Πромовляючи до жінки-самарянки, Христос Спаситель проказав знаменні слова: „Повір мені, жінко… Надійде час, -ба, вже й тепер він, що справжні поклонники отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників Шукає собі Отець” (Ів. 4, 23)
У Старому Завіті побожний ізраїльтянин стогнав під важким тягарем численних приписів закону, бо рабіни і книжники намножили стільки додаткових приписів. Що годі було їх додержуватися у щоденному житті. Серед таких обставин прийшов Месія Христос-Спаситель – і проголосив закон ласки. В Євангелії від святого Івана сказано: „Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа” (Ів. 1, 17). Ісус Христос кличе: „Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий” (Мт. 11, 30). Божественний Спаситель поручає своїм учням скинути з плечей важке ярмо фарисейських приписів, щоб жити в любові євангельської науки. Це саме підкреслив Спаситель у розмові зі самарянкою: „Повір мені, жінко, … що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі і правді. А таких поклонників шукає собі Отець. Бог дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися” (16. 4, 21-24).
Iсус Христос проповідував релігію любови. Апостол Павло пише: „Господь же – дух, а де Господній дух, там свобода” (2 Кр. 3, 17). Новий Завіт – це завім свободи Божих дітей. Християнин не є невільником, а сином, тому він керується у щоденному житті не страхом, а любов’ю. Християнин не питає: „Що я мушу зробити для Бога”, але радше: „Що доброго повинен я зробити, щоб Богові подобатися, що треба мені усунути з моїх щоденних вчинків, щоб Христос-Спаситель мав потіху з мене?”. Таких поклонників Шукає собі отець!
Бо як воно буває на ділі в наших часах? Скільки християн, зокрема молоді, у святочні дні йдуть до церкви на Службу Божу добровільно, не примушені, а з радістю, з любо ви до Господа Бога? Вам всім добре відомо, як християни лінуються до молитви, до участі в Літургії, до Святих Тайн, до зберігання Божих заповідей.
Лише побожні християни йдуть до церкви з любови до Христа Господа, який на євхаристійному престолі жертвується Небесному Отцеві за гріхи людського роду. Ревні християни свідомі цього, що в церкві небесні Херувими і Серафими прославляють Пресвяту Трійцю, тож вони бажають враз із ангельськими хорами в церкві благодарити Господа за одержані ласки та благати помочі і благословення на майбутнє. Побожні християни приступають до Святиx Тайн не задля людського ока, але з любови до Христа Господа, з любови до своєї безсмертної душі, яка потребує небесного корму. Побожні християни уникають гріха не з примусу, ані не зі страху перед вічними карами, але тому, щоб не засмучувати милосердного Господа. Один священик запитав комуністичного офіцера: „Чи ми віриш в Бога?” Комуніст дав дивовижну відповідь: „Ми ще не маємо наказу вірити в Бога. Якщо одержимо такий наказ, мо будемо вірити”. Ось вам раб безбожної партії, ось манекен червоного Кремля! Не він і не його совість „рішає” про віру в Бога, а партія. Релігія комунізму це наказ і насилля; якщо партія дасть наказ вірити, то будемо вірити, як партія скаже йти до церкви, то підемо до церкви. Христова релігія – це релігія доброї волі і солодкого Христового ярма, це релігія любови.
У штаті Мічіґен проживав православний священик Роман Брега, який пережив страхіття комуністичної тюр ми. Цей священик оповідав, як комуністи куском заліза вибивали йому зуби один по одному і раз у раз кричали: „Проклинай Христа!” Чому вони це робили? Комуніст дав йому диявольську відповідь: „Якщо ми помреш із молитвою на устах, то християни проголосять тебе мучеником. Ми хочемо, щоб ти помер, проклинаючи Христа, бо тоді ти підеш до пекла”. Це система пекельного насилля.
Ми, християни, свобідні учні предвічного Сина Божого, ми – діти небесного Отця, як це говорить апостол Павло в посланні до галатів: „Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні” (Гл. 5, 1). „Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: „Авва!” Отче!” (Рм. 8, 15).
