Сьогодні я хотів би пригадати вам євангельську жінку хананейку, яка просила Ісуса Христа про оздоровлення своєї дочки і при цьому представляла свою просьбу, як свою проблему. В сьогоднішньому святому Євангелії батько хворого сина просить Ісуса про оздоровлення дитини також, як про вирішення спільної проблеми: „Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами” (Мк. 9, 22). Така євангельська розповідь, як в одному так і в другому випадку, підкреслює суть родинних відносин, де проблеми одного члена родини стають спільними для всіх. Ми бачимо, що люблячий батько від самого дитинства клопотався про стан здоров’я свого сина, бо ще раніше звертався до учнів Христа, але вони не могли йому допомогти. Хоч ознаки хвороби вказують на епілепсію, батько впевнений, що це німий дух завдає стільки прикростей його дитині та всій сім’ї, тобто, головну причину недуги він вбачає не в фізичних недоліках сина, а в духовних. Правильність батьківського діагнозу підтверджує факт чергового приступу: „Як тільки дух побачив його (Ісуса), зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися” (Мк. 9, 20). Доповненням факту про втручання злого Духа в життя молодого хлопця свідчить Господній наказ на його адресу: „Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: „Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього” (Мк. 9, 25).
Як бачимо, дорогі брати і сестри у Христі, в житті людини найважливішою є справа її духовного стану. Від цього в основному залежать всі її життєві гаразди чи негаразди. „Що бо людина може дати взамін за власну душу?” – запитує Христос (Мк. 8, 37). Одним із головних чинників стабільності здорового душевного стану людини є її віра. „Все можливе тому, хто вірує.” говорить Ісус Христос (Мк. 9, 23). Святий Василій Великий каже: „Не треба вагатися і сумніватися в тому, що сказав Господь, а навпаки, бути впевненим, що кожне Боже слово правдиве й можливе, хоч би і природа тому противилася”.
Любі в Христі брати і сестри! Ми живемо в час прогресу і розквіту світової науки, коли людство намагається побудувати свої переконання на доводах, підтверджених беззаперечними фактами, лабораторними дослідженнями, математичними формулами. При таких умовах фактор віри відходить на далекий план, або зовсім не береться до уваги. На жаль, в сучасному світі цілі прошарки світового суспільства готові скоріше повірити в те, що людина походить від мавпи, ніж в правдивість Божих слів, записаних у Святому Письмі та голошених Церквою. Коли ж людина відкидає віру як необхідний елемент для спасіння душі, тоді її дії не мають заслуги в Бога і не заслуговують на нагороду. Святий апостол Павло в посланні до євреїв каже: „Без віри не можливо подобатися Богу, бо хто приступає до Бога, мусить вірити, що він існує і дає нагороду тим, що його шукають” (Євр. 11, 6). Коли євангельський батько в своїй просьбі до Ісуса Христа вжив вставку, яка давала навіть найменший натяк на сумнів у всемогутності Божого Сина, Ісус з докором перепитав його: „Якщо можеш?”
Дорогі мої! Як часто людина, звертаючись до Бога, вживає подібних вставок, кажучи: „Боже, якщо Ти є на світі,…”, „Боже, невже ти не бачиш, що діється в світі?” Як часто своїми словами ми виявляємо недовіру Богові, висловлюємо найменший сумнів серця: „А може й справді Бога немає, або Він не такий, як про Нього говорять?” Хто ж піддає нам такі і подібні сумніви? Безперечно це диявол, який веде настирливу боротьбу за кожну людську душу, щоб її позбавити вічного щастя. Заради своєї перемоги він робить всі зусилля для того, щоб вхопити людину в тенета фальшивої облуди (спокусити), кинути її об землю (довести до упадку в гріх) так, що впала в гріх людина „піниться, скрегоче зубами і ціпеніє”, тобто, невдоволена скоєним гріхом, через що лютиться сама на себе за те, що дозволила гріхові оволодіти собою та, відчуваючи страх за власну провину перед Богом, людьми і своєю совістю, вважає себе відкинутою всіми і з таким страшним почуттям невимовної гнітючості власного сумління, як із невизначеною сірою тінню провини, продовжує своє існування. „Диявол – наш невблаганний ворог. Він веде з нами непримириму боротьбу. Ми не клопочемося стільки про наше спасіння, скільки він – про нашу загибель… Диявол багато нам обіцяє, але не для того, щоб нам дати, а щоб від нас взяти” (св. Іван Золотоустий).
