ХIV НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА – Багато бо покликаних, але мало вибраних Мт. 22, 1-14. † ПОЛОЖЕННЯ ЧЕСНОГО ПОЯСА ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ.
Ісус Христос часто говорив свої проповіді мовою різних історій, щоб ті, котрі слухали Його, могли краще зрозуміти Його Божественне вчення. Так і сьогодні ми чули, як Христос говорив про Царство Боже, яке подібне до весілля, до великого торжества. Читаючи притчу про весільну гостину і одежу, на перший погляд здається, що вона не містить у собі якихось особливих повчань. Але якщо подивитися на неї зі сторони інших неділь церковного року, відкрити значення різних символів, які знаходяться там, то вона допомагає нам зробити певний побіжний підсумок пройденого нами духовного шляху.
Господь Бог, створивши людину, вклав у душу кожного з нас прагнення життя і щастя. Одним із проявів щастя людини на землі є спільні зустрічі з нагоди Дня народження, іменин, ювілеїв чи весілля. Кожна така зустріч не проходить без смачних страв, напоїв, музики, співів,танців. І це надає святкової атмосфери такій зустрічі. Але найважливіше в кожній такій події, це зустріч близьких осіб. Родичі, товариші мають чергову можливість знову побачитися, бути разом, поспілкуватися між собою, поділитися своїми успіхами, радощами життя, або відкритися перед другом і вилити біль своєї душі. Бо коли нас об’єднують не лише смачні страви, а найперше дух любові, взаємної поваги і пошани, то від цього людина отримує найбільше радості, задоволення і щастя.
Реальність земного життя відкриває нам правду, що навіть найкращі спільні зустрічі, розваги, вишукані страви, чудова музика не запевнюють нам життя і щастя на сто відсотків. Кожна така зустріч має початок і кінець: закінчують приготовані страви, затихає весела музика і життя повертається до сірих буднів. І тоді людина шукає чергової нагоди зміцнити своє прагнення життя і щастя. В цій ситуації нам на допомогу приходить Христос, котрий словами притчі про весільну гостину пригадує нам, що є така можливість жити вічно і бути завжди щасливим. А це станеться тоді, коли людина візьме за основу свого життя і щастя Бога і його любов. Потвердженням цього є слова Христа, які Він сказав до самарянки: „Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне” (Ів. 4, 13, 14).
Оскільки Божа любов є досконала і невичерпна, саме вона може вповні заспокоїти всі прагнення людської душі, дарувати їй можливість жити вічно і відчувати себе вповні щасливою. Божа любов приносить душі цю весільну одежу, яка дає їй можливість стати учасником цієї небесної гостини, вічного Божого життя і щастя.
Тим, що може запевнити нам отримання Божої любові, є добре виконання всіх наших людських і християнських обов’язків, дотримуючись у всьому Божих заповідей. Важливість господаря на кожній гостині вказує нам на основну мету нашого життя і духовної праці – пізнати і полюбити Христа, як єдиного і надійного провідника до неба, до цієї весільної світлиці. Апостол Павло написав про це так: „Один бо є Бог, і один посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, що дав самого себе як викуп за всіх” (1 Тмт. 2, 6,5). Особливою нагодою відчути вічне життя і щастя вже тут на землі є Свята Літургія. Вона дає нам можливість особисто і найтісніше з’єднатися з Ісусом Христом у Пресвятій Євхаристії. У цій безкровній жертві Божий Син, котрий постійно є з Отцем, приходить до нас на землю, щоб попровадити нас надійною дорогою до Небесного Отця. Через руки священика Ісус приходить до нас і дарує нам своє тіло і кров під видами хліба і вина, як особливий знак любові до нас, цим дарує нам весільну одіж вічного життя.