Запитаймо себе, чи ми служимо Христові з любови до нього, нашого Спасителя? Чи ми відчуваємо потребу бути з Христом на Літургії? Чи хоч деколи читаємо щось релігійне, щоб поглиблювати своє знання про Христа Бога? Чи ми беремо участь у Святій Літургії серцем і душею і виходимо з церкви скріплені в любові до Бога? Чи Христо ва правда проявляється в нашому щоденному житті, в нашій праці, в нашій розмові, в нашому відношенні до ближніх? Таких поклонників шукає Христос Господь.
Ви, мабуть, читали або чули про те, як у минулих роках у далекому Сибіру вірні християни сходилися на спільні моління, переважно в лісі, або на полянах серед лісу. Mи подивляли їх відвагу і їхню любов до Христа Бога. Вони не мали щастя бути в церкві, лиш погідний небозвід був для них храмом, небесні зорі сповняли роль напрестольних свічок, а старий плащ мученика або ісповідника віри був для них цінніший за наш золотий фелон. У такій спільній молитві вони черпали силу, відвагу і солодким ярмом Христовим розривали моральні кайдани Маркса і Леніна. Ті наші брати і сестри, гонені, зневажені, виморені голодом, часто i поранені і безсилі, поспішали на ті спільні моління, щоб зачерпнути сили на непевні дні життя в царстві антихриста. А де християнські герої у вільному світі? Де поклонники духа і правди? Де великодушні християни, які люблять Христа цілим серцем і всією душею? Чому у свободолюбній державі багато християн приходять до церкви лиш на Різдво Христове, на Великдень і, може, ще на якусь національну річницю?
Браття і сестри! Ісус Христос має бути осередком нашого житя! Наші ближні повинні бачити, що ми ревні, вірні, діяльні християни – учні Христові! Христос визволив нас від тягарів старого закону і покликав нас до солод- кого ярма своєї Церкви. Він – „дорога, правда і життя” (Ів. 14, 6). Любімо його ділом, посвятою, жертвою, бо таких поклонників шукає наш Небесний Отець. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
БОЖИЙ ХЛІБ І ЖИВА ВОДА
„Була б ти відала про дар Божий, ..і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися – то просила б сама в нього, а він дав би тобі води живої „ (Йо. 4,10)
Дорогі брати і сестри! В сьогоднішньому Євангелію розповідається про подію, в якій Ісус дає нам чотири важливі повчання.
Одного разу прийшов Ісус з учнями в самарійський Сихар. Натомившися з дороги, він присів біля криниці Якова. Тим часом „учні його пішли були до міста харчів купити „ (ст. 8). Коли вони принесли харчі, почали припрошувати Ісуса: „ Їж лишень, Учителю”. Але з відповіді його довідалися, що Христос має ще іншу їжу. „ Їстиму я їжу, незнану вам… Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити „ (ст. 31-34).
Подібно просить Ісус у самарянки води, щоб загасити спрагу, коли каже: „ Дай мені напитися „ (ст. 7). Скоро самарянка готова йому її подати, Христос об’являє їй тайну, що про іншу воду йому йдеться: „ Кожен, хто ту воду п’є, знову захоче пити. Той же хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги по віки. Вода бо, що дам Йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне „ (ст. 13 -15).
Подібне зіставлення цих двох речей – матеріяльної і духовної – бачимо, коли Ісус починає говорити про культ Самарян і Юдеїв: Бога слід почитати духом і правдою. Ісус промовив” до самарянки: „ Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на цій горі, ані в Єрусалимі не будете ви поклонятися Отцеві… справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі отець „.
Вкінці, дає Ісус ще й четверте повчання, коли разом з учнями дивиться на лани збіжжя. Він говорить їм про жнива, які повинні спонукувати їх, щоб приготовлялися до жнив духовних: „ Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, – вони вже для жнив доспіли… „ (ст. 35).
Дорогі брати і сестри! Євангельська розповідь про хліб і воду служать для того, щоб краще об’явити людям божеську особу Христа-Спасителя, його таїнственну злуку з Отцем небесним. Наука ж про почитання Бога і жниво мають на меті познайомити нас з ролею і працею Церкви, яка всеціло напрямляється до того, щоби черев почитання Бога духом з’єднати в собі всі народи світу, почавши від Самарян.