Коли учні запитали Ісуса чому вони не могли вигнати нечистого Духа з хлопця, Він відповів їм: „Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом” (Мк. 9, 29). Дорогі мої! Якщо ми хочемо перемогти диявола, який і нам ставить різні пастки, щоб зробити нас невільниками гріха, прислухаймося до Господньої поради. В покорі наших сердець, в глибоких розважаннях над Хресною дорогою і смертю нашого Спасителя, з молитвою на устах ми проводимо дні Великого посту. Це найсприятливіший час для того, щоб зробити сумлінний іспит совісті, зважити правильний чи неправильний курс наших дій, окремих вчинків та поведінки в родині, товаристві, суспільстві, це сприятливий час для того, щоб заглянути в найпотаємніші куточки свого серця і дати відповідь самому собі: „Яке місце в моєму житті займає Бог, Його Любов, та яка моя відповідь на Божу Любов? Яке місце в моєму серці для любові ближнього? Чи знаходжу я сили для того, щоб простити не на словах, а на ділі своїм кривдникам? Чи можу я з певністю сказати, що свого ворога я перестав вважати ворогом, а полюбив, як брата, якому готовий все простити?
Подумаймо, дорогі, та визнаймо, що для того, щоб відчути свою душу зціленою Господом, треба ще багато-що поправити, змінити, побороти злі свої звички, переконання, почати життя по голосу совісті. Господь Бог дає нам добру нагоду для покаяння за вчинені гріхи, щоб з чистим серцем іти дорогою Божих Заповідей до зустрічі з Воскреслим Христом. Не марнуймо час, не пропускаймо жодної можливості примиритися з Богом у Святій Тайні Покаяння, бо така нагода може бути для нас останньою. Ніхто з нас не може бути певним у тому, що доживе до наступного року чи до тих Великодніх свят, чи, навіть, до завтрашнього дня або й до сьогоднішнього вечора. Святий Єфрем Сирійський в слові до подвижників говорить: „Тих, що вчора були з нами і говорили, сьогодні з нами вже нема. Вони покликані до свого й нашого Господа, щоб кожний з них показав доробок свого життя. Погляньте на день вчорашній і сьогоднішній. Вчора минулось, мов ранній цвіт, так і сьогодні перейде, як вечірня тінь”. Амінь.
о. Орест Рубель
„О роде невірний!… Доки вас терпітиму?„ (Мк. 9,19)
В євангельському повчанні четвертої неділі Великого Посту розповідається про страждання біснуватого та про чудесне вцілення його Ісусом Христом.
Ціла сцена сьогоднішнього Євангелія є надзвичайною. Надзвичайною є сама слабість, про яку розказує батько юнака: його син має німого духа і де тільки його схопить, кидає об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Його недуга має ще особливші ознаки опановання злим духом. Надзвичайним є також і те, що учні Христові пробували оздоровити нещасного хлопця, однак не змогли. Надзвичайним є їхнє намагання і їхній неуспіх. А найбільше надзвичайними є слова Христові. Бож це одиноке місце Євангелії де Христос виявив свою нетерпеливість і обурення кажучи: „ О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму „? В кінці надзвичайним є сам спосіб, як Ісус оздоровляє хворого. Христос приказує злому духові вийти і залишити хворого юнака, Він бо володар всього створеного, навіть найтемніших сил пекла.
