НЕДІЛЯ ПРО ЗАКХЕЯ МИТАРЯ. ПЕРЕДСВЯТТЯ СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА. СВЯТОГО МУЧЕНИКА ТРИФОНА
Свята Євангелія розказує подію, яка трапилась коли Ісус проходив містом Єрихон. Начальник митарів на ім’я Закхей дуже бажав по бачити Спасителя, славного учителя й Чудотворця, якого деякі навіть називали Месією, на сотні літ передним сповіщеним пророками. Незважаючи на всякі перешкоди, виставляючись на посміховище товпи на роду виліз на фігове дерево, щоби краще побачити Спасителя, тому що сам був малого росту. Його задушенне бажання винагородив Ісус, бо переходячи попри те дерево, звернувся до Закхея словами:
„Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоєму домі” (Лк 19,6).
Ця подія повчав нас, що Господь Бог в завжди близько того, хто шукає його. А знайшовши такого чоловіка, Господь мав безліч засобів, щоб цю зустріч зробити як найбільше хосенною для того, хто Його шукав. Спаситель запевняє нас на багато місцях, що наше шукання за ним ніколи не буде даремне, кажучи:
„Просіть і дасться вам; шукайте й знайдете; стукайте і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить, і тому хто стукав, відчиняють” (Лк 11,9с; Мт 7,7с).
Проте спитаймо себе, але так щиро:
„Чи ми шукаємо за нашою остаточною метою, ва Богом ? Ми, що цікавимось і побиваємось ва стільки речами малої вартості, а то дуже часто й без вартості, дійсно шукаємо за тією найважливішою річчю в нашому туземному й майбут ньому — вічному житті за Богом ? Як нас учили в школі, чи може наші батьки нам про це говорили, що одинокою причиною нашого сотворення було те, щоб ми служили Богові й у той спосіб знайшли його, тобто дійшли до нього і злучились із Ним. Бо якже ж інакше можна зрозуміти ті слова Катехизму, які навчають нас: „Людину сотворено на те, щоби Бога пізнала, Його полюбила, Йому служила й у той спосіб осягнула вічне щастя в небі”.
Тому єдиною причиною того, що ми тут живемо на землі в, щоби шукати за Богом, намагаючись відгадати Його волю і її сповняти в туземному житті. Бо той, хто шукає Бога в своєму житті на землі, той знайде його і остаточно злучиться в Ним після смерти в вічному щасті. З другого ж боку, той хто ніколи навіть не силувався шукати Бога отут, на землі, той ніколи не знайде його після смерті.
Тому шукаймо Його, бо він уже перший почав шукати нас. Знаючи, що ми поблудили й втратили його після первородного гріха й не будемо могти знайти дороги назад до Нього, Він у особі свого єдиного Сана зійшов на землю, став чоловіком, щоб нас знайти й вказати нам дорогу до себе, до нашої остаточної мети. Розуміючи, що ми зайняті й захоплені земними добрами й роскошами, ніколи й думати не будемо про небо і про нашого Батька, що там очікує на нас, Ісус Христос прийшов щоб навчити нас про Бога Отця, бо пізнання Бога в життям віч ним, згідно зі словами Христа:
„А вічне життя тому, щоб вони пізнали тебе, єдиного, правдивого Бога й того кого ти послав Ісуса Христа” (Йо 17,3).
Незважаючи на те, що ми образили Його нашими гріхами та перейшли на сторону Його відвічного ворога-диявола, Господь все таки хоче нас мати близько себе, хоче, щоб ми злучилися з Ним і були навіки щасливі. Так, Ісус навчає нас, що Бог-Батько безмежно любить нас, і дав вислів тієї своєї Божої безмежної любові, посилаючи свого Сина на землю:
„Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним” (Йо 3,16).
