Ці мученики постраждали за Христову віру в часи переслідування за Диоклетіяна. Святий Євстратій упродовж двадцяти восьми років служив високим військовим достойником і мешкав у місті Саталіоні. Коли ж до того міста прибув лютий мучитель Лисій і заповнив в’язниці християнами, тоді святий Євстратій, довідавшись, що схопили також і священика Авксентія, прийшов уночі до в’язниці і став просити святих страждальців, щоб вимолили йому у Бога дар мученицької смерти. Наступного дня він добровільно пішов разом з ними на суд і вголос став прославляти Христа Спасителя. За це його жорстоко мучили. Бачив це Євгеній, земляк і товариш Євстратія, і також голосно став ісповідати Христа Спасителя, в якого щойно повірив. Його схопили, закували в кайдани разом з іншими мучениками і кинули до в’язниці.
Наступного дня Лисій наказав усіх їх вести за собою до Никополя, у Вірменії, рідного міста святого Євстратія. Тут один убогий християнин на ім’я Мардарій поцілував окови святих мучеників і за це його взяли на муки: підвісили стрімголов і краяли його тіло доти, доки душа святого не вознеслася на небо. Святому Євгенію спочатку відрізали язик і руки, потім перебили йому кости на ногах – і він закінчив свій земний подвиг. А святого Авксентія було стято мечем. Лисій побоявся мучити святого Євстратія у Никополі, бо міг цим зворохобити народ, то ж послав його до Селевкії Вірменської, до мучителя Агриколая.
Того самого дня під час військових виправ Лисій побачив, як одному молодому воїнові на ім’я Орест впав на землю золотий хрестик. Ореста зразу ж поставили перед судом, де він привселюдно воздав славу Христу Спасителю. За це його поклали на розпечену решітку, на якій Христовий воїн і прийняв мученицький вінець.
А святого Євстратія відпровадили до Севастії. Уночі прийшов до нього єпископ цього міста святий Власій, запричастив його й укріпив спільною молитвою. Наступного дня Агриколай радив святому Євстратієві бодай про чуже око зректися Христа, а коли той і чути не хотів про відступництво, наказав спалити його живцем у печі. Перед смертю святий Євстратій став голосно молитися до Бога такими словами: “Прославляю й величаю Тебе, Господи, бо Ти зглянувся на моє смирення і не залишив мене в руках ворожих, але врятував від лиха душу мою. І нині, Владико, нехай покриє мене рука Твоя, і нехай прийде на мене милість Твоя, бо тривожиться душа моя та тяжко вона страждає при виході з мого нещасного й нужденного тіла, – щоб ніколи лукавий супротивник хитро не напав на неї і не замотав її у темряві за всі свідомі й несвідомі гріхи, які мені трапилися у цьому житті. Будь милостивий до мене, Владико, і нехай не побачить душа моя понурого погляду лукавих демонів, а нехай приймуть її осяйні й світлі Твої ангели. Прослав Твоє святе ім’я і своєю силою приведи мене на Божий Твій суд. Під час суду наді мною нехай не схопить мене рука князя світу цього, щоб втягнути мене, грішного, в пекельну безодню, але стань коло мене й будь мені Спасителем і Заступником. Помилуй, Господи, забруднену пристрастями життя цього душу мою, і прийми її, очищену покаянням та сповіддю, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь”. (Цю молитву завжди читаємо на північній суботній.) І сам, з вірою у Бога, святий Євстратій ступив у вогонь і чиста душа його вознеслася до неба.
Мощі святих мучеників згодом було перенесено до Риму, до церкви святого Аполінарія з Равени.
Тропар:
Мученики Твої, Господи,* у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого.* Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* їх молитвами спаси душі наші.
Кондак:
Як світильник явився Ти світліший у темряві невідання сидячим, страстотерпче,* вірою бо, як копієм, захистившись, роз’ярення ворогів Ти не побоявся, Євстратіє,* бувши з риторів найкрасномовніший.
У той самий день
Святої мучениці Лукії-діви
Свята Лукія народилася в Сиракузах, яке у той час було головним містом Сицилії. Батько її помер, коли дівчинці виповнилося дев’ять років. Мати називалася Свтихія, вона виховала Лукію у великій побожності, а коли свята діва підросла, заручила її з одним багатим юнаком. З Божого допусту Свтихія тяжко захворіла. Через чотири роки, впродовж яких хворобу не вдалося вилікувати, мати і дочка пішли до Катани, щоб там помолитися на гробі святої мучениці Агафії. І після Божественної літургії, коли вони ревно помолилися, мати святої Лукії в чудесний спосіб зцілилася. З молитвою подяки Лукія заснула на гробі святої Агафії й уві сні побачила святу мученицю, яка сказала діві, щоб вона посвятила своє дівицтво Христу Спасителю, і колись вона прославить Сиракузи.
