Св. Андрій належав до тих двох Божих вибранців, що перші, з-поміж дванадцяти апостолів, мали щастя пізнати Спасителя і розмовляти з Ним. Цю зустріч підготовив своїми словами св. Іван Хреститель, що їх він висказав до своїх учнів, як побачив над Йорданом Ісуса Христа. Про це таку вістку подає нам св. євангелист Іван, що був тоді над Йорданом з Андрієм і чув Предтечеві слова. Він пише: „І свідчив Іван (Хреститель), кажучи: Я бачив Духа, що сходив як голуб з неба і перебував на Нім. І я не знав його, але Хто післав мене охристити водою, Той мені сказав: Над ким побачиш Духа, що сходить і перебуває на Нім, це Той, що христить Святим Духом. І я бачив і свідчив, що це Божий Син. Наступного дня знов стояв Іван (Хреститель) і два з його учнів. І побачивши ідучого Ісуса, сказав: Це Божий Агнець. І чули обидва його учні, як говорив, і пішли за Ісусом. А Ісус обернувшись та побачивши їх, що йдуть за Ним, сказав їм: Чого шукаєте? А вони сказали Йому: Равві, що значить у перекладі Учителю, де живеш? Сказав їм: Прийдіть і подивіться. Прийшли й побачили, де жив; і перебули в Нього той день; а було близько десятої години. А був Андрій, брат Симона Петра, один з двох, що почули від Івана і пішли за Ним. Він знайшов перш свого брата Симона і сказав йому: Ми знайшли Месію, що значить у перекладі Христос. І привів його до Ісуса.” (Ів. 1:32-41).
Христовий апостол Андрій походив з міста Бетсаїди. Він був братом св. апостола Петра і разом з ним займався риболовством. Виглядає, що він мав принаймні малу освіту, був думаючою людиною і поза щоденною працею на хліб, цікавився справою жидівського народу, тобто справою приходу обіцяного Месії. Пізнати це з того, що з хвилиною виступу св. Івана Предтечі з наукою над Йорданом, він став учнем цього великого й суворого проповідника покаяння. Коли ж св. Іван побачив Спасителя і з великою радістю, що міг виконати почесне завдання його Предтечі, проголосив своїм учням, що Ісус Христос, це обіцяний Месія, що прийшов узяти на себе людські гріхи, Андрій, захоплений словами ІІредтечі, відразу вирішив познайомитися особисто з самим Спасителем. Вони обидва зі св. Іваном Богословом пішли за Ісусом і мали те щастя, що Він запросив їх до Себе в відвідини. Ця надзвичайна зустріч з Ісусом Христом тривала кілька годин. Можемо бути певні, що під час розмови Христос потвердив Предтечеві слова, що Він справді обіцяний Месія, бо негайно по зустрічі прибіг Андрій до свого брата Симона і з великим захопленням заявив, що Ісус Христос з Назарету, це довго вижиданий Спаситель світу. З того часу осталася про апостола Андрія та похвальна згадка, що він перший привів до Христа свого брата Петра, майбутнього Христового Намісника й першого видимого голову Його Церкви. Андрій щиро радів, що вже прийшов обіцяний Месія, радів своєю зустріччю з Ним, а також і тим, що й його брат увійшов з Ним у тісні взаємини. Він радів і після того, як Спаситель призначив братові Симонові-Петрові біля Себе важливішу ролю, ніж йому самому.
При першій зустрічі Ісус Христос не покликав був ще Івана, Андрія й Петра, щоб вони відразу осталися при Нім як Його невідлучні учні. З урочистим і рішальним покликом Він звернеться до них трохи пізніше. Тепер вони зможуть ще вернутися до свого риболовства і тільки час-від-часу приходитимуть до Нього, щоб послухати його божественної науки.
Про дійсне покликання Петра й Андрія на Христових учнів так оповідає євангелист Іван: „А коли Ісус Христос ходив над морем Галилейським, побачив двох братів, Симона, називаного Петром, і Андрія, його брата, як закидали сіті в море, бо були рибалками. І каже їм: „Ідіть у слід за Мною, то зроблю вас рибалками людей.” Вони зараз оставили сіті і пішли за Ним.” (Ів. 4:18-20). З цього часу вони вже будуть завжди з Ісусом як його невідступні приятелі й учні, приглядатисьмуть його св. життю й чудам, а Він поучуватиме їх про правди християнської віри й моралі та виховуватиме на Своїх апостолів. Петро й Андрій належатимуть до апостольської дванадцятки.