Вся ота надзвичайність події замикається у словах Христових, які він звернув до народу: „О роде невірний„!, і до учнів своїх, які не могли прогнати злого духа „задля слабко)… віри”: О, якщо б ви мали віру, як зерно гірчиці! Віра, отже, є вирішальним чинником. Ось у народі немає правдивої віри, він бажає лиш зовнішньої помочі. Заінтересування народу звернене хіба що до речей фізичних і до матеріального добробуту. Народ славить і подивляє Христа, коли він чудесним способом допомагає у справах їхнього зацікавлення, однак з чудес Христових цей народ не пізнає того всього, що ті чуда собою появляють і доказують, а саме: його Божество, Його Божу силу. Люди, звичайно, звернені до земських справ, тож не можливо привести їх до повного пізнання величі світа Божого. Бажають часто, щоб Бог служив їм, а не вони Богові. Тому то люди є тим „ родом невірним „, звироднілим, невдячним, збунтованим. Не вірять, не навертаються, не каються, хоч є свідомими дивних чудес Божих у природі, хоч зазнають страшних допустів кари Божої. 0, коли б ми частіше з увагою гляділи на предивні діла Божі у всесвіті, коли б ми добачували їх архітекта і керманича, як дуже міцніла б і збільшувалася б наша віра в Бога. Тим то напімнення Христове, -яке він звертає, може воно стосується й до нас сьогодні: „О роде невірний!… Доки вас терпітиму?„ це напімнення люблячого, зболілого Божого серця, кинене для нашого опам’ятання, для нашого каяття і навернення. Ані в учнів Христових не було достатньої віри. Вони хотіли покаватися, що спроможні робити такі чуда, як і Христос, і це не вдалося. Це була болюча проба для Апостолів, тому вони на самоті приходять до Ісуса і запитують: „чому ми не могли… вигнати „ злого духа? І дізналися від Ісуса ось що: щоб чинити діла Божі, щоб мати силу протиставитись злому духові, для цього потрібно сильної віри, скріпленої молитвою, покутою і тісною злукою з Богом, який сам діятиме в нас і через нас дивні діла свої. Учні Христові ще далекі від такої віри, тому й вони належать до „ роду невірного„! А ми? чи також належимо до групи тих, які плекають самолюбні заінтересування, або до групи тих, які мають добру волю, але ще не зрозуміли правдивої істоти Й інтимної величі всього того, що охоплює наша віра.
І до нас каже Ісус Спаситель: „Коли маєш віру, коли можеш вірити, то все є можливе тому, хто вірує”! А що ж значить вірити? Вірити значить -узнати щось за правду тому, що це підтверджує віро достойний свідок. Вірити по-християнськи -це узнати за правду те, що Бог об’явив, а Церква навчає з його доручення. Наприклад: учень не бачив Африки, але учитель говорить, тож учень вірить, бо вчитель є віро достойний свідок. Ісус Христос на тайній вечері сказав: „Прийміть і їжте, це в моє Тіло, це є моя Кров”. Хоч Апостоли бачили тільки хліб і вино, то вони вірять, бо перед тим були свідками, як Христос накормив п’ятьма хлібами п’ять тисяч народу; бачили, як Ісус ішов по морі, як Ісус перемінив воду у вино, як Ісус воскресив молодця з Наїм, дочку Яїра, Лазаря і багато інших чуд, які Ісус робив у їх присутності. Тому вони без застереження вірили: так, це справді є Тіло 1 Кров Ісуса Христа.
Віра християнська відноситься до таких речей, яких ми не можемо спостерегти, ані нашими замислами, ані сприйняти нашим розумом. Наші змисли можуть нас впровадити в оману, наш розум може нас довести до помилки, але віра в Бога -ніколи. Наприклад: нам здається, що сонце сходить і заходить, а то, навпаки, наша земля крутиться довкола сонця. А чи ми так добре розуміємо складний процес росту збіжжя, працю еклектичності, телебачення, дороги атомів і т.д. Все це є також перед нами якоюсь мірою закрите і не цілком зрозуміле. Отже, наша християнська віра спирається на правдомовність нашого Творця і Бога, який не може помилятись, а чи нас у помилку ввести. Тим то віра наша -це найбільший дар Божий. Щаслива та людина, щасливий народ, що мав віру в Бога і згідно з цією вірою живе. Ї, навпаки, нещаслива та людина, той народ, який не вірить у Бога-Творця. Бо де немає Бога, там усього бракує.
