Небо – наша вітчизна
Дорогі в Христі! Сьогодні минає сороковий день від воскресіння Христового. Саме ва цей час мала зміцнитись віра апостолів і перших визнавців Христових в тому, що Ісус направду воскрес із мертвих у тому самому тілі, в якому він терпів і був розіп’ятий. Смерть Христа Ісуса була великим ударом і засмутила його учнів. Спаситель помер на хресті, віддав Богові духа. Його померле тіло склали у гробі. Це все спричинило у пригноблених учнів зневіру і захитало довір’я до Ісуса. Однак протягом сорока днів Апостоли й учні Христові такою мірою переконались 1 утвердились у вірі, що в хвилину вознесіння на небо не було в них вже більше ніякого сумніву.
В день свого відходу з цієї землі Ісус узяв в собою апостолів і найближчих своїх учнів, щоб разом з Пречистою Богоматір’ю вийти на Гору Оливну там, де перед шістьма тижнями заливавсь Ісус кривавим потом, на передодні своїх страждань і смерти. Він вийшов на ту гору, де часто молився й душевно страждав. Ісус вийшов туди в останнє, щоб звідти зачати свій тріумфальний висхід на небо, осягнувши насамперед вершину гори Голготи. Не інакша й наша дорога до небесної нашої вітчизни. У страсний четвер Ісус вийшов на Гору Оливну вночі, серед темряви і душевних страждань конання; в четвер також Ісус прийшов сюди, у ясний день, повний радості і тріумфального блиску, щоб вознестися.
Вийшовши на вершок гори, Ісус розмовляв ще зі своєю Пречистою матір’ю Марією, з апостолами, в учнями. Він ще давав їм в останнє своє повчання, вказівки, потіху, пригадуючи: „Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене – переслідуватимуть і вас” (Ів. 15,20). „Вилучать ваc із синагог. А Й година настане, коли то кожний, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові” (Ів. 16,2). „Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться „ (Ів. 16,20). „ У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ” (Ів. 16,33). „Не полишу вас сиротами; я прийду до вас” (Їв. 14,18). „Ї проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб зв вами був повіки” (Ів. 14,16). Він вчинить, що „ одягнетеся силою з висоти „ (Лк. 24, 49). „ Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене „. Бо, „хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю” (Ів. 141.12). І так розмовляючи з улюбленими, Ісус благословив їх. Аж ось пробиті цвяхами його ноги відірвались від землі, а Ісус, осяяний блиском слави, зачав підніматись угору. Всі учні, задивлені в Христа, підводили свій зір чим раз вище й вище вдивляючись у ясну далечінь. Аж ось надійшла хмаринка і закрила Христа Спасителя. Апостоли знову звернули свій зір до землі; на неї дивилися тепер, наче інакшими очима; внутрі від чули, що порив і бажання їхнього серця зостались там угорі, біля того, який власне зник їм 8-перед очей. Нам може здаватися, що краще було, якщо б Ісус зостався був між нами аж до кінця світу так, щоб усі могли його оглядати власними очима, дотикатися власними руками, слухати власними ушима. Якщо в дійсності так було б сталося, тоді наша віра мала б меншу заслугу, а й любови зменшилася б чистота і, може, стала б надто змисловою. Більше того: якщо б Ісус зостався був між нами на цьому видимому світі, ми не привикли б підносити наші думки й бажання у світ невидимий, який для нас є важніший і необхідніший; „ видиме бо – дочасне, невидиме – вічне” каже Апостол (2 Кор. 4,18). Ісус прирівнював себе одного разу до квочки. Як „квочка скривається, щоб курчатка навчилися її шукати, так Ісус скрився у світі невидимому, щоб ми намагалися шукати Його там, де він перебуває. Тому слушно напоминає нас Апостол народів: „шукайте того горішнього, де Христос перебуває! „ (Кол. 3,1).
Щоб нам легше було сконтактуватися з невидимим світом, Ісус ще перед своїм відходом на небо обіцює послати Святого Духа. Ця невидима Особа Божа помагає людям доброї волі відірватись від дочасних і переминаючих благ цієї землі та дає силу, щоб прямувати й осягнути світ невидимий, духовний, вічний.