Наступну згадку про апостола Андрія подає нам св. євангелист Іван з нагоди чудесного розмноження хліба. Про це ми читаємо: „Коли Ісус підніс очі і побачив, що дуже велике множество йде до Нього, сказав до Пилипа: Звідки купимо хліба, щоб вони їли? Це ж сказав, вивідуючи його, бо Сам знав, що має зробити. Відповів Пому Пилип: За двісті динарів хіба не вистане їм, щоб кожний мало що дістав. Сказав йому один з його учнів, Андрій, брат Симона Петра: Є тут один хлопець, що має п’ять ячмінних хлібів і дві риби, але що це на стільки? Ісус же сказав: Скажіть людям посідати.” (Ів. 6:5-9).
Було б для нас великою приємністю мати цю свідомість, що апостол Андрій тому згадав Христові про юнака з хлібом і рибою, бо живо вірив, що Христос може зробити чудо, та мав сильну надію, що Він це дійсно зробить, щоб нагодувати тисячі голодних людей. Ми цього певно не знаємо, але одне є певне, що тоді, коли інші апостоли стояли безрадні коло Христа, Андрій, зверненням Спасителеві уваги на хлопця з харчами, зробив відразу щасливий початок. Привівши юнака до Христа, так як колись свого брата Петра, апостол Андрій зробив перше приготування до великого чуда розмноження хліба та насичення поверх п’ять тисяч людей.
Останній раз згадує св. євангелист Іван апостола Андрія на кілька днів перед Христовими Муками. Він так пише: „Були деякі греки між ними (жидами), що поприходили, щоб поклонитися в празник. Ці отже приступили до Пилипа, що був з Бетсаїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, хочемо бачити Ісуса. Прийшов Пилип і сказав Андрієві, Андрій знов і Пилип сказали Ісусові. Ісус же відповів їм, кажучи: Прийшла година, щоб прославився Син чоловічий.” (Ів. 12:20-23). Тут бачимо, що апостол Андрій знову привів людей до Христа. Апостол Пилип не був певний, що зробити з проханням греків. тому звернувся з цією справою до Андрія, а цей вирішив її відразу в користь прохачів.
По вознесінні Ісуса Христа й зісланні Святого Духа розійшлися Христові апостоли по різних країнах на проповідання Христової віри. Про те, де св. Андрій проповідував Христову віру, не маємо історичної певности. Однак з оповідань різних письменників про апостольські подорожі й смерть св. апостола Андрія виходить, що він проповідував Христову віру тим людям, що жили над Чорним морем. Свою апостольську працю закінчив св. Андрій мученицькою смертю в місті Патраї, па кавказькім боці, близько пізнішого Тмутороканя. Мав він умерти на дереві або хресті, що на ньому він висів прив’язаний два дні, поки віддав Богові духа. Про це так говорить св. Бернард: „А коли він побачив хрест, то не зблідло його лице і вігі не змінився, але повний радости молився: „О добрий, святий хресте, що за ним я тужу вже так довго! Спокійно і з радістю приходжу до тебе. Ти прийняв мого Спасителя, прийми й мене, його учня, щоб через тебе я дійшов до Нього!” Чи це є слова людини чи скоріше ангела? Це слова мужа, що був спосібний так само терпіти, як і ми, а котрий любив Бога з цілого серця, і та любов була сильніша, як сама смерть. О, якби ми мали таку любов, який солодкий був би наш увесь труд, яким легким усяке вмертвіння, яким милим усяке страждання! Тому шукаймо цієї любови, а як її маємо, то зберігаймо її в собі та пам’ятаймо слова Спасителя, що хто хоче за Ним іти і бути його учнем, той мусить нести свій хрест.”
Життя святих, Духовні читання для українського народу на кожний день Божого року. Четверта книжка Андрій Йосафат Григорій Трух, єромонах Чину Святого Василія Великого Видавництво ОО. Василіан, Торонто, Канада, 1958
Ряд.: ДО ТИМОТЕЯ ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Тим. 286 зач.; 5, 11-21.
Молодих же вдовиць не приймай, бо як їх охопить пристрасть, противна Христові, хочуть заміж виходити, стягаючи на себе осуд, бо відкинули першу віру. Крім того, вони звикають бездільно по хатах тинятися; і не тільки нічого не роблять, але цокочуть і скрізь втручаються, і базікають, що не личить. Отже, я хочу, щоб молодші виходили заміж, дітей родили, рядили домом і не давали противникові ніякої зачіпки для лихомовства. Бо деякі вже пішли слідом за сатаною.