І той Син Божий жертвував себе на хресті, щоби звільнити нас з-під влади диявола, в неволі гріха. Живучи тут на землі, Він зазнав усякого роду злиднів, терпінь, зневаг від самого початку аж до смерті хресної тільки задля нас, задля нашого спасіння. Будучи всемогутнім Богом, Спаситель міг був одним актом волі звільнити себе від тих усіх хрестів, терпінь чи навіть смерті. Він однак хотів перенести й зазнати на собі самому тих всіх терпінь й турбот туземного життя, що їх майже кожна людина, до певної міри, мусить переносити. Що більше, Він узяв на себе значно більше терпінь і мук, ніж хто-небудь з нас переносить, чи міг би перенести, щоб переконати нас, що Він знав про всі земні страж дання, клопоти и труди. Він знає яке важке в наше туземне життя, бо сам його повністю, 33 роки переживав. Про це свідчить св. апостол Павло, кажучи:
„Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а впокорив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті хресної” (Фил 2,6сс).
Це все довершив Христос з любові до нас. Він покинув щастя небесного Отця, зійшов на землю й узяв на себе нашу людську Він безмежний Бог, обмежив себе скінченим людським тілом, лише тому, щоб уподібнитися до нас. Безмежний, всемогучий Бог приходить як немічне людське дитя на землю, щоб бути разом з нами. Він однак не задоволився цим упокоренням, що будучи Творцем, беручи на себе людську природу, став подібним до свого сотворіння. Сходячи до річки Пор дану і приймаючи хрещення з рук свого предтечі св. Івана Хрестителя, Він бере на себе увесь тягар гріхів людського роду на те, щоб понести його на хрест і там умертвляючи свою людську природу, разом з її смертю знищити всі наші гріхи. Так ото Він, умираючи за нас, переносячи на собі гнів свого Отця, звільнює нас від гріхів і від кари за них.
Та в своєму шуканні за нами, Спаситель не вдоволяється тим, що став сотворінням як ми, ані тим, що взяв на себе наші гріхи, та й умер на хресті, неначе який лиходій. Його любов до нас зневолює до ще більшого упокорення, щоб тільки зоставатись між нами й як найтісніше злучитися з нами. Так, справді безмежною в Божа любов до свого сотворіння — до людини, в Пресвятій Тайні Євхаристії всемогутній Бог стає річчю, приходить до нас укритий під видами хліба й вина, щоби прийти до нас і щоби з нами якнайтісніше злучитись. Робить Він це все, щоби бути разом з нами злученим уже тут на землі, та щоби в той спосіб по могти нам осягнути ту мету, для якої нас сотворив. Ось власні слова нашого Спасителя:
„Я хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. Й хліб, що його я дам, це тіло моє за життя світу” (Ів 6,5).
З цього виходить, що безумовною вимогою того, щоб ми могли осягнути нашу мету Бога і вічне щастя в Ньому, в знайти Христа Спасителя в Його найбільш упокореному виді, в виді хліба и вина, та з ним злучитися; бо така злука тут, на землі, в передумовою майбутньої злуки після нашої смерті, в небі. Тому-то й остерігає нас Христос: „Направду, направду кажу вам:
„Якщо не споживатимете тіла Сина Чоловічого й не питимете Його крови, не матимете життя в собі. Хто їсть моє тіло й кров мою п’є, той живе життям вічним і я воскрешу його останнього дня” (По 6,53с).
Проте осягнення життя вічного Спаситель узалежнив від нашого наближення з Ним тут, на землі, Він бо тому покинув небо й прийшов на землю, щоби злучившись з нами в цій Тайні Божої Любові, в Тайні Євхаристії, перетворити нас у себе самого і цим приготувати до свого другого приходу на землю у славі свого небесного Отця з ангелами святими. Тому-то каже нам:
„Хто споживав моє тіло й кров мою п’є, той у мені перебуває, а я в ньому. Як мене послав живий Отець і як я живу Отцем, так і той хто споживає мене, житиме мною” (Ів 6,56сс).