Це правда, що люди в загальному, їдженням і питтям хочуть насититися та вгасити спрагу; та Христос часто може відізватись до нас словами: „Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися „ (Ів. 6,26). І дальше напоминає Христос: якщо хочемо направду насититися і загасити спрагу, тоді треба працювати „не на ту їжу, що проминає, але на ту їжу, яка залишається на життя вічне, – яку дасть вам Син Чоловічий, бо його Бог Отець назнаменував „ (в. 6,247). Щоб людство не голодувало душевно під час мандрівки туземного життя, Спаситель дає нам чудесну їжу і напиток – свовбі Божої науки, своїх святих Тайн, а зокрема Пресвяту Євхаристію. Як довго живе людина па землі, так давнє її бажання злучитися з Богом, який є одинокою й остаточною поживою людських душ. Якраз Ісус Христос задовольнив бажання людини тим, що дав їй змогу не лиш тужити, бажати, пізнавати Бога, але й ним кормитися. Тому Христос впевняв усіх: „ Божий бо хліб той, що з неба сходить і життя світові дає… Я хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги по віки” (Ів. 6, 33-35). „Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хто цей хліб їстиме, житиме по віки. І хліб, що його я дам, це тіло моє за життя світу „ (6,51). „ Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина і не питимете його кров, не матимете життя в собі „. і дальше впевняє нас Ісус: „Хто тіло моє Їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той в мені перебуває, а я – в ньому… хто цей хліб споживатиме, той повіки житиме „ (6,53-56.58).
Дорогі брати і сестри, ось де правдива пожива для зголоднілих людських душі, де вода жива для наших спраглих душ! Людська душа всією своєю істотою прагне до правди, вдоволення і безконечного щастя. Цю ж спрагу людських душ заспокоює Христос своєю наукою і ласкою святих Тайн. Нам лиш потрібно вслухатися в науку Христову, пізнати його, бо знати Господа Ісуса – це стільки, що й осягнути вічне, надприродне життя. Каже Ісус: „Вічне життя в тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа” (Їв. 17,3). Тому, можна сміло твердити, що найнещасливішою, найбільш голодною і спраглою на світі є та людина, яка по правді не знає Христа-Ісуса. Юдеї його не пізнали і через це зненавиділи і явно відцуралися Христа-Чоловіколюбця. Первосвященик Каяфа не пізнав Ісуса і видав на нього присуд, як на богохульника. Ірод, юдейський цар, не пізнав Христа, і разом зі своїм двором насміхались з Божої Премудрості. Римський намісник Пилат не поцікавився Христовим Царством і його правдою, тож видав невинного Ісуса на розп’яття. Те саме діється й по нинішній день.
Ми ж віримо, що Христос-Бог, початок і кінець усіх створінь; Він Володар усіх володарів. В нім усі скарби „премудрості і знання (Кол. 2,3). Він єдиний посередник між Богом і людьми. В його руках вся доля всіх людей: „Все передане мені моїм Отцем” (Мт. 11,27), каже Ісус. „ Дана мені всяка влада на небі й на землі” (Мт. 28,18). „Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене „ (Ів. 14,6). „ Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є” (Ів. 7,37).
Джерело живої і животворної води тепер відкрите для всіх у Христовій Церкві. Проте, як же багато людей сьогодні жадібно п’є не воду спасіння, але смертоносну отруту недоладних розкошей і приємностей цього світу, що їх черпають кухликом своїх пожадливостей? Хто п’є таку воду, „знову захоче пити”, каже Ісус. Бо всі блага і все щастя туземного життя ніколи не наситять людини.
Дорогі в Христі, кожна людина на світі має в собі вроджену свідомість вищої сили, яка кермує всесвітом, яка 6 джерелом життя і від якої залежить теж усе життя людини. Тому й природно виникає питання: Як, у якій формі маємо почитати це Найвище Єство-Бога? І тут знову Христос дає повчання; „ Бог – Дух. Ті, що йому покланяються, повинні в дусі й правді поклонятися” (Ів. 4,24). Тобто – почитання Бога не залежить від місця, але від людини, яка має вшановувати Бога всією своєю істотою, всім своїм серцем, всією своєю душею. Без цього наше почитання Бога буде порожнім лицемірством і не принесе жодної користі для наших душ. Шану віддаватимемо Богові всією нашою істотою, коли визнаємо його нашим єдиним найвищим авторитетом, метою нашого життя, підкоряючись постійно його святій волі, виконуючи його незмінні закони і заповіді.