Олександр Монзоні, відомий італійський поет, у пізній старості дуже часто ходив на Службу Божу. Коли однієї дуже холодної зимової неділі вибирався до церкви, домашні почали його намовляти, щоби залишився вдома. Поет відповів: „Коли б хтось з вас виграв на лотереї сто тисяч лір, а сьогодні був останній термін, щоб їх забрати, чи не побігли б по них серед такої негоди?” „Служби Божої не можна порівняти до ста тисяч лір” – відповів йому хтось на те. „Служба Божа є багато більш варта, ніж сто тисяч лір, – сказав поет. Для вас гроші мають більшу вартість, для мене – ні. Вартість однієї Служби Божої незрівнянно більша від усього золота світу”. Для правдивих побожних християн Служба Божа має більшу вартість, ніж усі скарби і багатства світу.
Притчу про весільну гостину Ісус закінчує словами: „Багато бо покликаних, але мало вибраних” (Мт. 22, 14). Цими словами Спаситель хоче донести до всіх слухачів важливу вістку, що всі ми є покликані, запрошені Богом до вічного щастя. Це запрошення небесний Отець дає кожному з нас, даруючи нам найперше життя і безсмертну душу. Другим знаком, який потверджує це запрошення є момент нашого хрещення, особисте прийняття цього Божого запрошення до вічного щастя з Богом. А вже від людини залежить, чи вона використає це Боже запрошення і виконає умови, щоб стати учасником вічного життя у Божому Царстві. Вибір вічного життя і щастя відбувається не лише при кінці життя, у хвилині смерті, а під час земного життя, через добре виконання всіх наших обов’язків в дусі віри і любові.
Однак реалії людського життя потверджують правдивість слів Христа, що мало є вибраних, мало є тих людей, котрі вибирають життя і щастя з Богом, котрі ставлять на перше місце добро душі, а не добро тіла і земне щастя. Навіть ті, котрі вірують в Бога, часто віддають перевагу земним цінностям, людському щастю, бо воно легко і швидко приходить, його прояви і плоди можна реально побачити, діткнути, відчути на собі. А те невидиме, духовне добро важче розпізнати, побачити, відчути на собі, бо над ним треба більше працювати, щоб його отримати і переконатися в правдивому існуванні. Тому багато людей бажають іти короткою і простою дорогою до щастя, навіть якщо воно тимчасове і неправдиве.
Словами сьогоднішньої притчі Ісус хоче допомогти нам знайти правдиве щастя, ставлячи собі запитати: що я роблю для того, щоб здійснити Боже запрошення? Чи дотримуюся всіх заповідей, чи використовую всі можливості і докладаю зусилля, щоб здійснити ці основні прагнення своєї душі – вічного життя і щастя. Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист
Ряд.: Апостол: ДРУГЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 1, 21 – 2, 4.
Браття, той, хто утверджує нас з вами у Христі і хто помазав нас, то Бог, який поклав нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа.
Я ж призиваю Бога на мою душу, що я, щадячи вас, не прийшов більш у Коринт. Не наче б ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати вам на радість; бо ви щодо віри стоїте твердо.
Я постановив не приходити до вас знов у смутку; бо коли я вам завдаю смутку, хто мене розважить, як не той, що зазнає від мене смутку? Написав я, отже, щоб, коли прийду, не мати смутку від тих, від кого мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість – радість усіх вас. З великого бо горя теги серця писав я вам, и крізь ревні сльози, не щоб ви сумували, але щоб знали мою любов до вас надмірну.
Богородиці: Апостол: ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 9, 1-7.
Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і мав святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби предложення; він зветься Святе. За другою завісою був намет, званий Святе святих, зо золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, що був увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. Зверху же над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол умилостивлення. Але про це не час тепер говорити докладно.
І от як усе це так було уряджено, в перший намет увіходили завжди священики, виконуючи службу; в другий же раз на рік – лише первосвященик, і то не без крови, яку приносив за свої і людські провини.
Ряд.: Євангеліє: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 22, 1-14.
Сказав Господь притчу оцю: Царство небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи: – Скажіть запрошеним: ось я зготував обід мій, зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля.