Хто не вірить, для того життя є без розв’язки. Хто не вірить не має задовільної відповіді на найважливіші питання життя, які постійно виникають перед людиною. Яка ж ціль мого життя? Звідкіль я вийшов і куди прямую? Що буде зо мною після моєї смерти? -Ось на одному нагробнику в Лондоні в напис: „В сумніві жив, в непевності вмираю, куди йду -не знаю „! Чи може бути щось страшнішого для вмираючої людини, яка прагне нескінченного світла і життя, яка бажає осягнути свого Бога? Ні на що не придасться нам знання, кудою кружляють планети, що знаходиться десь там на Місяці чи на Венері! Ні до чого нам не придатні атомні реактори, які могли б понести нас ген високо-високо у безвісті простори вселенної, якщо не знаємо, пощо і для кого живемо, якщо не маємо знання правдивої віри в Творця і Бога! Хто ж має віру, той має ціль життя; хто ії не має -живе в хаосі: він не знає потіхи в терпіннях, ані спокою в годині смерти. Що станеться з тим народом, який стратив віру в Бога? Хто хоче знати, нехай погляне на історію хоч би французької революції. Ось що каже нам про це історик Бекер: В 1793 р. панівною була релігія розуму. Спочатку мали виконати її культ у паризькому театрі, але пізніше перейшли до катедрального храму „ Нотр Дам”. На престолі, де колись знаходився в кивоті Христос Бог, посадили танцюристку, одягнену у священичі богослужебні ризи; заквітчані дівчата співали гимн Ченієра на честь нової віри. Мощі святих спалено і довкола того вогню виводили розпусні танці. Вулична товпа у богослужбових одежах їздила на ослах по вулицях міста; бешкетуючи і впиваючись, виробляли вони просто диявольські речі. Який був кінець того всього? Ніж гільйотини ніч у ніч стинав голови. За несповна шість місяців нараховано було 15 тисяч людей, яких утоплено, розстріляно чи вбито. Невже ж треба далі оповідати, що сталося з народом, що стратив віру в Бога? А нинішні тоталітаризми рівних типів і пород -не тисячі, а мільйони людей задавлюють чи спалюють у крематоріях, розстрілюють, вивішують, ув’язнюють. Бо царство тьми панує власне там, де немає віри в Бога. Нині здійснюється чимало дослідів, і багато людей кажуть, що якраз наукові досліди допровадили їх до невірства. Завдяки науці могли вони втратити хіба що свою дитинячу віру. Бо між знанням і вірою заходить таке відношення, як між оком і мікроскопом чи телескопом. Хоч знаю багато, то маю лише двоє очей; коли окрім знання маю віру, то тоді послуговуюся неначе телескопом. Віра, отже, так скріпляє зір нашої душі, як телескоп чи мікроскоп, очі тіла. За допомогою доброго мікроскопу доглянемо в воді мільйони животин, яких оком годі доглянути. Добрий телескоп дозволяє побачити на небозводі багато невидимих для голого ока зірок. Людський розум на багато питань не може дати відповіді; якже роз’яснить їх телескоп чи мікроскоп святої віри тоді дасть певну відповідь. Так розум, як і віру дав Бог, тому й немає причини, щоб один одного поборював, один одному перешкоджав. Так можуть твердити лиш ці, хто не має правдивої, глибокої віри, або належної освіти…
Однак пам’ятаймо, що віра це не тільки дар Бога, але також діяння людської волі. Передусім треба хотіти вірити та розвивати нашу віру. Вона в нас є, лиш треба її вправляти та постійно молитися про її помноження, так, як це робив батько хворого юнака. На початку він лиш просив Ісуса: „якщо можеш, поможи нам”. Коли ж Ісус відповів йому: „все можливе тому, хто вірує „ батько вмить закликав крізь сльози: „вірую, Господи, поможи моєму невірству„| Чи з подібною ревністю і покорою молимось і ми щодня: „вірую, Господи, що Ти мій Творець і Бог; вірую, що Ти всім кермуєш, вірую, що за добро нагороджуєш, а за зло караєш. Вірую, що Ти є моїм початком і моїм кінцем! Вірую Господи, поможи моєму невірству „! Прожени в моєї душі, в мого ума і серця духа німоти і духовної сліпоти, щоб я прзрів, повірив і побачив Тебе, мого Творця і Бога. Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Одного дня Ісус Христос взяв зі собою трьох апостолів: Петра, якова та Івана, вийшов з ними на високим і переобразився перед ними.