Коли ж яка віруюча прийняла до себе вдовиць, нехай їм помагає, хай не обтяжується Церква, щоб вона могла справжнім удовам помагати.
Пресвітери, що добре головують, гідні подвійної шани, передусім ті, що працюють словом і навчанням. Бо Писання говорить: Не зав’язуй рота волові, що молотить і «робітник гідний своєї нагороди». На пресвітера не приймай скарги, хібащо при двох або трьох свідках. Тих, які грішать, картай перед усіма, щоб і інші мали страх.
Заклинаю тебе перед Богом і Христом Ісусом та вибраними ангелами берегти це безсторонньо, не робивши нічого з упередженням до когось.
Ап.: ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Кор. 131 зач.; 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Ряд.: ВІД ЛУКИ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Лк. 87 зач. 17, 26-37.
Сказав Господь: Як було за днів Ноя, так буде й за днів сина чоловічого: їли, пили, женилися, виходили заміж, аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег; надійшов потоп, і вигубив усіх їх. Так само сталось і за днів Лота: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; та того дня, коли Лот вийшов з Содому, вогонь і сірка линули з неба і всіх вигубили. Так само буде й того дня, як об’явиться Син чоловічий. Хто буде того дня на крівлі, речі ж його в хаті, нехай не злізає за ними. А хто на полі, нехай так само не вертається назад. Згадайте собі жінку Лота.
Хто буде намагатися спасти своє життя, той його погубить; а хто його погубить, той збереже його. Кажу вам, тієї ночі двоє буде на однім ліжку: одного візьмуть, другого зоставлять. Дві жінки молотимуть разом: одну з них візьмуть, другу зоставлять. 36. Двоє буде на полі: одного візьмуть, другого лишать.
Тоді вони його спитали: – Де, Господи?
Він відповів їм: – Де труп, там і орли зберуться.
Ап.: ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Йо. 4 зач. 1, 35-51.
В той час стояв Іван і двоє з його учнів. Побачивши Ісуса, що надходив, мовив: – Ось Агнець Божий. Почули двоє учнів, як він сказав те, і пішли за Ісусом. Обернувшися й побачивши, що вони йдуть, Ісус сказав до них: – Чого шукаєте?
Вони сказали: – Равві (що в перекладі означає: учителю), де пробуваєш?
Він відповів їм: – Ходіть і подивіться. Пішли, отже, і побачили, де побуває, і того дня лишилися в нього. Було ж близько десятої години.
Андрій, брат Симона Петра, був одним із двох, що, почувши Івана, пішли за ним. Зустрів він спершу брата свого Симона і сказав до нього: – Ми найшли Месію (що у перекладі означає: Христос).
І привів його до Ісуса. Ісус, глянувши на нього, сказав: – Ти – Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа (що у перекладі означає: Петро-скеля).
Другого дня вирішив піти в Галилею. І найшовши Филипа, мовив до нього: – Іди за мною.
А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія та Петра. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: – Ми найшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки – Ісуса, сина Йосифа, з Назарету.
Натанаїл сказав йому: – Що доброго може бути з Назарету?
Мовив до нього Филип: – Прийди й подивися.
Ісус, побачивши, що до нього надходить Натанаїл, сказав про нього: – Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства.
Натанаїл сказав: – Звідкіль ти мене знаєш?
Сказав Ісус і промовив до нього: – Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоковницею.
Натанаїл відповів йому: – Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля.
Ісус у відповідь сказав йому: – Тому що я мовив до тебе: я бачив тебе під смоковницею – віруєш. Побачиш більше, ніж те.
І сказав до нього: – Істинно, істинно кажу вам: побачите небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина чоловічого.
1 Тм. 5, 11-21. «Заклинаю тебе … берегти це безсторонньо, не робивши нічого з нахилу до когось»
Насправді не просто, або радше дуже важко в наших стосунках не зважати на те, що за особу ми маємо перед собою. Ми завжди суб’єктивні, тому й до кожної особи ставимось через свою суб’єктивність. Ми бачимо не все так як воно є на справді, а через призму нашого світогляду. Хтось нам подобається, бо сказав нам раніше щось приємне, чи добро зробив, а хтось не подобається, бо щось нам недобре зробив чи негарно з нами повівся. Відповідно і ми до одного відчуваємо симпатію, вдячність, повагу, а до другого – неприязнь, недовіру, ворожість.