Та вони ним знехтували й пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства; інші ж, схопивши слуг, знущалися з них і вбили. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. Тоді він мовив своїм слугам: – Обід готовий, але запрошені були негідні. Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля.
Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали, і злих і добрих, так що весільна світлиця була повна гостей. Як же ввійшов цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що ну був убраний у весільну одіж, і сказав до нього: – Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?
Той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: – Зв’яжіть йому ноги й руки й киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.
Багато бо покликаних, але мало вибраних.
Богородиці: Євангеліє: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 10, 38-42; 11, 27-28.
В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже: – Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
Озвався Господь до неї і промовив: – Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього: – Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. Він озвався: – Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
2 Kr. 1, 21 – 2, 4. «то утверджує нас з вами во Христі й хто помазав нас, то Бог»
Господь наш Ісус Христос через свою свою воскресення утвердив нас у покликанні до життя вічного й до Царства Небесного. Тому ніякі наші недоліки, невдачі чи падіння не мають нас збивати з тієї дороги і до того, що нам Бог приготував. Звичайно, наші недоліки, невдачі, падіння знову знественных знеохочують нас, і ми опускаємо руки в тяжких життєвих ситуаціях. Але довіра до Бога – це те єдине, що нам дає силу витривало йти вперед.
Коли подивитись на приклад святих, то вони також не були ідеальними, кожен із них мав якісь хиби. Всі вони без винятку каялись перед Богом за свої падіння. Але вони добре усвідомлювали те, що Бог повірив у них, вони жили цією вірою ітоть витривало йшли до Господа.
Не забудьмо, що навіть коли ми знеохотились в собі, або ж в інших особах, Бог надалі вірить, що наше, як і інших осіб, освячення і спасення є можливе.
Мт. 22, 1-14. «Багато бо покликаних, але вибраних мало».
Це Євангеліє оповідає притчу, де порівнює Небесне Царство з весіллям, яке цар справив для свого сина. Він кличе запрошених на свято, але вони не приходять: кожен має якусь іншу справу.
Часто ми, як ті запрошені, знаємо, як би мали жити, але не відгукуємося на Боже запрошення, відкладаємо на пізніше досконалість свого християнського життя, і кожен знаходить собі виправдання.
Скажімо, якщо поглянути на наш день, то скільки часу ми присвячуємо Богові? Чи досить, аби засмакувати те Небесне Царство, яке нам приготоване у вічності? І саме тому Господь вказує, що багато покликаних. Що значить – багато? Це всі покликані, кожний із нас покликаний у кожну хвилю нашого життя ставати учасником цього Царства, цієї царської гостини, цього божественного життя.
Однак замість того щоб всеціло жити думками про Царство, ми здебільшого переймаємося земним буттям, тілесним справами. Навіть своїх ближніх чи саму себе людина сприймає на тілесному рівні, забуваючи про духовний. Кожна особа покликана насамперед до життя в Бозі, до життя в Дусі.
Бог запрошує нас у кожну хвилю нашого життя ставати учасниками Його Царства.
Господь каже, що вибраних мало, тому що кожен сам вибирає, чи відповісти на Боже запрошення, чи ні.
Владика Венедикт (Алексійчук)
У той самий день
† ПОЛОЖЕННЯ ЧЕСНОГО ПОЯСА ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ.
Було це в часи правління імператора Лева VI Філософа (886-912). Ого жінка Зоя дуже тяжко захворіла, що навсть найславніші лікарі нічого не могли вдіяти. Тоді, після довгих молитов, цариця удостоїлася Божого об’явлення, що одужає, якщо на неї покладуть чесний пояс Пресвятої Богородиці. Цей пояс імператор Аркадій (395-408) переніс з Єрусалиму до Царгорода, а його дочка свята Пульхерія, згодом цариця, зложила його в золотому ковчезі у церкві Пресвятої Богородиці. І коли Бог об’явив цариці Зої, що має шукати допомоги у тому поясі, то патріярх відкрив ковчег і побачив чесний пояс цілком неушкодженим. З молитвою його поклали на хвору царицю і вона чудом одужала, підвелася з ліжка і стала голосно величати Пресвяту Богородицю.
