Ми щойно прослухали читання Євангелії від святого Матея про те, як батько благав Христових апостолів, щоб вони оздоровили його сина, але апостоли не могли його оздоровити. Справді дивне диво! Євангелісти свідчать, що Ісус Христос дав апостолам дар лікувати всілякі недуги.
Євангеліст Лука пише: „Покликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу й владу над усіма бісами, й оздоровляти недуги” (Лк. 9. 1). При іншій нагоді Ісус Христос промовив до своїх учнів: „Оздоровляйте хворих” (Лк. 10,9). Євангеліст Матей записав такі слова Божественного Спасителя: „Ідіть, про- повідуйте, кажучи, що Царство Небесне близько. Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте” (Мт. 10, 7-8). Одного разу апостоли повернулися з місійної подорожі і з радістю промовили до Ісуса Христа: „Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імені” (Лк. 10, 17). Апостоли одержали від Христа Господа дар і силу творити чуда, а тут не могли оздоровити хворого сина нещасного батька. Коли Ісус Христос зійшов 3 гори після Переображення, батько припав до його ніг і з плачем благав Христа: „Господи, змилуйся над моїм сином”. Христос Спаситель одним словом оздоровив хлопця.
Апостоли запитали Христа: „Чому ми не могли його вигнати?” Божественний Спаситель дав їм відповідь: „Через вашу малу віру” (Мт. 17, 20). Віра апостолів була слаба і тому їхні спроби прогнати біса, недуги не мали успіху. Недовір’я завжди ранить серце Христа-Богочоловіка, тому він з болем серця промовив до апостолів: „Роде невірний та розбещений, доки мені з вами бути?”. Вже третій рік апостоли перебували з Христом, слухали його повчань, а все ж таки, їхня віра була недосконалою.
Віра є основою християнського життя, віра переносить гори труднощів. „Без віри неможливо подобатися Богові; бо хто приступає до Бога, мусить вірити”, каже святе Письмо (Євр. 11,6). Віра дає силу провадити гідне християнське життя, віра допомагає переносити всілякі труднощі, віра відкриває нам нові горизонти і готує нам заслуги на вічне життя.
В Євангелії від святого Матея читаємо слова Ісуса Христа: „Істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого” (Мт. 17, 20). У 21 главі євангеліст Матей записав слова Христа Господа: „Істинно, кажу вам, що коли матимете віру… і скажете горі цій: Двигнись і кинься в море! Воно станеться. І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите”. (Мт. 21, 21-22).
Вислів „переносити гору” не можна розуміти в прямому значенні. Від часу, коли Христос-Спаситель проказав ці слова і по сьогоднішній день, ще ніхто нікуди не переніс гору. В ізраїльтян вислів „переносити гору” мав те саме значення, що „переносити труднощі”. Наприклад, якщо учитель міг пояснити своїм учням трудний предмет, то про нього говорили, що він може перенести гору. Гора це символ труднощів.
Кожна людина має іноді якусь трудність, прикрість, жаль, біль, або може навіть якесь нещастя, і це тяжить на серці, немов важка гора. Тоді саме віра дає силу усунути цю прикру „гору” так, щоб людина могла сповнити Божу волю. Хто має сильну і непохитну віру в Христа Господа, той справді пере носить гори труднощів. „Оце перемога, яка перемогла світ: віра наша”, – проповідує святий апостол Іван (1 Ів. 5, 4).
Автор послання до євреїв говорить про віру старозавіт них праведників і мучеників, як вони силою віри перемагали гори труднощів: „Їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені” (Євр. 11, 37). а вони все це переносили скріплені сильною вірою.
У книжці „Переможна віра” автор Річард Уермбранд описує терпіння католицьких сестер-монахинь у сибірській тюрмі. Шістдесят сестер тяжко каралися на каторжних роботах. Начальник табору домагався, щоб сестри не вдягали на себе чернечі ряси, але сестри ніяк не хотіли вдягати на себе тюремні уніформи, кажучи, що це одяг сатани:
Ми ні в чому не провинилися, ви караєте нас за це, що ми віримо в Христа Бога, за це що ми молимося і любимо Господа Бога. Ми не можемо носити на собі одяг сатани! Одного дня начальник табору загнав усіх сестер до купелі. Поки вони милися, забрано їх чернечі ряси і на їх місце покладено тюремні уніформи. Після купелі сестри рішуче відмовилися брати на себе ці уніформи і при сорока градусному морозі без прикриття, босі стояли на снігу. Присутня лікарка благала: „Сестри, ви руйнуєте своє здоров’я, ви вчиняєте самогубство!”. Монахині спокійно молилися, а роздратований начальник табору кричав: „Легше було воювати з нацистами, ніж з цими монахинями!”