„Його обличчя засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло” (Мт. 17, 2). Апостоли були зачаровані величчю небесної слави і краси, а святий Петро в захопленні проказав: „Господи, добре нам тут бути” (Мт. 17,4). Anoстолам було добре на горі, далеко від життєвих клопотів насолоджуватися небесною славою Христа Господа. Але це тривало дуже коротко.
Зійшовши з гори, ці три апостоли побачили зовсім іншу картину: сила народу, гамір, крик, нарікання, суперечка. На горі був мир, щастя, радість і насолода небесною славою Сина Божого, а біля підніжжя гори клопіт і нещастя. Що сталося?
Батько привів сина епілептика, опанованого злим духом. Дев’ять апостолів, які були біля гори, пробували оздоровити нещасного сина, але не мали успіху, а злий дух кидав хлопця до землі так, що хлопець пінився, скреготав зубами і качався по землі.
Чому апостоли не могли вигнати злого духа й оздоровити хлопця, Таж вони мали від Ісуса Христа силу ліку вами недуги і виганяти бісів. В Євангелії святого Матея читаємо: „Прикликавши своїх дванадцятьох учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч” (Мт. 10, 1). Подібно говорить євангеліст Марко (Мр. 6, 7). Святий Лука додає, що сімдесят два учні, повернувшись з одної місії, з радістю промовили до Ісуса Христа: „Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імені” (Лк. 10, 17). А тут дев’ять апостолів не могли вигнати одного біса з молодого хлопця. Зійшовши 3 гори і побачивши заколот. Христос з огірченням закликав: „О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене” (Мр. 9. 19).
Нещасний батько несміло промовив до Христа Спаси теля: „Якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над нами” (Mp. 9, 22). Христос Господь найперше старався оживити захитану віру батька, кажучи: „Все можливо тому, хто вірує” (Mp. 9. 23). Ти мусиш вірити, що я можу тобі помогти! Я оздоровлю твого сина, якщо ми віриш, що я маю владу над бісами і маю силу привернути здоров’я твому синові. Горем прибитий батько викрикнув крізь сльози: „Вірю, поможи моєму невірству!” (Мр. 9, 24). Тоді Христос оздоровив його сина.
Апостолам було дуже прикро, що вони не могли оздоровити хворого, хоч Христос дав їм силу і власть виганяти духів і лікувати всілякі недуги. Вони запитали Христа: i „Чому ми не могли його вигнати?” Ісус відповів: „Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом” (Mp. 9, 28-29).
Молитва і піст необхідні в Христовій Церкві. Ісус Христос на горі Тавор молився і під час молитви переобразився. а його апостоли у стіп гори, замість молитися, сперечалися з книжниками (Мр. 9, 14). Христова Церква постійно за охочує всіх вірних до молитви. Під час Великого посту ми повинні більше часу посвячувати на молитву.
Iсус Христос часто поручав апостолам молитися. Святі угодники Божі, які прикрасили Христову Церкву добрими ділами, багато часу присвячували на молитву. Молитва це ключ до неба. Молитва це розмова люди- ни з Богом, це, за словами одного містика, „поцілунок землі з небом”. Молитвою ми прославляємо Бога, дякуємо йому За всі добродійства його, перепрошуємо Бога за щоденні зневаги і вимолюємо в нього поміч і благословення на що- денне життя. Як риба не може жити без води, а птиця без повітря, так Християнин не може бути добрим християнином без молитви. Статистика показує, що дев’ятдесят відсотків населення в Америці вірять в Божество. Часопис „Readers Digest” 1992 року помістив цікавий допис під заголовком „Чому Америка молиться?” Автор подає, що в наших часах люди відчувають душевний голод, відчувають потребу помочі від Творця вселенної. Проведена анкета показала, що 75 відсотків опитуваних моляться, принаймі, раз у тиждень. а 52 відсотки моляться кожного дня.
Лікарі, зокрема психіатри, досить часто радять своїм пацієнтам молитву. Гарвардський кардіолог д-р Герберт Бенсон доводить, що молитва прискорює хворим одужання. Відомий в Америці дитячий психіатр д-р Артур Корнгабер дуже часто молиться з молодими пацієнтами. Він каже: „Виключити Бога з психіатричних порад для деяких пацієнтів буде даремною лікарською практикою”. Статистика свідчить, що три четвертих підростаючих хлопців і дівчат на самоті моляться. Отже, серед аме риканської молоді є багато тих, що відчувають потребу Бога, вірять у нього, моляться.