Отже, вознесіння Христове вчить нас, що існують два світи, тобто: видимий, матеріяльний і невидимий, духовий. Ми вродилися й існуємо в першому світі, тож знаємо добре все його довкілля: сонце, зорі, повітря, води, гори, долини, дерева, рослини й тварини, над усе ж людей – цілі народи. Але є і потойбічний світ – неменш реальний; він прекрасний, він ближчий до нашого духа. Більше того: ми живемо серед нього, хоч наші руки не дотикають Його, хоч наші очі його не бачать, хоч наші вуха його не чують. Не дивуймося, що наші змисли не є здатні вловлювати світ невидимий, бож вони схоплюють лише маленьку частинку навіть того, що довкола нас існує. Багато великих, чудових речей наші змисли не вловлюють.
Якщо б ми людині в пралісів Африки чи Індії оповідали, що довкруги неї, ба навіть через її власне тіло переходять хвилі, які несуть таємничі слова, оклики радості, зойки болів, звуки прерізних інструментів і могутніх хорів, вона здивовано гляділа б на нас у переконанні, що розказуємо їй байку. Не повірить нам ця людина, бо ніколи не бачила марконієвих лямп, які можуть ловити радієві хвилі. Передше ніж відкрили радіо, також і для нає усіх такі речі були неймовірними.
І якщо комусь з нас, коли чуємо про світ невидимий, приходить така думка, що це все неможливе, неймовірне, що це все байка і сон, то саме тоді наше знання онтого невидимого світу 6 достоту таке, як цієї людини в пралісів Африки чи Індії. Тоді нам бракує відповідних „лямп”, щоби вловити дійсність невидимого світу. Все ж одного дня, в хвилині нашої смерти, їх матимемо. Тепер бо живемо вірою і віримо у вовнесіння Христа у світ невидимий. Перша дійсність невидимого світу – це Бог. Той, хто створив видимий всесвіт, ясне сонце, пестрі розмальовані квіти, людей, які себе взаємно бачать і пізнають, – сам є невидимим. Всемогутній Бог, найбільша дійсність залишається невловимим для наших замислів.
Один чоловік сказав рав до хлопця, даючи йому яблуко: „ Хлопче, я дам тобі оце яблуко, коли скажеш мені, де знаходиться Бог?” А хлопчик з дитячою простотою відповів: „А я дам вам цілий кошик яблук, якщо ви скажете мені, де Бога немає!” В Бозі ми є, живемо і віддихаємо. Тож будьмо переконаними про цю важну правду, що ми ніколи і ніде не є самі і неспостережними. Найлюбіший Отець є при нас. Він найвірніший сторож, кожного моменту проникає всі наші думки і почуття. Але одного разу цей невидимий Бог забажав стати видимим. Та черев своє недослідиме милосердя і любов прийняв людське тіло від Пречистої Діви Марії, вродившись у цьому видимому світі. Більш як тридцять літ він жив, як кожний з нас: говорив, їв, пив, ходив, працював, терпів і вмер. Але й воскрес. Опісля повернувся у свій невидимий світ, де обіцяв кожному в нас приготовити місце. Відтоді ніхто не міг бачити його, за вийнятком деяких Святих. Для нас Ісус не об’явивсь ніколи, тож так мало відчуваємо його присутність. Однак у своїй безмежній любові Ісус дав нам видимий знак, якого ми дотикаємось і він приводить нас до Особи Христа Бога, якого не бачимо і дотикнутися не можемо. Цей знак – це Євхаристійний Агнець, де в укритті є живий і правдивий Бог, Невидимий, якого бачимо, якого відчувавмо нашою вірою. Саме Пресвята Євхаристія є тим помостом, що світ видимий лучить зі світом невидимим.