На морозі віруючі сестри, босі і нагі, ступаючи по снігу, поверталися до своїх бараків співаючи молитву: „Отче наш, що на небесах”. Коли переходили біля начальника тюрми, кожна сестра привітала його словами: „Хай Бог простить тобі”. Начальство табору дивувалося, що ані одна сестра не застудилася. Лікарка, яка була свідком цього, запитала свою товаришку, іншу лікарку:
Як ми це поясниш з медичної точки зору, що ані одна з цих сестер не захворіла?
Монахині самі пояснили це явище своїм набожним співом: „Отче наш, що на небесах”, була відповідь атеїстки, зворушеної незламною вірою побожних монахинь. Їхня віра перемогла гору снігу, гору морозу і гору голоду.
Один проповідник зауважив: „Дайте мені сотню чоловіків, які нічого не бояться, крім Бога; які не бояться нічого, крім гріха; які не знають нічого, крім Ісуса Христа Розп’ятого, а я тією сотнею потрясу цілий світ”. Одна сотня християн, оживлених непохитною, живою і діяльною вірою в Ісуса Христа і палаючих палкою любов’ю до нього, можуть оживити цілу християнську громаду. Сильна, безстрашна віра зворушує навіть невіруючих безбожників. Апостол Павло в посланні до римлян пише: „Праведник з віри буде жити” (Рм. 1, 17). В посланні до євреїв читаємо такі слова: „Праведник мій з віри буде жити” (Євр. 10, 38). До всіх нас звертається Господь Ісус Христос: „Майте віру в Бога” (Мр. 11, 22). Святий апостол Іван у першому посланні пише: „Оце перемога, яка перемогла світ: віра наша” (1 Ів. 5,4). Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
Образ, що його Церква приводить нам сьогодні перед очі, є цілком протилежним дя того, що його мали ми минулої неділі, тобто в свято Господнього Переображення. Славний італійський мистець Рафаєль намалював образ, якого мозаїкова копія знаходиться в церкві Св. Петра в Римі. На ньому зобразив він переображеного Ісуса Христа в товаристві Мойсея й Іллі. Вся постать прославленого Спасителя відбиває Його силу й Божий маєстат. Захоплені обличчя Його апостолів віддзеркалюють щастя й радощі, що ними вони були пройняті, споглядаючи за прославленого Ісуса. Вся горішня частина образа надихана спокоєм, радістю й якимсь неземним щастям. В долішній частині образа маляр представив молодого хлопчину опутаного бісом, біля нього його нещасного батька, який старається про поміч у апостолів Христових. Люди, що там під горою ждали на прихід Христа, в відразою відвертали свої лиця від викривленого обличчя хлопчини. Цей образ італійського маляра може послужити прикладом чесноти, яка приносить зі собою щастя людини, що Її осягнула. Чеснотою обдарена людина буде щасливою навіть серед злиднів і нещасної долі. Але цей образ може бути знаком і прикладом, яке нещастя її недолю приносить зі собою лиха схильність, яка, неначе та чорна олов’яна хмара покриває собою навіть найменший промінчик щастя й долі.
Останньої проповіді, а нагоди переображення. Господнього ми чули як апостоли звертались до Ісуса з проханням, кажучи:
„Учителю, добре мам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, один Мойсеєві Й один Іллі” (Мр 9,5).
Ці їхні слова, може пригадують нам прегарний сон, якого ми не бажали ніяк утратити й у сні боялись, що хтось може нас розбудити й позбавити того чудового сонного видіння. Так само й апостоли намагалися за всяку ціну якнайдовше зберегти в собі видіння прославленого Христа Господа. А щоб з’єднати ще й Спасителя, вони задумували навіть побудувати три намети, щоб їм було вигідно зоставатись там на верху гори з ними, не думаючи навіть про вигоду для себе самих. Для них щастям і радощами було вже й саме видіння, яке заступало їм усе інше, також потрібне для підтримання життя, як ось: харчі, чи житло. Вдоволення й щастя, що спливали на апостолів з видіння прославленого Христа унаочнює нам красу чесноти й щастя тієї людини, яка її має. Це означає, що людина, яка осягнула високий ступінь якої небудь чесноти б задоволеною, почувається щасливою й свідомою того, що вона на правій дорозі до своєї мети — до Бога.
