„ Заспокійтесь, – це я, не страхайтеся! „ (Мт. 14,27)
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає дивну подію в життя Христа-Спасителя. Одного разу Ісус наказав своїм учням, щоб вони перепливли на той бік Геневаретського озера. Тим часом Спаситель пішов на самоту, щоб помолитися. Коли ж човен був уже посеред озера і ним кидали розбурхані хвилі, учні побачили, що хтось наближається до них, ступаючи по запінених хвилях. Вони зжахнулися, і в переляку закричали: „ То привид!” Ісус тієї ж миті мовив до них: „ Заспокійтеся – це я! Не страхайтеся! „
Дорогі брати і сестри! Коли розважаємо цю подію, бачимо, що вона є наче відбиткою життя всього людства і кожного з нас зокрема. З волі й веління Божого людство пливе по морю туземного життя, прямуючи до берега вічності. Під час плавби цього життя, серед темряви ночі й розбурханих вод не раз наближається до нас Спаситель, а ми жахаючися та з переляку кричимо: „ То привид!” І слушно, бо, вдивляючись у лябіринт подій, мусимо признати, що на світі в хтось надзвичайно проворний і запобігливий, хто людину постійно впроваджує в оману. б хтось невидимий, невловимий, без виразного обличчя, але існуючий, могутній, що може прибрати всяке обличчя, всякий вигляд, навіть прикидатися Спасителем-Ісусом. б хтось, хто може говорити рівними мовами і належати до кожного народу. Є хтось, хто раз-у-раз діє проти васад і вчення Христа. Тож людина має завжди перед собою і Христа, і його „привид”, яким в відвічний ворог Божий, антихрист. Ці дві істоти діють: одна з нами, друга проти нас – в усіх обставинах життя.
Христос-Спаситель при різких нагодах повчає людей, як вони мають жити, щоб їх життя було добре й щасливе. Він нам пригадує, що людське життя можна гарно й достатньо влаштувати, але згідно 8 законом Божим, працюючи в поті чола, без кривди для ближніх, чесно, справедливо, в думкою про життя вічне. Христос представляє людське життя таким, яким воно в дійсности є.
Цілком інакше поводиться Христовий привид-Антихрист. Він спокушає людину пристрастю, обманом, притемнює розум мріями, втомляє сподіваннями розкошей, вигід, наживи. Почуття справедливости він притемнює надмірним себелюбством, кривдою ближнього, розбещеною жадливістю, вживанням. За потоптання правд і законів Божих Антихрист обіцює свободу і добробут, запевнює рай на землі, без утоми, праці й терпіння.
Христос не зневіряється, не розчаровується невірністю і частими впадками людини. Так само й сатана. Тож у стіп трагічної помилки людини, при гробі квітучих обіцянок і запашних надій знову видно одного і другого. Христос, як завжди, той самий, повний доброти, милосердя і любови. Антихрист раз-у-раз інакший, в іншій одежі та з іншими ідеями. Один і другий знову представляють зболілій, зламаній, іноді ж скривавленій людині обрав її будуччини, але кожний з іншого кута бачення.
Христос показує, як єдиний засіб загального відродження і щастя – працю, хрест і терпіння. Сатана ж незмінно приваблює облудою, представляє нові уявні й недосяжні ідеї і погляди, буцімто правдиві, конкретні й єдиноспасаємі. Так ото наближаються й говорять до людей: Христос і Антихрист. І, як звичайно, вибір будуччини залежить від людської волі, від того, кому людина повірить, за ким вона піде: чи ва Христом, чи за привидом Христа, Антихристом.