Часто негативний досвід спілкування з тією чи іншою особою не дає нам побачити Божої волі на розвиток наших стосунків із ними в майбутньому. Апостол нам вказує на те, щоб ми безсторонньо, неупереджено, так як Господь, робили добро кожній особі.
Бог любить і праведних, і грішних, любить нас, чи ми робимо зло, чи добро, Він приймає нас після кожного гріха знову і знову у своєму милосерді. Вчімося й ми любити і приймати інших людей, попри те, що б вони нам не робили, чи то добро чи зло. Це є нелегко.
Але тільки так можемо вподібнюватися до нашого Отця – любити безумовною любов’ю!
1 Кр. 4, 9-16. «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Лк. 17, 26-37. «Так само буде й того дня, як об’явиться Син Чоловічий».
У цьому Євангелії Господь вказує на останні часи, які мають настати. Показує, як вони мають виглядати, тому пригадує з біблійної історії приклади, як відбувалися надзвичайні події в житті вибраного народу. Але одночасно Христос підкреслює, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли це має статися.
Ми не знаємо, коли буде другий славний прихід Господа Нашого Ісуса Христа, коли будуть ці останні часи. Але, без сумніву, останні часи для кожного з нас – це кожна мить нашого життя. Адже кожна ситуація є перша й остання в нашому житті, вона вже є – і вона не повториться, вона вже є – і її такої більше не буде.
Тож маємо завжди цінувати кожну хвилю нашого життя, розуміти, що вона остання й неповторна, цінувати кожну людину, яку зустрічаємо на своїй дорозі, розуміти, що в цей момент і в цих обставинах ми її бачимо востаннє. Колись було інакше й знову буде інакше, навіть зустріч із цією людиною не буде такою самою. Маємо розуміти й цінувати всі події нашого життя.
Ми дуже часто живемо або в минулому, або в майбутньому. Молоде покоління мріє про своє майбутнє життя, старше покоління згадує, як воно колись було добре. В цей же час, ми не вміємо цінувати теперішнього часу, цього «останнього» часу. Коли б людина знала, що їй залишилося жити 2–3 години чи декілька днів, то вона б зовсім по-інакшому дивилася на життя, цінувала б його. Зупинімося – і цінуймо те, що Бог нам дає.
Розуміймо, що цей чи інший день, ця чи інша година, навіть хвилина, унікальні в моєму житті!
Йо. 1, 35-51. «Ходіть та подивіться!» і «Прийди та подивися!»
Два рази в цьому євангельському читанні Христос звертається подібно: «Прийди!» Це запрошення стосується кожного з нас, хто у своєму житті намагається боротися зі своїми недоліками, вадами, проблемами, пристрастями, прагне пізнати себе. У якийсь момент нам, може, видається, що ми побороли наші пристрасті, пізнали себе, та знову, немов хвиля, накочується щось нове. Нагору виходять інші проблеми.
Ми ніколи не зможемо самі себе повністю пізнати й не можемо бути певні за себе. Це спонукання Христа: «Ходіть та подивіться!» – означає запрошення прийти такими, як ми є, до Господа. Бо як Христос проходив через замкнені двері, так Він може пройти через замкнені двері нашої душі, через усі наші проблеми, кризи, труднощі, зранення… Прийти – й оздоровити нас!
Тому маймо відвагу завжди приходити до Господа й будьмо певні: саме зустріч з Ним змінює кожного з нас!
Вл. Венедикт Алексійчук
Стихири на „Господи, взиваю я”
Світлом Предтечі освічений,* коли іпостасне сяяння Отчої слави явилося,* людський рід милосердям спасти бажаючи,* тоді першим ти, славний, до Нього прибіг єси,* осяяний у розумі* досконалішим блиском Його Божества;* з цієї причини і проповідником, і Апостолом став* Христа Бога нашого,* якого благай* спасти і просвітити душі наші.
Гласом Предтечі оглашенний,* коли всесвяте Слово воплотилося,* життя нам даючи і спасіння сущим на землі благовістуючи,* тоді за Ним, премудрий, ти послідував* і себе самого, як добірну і всесвяту* жертву первоплодів, Йому посвятив єси;* і Його пізнавши,* відкрив єси і родичеві твоєму Бога нашого,* якого благай* спасти і просвітити душі наші.
З неплідної розквітлого* послідовником бувши,* коли дівственне Зродження зазоріло* – благочестя Учитель і чистоти ціломудрія Явитель,* – тоді ти прегарячим чесноти ревнителем,* Андрею блаженний, став єси,* восходження в серці своєму покладаючи,* і піднявся від слави до невимовної слави Христа Бога нашого,* якого благай* спасти і просвітити душі наші.