Чеснота в першу міру є віддзеркаленням одної з незліченних досконалостей Божих. Ї вже задля цього вона є гідна подиву, бо є чимсь гарним і гідним пожадання. Як Божі досконалості мають певне відношення до нас – Божих сотворінь, так само й чесноти приносять зі собою добро супроти кожного, до кого вони відносяться. Візьмімо під увагу декілька прикладів. Ось скажім, любов. Скільки то дітей користає з тієї жертвенної любови матері? Хто зможе зміряти цю материнську любов, а якою вона піклується своїми дітьми від немовлят, протягом їхнього дозрівання й аж доки не дійдуть до зрілості. Вона утримує їх при житті в їхньому дитинстві й без неї діти не могли б зберегти своє життя. Бо хто б їх годував і напував, хто б купав їх, огрівав і давав їм вигоду, потрібну для них у тому ніжному часі росту? Їхня безпека залежить цілковито від материнської опіки, яка знає як їх потішити, успокоїти, оздоровляти та й захороняти від усяких небезпек чи недостач, які в житті вони зустрічають. Або розгляньмо ще й іншу таку чесноту, як ось милосердя, і той факт, скільки то людей потребує милосердя інших? Скільки то людей померло б а голоду чи холоду, зі спраги чи з браку пристановища, якби людське милосердя не опікувалось ними. Те милосердя людське побудувало багато шкіл, шпиталів, харитативних інституцій та й їх утримує для добра вбогих, немічних і хворих. Вони існують завдяки добрим милосердним людям, які пожертвували свої гроші чи услуги для добра інших. Це є краса чесноти, яка до певної міри віддзеркалює Божу досконалість з якою Він дбає про нас, свої сотворіння.
А тепер погляньмо на нижню частину Рафаєлевого образа « Переображення » на ту в якій бісом опутаний хлопчина символізує лиху схильність. Його обличчя викривлене, все Його тіло трясеться в конвульсіях, очі червоні начебто в людини, що гарячкує. Він кидається ніби риба вийнята з води, точить піну як скажений собака. Вид його страшний і відразливий. Нещасний хлопчина є смутком і розпачем для батьків. Тому й батько побачивши повертаючого з таворської гори Спасителя, підбігає до Нього, паде на коліна й благає, навколішках просить:
„Якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ними” (Мр 8,22).
Ось бачите самі як це страшним є гріх важкий, а передусім повторений частіше, що перемінюється в лиху схильність. Як чеснота ушляхетнює Й удосконалює людину, вчиняючи Її загально любленою, так гріх а з ним лиха схильність робить її гидкою, ненависною всім, що який-небудь спосіб наближаються до неї. Така людина не лише противна іншим людям, але й небезпечна, бо може Й їх заразити їддю гріха. Незважаючи на те, що гріх важкий, а передусім лиха схильність убиває душу грішника, позбавляючи її Божої ласки; він також є шкідливим, а то й смертельною небезпекою для його тіла. Він спрямовує людину до самогубства, до знищення Її здоров’я а то й життя, воднораз же зводить до тієї страшної безодні пекельного вогню, що жде на кожного непоправного грішника. І здається, що вже немає виходу, немає рятунку для такої людини, подібно як той нещасний батько ні в кого не міг знайти рятунку, навіть у Христових апостолів. Вони послані Ісусом на самостійну проповідь, оздоровляли людей, навіть і бісів проганяли, як про це згадується в св. Євангелії: є Повернулись сімдесять два з радістю, кажучи:
„Господи, навіть біси нам повинуються задля імені твого” (Лк 10,17),
нічого не могли зробити в цьому випадку. Можливо, що й ми колись знайдемось у подібному положенні, стараючись помогти якомусь нещасному в його боротьбі проти лихої схильності й доходячи до висновку, що ми безсилі й супроти неї нічого зробити не можемо, передусім тоді, коли вона триває уже довший час. Хоч як ми намагаємось пояснити йому й вказати на шкоди, що їх завдає йому самому, тобто його здоров’ю ота лиха схильність, хоч ї вказуємо як цим він засоромлює й знеславлює свою рідню, ми нічого вчинити не можемо. Він ніяк не хоче нас розуміти, він не любить того, що ми втручаємось у його справи Й бажає собі, щоб ми полишили його в спокою. В таких випадках поміч мусить прийти з неба, від Господа Бога, бо єдино Він може змінити серце людини, тобто його зцілити Й наставити на праву дорогу. Тому не зневірюймось ніколи Й у таких безнадійних випадках, прибігаймо в наших молитвах до Спасителя — до того всемогутнього Цілителя людських душ. Пам’ятаймо завжди, що в Ньому маємо певного допоміжника й завжди готового, як у наших власних прикростях, так і в потребах людей, яким бажаємо, але не можемо помогти. Тому просімо його завжди, щоб нам помагав у нещастях, у біді, в потребах. А Він напевно допоможе, бо ж Він обіцяв нам свою поміч, кажучи:
„Направду кажу вам про що небудь проситимете мого Отця в ім’я моє одержите… Просіть і дасться вам…” (Йо 16,23).
