Собор святих славних і всехвальних 12-ти Апостолів Христових святкували віддавна. Свята Церква, величаючи кожного з 12-ти апостолів в різні пори року, з давніх часів встановила їм загальне святкування наступного дня після пам’яті славних і первоверховних апостолів Петра і Павла. Святий благовірний цар Костянтин Великий (306 – 337) побудував в Царгороді храм на честь святих дванадцяти апостолів. Згадки про здійснення цього святкування зустрічаються в IV столітті.
Ряд.: Апостол: – ДО РИМЛЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, Писання каже: кожний, хто вірує в нього, не осоромиться. Немає бо різниці між юдеєм і між греком; бо той самий Господь усіх, багатий для всіх, хто його призиває; бо кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться.
Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, про кого не чули? І як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: які гарні ноги тих, що благовістять добрі новини! Та не всі послухали євангелія. Бо Ісая каже: Господи, хто повірив тому, що ми чули? Віра, отже, від слухання, а слухання через слово Христове.
Та я питаю: хіба вони не чули? Таж: По всій землі рознісся їхній голос, їхні слова – в кінці світу.
І ще кажу: може, не зрозумів Ізраїль? Але Мойсей перший мовив: Я викличу у вас заздрість не народом, збуджу ваш гнів народом нерозумним.
А Ісая насмілюється і мовить: Найшли мене ті, що мене не шукали. Я об’явився тим, що про мене не питали.
До Ізраїля ж каже: увесь день я простягав свої руки до неслухняного й упертого народу.
Отож питаю: чи не відкинув Бог народ свій? Ніколи в світі! Бо і я ізраїльтянин, з роду Авраама, з коліна Веніямина. Бог не відкинув свого народу, що наперед вибрав. Чи ж ви не знаєте, що Писання про Іллю говорить, коли він скаржиться до Бога на Ізраїля.
Апп.: Апостол: – ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
Ряд.: Євангеліє: – ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Сказав Господь: До кого б мені прирівняти рід цей?
Він подібний до дитят, що сидять на майданах та кличуть до інших, кажучи: грали ми вам на сопілці, та ви не танцювали; співали ми вам жалобної, та ви не били себе в груди.
Прийшов бо був Іван, що не їв, не пив. і вони кажуть: він біса має. Прийшов Син чоловічий, що їсть і п’є, вони кажуть: оцей чоловік ненажера й п’яниця, приятель митарів і грішників!
І виправдалась мудрість власними ділами.
Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше його чуд, за те, що не покаялись
Апп.: Євангеліє: – ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
Одного разу вийшов Ісус на гору й покликав тих, яких сам хотів, і вони прийшли до нього. І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому та щоб їх посилати проповідувати; і дав їм владу виганяти бісів.
Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; Якова, сина Заведея, та Івана, брата Якова, і дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому; Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананея, та Юду Іскаріота, що його зрадив.
Рим. 10, 11 – 11, 2. «Тож віра із слухання»
Бачимо, як горстка Христових учнів, Його апостолів, через свою проповідь розповсюдили Євангеліє так, що за 2000 років передавалось Слово Боже. Звичайно не всі це Слово приймали, не всі, як читаємо у Святому Євангелії, хотіли слухати апостолів, але до багатьох це слово падало, як зерно, і проростало.
Напевно, і тоді, і тепер, нікого й ніколи не можемо насильно привести до Бога, примусити перемінитись і покаятись. Але якщо ми не свідчимо, то теж не робимо того, що очікує від нас Господь і потребують люди.
Тому наше завдання – свідчити про Бога в будь-яких обставинах, говорити про Бога – актуально повсякчас, не залежно від того, чи всі з нами погоджуються!
1 Кр. 4, 9-16. «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Мт. 11, 16-20. «Тоді Ісус почав докоряти тим містам, у яких відбулося найбільше Його чуд, за те, що не покаялись».
На прикладі багатьох людей, які не прийняли Ісуса, можемо побачити, що не всі й не завжди можуть розпізнати Божу присутність, Божі знаки, Божі чуда. Хоча Господь намагається об’явити себе людям різними способами. Він посилає перед собою Йоана Хрестителя, котрий був пустельником, аскетом, не їв, не пив, одягався не як усі, – але люди його не прийняли. Прийшов Ісус Христос, котрий мав інший стиль життя, перебував з людьми, їв, пив, – і вони також Його не сприймали.
Господь постійно посилає різні події в нашому житті, дає тих чи інших людей, але ми не завжди розпізнаємо Його присутність за цим. Бог промовляє через позитивні ситуації і через негативні.
Він завжди до нас говорить – лиш би ми могли почути Його.
Мр. 3, 13-19. «Дав їм владу виганяти бісів».