Так почитаючи Бога, співдіятимемо з його святою Церквою, яка оживляє все наше життя і веде нас до спасіння. Тож духом почитаймо Господа і славім його безконечну доброту, його опіку і безмежну любов до нас.
Маємо вшановувати Бога, дорогі брати і сестри, не лише „духом„ але й „ правдою „. Що це значить? Старозавітні жертвоприношення і обряди юдеїв були лиш прообразами і тінню правди. Коли ж Христос-Богочоловік повис на хресті, встановляючи повсякчасну Безкровну Жертву за гріхи світу, то саме тоді прославив він Бога правдою. Тому то постійне приношення тієї безкровної жертви Нового Завіту є, воднораз, найдосконалішим прославленням і почитанням Бога правдою. Слідом за цим всі наші вчинки і діла будуть проникнуті любов’ю до Бога і наших ближніх і саме це буде найкраще почитання Господа у правді. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
ДІЯНЬ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Ді. 28 зач.; 11, 19-26; 29-30.
В тих днях апостоли, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, дійшли аж до Фінікії, Кипру та Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. Були ж між ними деякі з Кипру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа.
Чутка про це дійшла до вух церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа.
Тоді він вирушив у Тарс розшукати Савла і, найшовши його, привів в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й навчали силу людей. Уперше в Антіохії називали учнів християнами.
Тоді учні, хто скільки міг, постановили послати братам, що жили в Юдеї, допомогу; що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави й Савла.
У той час Петро, обходячи всі місця, прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Там він найшов одного чоловіка, на ім’я Еней, що лежав на ліжку вісім років, він був розслаблений. Петро сказав до нього: – Енею, Ісус Христос тебе оздоровляє. Устань і сам постели собі ліжко!
І вмить той підвівся. І бачили його всі мешканці Лідди та Сарону, й навернулися до Господа.
Була ж у Яффі одна учениця, на ім’я Тавита, що значить у перекладі Дорка, абож Сарна. Вона була повна добрих діл та милостині, що чинила. І сталося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили її і поклали в горниці. А що Лідда лежить
ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Йо. 12 зач. 4, 5-42.
В той час Ісус прибув до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, близько поля, що дав був Яків своєму синові Йосифові. Була ж там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці. Було ж близько шостої години.
Аж ось надходить жінка з Самарії води брати. Ісус каже до неї: – Дай мені напитися.
Учні його пішли були до міста купити харчів. Каже до нього жінка самарянка: – Юдей єси і просиш пити в мене, жінки-самарянки?
Не мають бо зносин юдеї а самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: – Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися – ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої.
Мовить до нього жінка: – І зачерпнути чим не маєш, пане, і криниця глибока; звідкіль, отже, у тебе вода жива? Хіба ти більший від батька нашого Якова, що дав нам цю криницю, і сам пив з неї, і сини його, і худоба його?
Ісус у відповідь сказав їй: – Кожен, хто п’є цю воду, знову хоче пити. Той же, хто питиме воду, якої я дам йому, не матиме спраги повіки. Вода бо, що я дам йому, стане в ньому джерелом води, яка б’є в життя вічне.
Каже до нього жінка: – Дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше спраги й не ходила сюди черпати.
Він каже до неї: – Іди, поклич твого чоловіка й вернися сюди.
Озвалася жінка й каже: – Нема в мене чоловіка.
Він відповів їй: – Добре єси сказала: нема в мене чоловіка. П’ятьох бо мала ти чоловіків, і той, що тепер у тебе, не чоловік тобі. Правду єси сказала.
Жінка каже до нього: – Бачу, пане, що ти пророк. Батьки наші на цій горі поклонялися, ви ж говорите, що в Єрусалимі місце, де треба поклонятися.
Ісус каже до неї: – Повір мені, жінко: надходить час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі не будете поклонятись Отцеві. Ви вклоняєтесь тому, чого не знаєте; ми ж поклоняємося тому, що знаємо, бо від юдеїв приходить спасіння. Але надходить час, – ба вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться в Дусі і правді. І таких поклонників Отець собі шукає. Бог – Дух; і ті, що йому поклоняються, повинні в Дусі і правді поклонятися.
Жінка каже до нього: – Знаю, що має прийти Месія, тобто Христос, і як прийде, все звістить нам.