Однак кожний з нас може ще стрінути Христа Ісуса на своїй власній дорозі життя. Одних супроводить Ісус у подорожі, як учнів, які йшли в Емаус. Інших стрічає на роздоріжжях їхнього життя, проникаючи їх світлом своєї ясності, як це вчинив Павлові-апостолові, що йшов з Єрусалиму в Дамаск, щоб там гонити визнавців Христа. Ще до інших Ісус приходить у виді вбогого, потребуючого, хворого, ув’язненого, а передовсім Він бажає всім об’явитись і дати півнати себе у всіх святих Тайнах, зокрема у Пресвятій Євхаристії. Отже, Христос є присутнім посеред нас, живе між нами і в нас, і його можна пізнати, побачити. Нам лише потрібно достатньої віри, віри міцної, сталої, живої, діяльної, такої, яку мали апостоли. Така віра – це той невгасимий вогонь, 3 якого виходить динамічна творча сила. Діянню цієї сили ніщо на світі не може протиставитись. Єдино сила і дія святої віри має змогу основно перемінити людину, вилікувати її життя приватне і суспільне, здійснити у світі справжній лад, вчинити з нас повновартних людей. Такої віри Христос домагається і від нас: „ Блаженні, що не бачили, а повірили” – каже Ісус. А перед самим відходом на небо Ісус виразно каже: „хто ввірує… спасеться, хто ж не ввірує, буде проклятий „.
Дорогі брати і сестри, коли довкола нас настане темна ніч, не тривожмося, бо саме тоді, як здається, що цей видимий світ тоне в темряві, то власне з цієї темряви виринає світ новий, прекрасний, безмежний, щасливий, світ невидимий, духовий. У ньому побачимо Бога таким, яким Він є. Побачимо ласкаву особу Христа-Переможця; побачимо місце, яке він приготовив для нас у тому новому невидимому світі. Там ми замешкаємо разом з Пречистою Дівою, Ангелами, Святими, нашими найближчими і дорогими. Кріпімся надією на Господа, а по тяжкій боротьбі туземного життя знайдемось у великому, переможному поході, що його колись започаткував Христос, вступаючи на небо. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Святий Августин каже, що Христові апостоли кожного року згадували день, коли їх Божественний Учитель у славі вознісся на небо. Свята Олена збудувала базиліку на місці Христового Вознесіння на небо. Пригадаймо собі декілька обставин відходу Спасителя.
Коли Ісус відійшов на небо? Сорокового дня після слав ного Воскресіння з мертвих. Він сорок днів з’являвся на землі, щоб скріпити віру своїх апостолів у Воскресіння і щоб завершити будову своєї Церкви. Сорок днів Христос провів на пустині перш, ніж почав свою апостольську діяльність: через сорок днів після відкуплення людського роду відійшов на небо.
Святий Тома зауважує: „Сорок годин Ісус Христос був у гробі на доказ, що він справді помер: сорок днів залишався на землі на доказ, що він живе новим життям. Якби Христос воскрес у самий день смерти, то дехто міг би мати сумнів, чи він справді був мертвим. Якби він відійшов на небо відразу після Воскресіння, дехто міг би мати сумніви, чи він справді воскрес”.
Христос відійшов на небо в четвер. У четвер Христос почав свої терпіння в Оливному саді і в четвер він тріумфу вав над терпінням, бо в славі вознісся на небо. Христос вознісся на небо в полудень, коли сонце піднялося найвище на горизонті. Христос помер після полудня. коли зближалася ніч. Він воскрес вранці, а в полудень він, Сонце правди, відійшов на небо.
Звідкіля зноситься Спаситель на небо? 3 Оливної гори, біля підніжжя якої він часто молився, а в четвер (43 дні перед Вознесінням на небо) він три години провів на молитві біля тієї Оливної гори і звідси відходить до Небесного Отця по нагороду. В цьому криється для нас важлива наука, що здобувати небесну нагороду треба молитвою.
У стіп Оливної гори Христос почав свої страсті, а ці терпіння були такі жахливі, що „піт його став, мов крап- лі крови, що падали на землю” (Лк. 22, 44). З тієї гори Христос Господь відходить на небо, на доказ, що терпіння веде до слави. Терпіння є також нашою дорогою до неба. „Якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися”, – каже апостол (Рм. 8, 17).
Як виглядало його Вознесіння? З Єрусалиму Христос вивів своїх апостолів „аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога” (Лк. 24, 50-53).
Чому Христос відійшов на небо? Найперше, по нагороду за терпіння, за болючу смерть і за відкуплення людського роду. „Отче… я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. Тепер же прослав мене, Отче, у себе славою тією, яку я мав у тебе перед тим, як постав світ” (Ів. 17, 45).