Христос каже, що нам треба завжди молитися. „Просіть, і дасться вам”.- каже наш Спаситель (Мт, 7, 7). Чи ви зауважили, що під час Божественної Літургії священик або, якщо є присутній диякон, двадцять один раз закликає вірних до молитви словами: „Господу помолімся!” Ми, християни і учні Христові, маємо часто і багато молити ся; молитися не лише в церкві, але також на самоті, в хаті, в дорозі, при праці. Ось наприклад, їдете самі в автомашині, моліться. Ви в літаку, ніхто вам не перешкоджає думайте про Бога, про Ісуса Христа, про Пречисту Діву Марію. Це не значить, що маєте проказувати якісь усні молитви, бо вже сама думка про Бога є молитвою, часами кращою, ніж повторювання усної молитви.
В одній парафії священик зауважив, що молодий чоловік щодня заходив до церкви, сидів або клячав у лавці та приглядався до ікони Ісуса Христа. На питання священика: „Які молитви ти проказуєш?”, чоловік відповів: „Я дивлюсь на нього, а Він дивиться на мене. Я з увагою вдивляюся в Icyca Христа, а Христос споглядає на мене”. Чудова молитва, без слів, без порушення уст. Всі ви не раз співали в церкві пісню до Божої Матері „О спомагай нас, Діво Маріє”. Ця пісня закінчується словами: „Ми хочемо Бога Він наш Батько”. Ми всі хочемо Бога. Добра молитва це бажання Бога, туга за Богом, – душевна потреба лучитися з Богом, внутрішня сила тяжіння до Господа Бога. Розмовляймо з Богом, як з рідним батьком, як з вірним приятелем, а він ніколи нас не розчарує. Господь завжди вислухає нас і дасть нам усе потрібне до вічного щастя. Амінь.
Вл. Інокентій Лотоцький, ЧСВВ
ІV НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ, – НЕДІЛЬНА ПРОПОВІДЬ 14 КВІТНЯ 2024, З КАПЛИЦІ БЛАГОВІЩЕННЯ У ВАТИКАНІ ВИГОЛОСИВ О. ДМИТРО ЩЕРБАТИЙ. – Джерелo: https://www.youtube.com/watch?v=kyKqdJlXJbA
ДО ЄВРЕЇВ ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Ряд.: Євр. 314 зач.; 6, 13-20.
Браття, колй Бог давав Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, поклявся самим собою, кажучи: поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми. І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю. Люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою для ствердження. Так само й Бог, бажаючи дати наслідникам обітниці якнайсильніший доказ непорушности своєї волі, зробив те клятвою, щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну потіху, – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. У ній маємо, неначе котву душі, безпечну та міцну, що входить аж досередини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, по чину Мелхиседека.
ДО ЕФЕСЯН ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ. Прп.: Еф. 229 зач.; 5, 9-19.
Браття, поводьтеся, як діти світла. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не приставайте до безплідних діл темряви а радше їх ганіте, бо що ті люди потай роблять, соромно й казати. Все, що ганиться, стає явним у світлі, і все, що виявляється, стає світлом. Тому говорить: О ти, що спиш, прокинься, встань із мертвих, і Христос тебе освітить».
Тож уважайте пильно, як маєте поводитися: не як немудрі, але як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі. Тому не будьте необачні, але зрозумійте, яка Господня воля. Не впивайтеся вином, що доводить до розпусти, але сповнюйтеся Духом. Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.
ВІД МАРКА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Ряд.: Мр. 40 зач. 9, 17-31.
Одного разу чоловік якййсь прийшов до Ісуса і, кланяючись йому, сказав: – Учителю, я привів до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та вони не могли.
Він у відповідь каже їм: – О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть його до мене.
І привели його до нього. Як тільки дух побачив його, зараз же потряс ним, і той повалився на землю, запінився і почав качатися. Він спитав його батька: – Скільки часу, як це йому сталося?
– З дитинства, – відповів той.
– Часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Якщо можеш, поможи нам, змилосердися над нами.
