Святий апостол Филип (не слід плутати його зі святим Филипом дияконом – див. 24 (11) жовтня) походив з міста Витсаїди в Галилеї. Він був жонатий і, як стверджують найстаріші церковні письменники, мав кілька дочок, яких виховав у страсі Божому. “Але журба про хліб насущний і домашні турботи, – як пише святий Йоан Золотоустий, – не перешкоджали йому в читанні Святого Письма. І він молився гаряче в чеканні приходу Месії”.
Був він одним з перших, яких покликав Христос Спаситель. Ось як описує це євангелист Йоан. “Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса, Йосифового сина, з Назарету». Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися»” (Йо. 1, 43-46).
А через рік, коли Христос “покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до Нього. І Він призначив дванадцятьох, щоб були при Ньому, та щоб їх посилати із проповіддю” (Мр. 3, 13- 14), то серед тих дванадцятьох апостолів знаходимо і Филипа. Коли Христос навчав п’ятитисячний натовп народу біля Тиверіядського озера і хотів усіх присутніх там нагодувати, то щоб при цій нагоді укріпити віру апостола Филипа, “каже до Филипа: «Де хліба нам купити, щоб оцим дати їсти?» Мовив же так, іспитуючи його, знав бо сам, що має робити” (Йо. 6, 5-6). Святий Филип відповів, що і двісті динаріїв не вистачить на хліб, а за хвилю бачить, як Христос Спаситель чудесним способом помножує п’ять хлібів і дві риби та чує, як люди “заговорили: «Це справді той пророк, що має прийти у світ»” (Йо. 6, 14).
На Тайній вечері, коли Христос став навчати учнів, що Він є дорога, і правда, і життя, і що ніхто не прийде до Отця, як тільки через Нього, тоді “Филип Йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас». «Скільки часу я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені?»” (Йо. 14, 8-10). Цими словами Спаситель утвердив в апостолові Филипі та в інших апостолах віру в те, що є Він єдиносущний Отцю, “що я в Отці, й Отець у мені” (Йо. 14, 11).
Після Зішестя Святого Духа апостол Филип спочатку навчав у Витсаїді, своєму рідному місті, а з Галилеї пішов проповідувати до Еллади, Партії та Аравії. В Африці навчав в Етіопії, Опісля морем прибув до Азоту, а відтак до Єраполя, що в Сирії. Там він навернув багато поган, а одного з новонавернених на ім’я Іра поставив єпископом. Тут, як і всюди, він утверджував свою проповідь численними чудами. Перейшовши через Сирію, Азію горішню, Ливію і Мисію, він зійшовся зі святим Вартоломеєм (див. 24 (11) червня) і в супроводі своєї сестри святої Маріямни (див. 2 березня (17 лютого)) прибув до міста Єраполя в Фригії. Давній церковний історик Никифор (Калліст Ксантопул) розповідає, що в Єраполі погани почитали як божка змію, яку апостоли убили списом, а потім навернули багато поган, а серед них і жінку воєводи міста Никанора. За це їх схопили і поставили перед судом. Суд виніс вирок святих апостолів розіп’яти. Святому Филипові пробили обидві п’яти ніг, просунули через них мотузку і повісили головою вниз. Та враз землю почало трясти, перелякані погани звільнили святого Вартоломея і відпустили його на волю. А святий Филип помер мученицькою смертю і до останньої хвилини просив Господа, щоб простив засліпленим катам.
Тіло святого апостола Филипа поховали святий Вартоломей і свята Маріямна. Його мощі згодом перенесли до Риму (1204 р.) вшановуються в церкві Дванадцяти Апостолів, а частина їх упокоїлася в Царгороді, у церкві Пресвятої Богородиці. На честь святого апостола було зведено дві церкви. Мощі святого Филипа є у Флоренції, Парижі, Празі і Трирі. Згідно з одними джерелами, апостол Филип постраждав 54 р., а згідно з іншими – 90 р.
Стихири на „Господи, взиваю я”
Музичним знаряддям,* що дзвенить від Богонатхненних повівів* та настанов Святого Духа, став ти,* і вогненним язиком твоїм* вів у світі мелодію* понадсвітнього Спасового Євангелія;* всю бо оману запалив ти,* мов деревину легкозаймисту* і мов траву земну посохлу;* Сущого ж над усіма Владику і Господа Христа* вселенній проголосив,* Филипе Боговидцю.
Трости́ною благода́ті* із глибини́ марновірства* ви́тягнув ти сме́ртних, подивугідний,* підкоря́ючись, Фили́пе,* повелінням Учи́теля,* що у всьо́му просвіти́в твій ро́зум,* і апо́столом, і свяще́нним Богомо́вцем* тебе́, всеблаже́нний, показа́в* Свого́ непоясне́нного Божества́.
Ду́ха ося́яння* на те́бе зійшло́ у вогне́нному ви́гляді* і тебе́, блаже́нний,* Боже́ственним вмісти́лищем учини́ло,* зда́тним невто́мно проганя́ти млу безбо́жжя* і світ просвіща́ти* світлом усему́дрих твоїх слів,* тайномо́вцю, апо́столів окра́со,* Христа́ самови́дцю блаже́нний.
Блискави́цями проповідування* просвіти́вши, сла́вний,* тих, що спа́ли в те́мряві невідання,* ти показа́в їх, Фили́пе,* сина́ми Влади́ки і Бо́га че́рез віру;* ревнува́в же і Його́ стражда́нню та сме́рті,* і сла́ви Його́ став спадкоє́мцем,* як му́дрий і Богомо́вний,* як у́чень істинний.
Блискавицями великого Світла* загорівшись, Филипе,* всесвітнім возсіяв ти світильником,* шукаючи ж Отця світла,* знайшов Його в Сині:* у Світлі бо Світло знаходиться.* Адже Він – печать рівнообразна,* що являє Началообразне;* Його, апостоле, моли, щоб спаслися* запечатані Божественною Кров’ю.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар:
Прикрашується вселенна, Етіопія ликує, * наче вінцем красується, через Тебе просвітившися, * світло торжествує пам’ять твою, богогласний Филипе. * Всіх бо вірувати в Христа навчив Ти і біг життя довершив Ти достойно Євангелія. * Тому сміливо простягається етіопська рука до Бога; * його моли дарувати нам велику милість.
Кондак:
Ученик, і друг Твій, і наслідувач страстей Твоїх * вселенній Тебе, Бога, проповідував богогласний Филип. * Його молитвами від ворогів пребеззаконних * Церкву Твою і всякий град Твій, Богородиці ради, збережи, * Многомилостивий.
Я. Луцик, „ЖИТІЯ СВЯТИХ, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року почитає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2011
о. Петро Фостик
