я.
Сказав до нього пан його: – Гаразд, слуго добрий і вірний! Ти був вірний у малому, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого.
Приступив і той, що взяв був один талант, і каже: – Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. Тому, зо страху я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє.
Озвався його пан і каже до нього: – Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав. Тож треба було тобі дати мої гроші торгівцям, і я, вернувшись, взяв би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він Матея над міру; а в того, хто не має, візьмуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Отців: Йо. 56 зач. 17, 1-13.
В той час Ісус, підвівши очі до неба, сказав: – Отче, прийшла година. Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, яку ти дав йому над усяким тілом: дати життя вічне тим, яких ти дав йому. Це – вічне життя, щоб пізнали тебе, єдиного істинного Бога, та Ісуса Христа, якого послав єси. Я прославив тебе на землі: виконав діло, яке ти дав мені виконати. Тепер, отже, прослав мене, Отче, у себе, тією славою, яку я мав у тебе, перш ніж постав світ.
Я об’явив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зо світу. Вони були твої, і ти дав їх мені, і вони зберегли твоє слово. Тепер вони зрозуміли, що все, що ти дав мені, від тебе походить; слова бо, що ти дав мені, я дав їм, і вони прийняли й таки справді зрозуміли, що я від тебе вийшов, і увірували, що ти мене послав.
Я молюся за них, не за світ молюся, а за тих, яких ти дав мені, бо вони твої. І все моє – твоє, і твоє – моє, і я прославився в них. Я більше не у світі, але вони у світі, і я йду до тебе. Отче святий, ради імени твого бережи їх, тих, яких ти дав мені, щоб вони були одно, як і ми. Коли я був з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; я стеріг тих, яких ти дав мені, і ніхто з них не пропав, крім сина погибелі, щоб збулося Писання. Тепер же йду до тебе й говорю це у світі, щоб вони мали у собі радість мою повну.
2 Кор. 6, 1–10. «Як ті, що нічого не мають, а все посідають»
Не осуджуючи когось, а навіть самих себе, погляньмо, яким є наше життя. Ми постійно чогось прагнемо, щось шукаємо, щось хочемо здобути. Здобуваємо одне, і це приносить нам втіху декілька годин, днів, тижнів чи місяців. І тоді підкорюємо наступні нескорені вершини. І знову цим не задовольняємось. І так до безконечности можна щось нове здобувати, але не мати з того втіхи, якщо не зрозуміти, що найцінніше, що можемо мати у цьому житті, – це Бога.
Ким були святі? Вони були і бідні, і багаті, але ні одне, ні друге ніколи не ставало їм на перешкоді. Вони розуміли, що ніщо земне не зможе задовольнити їх. Вони розуміли: будь-що, що вони мають, їх ніколи не збагатить, що тільки Бог їм дасть все потрібне для їхнього правдивого щастя. На прикладі мучеників бачимо, що в них відбирали майно, почесті, посади, навіть життя, але вони ніколи не мали страху, бо знали, що найцінніше – Бога – в них ніхто і ніщо не може забрати.
Пам’ятаймо, що посідаючи Бога, посідаємо все. Бо лише Господь має в собі все.
Мт. 25, 14–30. «Прикликав своїх слуг і передав їм своє майно»
Господь, який творить людину, передає їй у часі цього творення «своє майно» – свій образ. Євангеліє також оповідає про таланти, які отримують люди. Один отримує п’ять талантів, другий – два таланти, третій – один.
Це символічні числа. Остаточно талант – це наш образ Божий, який ми отримали й носимо в собі. Кожен отримав від Бога в повноті цей талант, цей скарб, яким є наше життя. Бог дарував нам частину цього свого майна, цього буття, цього життя. Як це важливо – уміти оцінити, що ми отримали.
Ми часто маємо претензії, заздрість, що хтось інший, щось має. І це стосується абсолютно кожного. Усі ми думаємо, що хтось має те, чого не маю я. Але ж Бог обдарував кожного тим, що йому було найбільше потрібно для його добра, дав людині найбільший талант – Божий образ.
Погляньмо на своє життя як на великий Божий талант, який ми отримали. Як на скарб, який Бог дав кожному з нас!