Очевидно, що ввертаючись про таку допомогу, ми мусимо бути пройняті сильною вірою, що Він хоче Й може нам це зробити. Просьба з таким настроєнням душі завжди має свій успіх, як це запевняє Ісус батька причинного хлопчини
„Ісус каже йому: Якщо можеш повірити, бо все можливе тому, хто вірує” (Мр 9,3).
о. д-р М.І. Любачівський
ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. 1 Кор. 131 зач.; 4, 9-16.
Браття, Бог поставив нас, апостолів, останніх, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, і ангелам, і людям. Ми нерозумні Христа ради, ви у Христі розумні, ми немічні, ви сильні; ви славні, ми без слави. До цього часу ми голодні і спраглі, і нагі, нас б’ють, ми скитаємось; ми трудимося, власними руками; нас ображають, і ми благословляємо; нас гонять, і ми терпимо; нас лають, і ми доброзичливі; ми стали сміттям світу, викидками всіх аж досі.
Пишу це не щоб осоромити вас, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, але батьків небагато, я бо вас породив через Євангеліє у Христі Ісусі. Благаю, отже, вас: Будьте моїми наслідувачами, як і я Христа.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Мт. 72 зач. 17, 14-23.
В той час якийсь чоловік приступив до Ісуса і, припавши йому до ніг, каже: – Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.
– Роде невірний та розбещений, – відповів Ісус, – доки я маю бути з вами? Приведіть мені його сюди!
Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; і юнак видужав тієї ж хвилі. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: – Чому ми не могли його вигнати?
Ісус сказав їм: – Через вашу малу віру; бо істинно кажу вам: коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.
Як вони зібралися в Галилеї, Ісус сказав до них: Син чоловічий має бути виданий у руки людям, і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне. І вони тяжко зажурились.
1 Кор. 4, 9–16. «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»
На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше.
Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і нам. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалости.
Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас неодноразово не приймає світ. Щобільше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!
Мт. 17, 14–23. «Щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом»
Кожна людина завжди, більш чи менш усвідомлено, шукає Бога. Однак особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Молитва – це місце будування наших стосунків з Богом. Саме в молитві ми змінюємося. Адже недарма в нашому народі кажуть: «З ким поведешся, в того й наберешся». Молитва – це те місце, де людина наповнюється всім тим, чим володіє Господь: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа.
Чим є піст? Піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом, значить, маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Водночас маємо плекати в житті молитву, бо саме ці стосунки з Богом не тільки змінюють нас особисто, а й змінюють і світ навколо нас. Відомо: де з’являлися святі особи, вони освячували те місце і людей навколо. Дотепер місця паломництв, святинь є там, де жили святі, бо вони своїм життям переобразили місця й обставини.
Так само й з нашим життям: коли перебуваємо ближче до Господа, то змінюємося більше, а тоді свідомо чи несвідомо впливаємо на інших людей; коли ми далі від Бога, то теж впливаємо на інших людей, тільки негативно. Тому тут доречні слова Господні: «Шукайте найперше Царства Небесного, а все інше додасться».
Знайшовши Бога, пізнавши Його, перебуваючи з Ним, неодмінно зауважимо, що всередині та довкола нас усе змінюється.
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 1):
Хоч камінь запечатали юдеї* і воїни стерегли пречисте тіло твоє,* воскрес Ти, тридневний Спасе,* даруючи світові життя.* Ради цього сили небесні взивали до Тебе, Життєдавче:* Слава воскресенню твоєму, Христе,* слава царству твоєму,* слава промислові твоєму,* єдиний Чоловіколюбець.
Тропар (г. 1):
Спаси, Господи, людей твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй,* і хрестом твоїм* охорони люд твій.
Слава: Кондак (г. 1):
Воскрес Ти як Бог із гробу у славі* і світ із собою воскресив,* і людське єство як Бога оспівує Тебе,* і смерть щезла.* Адам же ликує, Владико,* і Єва нині, від узів ізбавляючись, радується, взиваючи:* Ти, Христе, той, хто всім подає воскресіння.
І нині: Кондак (г. 4):
Вознісся Ти на хрест волею своєю.* Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить,* даруй щедроти твої, Христе Боже.* Возвесели силою Твоєю благовірний народ,* перемоги на супротивників дай йому,* що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.
Прокімен (г. 1): Будь, Господи, милість твоя на нас, бо уповали ми на Тебе (Пс. 32,22).
Стих: Радуйтеся, праведні, у Господі, правим належить похвала (Пс. 32,1).
Алилуя (г. 1): Бог, що дає відплату мені і покорив народи мені (Пс. 17,48).
Стих: Ти, що величаєш спасіння царя і твориш милість помазаникові своєму Давидові і сімені його до віку (Пс. 17,51).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого, якого є храм, св. і праведного Євдокима і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
о. Петро Фостик