Тому й не диво, дорогі брати і сестри, що власне тоді, як шаліли морські филі, по яких зближався Христос до заляканих апостолів, Петро, – щоби впевнитися чи це направду Спаситель, а чи привид його, – повний затривоження сказав до Ісуса: „Господи, коли це ти, повели мені водою прийти до тебе!” Яке ж це дивне і, воднораз, незручне прохання, воно ж бо вимагало безспірного чуда, щоб людина могла ступати по запінених, кипучих хвилях моря. Але для Христа-Спасителя немає нічого неможливого! Щоб переконати своїх учнів, з ними ж і всіх людей, що він не привид, не омана, але правдивий володар всесвіту й природи, Ісус каже до Петра апостола: „ Прийди!” І Петро, як завжди послушний Христовим велінням, без надуми виходить з човна, увесь задивлений в Ісуса, і починає іти по воді. Що ж давало Петрові силу йти безстрашно по глибоких, розбурханих водах моря? Не що іншого, дорогі в Христі, а несхитна віра й довір’я до Христа-Ісуса.
Дорогі брати і сестри! Звідки й нам набратися сили посеред сучасної бурі світу: каламутних хвиль, забріханости, грабіжу, визиску, вбивств і розпусти. Як же нам вдержатися на висоті християнської моралі, як творити добро, плекати, чесноту, одним словом: бути чесними людьми? Хто дасть нам сили жити згідно з заповідями Божими тоді, коли довкола нас шаліє буря безбожних ідей, коли напирають хвилі безвір’я? Хто додасть сили праведним, щоб переносили всі життєві терпіння, хрести визиску, пониження, нерівности прав, коли біля них безкарно розпаношується проступок, обман, узаконнене топтання природного і Божого закону? Єдино довір’я і сильна віра в Христа-Ісуса. Доки будемо задивлені у Христа-Господа зможемо, як і Петро, іти сміло й відважно по розбурханих водах і хвилях життя. З сильним довір’ям, впяливши наш вір у Христа-Спасителя, на-віть посеред сучасного безвірного світу, зможемо чинити добро і перемагати зло. Якщо Ісус довволяє нам іти його слідом по бурхливих водах життя, то безперервно чуває він над нами своєю силою і ласкою. Нам лиш потрібно в повним довір’ям йому віддатись і Йти за ним. Бо найбільше трагічною хвилиною в житті людини є та, коли вона, як Петро-апостол, береться мудрувати, ввертати свою увагу на речі посторонні, а не на Христа-Бога. Коли вона починає рахувати на свої обмежені сили, на те, що довкруги неї шаліє вітер, піняться хвилі зла, що під нею бездонна пропасть гріха і беззаконня. Саме тоді, коли відвертаємо наш душевний вір від Христа-Ісуса, коли ми не злучені з ним повним довір’ям, починаємо поволі потопати серед вод життя.
І Петро-апостол був би потонув, якщо своєчасно не був би благав, як кожний потопаючий: „ Господи, рятуй мене!” Це власне й нам потрібно робити у хвилях тяжких терпінь, душевних заламів Й життєвої зневіри, і кликати сердечно до Ісуса: „Господи, рятуй мене, бо тину!” А Ісус напевно й до нас простягне свою рятуючу Божу благодать, мовивши ласкаво: „ Маловіре, чого засумнівався? „ Тут і причина, чому потопаємо серед хвиль життя: – брак віри і дитинного довір’я до Бога. А Христос так часто у своїй Євангелії накликає: „ Майте віру в Бога!” – „ Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так „ (Мр. 11,22.24). Бо, насправді, молиться наша віра, і саме з неї наша молитва немов би черпає всемогутню билу. „ Дочко, тебе спасла віра твоя! Іди в мирі і будь здорова від свові недуги” (Мр. 5,34) – каже Ісус до хворої жінки. Ї, навпаки, Христос нап’ятновує, дорікає і болів в причини недовір’я й хиткости у вірі, яку спостерігав серед своїх учнів. Він каже: „ Чого ви лякливі, маловіри? „ (Мт. 8,26). „Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?” (Мр. 4,40).