Потім чесний пояс поклали назад у ковчег і запечатали царською печаттю. З того часу в пам’ять програм з руку в тверт святкуємо свято Положення чесного пояса, який ще нз раз оберігав Царгород від небезпек.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Своїм божественним заступництвом * ти зберігаєш і покриваєш від ворожих нападів тих * що з любов’ю святкують твоє преславне свято Покладення пояса і кличуть до тебе : * Ти наша кріпость і твердиня, і радість богоподібна; * єдиний Син твій і Бог наш, * якому кланяємося і кажемо: * Ісусе всесильний, * спаси, як милосердний, душі наші!
Сьогодні, зібравшись побожно, * прославмо Богородицю: * Пресвята Діво! Велика твоя слава * і чудес твоїх глибока безодня * Ти свята охорона і похвала * і джерело зцілень нам, що святкуємо твій празник * Тож молимось, промовляючи:. * Ісусе всесильний * спаси, як Милосердний, душі наші!
Святими твоїми молитвами * укріпи й ласкаво захисти нас, Пречиста; * захорони перед страшними ворогами * і їхньою неволею тих * що святкують твій празник * щоб ми кликали до твого Сина: * Ісусе всесильний * спаси нас, * як милосердний!
Визнаємо, Богородице * що ти Богом насаджений рай * і місце дерева життя, зрошене Святим Духом. * Бо ти породила всіх Творця * що кормить вірних живим хлібом. * Тому з Предтечею * моли його за нас, * захищаючи Церкву й вірних * від усякої напасти.
Освячується небо і земля * і храм освітлюється * а всі вірні веселяться. * Ось бо з ангельськими хорами * з Предтечею і Богословом * з пророками й апостолами невидимо входить Мати Божа * і молиться до Христа за християн * щоб він помилував місто й людей, * які звеличують свято її покрову.
Краса Якова * і небесна драбина * якій Господь зійшов на землю * були колись, Богородице, прообразами твоєї чести та слави. * Тому тебе, що породила всіх Бога * ублажають ангели на небі і люди на землі * бо ти молишся за ввесь світ, * покриваючи ласкою тих, * які святкують твій світлий празник.
Твоїм празником, пречиста Богородице * немов світлим вінком, завінчалась сьогодні Церква Божа * яка радісно сяє і таїнственно веселиться * та кличе до тебе, Владичице: * Радуйся, небесна діадемо і вінче божественної слави ! * Радуйся, єдина повното слави й вічна радосте! * Радуйся пристановище тих, що до тебе прибігають, * заступнице і спасіння душ наших!
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 5:
Собезначальне Слово Отцю і Духові,* від Діви роджене на спасення наше,* оспіваймо, вірні, і поклонімся,* бо благоволив плоттю зійти на хрест* і смерть перетерпіти, і воскресити умерлих* славним воскресенням своїм.
І свята, глас 8:
Богородице приснодіво, людей Покрове,* Ти ризу й пояс пречистого Твого тіла* як загороду могутню городу Твоєму дарувала* безсіменним Різдвом Твоїм, нетлінною перебуваючи.* В Тобі бо природа обновляється і час.* Тому молимо Тебе, мир городу Твоєму дарувати* і душам нашим велику милість.
Слава: Кондак воскресний, глас 5:
До аду, Спасе мій, зійшов Ти* і врата сокрушив Ти як всесильний,* умерлих як Творець воскресив з собою* і смерти жало сокрушив Ти,* і Адам від клятви ізбавився, Чоловіколюбче.* Тому і всі зовемо: Спаси нас, Господи.
І нині: Кондак свята, глас 2:
Пояс Твій чесний, що огорнув богоприйомне лоно Твоє, Богородице,* це сила необорна городу Твого і скарб дібр невичерпний,* єдина Мати-Приснодіво.
о. Петро Фостик