Христос Господь відійшов на небо приготувати місце для нас. „В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я”,- каже Христос-Спаситель (16. 14, 2-3). На Тайній вечері Божественний наш Спаситель молився за нас: „Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де я, щоб і вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені” (Ів. 17, 24). Він проказав також радісні слова: „Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере” (16. 16, 22). Ми сотворені не для землі, а для вічного, щасливого неба! „Ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм”, – каже Святе Письмо (Євр. 13, 14). Тут, на землі, ми лиш паломники, подорожні, тут наше тимчасове скимання, а вічне небо є нашою батьківщиною. „Думайте про горішнє, а не про земне”, заохочує апостол Павло (Кл. 3, 2). До кожного з нас промовляє Божественний наш Спаситель: „Збирайте собі скарби на небі… Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт. 6, 20-21). Ісус закликає нас до радості, кажучи: „Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі” (Мт. 5, 12). В небі є наш Небесний Отець, у небі є наш Спаситель Ісус Христос, у небі є наш Утішитель Дух Святий, у небі є наша Мати, Пресвята Діва Марія і в небі є приготоване місце для нас. „Щасливі, що живуть у твоїм домі, вони повіки тебе хвалять”,- голосить псалмопівець (Пс. 84, 5). Деякі угодники Божі мали звичай часто повторювати слова: „О щасливе небо! Якою нужденною являється мені земля, коли думаю про тебе”. Святий Павло писав до християнської громади в Колоссах: „Думайте про горішнє, а не про земне” (Кл. 3,2).
Христофор Колумб і товариші його довгої і небезпечної подорожі в незнану країну, побачивши здалека землю, зі сльозами радості закричали: „Земля! Земля!” і, впавши на коліна, заспівали гімн подяки: „Тебе Бога хвалимо”. Перські вояки, умираючи з утоми й спраги під час довгого походу, навид Чорного моря кричали: „Море! Море!”. Французький король Людвик під час хрестового походу на здобуття Палестини, побачивши здалека Єрусалим, навколішках промовив: „Єрусалиме, Єрусалиме, городе моїх бажань, мешкання Бога і моє мешкання навіки!”
Скоріше чи пізніше до всіх нас прийде час покидати землю. Після праведного життя на землі, на порозі вічності Ми не будемо кликати: „Земля! Земля”, ані „Море! Море”, ані „Єрусалиме! Єрусалиме!”. Бо зачаровані безконечною красою блаженного і вічного небесного Єрусалиму, в екстазі любові, будемо вимовляти: „Небо! Небо!”. Дай, Господи, щоб ми всі удостоїлися бути в небі на віки вічні! Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Ось ще одне торжество святкує Церква – Вознесіння нашого Спасителя Ісуса Христа на небо до Отця.
Своїм земним життям Ісус Христос об’явив нам образ Бога – Отця і його любов до людей, показав нам дорогу до Бога. Своїми науками Ісус навчив і пояснив нам правду про Бога і про людину, як отримати Божу любов – основу щастя, як берегти її, у ній перебувати. Прикладом свого життя Христос показав, як Божою наукою жити, як з її допомогою дійти до неба.
У Вознесінні Ісус з тілом відійшов до Отця, завершив безпосередньо навчати людей і словами «ідіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати те все, що вам заповідав» (Мт. 28, 56) передав цю ініціативу Церкві: апостолам, їх послідовникам і нам самим – нашій власній вільній волі, ініціативі, особистій відповідальності за добро Церкви і власне спасіння.
Читаючи Євангеліє, бачимо, що земне життя Ісуса було часом особливої ласки для людей, але не всі увірували в Ісуса-Месію, не всі прийняли Його науку. Та Бог, не зважаючи на черствість людського серця і невдячність, далі дарує людям свої ласки. Вознесіння Ісуса не стало повною розлукою з людьми, а радше перетворилось у духовну єдність людей з Христом, присутнім в Євангелії і Святих Тайнах.
Подібно в житті людей Бог дає особливі знаки своєї ласки. І сьогоднішнє свято пропонує нам поглянути глибше у своє життя, чи добре бачимо і достатньо використовуємо ці нагоди зібрати всі плоди Божих дарів.
Перший крок до неба – власна відповідальність, здійснення на практиці заповіді любові себе самого. Подія Вознесіння Христа на небо пропонує нам запитати себе, якою є наша відповідальність, старання за своє освячення, наскільки вміємо любити себе, поважати, шанувати власну гідність, зберігаючи Божі дари добрим виконанням християнських обов’язків.