Дорогі брати і сестри! Христос-Бог нас також залевняє: „ Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що я їх роблю „ (Ів. 14,12). Бо сильна і жива віра в Христа зродить у наших стривожених серцях надію, відвагу, силу і любов, яка дасть остаточну перемогу. Св. Йоан повчає: „Перемога, яка перемогла світ: віра наша” (1 Ів. 5,4). Тому не лякаймось Антихриста і привидів його, а з довір’ям, задивлені в Ісуса, ідім відважно по розбурханому морю нашого життя! Христос бо кличе до наc: „ У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ” (Ів. 16,33). Амінь.
о. Софрон Мудрий ЧСВВ
Наше життя основується на вірі в Бога
Свята Євангелія представляє нам Ісуса Христа, як він іде по розбурханих хвилях Ґенезаретського озера. Його учні, яких буря була захопила посеред озера й грозила затопленням, побачивши його, що Йшов по водi наче по суші, налякались, бо думали, що це привид якийсь або дух. Їм навiть на гадку не спало, що це міг бути їхній Учитель, який стільки чудес зробив на їхніх очах. Побачивши їхній перестрах, спричинений своєю появою й їхнє клопітливе положення серед тiєї грізної бурі, Ісус намагається успокоïти їх словами: „Бодрітесь, це я, не бійтеся!„ (Mт 14,27).
А тому що вони ще ніколи чогось подібного не бачили й все ще сумнівались, чи то вони все бачать на яву й чи то дійсно Спаситель, який іде в їхньому напрямі, св. Петро домагається доказу від Христа, кажучи: „Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!” (Mт 14,28). Йдучи назустріч його бажанню й бажаючи водно раз запевнити своїх апостолів, що це дійсно Він сам, і таким чином їх успокоїти, Христос каже добродушно: „Підійди!” Спонуканий заспокоюючими словами й усмішкою Спасителя, св. Петро, може навіть і не усвідомляючи собі того, що робить негайно вийшов із човна на воду й дивне диво, почав іти по воді наче по суші. Але коли глянув на буруни, що неначе налітали на нього й на вітер, який шарпав його одежу, опамятався і зрозумівши що зробив, налякався. Й у ту саму мить, коли страх огорнув його, почав потопати i крикнув: „Господи рятуй мене!” (Mт 14,30), „Iсус же притьмом простягнув руку, вхопив його й сказав до нього: Маловіре, чого ти сумнівався?” (Mт 14,31)
Ця подія з життя нашого Спасителя мав повчити нас, що нам ні чого боятись, коли ми віримо в Бога й покладаємо нашу надію на Його всемогутню поміч. Здається немає такої людини, яка б у своєму житті не мала нагоди переконатись, що Господь Бог є близько неї й у бiдi в небезпеці, готовий їй допомогти, хоч би не знать що там їй грозило. Каже наша пословиця: „Де потреба найбільша, там поміч Божа найближча!” Нам лише треба мати в серці велике довір’я й уповання на Господа, а вiн за них винадгородить нам своєю допомогою. Люди, які пережили світові війни, або жовніри, що брали участь у корейській, а останьо в В’єтнамській війні й зостались живими, могли б без сумніву багато розказати, як то не раз Господь чудесним способом рятував їх вiд бiди й небезпек. Багато їхніх приятелів і товаришів по зброї вмирали на їхніх очах, а їм і волосина з голови не спала, хоч і були близько себе. То що ж спасло Їх, спитаєте? Ми, що віримо в всемогутнього Бога, скажемо: це божа всемогутня рука рятувала їх від неминучої смерти в тих війнах, які мали мільйони людських жертв. Для прикладу скажу вам подію, що і переказав один австрійський священик, парох маленького тирольського сільця в горах Альпах. Він розповів таку дивну пригоду, що йому трапилася в тому сільці. В ньому на схилі височенної гори жила в маленькій хатині стара жінка. Її хатка, неначе те ластів’яче гніздо приліпилась до схилу гори самотня, без жодного захисту, бо довкола неї не було ані деревини. А мала вона дивний звичай, розказував далі парох: „Приходила щороку до нього й давала йому на Службу Божу до Всемогутньої Божої Правиці”. Дивне то було намірення й тому парох собі його так живо пригадував. Одного разу під час дуже сніжної зими, казав він далі, коли лявiни, цілі сніжні гори зсуваються додолу, стояв вiн з кількома людьми й дивився на ту хатину оточену з усіх боків снігами, що наче потопала в них. Аж несподівано, ні звідси нi звідти, побачили вони, як із вершка гори почали сунути височенні вали снігу й якраз на оту хатину. Здавалось, що вони порвуть її й про глинуть у собі, так що й сліду по ній не зостанеться. Але ось на їхнє здивування, ті сніжні маси розділюються надвоє перед тією хатиною і а страшним грюкотом зсуваються вділ, пориваючи з собою, неначе сірники, столітні дерева-ялиці й велитенське каміння, навіть не торкаючись хатини. Щойно тоді я зрозумів, сказав парох, намірення тiєї старенької жінки, що молилась і давала на Божественну Літургію до всемогутньої Божої Правиці. І та правиця якраз у тій хвилині зберегла її хатину й ïï саму вiд загибелі.