Каже їй Ісус: – Це я, що розмовляю з тобою.
Тут надійшли його учні й дивувалися, що він розмовляє з жінкою. Однак ні один не спитав: «Чого хочеш від неї?» або: «Чому розмовляєш з нею?»
Жінка покинула свій глечик, побігла в місто й каже людям: – Ходіте, подивіться на чоловіка, який сказав мені все, що я робила. Чи не Христос він?
І вийшли з міста й пішли до нього.
Учні тим часом стали просити його, кажучи: – Їж, учителю.
Він сказав їм: – Я маю їсти їжу, якої ви не знаєте.
Учні заговорили один до одного: – Чи не приніс хто йому їсти?
Каже до них Ісус: – Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене, і завершити його діло. Хіба ви не кажете: ще чотири місяці, і жнива настануть? А я кажу вам: підведіть очі ваші і гляньте на ниви – вони вже для жнив спілі. Хто жне, бере свою нагороду: плоди збирає для життя вічного, щоб сіяч із женцем раділи укупі. В цьому справджується приказка: хто інший сіє, а хто інший жне. Я послав вас жати те, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.
Численні самаряни з того міста увірували в нього через слова жінки, що посвідчила: «Він сказав мені все, що я робила». І коли прийшли до нього самаряни, просили, щоб лишився в них, і він лишився там два дні. Та й багато інших увірували через його слово. І вони сказали жінці: – Тепер уже віруємо не через твоє слово, але тому що самі чули й знаємо, що він справді Спаситель світу.
Ді. 11, 19–26.29–30. «Тож учні, кожний із них за спроможністю, ухвалили послати братам»
Бачимо, наскільки була великою солідарність, від самих початків, між членами Христової Церкви. Коли одна частина Церкви знає, що інша частина перебуває у потребі, то відразу робить все, що в її силах, щоб допомогти. Кожному з нас також важливо цього не забувати, що ми – єдині в Церкві, бо ж маємо спільного Отця. То ж маємо усвідомлювати, що навколо нас є наші брати і сестри, які в потребі. Так, ми не можемо всім допомогти, однак, це лише на перший погляд. Бо якщо не можемо допомогти фінансово, то можемо допомогти своєю працею, увагою, молитвою.
У кожній ситуації, яку нам дає Бог, Він знає, на що ми здатні й не очікує від нас того, що не є в наших силах і спроможностях.
Завжди запитуймо себе, чого саме Бог очікує від мене, як я маю простягнути руку допомоги людям, які навколо мене.
Йо. 4, 5–42. «Була б ти відала про дар Божий, і хто Той, хто каже тобі: Дай Мені напитися»
Коли роздумуємо над зустріччю Ісуса Христа із самарянкою, то увагу привертають кілька аспектів. По-перше, жінка приходить по воду в обідню пору. Тоді життя в цій частині континенту вирувало або вранці, або ввечері, удень була спека. Тому в полудень ніхто не працював, тим паче не приходив по воду.
Самарянка приходить у спеку тому, що сподівається нікого не зустріти: соромиться, бо всі знали про її невзірцеве життя. Але вона зустрічає там не тільки людину, а Бога. І бачимо, що ця зустріч з Ісусом, цей діалог з Христом, який почався як звичайний, переходить у пізнання того, ким є Ісус Христос.
Так і наше пізнання Бога є поступовим: лише крок за кроком можемо пізнати Його. Бог має особливу педагогіку, яку застосовує до нас, і ніколи не тисне на нас, щоб ми відразу змінилися, так само, як тоді Ісус Христос не тиснув на самарянку. Він поволі відкриває нам правду про життя, правду про себе. Тому стараймось бути терплячими до себе й до інших.
Не лякаймося, що не можемо змінитися відразу. Будьмо витривалішими, адже Бог потребує часу, щоб попрацювати над нами.
Вл. Венедикт Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
До джерела опівдні прийшов ти, Джерело чудес,* щоб уловити Євин плід,* бо і Єва, обманена змієм, вийшла колись опівдні з раю.* Оце наблизилась самарянка, щоб зачерпнути води.* Побачивши ж її Спас, каже:* Дай мені напитись води і я напою тебе водою живою.* Сповнена мудрости, вона побігла в місто,* щоб звістити народові:* Прийдіть і погляньте* на Христа Господа, Спаса душ наших!