Первозваний учень* і наслідувач страждання,* Андрей Апостол* співобразно з Тобою, Господи,* тих, що в глибині невідання піддавалися колись омані,* гачком Хреста Твого витягнувши, привів до Тебе;* молитвами його, Преблагий, життя наше втихомир* і спаси душі наші.
Оспіваймо, вірні, Петрового родича Андрея,* Христового учня:* він бо, море неводами колись обстеживши, риб наловив,* тепер же вселенну ловить вудкою Хреста і народи навертає від омани до хрещення,* і стоячи перед Христом, просить миру світові,* а душам нашим – великої милости.
Вогонь духовний, що просвітлює мислі і спопеляє гріхи,* вглиб серця прийнявши, Апостол Христовий і учень* сяє тайними променями вчень у непросвітлених серцях язичників,* а надто спалює хворост міфотворення нечестивих,* бо вогонь духа таку має дію.* О чудо, гідне подиву і трепету!* Язик із глини, єство з глею, тіло з пороху* – прийняли знання духовне і неземне.* Але, о таїннику невимовного і споглядальнику небесного,* моли про озорення душ наших.
Риб ловитву полишивши, Апостоле,* людей уловлюєш ти вудкою проповіді,* спускаючи, немов гачок, благочестя приманку* і витягаючи з глибини омани всі народи,* Андрею Апостоле,* верховного єдинокровний* і вселенної наставнику всюдичутний,* благати не припиняй за нас,* що з вірою і любов’ю восхваляємо, всехвальний,* завжди шановану пам’ять твою.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Стихири на стиховні
Радуйся, словесне Небо,* що славу Божу* завжди повідає,* ти, що перший на Христа поклик відгукнувся гаряче* і безвідступно з Ним перебував;* від Нього просвічуваний,* узрів ти світло друге* і сущих у пітьмі блискавками твоїми просвітив,* благість Його наслідуючи.* Тому всесвяте твоє* звершуємо торжество* і радісно цілуємо мощей ковчег,* із якого ти виточуєш* тим, що просять, спасіння і велику милість.
Першим знайшовши жадані блага* того, хто з милосердя* оповився нашим єством,* Андрею Богомудрий,* ти злучився з Ним розпаленою любов’ю,* до єдинокровного взиваючи:* «Кого провістили Пророки в Дусі,* того знайшли ми!* Ходи до Його краси,* щоб приваблені були ми і душею, і думкою,* і так ведені світлом Його зоресяйности,* ніч омани і пітьму невідання відженемо,* благословляючи Христа,* що подає світові велику милість!»
Народи, що не знали Бога,* ти з невідання, наче з глибини, виловив неводом слів твоїх,* і явно збурюєш солоні моря;* конем прехоробрим Владики морів явився ти, в піснях уславлений,* і гнилість безбожжя висушив,* додавши цінну сіль – мудрість твою,* якій і вразилися, Апостоле славний,* ті, що сьому безумству мудрости зухвало опиралися,* не знаючи Христа,* що подає світові велику милість.
Єдинокровного брата Петрового* і Христового учня,* риб ловителя і ловця людей* – піснями вшануймо Андрея Апостола:* він бо всіх наставив догматами Ісусового вчення* і як приманку рибам – плоть беззаконникам віддав* і їх у невід уловив.* Його молитвами, Христе,* подай людям Твоїм мир і велику милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 4):
Як первозванний з апостолів і як верховного брат* Владиці всіх, Андрею, молися,* мир вселенній дарувати* і душам нашим велику милість.
Слава: Кондак (г. 2):
Мужности богогласника, якого ім’я святкуємо,* і верховного послідувателя Церкви,* Петрового родича возхвалім,* бо, як давно тому, так і нині до нас закликав:* прийдіть – ми знайшли, кого бажали.
I нині: Богородичний (г. 2):
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив той,* хто вселився в утробу приснодівственну.
Прокімен (г. 8): На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5).
Стих: Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь (Пс. 18,2).
Алилуя (г. 1): Ісповідять небеса чуда Твої, Господи, і істину Твою в церкві святих (Пс. 88,6).
Стих: Бог прославлюваний на раді святих (Пс. 88,8).
Причасний: На всю землю вийшло вістування їх і до кінців вселенної глаголи їх (Пс. 18,5). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, чесного і славного пророка, предтечі і христителя Йоана, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. всехв. ап. Андрея Первозванного, якого сьогодні пам’ять торжественно звершуємо, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