Лукія послухалася доброї поради. Своє придане вона стала роздавати бідним, а маєток святої був дуже великий. Коли ж її суджений побачив, що вона продає землю, а гроші роздає убогим і з маєтку вже майже нічого не лишилося, тоді він оскаржив її перед старостою Пасхасієм, що вона християнка. А були це часи жорстокого переслідування християн за імператора Диоклетіяна. Пасхасій велів поставити святу діву перед судом. Та не злякалася Лукія того суду, вона голосно і сміливо визнала Христа Спасителя, а Бог явними чудами прославив слугу свою, так, що ані вогонь, ані розтоплена смола, якою поливали її тіло, не завдали їй шкоди. Засоромлений, мучитель наказав стяти святу мечем. Перед смертю свята Лукія провістила, що Господь Бог подасть мир святій Церкві, а потім, 13 грудня 304 року, нахилила свою голову під меч і прийняла вінець вічної слави.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Стихири на „Господи, взиваю я”
Ся́є па́м’ять* страстоте́рпця Твого́, Го́споди, Євстра́тія,* на́че со́нце світлістю:* він затьма́рив непобо́рними слова́ми багатобо́жжя,* немо́в несвітле шатро́, руйно́ване вірою,* і чотирьо́х учини́в* співстра́дниками та співуча́сниками.* Ра́ди них нам дару́й очи́щення,* як Чоловіколюбець.
Слова́ми, і стражда́ннями,* і багатоманітним позба́вленням життя́* показа́ли святі* доскона́лу і непохи́тну любо́в до Те́бе:* славні Оре́ст і Марда́рій з Євге́нієм,* що подвиза́лися з му́дрими* Євстра́тієм і Авксе́нтієм;* їх моли́твами, Го́споди,* спаси́ ду́ші на́ші!
Лю́ттю беззако́нника* добросла́вному Авксе́нтієві го́лову відсічено,* Марда́рій по то́му, як за щи́колотки був підвішений,* отри́мав віне́ць,* Євге́ній же відсіченням рук та язика́ оздо́бився,* Оре́ст на ло́жі з розжа́реного вугілля спочи́в,* Євстра́тій – у пе́чі,* як а́гнець Христо́вий,* положи́вся.
Як до́брий во́їн Царя́ Сил,* себе́ само́го, Євстра́тію,* відда́в єси́ добровільно на му́ки* і наси́льницьку смерть, блаже́нний,* привівши з собо́ю хор му́чеників.* З ни́ми подвиза́вся ти* і перемо́ги вінці отри́мав,* з ни́ми блага́й за нас,* усіма́ оспівуваний!
Богому́дрий Євстра́тій,* до́блесний Авксе́нтій,* сла́вні Євге́ній і Марда́рій* з Оре́стом хоро́брість прояви́ли,* ворогів здола́вши* і я́вно возсія́вши, як зо́рі многосвітлі,* ося́яли вірних серця́* й облу́ди те́мряву прогна́ли* світлим ро́зблиском Духа.
Непору́шене дівство* стійко по́двигом зберігши,* принесла́ ти себе́ ра́дісно Творце́ві:* бо від доча́сного жениха́, всехва́льна, відмо́вившись,* віддала́ся ти Жениху́ Христо́ві* і біг скінчи́ла* у ясно́му свідченні віри й му́чеництва.* Ни́ні подає́ш тим, що вшано́вують тебе́, Лукіє,* дари́ зцілень.
Прийдіте, мучениколю́бці,* Христо́вих стражда́льців пісня́ми вшану́ймо:* Євстра́тія, нездола́нного му́ченика,* Авксе́нтія, і Євге́нія,* і Марда́рія, і Оре́ста* – п’ятися́йний му́чеників хор,* що до́бре подвиза́вшись на неви́димого во́рога* і вінця́ми перемо́ги пов’яза́вшись,* мо́ляться Христо́ві за тих, що з вірою і любо́в’ю* зве́ршують па́м’ять їх.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Преди́вний страстоте́рпець* сього́дні склика́є нас – Євстра́тій* свяще́нну його́ па́м’ять щорічну зверши́ти;* Тим-то ми, зібра́вшись, його́ вшано́вуємо,* як ревни́теля Госпо́днього* та твердо́го за віру стражда́льця.
По Дави́довому му́жністю озбро́ївшись,* ти вірою в Тро́йцю,* на́че дру́гий Ґоліа́ф, умертви́в обле́сника.* Тому́ повсякча́сно, Євстра́тію,* в небеса́х із а́нгелами ра́дуєшся;* моли́ Спа́са, щоб спасти́ся нам.
Як тесвітянин Ілля́,* ти проро́чо ре́вністю поревнува́в за Го́спода Вседержи́теля,* му́ченику Євстра́тію богому́дрий,* і ви́крив пусте́ зухва́льство беззако́нників,* і як вла́дний, повали́в гидо́ту* ідолів, блаже́нний.
Мучи́телів лю́ті не зляка́вшись,* ра́дше Христо́ву віру я́сно проголо́шуючи,* ви мно́гі катува́ння і торту́ри перетерпіли,* Євстра́тію та Авксе́нтію,* Євге́нію та Оре́сте,* і сла́вний Марда́рію.* Тим-то моліться Царе́ві і Бо́гові за нас,* що з вірою зве́ршуємо па́м’ять ва́шу.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
о. Петро Фостик