Але пощо нам шукати аж так далеко, коли напевно ми самі мали не раз нагоду переконатися про діяння тiєї всемогутньої Божої правиці, що її відчули, на собі самих або на комусь з наших рідних чи свояків. Може іноді здавалось нам або котромусь а наших рідних, що вже не мав жодного рятунку й доведеться загибати, але згодом усе щасливо закінчилося. Тому в таких важких хвилинах пам’ятаймо звертатись до нашого всемогутнього Господа Творця й благати Його про поміч. Нам треба мати сильне переконання, що він це та дина Істота, яка може нам у всякій бiдi допомогти. Чому? Найперше тому, що він всемогутній і може поспішити нам з допомогою, бо для нього немає нічого неможливого. Як же сам Ісус Христос каже: „Неможливо в людей, але не в Бога, бо в Бога все можливо” (Мр 10,27; Mт 19,26; Лк 18,27). Він може зробити все, що тільки захоче, як на це вказує псалом: „Бог наш на небі, все що захотів, він сотворив” (Пс 113,3). Та він не лише може, Вiн також хоче нам допомогти, бо він любить нас своєю безмежною, Божою любов’ю. I тому нас, як дітей своїх, запевняє словами: „Направду кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, він дасть вам у моє ім’я… Про сіте ж — і одержите, щоб радощів ваших було вщерть” (Йо 16,23). Або при іншій нагоді: „Просіть і дасться вам, шукайте и знайдете; стукайте й відчинять вам. Кожний бо хто просить одержує; хто шукає, знаходить; хто стукав тому відчиняють” (Мт 7,70; Лк 11,9; Мр 11,24). Чи міг би хто ясніше й досадніше висловити готовість й охоту поспішити нам iз допомогою, як Ісус Христос повищими словами? А якщо, не зважаючи на це ми ще сумніваємось у Божу готовість нам допомогти в не щасті й бідi, то гляньмо на хрест святий i на Того, хто на нього розп’ятий! Подумаймо лише, коли небесний Отець не пожалів віддати за нас, для нашого спасіння, свого єдиного Сина, коли послав Його на такі страшні муки й ганебну смерть на хресті, то хiба зможе він відмовити нам чого-небудь, коли з довір’ям і здачею на його волю проситимемо Його? Так бо запевняє нас Спаситель: „I все, чого проситимете в молитві з вірою, одержате” (Mт 21,22) Крім того, Господу Богу, ніщо не коштує, хоч би й цілий світ Він хотів нам подарувати. Ми самі дуже часто відмовляємо дечого нашим дітям чи приятелям, тому що ми до певної міри скупі й жаліємо розлучатися з нашими речами чи грішним. Думаю, що навіть ми самі були б щедрішими, якщо б ця щедрість нам нічого не коштувала й якщо б ми на тому нічого не тратили. Та єдино Господь Бог е тією Істотою, яка хоч би й цілу вселенну комусь подарувала, нічого на тому не тратить, бо своєю всемогутністю може новi свiти – вселенні привести до існування. Тож уже й під тим оглядом він може все для нас зробити. Він єдина Істота, в якоï на устах немає того слова « я не можу » чи « це понад мої сили! Бо як ми вже згадували, Бог усе може, у нього все б можливе. Це б дійсна правда, що на шляху Божого діяння немає жодної перешкоди; вони все зникають, коли Господь хоче що-небудь зробити чи що-небудь осягнути. „що-небудь Він захотів, сотвори”, каже Псалом 113,3. Тому нам треба сильно вірити в нашого небесного Отця й до Нього звертатись у час потреби. Не покладаймося на немічних людей, бо вони не можуть, а дуже часто не хочуть нам допомогти. Покладаймо нашу надію радше на всемогутнього Бога, нашого Творця й небесного Отця. Бо Він може й хоче нам допомогти, очевидно за тією умовою, що ми будемо звертатися до Нього з сильною вірою в серці, так бо навчає нас Христос Спаситель: „Якщо ти можеш вірити, бо все можливе тому, хто вірує” (Мр 9,22). Або при іншій нагоді: „Про що-небудь проситимете в молитві з вірою, одержите” (Mт 21,22).