Тож шукаймо Христа як довго живемо тут, на землі. Шукаймо Його в Його Божому слові. Шукаймо в Його Божих заповідях і радах, а передусім, шукаймо його в пресвятій Тайні Євхаристії, де Він перебуває зі своїм тілом і кров’ю, зі своєю людською й Божою природою. Він бажав прийти до нас і з нами в одно злучитись, і цим перетворити нас у себе самого, щоб ми жили Ним, Його Божим життям, подібно як Він сам живе життям свого небесного Отця.
о. д-р М.І. Любачівський
ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ТИМОТЕЯ 4, 9-15.
Сину Тимотею, вірне це слово й повного довір’я гідне. Саме для цього трудимося та боремося, ми поклали нашу надію на живого Бога, Спасителя усіх людей, особливо ж вірних. Це наказуй і навчай.
Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі і чистоті. Заки я прийду, пильнуй читання, утішай та навчай. Не занедбуй у собі дару, що був даний токі через пророцтво з покладанням рук збору пресвітерів. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ 19, 1-10.
В тому часі проходив Ісус через Єрихон. А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями і був багатий. Бажав він бачити Ісуса, хто він, але не міг із-за народу, бо був малого зросту. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: – Закхею, злізай швидко, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.
І зліз той швидко і прийняв його радо. Бачачи те, стали нарікати й казали: – До чоловіка грішника зайшов у гостину.
Закхей устав і промовив до Господа: – Господи, ось половину майна мого даю вбогим, і коли я чим кого покривдив, верну вчетверо.
Ісус сказав до нього: – Сьогодні на цей дім зійло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло.
Тм. 4, 9-15. „Будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі йистоті”
Люди багато чують в церкві, особливо від священиків на проповіді про те, як треба жити, якою мала б тути поведінка і постава християнина. До того ж, всі ми багато читаємо про те, що означає бути християнином, і ми з нас свідомі того, де гріх, а де його не має. Але щоб почати так жити, люди потребують когось, хто втілював, або втілює це у своєму особистому житті.
У народі кажуть, що краще раз побачити, ніж сім разів почути. Люди потребують, щоб хтось був втіленням тих християнських чеснот, християнської постави, яка в теорії може для нас виглядати недосяжною. То ж люди потребують від кожного з нас, хто називається християнином, щоб це християнство реалізувалось, ставало видимим у нашому житті.
Будьмо взірцем для кожної людини, яка стрінеться на наіій життєвій дорозі, будьмо взірцем Христового учня!
Лк. 19, 1-10. „А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий. Він бажав бачити Ісуса, хто Він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту„
Перед нами відкривається дуже цікава картина. Закхей, який був головою над митарями – сьогодні це посада керівника податкової інспекції, тобто був людиною, відомою в суспільстві – так зацікавився Ісусом Христом, що не посоромився вилізти на дерево, бо не міг Його побачити. Це бажання побачити Спасителя, відкритість, безпосередність, правдивість зумовили те, що він дуже швидко сам перемінився і приніс плоди цієї переміни.
Проблема наших стосунків з Богом полягає в тому, що ми часто навіть перед Ним граємо якусь роль: або праведника, щоб добре виглядати перед Господом, перед собою, перед іншими, або ж грішника. Бог хоче, щоб ми постали перед Ним у правді та істині – такими, якими ми є.
У цьому Євангелії бачимо, що відбулася ця зустріч у правді. Найперше тому, що Господь є правдою, і Закхей постав перед Ним у правді, він щиро кається: „Якщо когось скривдив, то віддам учетверо, а половину майна дам убогим”.
Так само і в нашому житті: якщо ми в правді стаємо перед Богом, то плоди переміни одразу приходять у наше життя. Адже правильно будувати своє життя, правдиви зарадити собі можна лише тоді, коли зустрінемося з Господом.
Зустріч людини з Богом цілковито перемінює її!