Ісус каже йому: – Якщо можеш? – Все можливе тому, хто вірує.
І вмить батько хлопчини скрикнув крізь сльози: – Вірую, поможи моєму невірству!
Ісус, бачачи, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: – Німий та глухий душе! Наказую тобі: вийди з нього й не входь більше в нього.
І закричавши та сильно ним стрясши, вийшов з нього. І той став мов мертвий, і багато хто казали: він умер. Ісус узяв його за руку, підвів його, і той устав.
Коли він увійшов у дім, учні питали його насамоті: – Чому ми не могли його вигнати?
Він відповів їм: – Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.
Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб хто знав, бо він навчав своїх учнів і казав їм: – Син чоловічий буде виданий у руки людям і вб’ють його, і три дні після того, як його уб’ють, він воскресне.
ВІД МАТЕЯ СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ. Прп.: Мт. 10 зач. 4, 25 – 5, 12.
Одного разу за Ісусом ішла велика сила людей з Галилеї, з Десятимістя, з Єрусалиму, з Юдеї та з Зайордання.
Побачивши народ, він зійшов на гору. І коли сів, підійшли до нього його учні; і він, відкривши уста, почав навчати їх:
Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне.
Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.
Блаженні засмучені, бо будуть утішені.
Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога.
Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє царство небесне.
Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та наговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, мене ради.
Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.
Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди.
Євр. 6, 13–20. «Ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам, у Ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний»
Які би складні обставини не складалися у нашому житті, завжди маємо триматись за Господа. Саме Бог був тим, хто давав відвагу й витривалість мученикам ставати перед царями, переслідувачами і катами. Так само й ми, коли будемо триматися за Господа, як за єдиний якір, нічого і ніколи не зрушить нас з місця. Саме ця віра допомагала нашим попередникам у часи підпілля, у часи Радянського Союзу бути витривалими.
Коли нас зносить праворуч чи ліворуч, то це свідчить, що ми неміцно тримаємось за Господа. Коли на нас щось впливає, щось вибиває з колії, це знову ж показує, що ми мало закорінені в Бозі. Наші прогрішення і падіння вказують на те, що ми не тримаємось за Господа.
Якщо б ми тримались за Нього, то ніхто і ніщо не могло б нас звести із правдивого шляху, ми б завжди перебували з Господом у будь-яких обставинах нашого життя.
Еф. 5, 9–19. «Шукайте пильно того, що Господові подобається»
Дуже рідко в нашому житті ми прагнемо шукати того, що Бог хоче від нас в тій чи іншій ситуації. Як правило, ми керуємось здебільше своїми мотиваціями, бажаннями, думками. Дуже часто вже згодом усвідомлюємо, що багато наших рішень, часто навіть дуже важливих, ми ухвалювали емоційно, поспіхом. Тоді ми шкодуємо, що не просили в Бога мудрости, не шукали Божої волі в цій ситуації.
Знаємо, що Бог є любов. Отже, Його волею завжди легко розв’язати кожну ситуацію, наскільки це можливо в любові. Божа воля – найкраще, чого Бог може побажати нам. Тому коли шукаємо Божої волі, тоді остаточно шукаємо найкращого добра для кожного з нас.
Завжди дослухаймося до голосу свого сумління, вдивляймося в обставини, які навколо нас. Стараймося побачити, що за тим всім стоїть Господь, прагнімо в тому всьому відчитувати Божу волю. Все більше стараймось пізнати, що Бог хоче промовити до мене через слова молитви, Євангеліє, через проповіді священника, а навіть через вчинки інших осіб.
Вслухаймося, вдивляймося, будьмо відкритими на Божу волю, а тоді Господь завжди буде її нам вказувати і являти!
Мр. 9, 17–31. «О роде невірний! Доки Я буду з вами?»
У Євангелії можемо знайти декілька епізодів, коли Ісус Христос промовляє, здавалось би, досить категорично: коли проганяє продавців із храму, коли називає Петра сатаною чи людей – родом невірним. Так відбувається не тому, що Його «довели» і Він емоційно зреагував. Спаситель хоче вказати на основу буття людини – життя вірою. Адже бачимо, що особу Ісуса Христа апостоли прийняли з вірою.