ДІЯННЯ АПОСТОЛІВ 1, 1-12.
Першу книгу я написав, Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку. аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Він показував їм себе також у численних доказах живим після своїх страстей, являючись їм сорок день і розповідаючи про царство Боже. І коли був разом з ними за столом, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, яку ви від мене чули; бо Іван христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Духом Святим.
Отож, зійшовшися, вони питали його: – Господи, чи цього часу відбудуєш царство Ізраїля?
Він відповів їм: – Не ваша справа знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж по край землі.
Сказавши це, коли вони дивились, знявся угору і хмара його взяла з-перед очей у них. І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі. і сказали:
– Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Цей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як ви його бачили, коли відходив на небо.
Тоді вони вернулися в Єрусалим з гори, яка зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 24, 36-53.
В той час, коли Ісус воскрес із мертвих, став посеред своїх учнів і до них каже: – Мир вам!
Вони, налякані і у великім страсі, думали, що духа бачать. Та він сказав їм: – Чого стривожились ? Чого сумніви постають у серцях ваших? Гляньте на мої руки й ноги: та це ж я! Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я маю.
Сказавши це, він показав їм руки й ноги. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, він сказав: – Чи не маєте тут чого їсти?
Вони подали йому кусень печеної риби і крижку меду. Він узяв їх і їв перед ними.
Потім до них промовив: – Це слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: треба щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея в пророків та у псалмах.
Тоді він відкрив їм розум, щоб розуміли Писання, і до них мовив: – Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, і щоб у його ім’я проповідувалось покаяння та відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму. Ви – свідки того. Я вам зішлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетесь силою з висоти.
Тоді він вивів їх до Витанії і, знявши руки, благословив їх. А як він благословив їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, поклонившися йому, вернулися з великою радістю в Єрусалим. і пробували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
Ді. 1, 1–12. «Ісус робив та навчав від початку аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав»
Бог, який є Альфою і Омегою – Початком і Кінцем нашого буття, – завжди діяв в історії людства, діяв і діє в житті кожного з нас. У Старому Завіті Господь по-різному промовляв до вибраного народу. У Новому Завіті Бог діяв через Ісуса Христа, Сина Божого, який народився як людина, прожив певний відлік часу, був розп’ятий, воскрес і вознісся.
Тепер ми живемо в часі, коли Дух Святий особливо діє. Однак всюди Бог діяв і діє. Чи це Бог Отець чи Син, чи Дух Святий. Так і в нашому житті. Які б його етапи не відбувалися, щоби не діялось, але Бог завжди присутній.
Щоб не ставалось, чи це були приємні ситуації, чи складні, чи ми були повні благодаті після сповіді та причастя, чи ми після падіння і гріха, але Бог завжди як діяв в історії, так і діє в житті кожного з нас.
Лк. 24, 36-53.
Вдивляючись у життя Ісуса Христа, бачимо, що учні й апостоли супроводжували Господа в багатьох ситуаціях Його життя. Бачили Ісуса Христа в зеніті людської слави, коли тисячні натовпи ходили за Ним, коли Він зціляв, робив знамення та знаки. Також застали такі знакові моменти, коли Він пережив Переображення, а після цього – Воскресення. Але також були з Ісусом у скрутні часи, коли Він молився в Оливному городі, коли йшов Хресною дорогою, коли був розп’ятий… Вони пережили різні досвіди свого буття з Ісусом Христом.
І завжди сам Спаситель, Той, який був разом з ними в тих різних хвилях як їхній Учитель, Той, який провадить, Той, хто дбає, хотів, аби вони зростали духовно, аби не залишалися лише на рівні учнів. Тому Господь, виконавши свою місію, через сорок днів після славного свого Воскресення возноситься на небо. Він сказав, що зішле Духа Святого на апостолів, і дав їм можливість зростати, послав їх виконувати місію.