Владика Венедикт (Алексійчук)
ПЕРЕДПРАЗДЕНСТВО СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА
Cвята Церква сьогодні готує нас до завтрашнього празника Стрітення Господнього і взиває до нас словами тропаря: “Небесний хор небесних ангелів, приникши на землю, бачить як Мати, що не знала мужа, вносить до храму Первородного всієї тварі, що прийшов як немовля, і тому з нами співає передпразденственну пісню”. Отож намагаймося вже нині очистити наші почуття, зробити іспит сумління, щоб завтра з чистим серцем могли вступити в дім Божий, щоб кожен з нас з глибини душевної міг молитися словами канону: “Душевними руками, сподоби мене благодателю прийняти Тебе, як колись Симеон, і насолодитися Твоєю благодаттю”, а ви, двері небесні, відчиніться, бо “Христос у Церкву, як младенець, Матір’ю-Дівою Богу і Отцю приноситься”.
У той самий день
Святого мученика Трифона
У Фригії, поблизу міста Апамеї, у селі Кампсаді жив бідний пастух, що пас гусей, син дуже вбогих хліборобів, та такий святий, що, попри свій молодий вік, з ласки Божої, творив чудеса. Коли ж у Римі прекрасна вродою і дуже мудра донька імператора Гордіяна потрапила у владу злого духа і стала біснуватою, то тоді покликали святого Трифона, і він, після шестиденної молитви і постів, прогнав диявола; скарби, якими наділив його цар, святий роздав убогим, а сам повернувся до своїх гусей.
Та прийшли часи страшних переслідувань за цісаря Деція. До правителя Витинії, що звався Тиберій-Гракх-Клавдій-Аквилин, привели у Нікею (згідно з іншими даними до Аквилину в Никомидії) Трифона і його товариша Респиція, звинувачуючи їх у тому, що вони не підкоряються наказові імператора і є християнами. Мучитель став погрожувати їм муками і вогнем, та святий Трифон сміливо відповів: “Ти погрожуєш нам вогнем, який може спопелити лиш тіло, а я вам, невірним, погрожую вогнем вічної муки!”
Кільканадцять днів тривали муки святих. Їх били палицями, палили смолоскипами, шматували гаками їх тіло, тримали цілу ніч нагими на морозі, волочили кіньми, у п’яти забивали цвяхи і так тягали по землі. А вони славили Господа і в тяжких муках просили Його про дар витривалости і чимшвидше прийти до Ісуса. Аж раптом серед найбільших мук явився ангел небесний, осяяв їх небесним світлом і поклав на їх голови прекрасні вінці. Кати, які це бачили, від страху попадали на землю. Однак мучитель не упокорився перед чудом Божим і наказав свв. мучеників стяти мечем. Тіло святого Трифона поховано в його рідному селі Кампсаді, а згодом перенесено до Царгорода, а ще пізніше – до Риму. Бог прославив його мощі численними чудами.
Тропар:
Мученик Твій, Господи, Трифон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.
Кондак:
Троїчною твердістю багатобожжя зруйнував ти до краю, Всеславний, чесним у Христі бувши і, перемігши мучителів Христом Спасителем, вінець прийняв ти свідоцтва твого і дар божественних зцілень, як непереможний.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
Тропар воскресний, глас 3:
Нехай веселяться небесні, нехай радуються земнії,* бо сотворив владу рукою своєю Господь,* подолав смертю смерть, первенцем мертвих став,* з безодні аду ізбавив нас і подав світові велику милість.
Тропар передсвяття, глас 1:
Небесний хор небесних ангелів,* приникши на землю,* бачить, як Мати, що не знала мужа,* вносить до храму Первородного всієї тварі,* що прийшов як немовля,* і тому з нами співає передпразденственну пісню,* радуючися.
Слава: Кондак, глас 3:
Воскрес Ти днесь із гробу, Щедрий,* і нас возвів Ти із врат смертних,* днесь Адам ликує і радується Єва,* а разом пророки з патріархами неперестанно оспівують* божественну могутність влади Твоєї.
І нині: Кондак передсвяття, глас 6:
З Отцем бувши, невидиме Слово нині ж видимим стало плоттю:* несказанно від Діви народилося і руками старечими дається святителеві.* Поклонімся Йому – істинному Богу нашому.
о. Петро Фостик