Можливо, сьогодні здається дивним, що люди мали нагоду пізнати Ісуса Христа, але цього не зробили. Адже навколо Нього ходили тисячі, і Юда Іскаріотський був поруч Нього. Але одне – знати про Ісуса Христа, бачити Його, а зовсім інше – повірити в Нього. І це справа кожного з нас. Ми можемо розповісти дуже багато про Спасителя, знаємо правди віри, Символ віри, можемо вживати багато цитат з Євангелія.
Але ті слова, з якими Ісус Христос звертався до людей, Він може сказати і до кожного з нас: «О роде невірний!»
Бо Він один знає наші серця й те, наскільки в нас слабка віра, наскільки ми не вміємо покладатися на Бога! Тож, слухаючи це Євангеліє, робімо іспит сумління: наскільки ми живемо вірою? Наскільки Бог може діяти в нашому житті за нашою вірою?
Вл. Венедикт Алексійчук
Тропар (г. 4):
Сві́тлую воскресі́ння про́повідь від а́нгела взна́вши* і пра́дідне осу́дження відки́нувши,* Госпо́дні учени́ці, хва́лячись, апо́столам мо́вили:* Повали́лася смерть, воскре́с Христо́с Бог,* дару́ючи сві́тові вели́ку ми́лість.
Тропар преподобному (г. 1):
Пустинним жителем і в тілі ангелом,* і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Іване.* Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши,* зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе.* Слава Тому, що дав Тобі кріпость,* слава Тому, що вінчав Тебе,* слава Тому, що діє тобою всім зцілення.
Слава: Кондак преподобному (г. 4):
На висоті правдивої повздержности* Господь Тебе поставив, як звізду необманну,* що просвічує світокраї,* наставнику Іване, отче наш.
І ни́ні: Богородичний (г. 4):
Йоаки́м і А́нна з несла́ви безді́тности* і Ада́м і Є́ва від тлі́ння сме́ртного ви́зволилися, Пречи́ста,* у святі́м різдві́ твої́м.* Його́ святку́ють лю́ди твої́,* з прови́ни прогрі́шень ви́зволені,* коли́ кли́чуть до те́бе:* Неплі́дна ро́дить Богоро́дицю* і корми́тельку життя́ на́шого.
Прокімен (г. 4): Які́ вели́чні діла́ Твої́, Го́споди, все прему́дрістю сотвори́в Ти (Пс. 103,24).
Стих: Благослови́, душе́ моя́, Го́спода; Го́споди, Бо́же мій, Ти ве́льми вели́чний (Пс. 103,1).
І преподобному (г. 8): Возхваляться преподобні у славі і возрадуються на ложах своїх (Пс. 149,5).
Алилуя (г. 4): Натягни́ лук, і тріюмфу́й, і царю́й, і́стини ра́ди, і ла́гідности, і справедли́вости (Пс.44,5).
Стих: Возлюби́в Ти справедли́вість і возненави́дів Ти беззако́ння (Пс. 44,8).
I преподобному (г. 4): Насаджені в домі Господнім, у дворах Бога нашого процвітуть (Пс. 91,14).
Замість Досто́йно:
Тобо́ю ра́дується, Благода́тная, все творі́ння, а́нгельський собо́р і лю́дський рід, освя́чений хра́ме і ра́ю слове́сний, ді́вства похвало́, із яко́ї Бог воплоти́вся і младе́нцем став – пе́ред віка́ми су́щий Бог наш. Лоно бо твоє́ престо́лом сотвори́в і утро́бу твою́ просто́рішою небе́с учини́в. Тобо́ю ра́дується, Благода́тная, все творі́ння, сла́ва тобі́.
Причасний: Хвалі́те Го́спода з небе́с, хвалі́те Його во ви́шніх (Пс. 148,1).
Другий: В пам’ять вічну буде праведник, злих слухів не убоїться (Пс. 111,6-7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш – молитвами пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, святого, якого є храм, святого отця нашого Мартина Ісповідника, папи Римського, святих мучеників Віленських: Антонія, Івана і Євстатія, препoдобного отця нашого Івана, автора «Ліствиці», і всіх святих – помилує і спасе нас як благий і людинолюбний.
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 4 посту”
Літургія Василія Великого.
о. Петро Фостик