Бачимо, що коли Господь кличе апостолів до місії, то не просто вибирає їх, а дає їм силу, як каже Євангеліє, «владу виганяти бісів». І видається, що апостоли по-людськи не були готові до цього. До того ж тоді були люди, набагато освіченіші від них: фарисеї, садукеї, книжники, – які зналися на Законі Божому. Але Христос вибирає саме апостолів. І це справжня таємниця Божого покликання.
Отак у нашому житті треба усвідомлювати, що Господь не випадково вибрав для нас батьків, батьківщину, дав жити в тих чи інших обставинах, у тім чи іншім історичнім періоді. Водночас Він дає також силу і змогу жити в цих обставинах праведно.
Яскравим прикладом є святі. Жодні обставини не були владні над ними. Ми ж часто говоримо: так склалися обставини, це від мене не залежить… Жодні обставини не можуть мати над нами влади.
Адже Господь у будь-якій ситуації, якщо ми лише забажаємо цього, дає нам сили й можливість жити чесно, справедливо, побожно і свято.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Якими похвальними вінками завінчаємо Петра й Павла,* роз’єднаних тілом і з’єднаних духом,* найперших між богопроповідниками?* Той – перший між апостолами,* а цей − більше від інших потрудився.* Їх бо, справді, достойно вінчає безсмертною славою Христос Бог наш,* що має велику милість.
Якими величними піснями оспіваємо Петра й Павла* − богорозумні крила, що перелетіли світ і до неба піднеслись,* руки євангельської благодаті,* ноги істинної проповіді,* ріки премудрости, хрестовидні знамена?* Ними відкинув демонські наступи Христос,* що має велику милість.
Якими духовними піснями похвалимо Петра й Павла,* що заткнули невмовкаючі уста безбожности?* Ви – страшні духовні мечі, світла окраса Риму,* вихователі всієї вселенної!* Богом написані духовні скрижалі нового Завіту,* які на Сіоні проголосив Христос,* що має велику милість.
Як очевидці й свідки* воплоченого Слова,* славитесь ви, премудрі Учні.* Немов світлі блискавки,* появилися ви світові* і, як духовні гори, проточуєте насолоду;* як райські ріки невисушні, ви розлилися* і божественними водами напоюєте* поганські громади.
Як проміння лискуче* духовним сяйвом,* ставши слугами Христових таїнств,* були ви послані на весь світ,* щоб чудодійність щедро роздавати.* Ви − служителі Христових тайн,* богописані скрижалі Божої благодаті* і богоданного закону,* пребагаті виконавці святих таїнств.
Рибальська тростина* богомудрими науками* і нарисами догматів* перекреслила чванливість* і велемовність мудреців,* ясно виклавши спасенні таїнства Євангелій,* причастя вічної поживи,* ангельську насолоду* і вічну славу.
Ви, Учні Спасові, пройшли і просвітлили світ,* і вашими навчаннями, немов хворост, попалили ідольський обман.* Ви спасли народи,* виловлені з глибин нерозуму до божественної мудрости,* тож моліться нині Христові,* щоб був нам милосердний в день суду.
Пророк Давид, що через тебе став богоотцем,* у пісні тому, хто величність тобі дарував,* таке звістив про тебе:* Стала цариця по твоїй правиці!* Він бо появив тебе як матір життя,* бо зволив Бог стати з тебе людиною без батька,* щоб оновити свій образ, знищений пристрастями,* і знайти заблукану в гірських пропастях овечку, взявши на рамена,* та й принести до Отця і за своєю волею приєднати до небесних сил* та й спасти, Богородице, світ у Христі,* що має велику й щедру милість.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар, глас 4:
Апостолів первопрестольні і вселенної вчителі,* Владику всіх моліть,* щоб мир вселенній дарував* і душам нашим велику милість.
Тропар, глас 8:
На всю землю вийшло вістування ваше, святії,* бо, прийнявши Духа у вогненних язиках, ви ідольську лесть спалили* і мережею словес людей заблудлих зловили ви у віру,* тому небеса повідають вашу славу,* а створена вами основа сповіщає,* і ми з ними кличемо в пам’ять вашу:* Спаси, Боже, всіх нас,* молитвами дванадцяти апостолів Твоїх.
Слава: Кондак, глас 2:
Камінь Христос каменя віри нині прославляє світло,* найзнаменитішого з учеників, і з Павлом увесь дванадцятичисленний собор.* Їх пам’ять творячи з вірою, прославляємо Того, що їх прославив.
I нині: Богородичний, глас 2:
В молитвах невсипущу Богородицю* і в заступництвах незамінне уповання* гріб і умертвіння не втримали.* Бо як Матір Життя до життя переставив Той,* Хто вселився в утробу приснодівственну.
о. Петро Фостик