Коли прийшов до криниці Господь,* самарянка благала Добросердого:* Дай мені воду віри* і матиму джерельну воду, радість і спасіння.* Життєдавче, Господи, – слава тобі!
До джерела прийшов споконвічний* і співістотний Син і Слово Отця,* бувши Джерелом оздоровлень.* Тоді з Самарії прийшла жінка зачерпнути води.* Побачивши її, Спаситель каже: Дай мені напитися води* і йди та приклич свого чоловіка.* Вона ж, – як до людини, а не до Бога,* – пробуючи потаїтись, каже: Не маю чоловіка.* А Учитель до неї: Правду ти сказала – не маю чоловіка,* бо п’ять чоловіків мала ти,* але й той, що його нині маєш, не є твій чоловік.* І здивувалась вона тим словом, побігла до міста* і голосно повідала народові, кажучи:* Ходіть і побачите Христа,* що дає світові велику милість.
При криниці Якова стрінув Ісус самарянку* та й просить у неї напитися води той,* що хмарами обгортає землю.* О, чудо! Той, кого носять херувими, з блудницею розмовляє!* Просить води той, хто на водах землю завісив!* Води шукає той, хто наливає джерела й озера,* вельми бажаючи приєднати ту,* що її поневолив ненависний ворог,* і, як єдиний добросердний Чоловіколюбець,* напоїти живою водою ту, що тяжко томилася грішною гарячкою.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар (г. 4):
Світлую воскресіння проповідь* від ангела взнавши, Господні учениці,* і прадідне осудження відкинувши,* апостолам, хвалячися, мовили:* Повалилася смерть, воскрес Христос Бог,* даруючи світові велику милість.
Тропар переполовення (г. 8):
В переполовення празника спраглу душу мою благочестя напій водами,* до всіх бо, Спасе, закликав Ти:* Спраглий нехай гряде до мене і нехай п’є.* Джерело життя нашого, Христе Боже, слава Тобі.
Слава: Кондак неділі (г. 8):
З вірою прийшовши на кладязь,* самарянка виділа Тебе, премудрости воду,* якої напившись обильно,* царство вишнє унаслідувала повік* приснославна.
І нині: Кондак переполовення (г. 4):
В переполовення законного празника, всіх Творче і Владико,* до предстоящих глаголив Ти, Христе Боже:* Прийдіть і зачерпніть воду безсмертя.* Тому до Тебе припадаємо і вірно кличемо:* Щедроти Твої даруй нам,* бо Ти є джерело життя нашого.
Прокімен (г. 3): Співайте Богові нашому, співайте; співайте цареві нашому, співайте (Пс. 46,7).
Стих: Всі народи, заплещіте руками, воскликніть Богові голосом радости (Пс. 46,2).
Алилуя (г. 4): Натягни лук, і успівай, і царюй, істини ради, і лагідности, і справедливості (Пс. 44,5).
Стих: Возлюбив Ти правду і возненавидів Ти беззаконня (Пс. 44,8).
Замість Достойно, ірмос (г. 8): Чуже матерям дівство і чудне дівам дітородження. На Тобі, Богородице, обоє довершилося. Тому Тебе ми, всі племена землі, безустанно величаємо.
Причасний: Тіло Христове прийміть, джерела безсмертного споживіть. Алилуя, тричі.
Другий Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Коли ж священик мовить: Зі страхом Божим і вірою приступіть, ми, замість Благословен, хто йде в ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес, один раз, цілий тропар.
Священик: Спаси, Боже, людей Твоїх:
Ми: Христос воскрес:
Священик: Завжди, нині і повсякчас:
Ми: Христос воскрес ( 3 ). Потім єктенія.
А замість Будь ім’я Господнє, співаємо: Христос воскрес ( 3 ).
Священик: Благословення Господнє на вас:
Хор: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже:
Хор: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував. Господи, помилуй ( 3 ). Благослови.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої Своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, св. прор. Єремії і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Тоді співаємо кінцеве: Христос воскрес: тричі, цілий тропар. А потім закінчуємо:
I нам дарував життя вічне, поклоняємось Його тридневному воскресінню.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1678957682549421
о. Петро Фостик