Вл. Венедикт Алексійчук)
Тропар: глас 7:
Розрушив Ти хрестом твоїм смерть, * створив Ти розбійникові рай, * мироносицям плач перемінив єси, * і апостолам проповідати повелів єси, * що воскрес Ти, Христе Боже, * даючи світові велику милість.
I Отців, глас 8:
Препрославлений Ти, Христе Боже наш, * світила на землі – отців наших оснував Ти * і ними до істинної віри всіх нас направив Ти. * Багатомилосердний, слава Тобі.
Кондак: глас 7:
Вже більше влада смертна не зможе людей держати, * Христос бо зійшов, сокрушаючи й розоряючи сили її. * Зв’язується ад, * пророки согласно радуються, * представ Спас, мовлячи тим, що в вірі: * Вийдіть, вірні, у воскресення.
Слава: Кондак Отців, глас 6:
Ти – із Отця несказанно возсіявший Син * – з жени родився подвійний єством. * Його видячи, не відрікаємося виду зображення, * але його, благочесно написавши, вірно почитаємо. * I ради того Церква, держачи істинну віру, * цілує ікону вочоловічення Христового.
I нині: Богородичний, глас 6:
Заступнице християн непостидна, * молитвенице до Творця незамінна, * не погорди голосами молінь грішників, * але випереди як благая з поміччю нам, що вірно співаємо Тобі: * Поспішись на молитву і скоро прийди на моління, * заступаючи повсякчас, Богородице, тих, що почитають Тебе.
Прокімен воскресний. глас 7: Господь кріпость людям своїм дасть, Господь благословить людей своїх миром (Пс. 28,11).
Стих: Принесіть Господеві, сини божі, принесіть Господеві молодих баранців (Пс. 28,11).
Прокімен Отців, глас 4: Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне, і прославлене ім’я Твоє на віки (Дан. 3,26).
Стих: Бо праведний єси в усьому, що створив Ти нам (Дан. 3,27).
Апостол: дня. 2 Кор. 6, 1-10
Отців: до Євреїв 13, 7-16.
Алилуя: глас 7: Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній (Пс. 91,2).
Стих: Сповіщати зарання милість твою і істину твою на всяку ніч (Пс. 91,3).
Отців, глас 1: Бог богів, Господь мовив, і призвав землю від сходу сонця до заходу (Пс. 49,1).
Стих: Зберіть Йому преподобних Його, що заповідують завіт Його в жертвах (Пс. 49,5).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте Його в вишніх (Пс. 148,1).
Другий: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1). Алилуя, тричі.
Молитовник „Прийдіте поклонімся!” – За благословенням блаженнішого патріярха Мирослав Іван Кардинал Любачівський, Дано в Римі у Сиропусну неділю, дня 17 лютого 1991 року Божого. – Джерелo: https://kom.if.ua/uk/book/molytovnyk-pryydite-poklonimsya
11 ЖОВТНЯ – Неділя Святих Отців VII Вселенського Собору – проти іконоборців.
Примітки
Якщо 11 жовтня випаде в неділю, то служба Святих Отців співається в ту саму неділю; якщо – в інший день, то співається в найближчу неділю, чи то попередню, чи то наступну. В попередню, якщо 11 жовтня випаде в середу, вівторок або понеділок; в наступну, якщо випаде в четвер, п’ятницю або суботу. Службу святого, що випаде в ту саму неділю, треба перенести на інший день, за рішенням еклезіярха, як подає мінея.
Устав служби Святих Отців той самий, що й полієлейного святого. Однак, на утрені, від початку до канону, береться все тільки недільне, за звичаєм; Отцям – тільки тропар на «Бог Господь», після недільного. Після світильного Отців не береться богородичний недільного світильного, бо богородичний Отців – окремий. На Слава хвалитних не буде євангельської стихири, але свв. Отців; а євангельська береться на відпусті утрені.
За цим уставом береться служба свв. Отців також 16 липня.
ТИПИК Української Католицької Церкви Укладений о. Ісидором Дольницьким, духовником Львівської семінарії. – Джерелo: – https://bibl.com.ua/pravo/6474/index.html?page=2
о. Петро Фостик