Також у нашому житті є моменти, коли ми зростаємо, формуємося, вчимося. Звичайно, те все відбувається з Божою поміччю, з Божою благодаттю, але з часом доводиться самостійно робити кроки. Часто невдалі, помилкові, але не можна зупинятися, треба їх робити. Як і апостолам, так і нам Ісус Христос довіряє наше життя, щоб ми йшли ним, удосконалювалися, уподібнювалися до Нього з власної волі та бажання. Хоч Господь вознісся, але Він зіслав свого Духа. Господь є повсякчас з нами. Навіть коли ми почуваємося покинутими й самотніми, це лише наші відчуття, які можемо подолати через віру, щоб усвідомити неперервну Божу присутність.
Господнє Вознесіння показує нам, що Господь виконав свою місію і вознісся на небо, але також вказує, що й кожен з нас, як Його улюблений учень і послідовник, покликаний до своєї місії тут, на землі!
Владика Венедикт (Алексійчук)
КОРОТКА ІСТОРІЯ
Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, – вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.
Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.
В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.
ПРО ІКОНУ
„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам’янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.
Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з’являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).
Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).
Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з’яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, – вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).
В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.
Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза, і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „…Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.
Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П’ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).
Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.
ГОСПОДНЄ ВОЗНЕСЕННЯ
Празник Господнього Вознесення завжди припадає у четвер на сороковий день після Христового Воскресення. Це один з великих Господських празників і має дев’ятиденне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесення на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Святий Йоан Золотоустий у своїй проповіді на Вознесення каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.
У пам’ятках трьох перших сторіч нічого не сказано про цей празник. Не згадує про нього й письменник Ориген († к. 251), який перераховує християнські празники у восьмій книзі свого твору Проти Цельсія. Знавці обряду вважають, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зіслання Святого Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесенням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.
У IV столітті празник Господнього Вознесення стає загальновизнаним. Історик Сократ († к. 440) називає його „всенародним празником” (Історія Церкви, 7, 26).
Празник Вознесення звеличили своїми проповідями святий Йоан Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Епіфаній Кипрський, Лев Великий й инші. У IV столітті цариця Єлена поставила храм в честь цього празника на місці Христового Вознесення.
Дух богослужень цього празника в загальному бадьорий і радісний. Свята Церква радіє славою Христа-Богочоловіка, що засів по правиці Отця. Він вознісся на небо, щоб зіслати нам Утішителя — Святого Духа та щоб, як Він сам каже: „приготовити нам місце” (Йо. 14, 2). „Господь вознісся на небо, — співаємо в першій стихирі на великій вечірні Вознесення, — щоб зіслати Утішителя світові. Небо приготувало престол його, а хмари — вознесення Його. Ангели дивуються, бачачи чоловіка понад собою. Отець чекає на Того, що Його від віків держить у своєму лоні. А Святий Дух каже всім ангелам Його: „Візьміть, князі, ворота ваші; всі народи плескайте руками, бо вийшов Христос там, де був перед тим”.
о. Юліян Катрій, ЧСВВ – Джерелo: https://www.truechristianity.info/ua/books/know_your_devotion.php
Стихири на „Господи, взиваю я”
Господь вознісся на небеса,* щоб світові послати Утішителя.* Небо приготувало йому престол, хмари – вознесіння його;* ангели дивуються, побачивши чоловіка вище від себе,* а Отець чекає, маючи його в лоні завжди присутнього.* Дух же Святий велить усім ангелам його:* Підніміте в брамах їхні главні!* Усі народи плещіть руками,* бо відійшов Христос туди, де був перше.
Херувими здивувались з твого вознесіння, Господи,* бачивши тебе – Бога,* що возноситься на хмарах і сидить на них.* Славимо тебе, бо велика твоя милість, – слава тобі!
На горах святих побачивши твоє вознесіння,* Христе, – сяйво слави Отця – оспівуємо світлом осяянний вид лиця твого.* Поклоняємось страстям твоїм, почитаємо воскресіння* і славимо преславне вознесіння, – помилуй нас.
Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Коли ти, Христе Боже, у славі вознісся на небо,* учні бачили, як хмари піднімали тебе з тілом твоїм.* Ворота небесні відчинилися, хори ангельські вельми ликували,* сили ж небесні взивали, виголошуючи:* Підніміте, ворота, глáвні ваші, бо входить Цар слави!* Учні ж, дивуючись, казали:* Не покинь нас, Пастирю добрий,* але пошли нам пресвятого Духа твого,* щоб наставив, укріпив й освятив душі наші. Сповнивши таїнственний задум,* ти, Господи, взяв своїх учнів на гору Оливну* і вознісся, та пройшов небеса.* Ти, що задля нас став убогим, як і ми,* та й вознісся туди, де завжди перебував,* – пошли пресвятого твого Духа,* щоб просвітив душі наші.
Лона Отцевого не залишаючи, найсолодший Ісусе,* на землі ти жив як людина.* Сьогодні з гори Оливної вознісся ти у славі,* і возсів з Отцем, милостиво піднісши впале наше єство.* Тому небесні, безтілесні хори, дивуючись чудові,* вельми зжахнулися і, пройняті тремтінням,* величали твоє чоловіколюбство.* З ними ми, земляни, славлячи твоє до нас приниження і вознесіння від нас,* молимось і взиваємо:* Ти, що учнів і Богородицю, яка тебе породила,* із своїм вознесінням наповнив безмежною радістю,* з великої твоєї милости сподоби і нас* радости вибраних твоїх, – їхніми молитвами.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Перший антифон
Стих 1: Всі народи, заплещіте руками,* воскликніть Богові голосом радости (Пс 46.2).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 2: Бо Господь Всевишній – страшний,* цар великий по всій землі (Пс 46.3).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 3: Він покорив людей нам* і народи під ноги наші (Пс. 46,4).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
Стих 4: Зійшов Бог під оклики веселі,* Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Приспів: Молитвами Богородиці,* Спасе, спаси нас.
(Якщо скорочується Літургію, перейди до Єдинородний Сину).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.
Другий антифон
Стих 1: Великий Господь і хвальний вельми* у граді Бога нашого, в горі святій Його (Пс. 47,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 2: Гори сіонські, ребра північні,* город царя великого (Пс. 47,3).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 3: Бог у хоромах його відомим стає,* коли заступає його (Пс. 47,4).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Стих 4: Ось бо царі земні зібрались,* зійшлися разом (Пс. 47,2).
Приспів: Спаси нас, Сину Божий,* що вознісся у славі, співаємо Тобі: Алилуя.
Третій антифон
Стих 1: Послухайте це, всі народи,* почуйте, всі, хто живете по вселенній (Пс. 48,2).
Тропар (г. 4): Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Стих 2: Земнородні і сини чоловічі,* разом багатий і убогий (Пс. 48,3).
Тропар (г. 4): Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Стих 3: Уста мої промовлять премудрість* і роздуми серця мого – розуміння (Пс. 48,4).
Тропар (г. 4): Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Вхідне: Зійшов Бог під оклики веселі,* Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Тропар (г. 4): Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Вхідне:
Зійшов Бог під оклики веселі,* Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Тропар, глас 4:
Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа,* утвердивши їх благословенням,* бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу.
Слава, і нині: Кондак, глас 6:
Сповнивши промисел щодо нас* і те, що на землі, з’єднавши з небесним,* вознісся Ти у славі, Христе Боже наш,* ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи,* Ти кличеш до тих, що люблять Тебе:* Я з вами і ніхто проти вас.
Алилуя (г. 2): Зійшов Бог під оклики веселі, Господь – під голос сурми (Пс. 46,6).
Прокімен (г. 7): Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя (Пс. 56,6).
Стих: Готове серце моє, Боже, готове серце моє, оспівуватиму і співатиму у славі моїй (Пс. 56,8).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2).
Замість Достойно, приспів:
Величай, душе моя, Господа, що з плоттю у славі вознісся на небеса.
I ірмос, глас 5:
Тебе, вище ума і слова Матір Божу, що в часі безлітнього несказанно родила, вірні однодумно величаємо.
Причасний: Зійшов Бог під оклики веселі, Господь – під голос сурми (Пс. 46,6). Алилуя, тричі.
Замість Ми виділи світло істинне, співаємо до віддання:
Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя (Пс. 56,6). I замість Нехай сповняться, те саме.
Священик: Христос, істинний Бог наш, що у славі вознісся від нас на небо і сів праворуч Бога й Отця спасіння нашого ради – молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Івана Золотоустого, архиєпископа Константинополя, і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
„Вознесіння Господнє”Юрій Гречин, Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв ksm.lnam.ua – Джерелo: https://prayer-service.online/m/#20240613&vita
о. Петро Фостик