о. д-р М.І. Любачівський
Ряд.: – ПЕРШЕ ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО КОРІНТЯН 3, 9-17.
Браття, ми співробітники Божі, ви Божа нива, Божа будівля.
За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, інший же най будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, і ця основа – Ісус Христос. Коли ж хто на цей основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи – кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиє діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду; коли ж чиє діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь.
Хіба не знаєте, що ви храм Божий іо що Дух Божий у вас пробуває? Коли хто зруйнує храм Божий, Бог його зруйнує, бо храм Божий святий, і цей храм – ви.
Хреста: ДО КОРІНТЯН ПЕРШОГО ПОСЛАННЯ СВЯТОГО АПОСТОЛА ПАВЛА ЧИТÁННЯ.
Браття, слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо.
Де мудрий? Де учений? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові угодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп’ятого – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу силу і Божу мудрість.
Ряд.: ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ 14, 22-34.
Того часу Ісус заставив учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як відпускав народ. І коли відпустив народ, пошов на гору молитись насамоті. Як звечоріло, він був там сам один.
Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. О четвертій сторожі ночі Ісус прийшов до них, ідучи по морю. Учні, побачивши, що він іде по морю, жахнулись.
– То привид! – заговорили і з переляку закричали.
Та Ісус тієї ж миті мовив до них: – Будьте спокійні – це я, не бійтеся!
Тоді Петро озвавсь до нього й каже: – Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе!
– Іди! – сказав Ісус.
І вийшов Петро а човна, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув: – Господи, рятуй мене!
Сус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: – Маловіре, чого усумнився?
І як увійшли до човна, вітер ущух. Тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи:
– Ти істинно – Син Божий!
І перепливши, прибули в землю генесаретську.
Хреста: ВІД ЙОАНА СВЯТОГО ЄВАНГЕЛІЯ ЧИТÁННЯ.
В той час первосвященики і старші зібрали раду на Ісуса, щоб його вбити, і привели його до Пилата, кажучи:
Візьми і розпни його!
Каже їм Пилат: – Візьміть його ви й розіпніть, бо я ніякої вини не находжу в ньому.
Юдеї йому відповіли: – У нас є закон, і за законом він мусить умерти, бо він зробив себе Сином Божим.
Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. 9. Вернувся він ще раз у Преторію й каже Ісусові: – Звідкіля ти?
Ісус не дав йому одвіту.
Каже йому Пилат: – Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити тебе, і маю владу розп’яти тебе?
Відповів Ісус: – Ти не мав би наді мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Тому, хто мене тобі видав, має більший гріх.
Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Літостротон, по-єврейськи – Гаввата. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: – Ось цар ваш.
Ті закричали: – Геть! Геть із ним! Розпни його!
Пилат каже їм: – Царя вашого розп’яти?
Первосвященики відповіли: – Нема у нас царя, крім кесаря!
І видав його їм на розп’яття.
Взяли вони Ісуса; і несучи свій хрест, він вийшов на місце, зване Череп, по-єврейськи Голгота. Там його розп’яли і з ним двох інших з одного й з другого боку, Ісуса ж посередині. Пилат велів зробити напис і прибити на хресті. Написано було: «Ісус Назарянин цар юдейський». Багато з юдеїв читали той напис, бо місце, де був розп’ятий Ісус, було близько міста. Писано було по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи.
При хресті Ісуса стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: – Жено, ось син твій.
Потім каже до учня: – Ось мати твоя.
І від тієї хвилини учень узяв її до себе.
По тому Ісус, знаючи, що все совершилось, щоб збулося Писання, мовив: – Жажду.
Скуштувавши оцту, Ісус сказав: – Совершилось.
І схиливши голову, віддав духа.
Тому що то була п’ятниця та щоб тіла не лишилися в суботу на хресті, бо був Великдень тієї суботи, юдеї просили Пилата, щоб переламали їм голінки і їх зняли. Вояки прийшли й переламали голінки першому і другому, що були з ним розп’яті. Та коли приступили до Ісуса і побачили, що він уже помер, голінок йому не ламали, але один з вояків проколов йому списом бік і зараз же потекла кров і вода.
І той, який бачив, свідчить те, і свідчення його правдиве; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували.
1 Kr. 3, 9-17. «Ми бо співробітники Божі»
Бог, створюючи людину на свій образ і подобу, не тільки запланував людину, щоб вона жила сама, але створив її, щоб вона володіла землею, пильнувала все довкола. Бог створив людину зі своєї любові, бо нутів тишитись життям і буттям сам в соми дав людині велику місію, щоб вона була Його співробітником.
Людина також має творити, співтворити з Богом. Тому ми неколи не можемо бути творцями самі в собі. Маємо в Бозі відкривати для себе і все більше пізнавати цю місію, чого Господь очікує і сподівається від нас.
І кожен із нас, яким би він не був, молодим чи старим, більше освіченим чи менше, більше духовним чи менше, кожен із нас покликаний співпрацювати та співтворити з Богом .
Мт. 14, 22-34. «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса».
Приклад про апостола Петра, який ішов по воді, відкриває нам дуже велику правду християнського життя. Попередньо коли апостоли побачили особу, яка йде по воді, то злякалися. Коли ж вони впізнали Ісуса Христа, то Петро посля Ісусових слів почав іти до Нього по воді. Доки Петро дивився на Спасителя – він ішов, але тільки-но почав усвідомлювати, що він людина і що йде ďî воді, а людині не властиво ходити ďî воді – почав тонути.
Так буває і в нашому житті. З історії Церкви знаємо, що взірцем християн є мученики, які завжди, незважаючи на обставини, жили вірою. І доки ми живемо вірою, не оглядаючись на будь-що, ми наче можемо «яти» через усілякі обставини нашого життя.
Коли намагаємося якось реально, по-людськи дивитися на обставини, то відразу починаємо «тонути». У християнстві не тільки песимізм, а й навіть реалізм, як також ідеалізм не є можливі – у християнстві можливо жити лише вірою. Лише віра дає нам змогу йти всупереч будь-яким обставинам – віра і вдивляння в особу Ісуса Христа.
Тому наша віра – це те, що дає нам фундамент, основу, щоб, попри будь-які життєві бурі й незгоди, будь-які ситуації, іти понад усім і через усе у відповідь на те , що нас покликав йти через ті реальності життя наш Господь.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Коментар Євангелія на неділю 9-ту після Зіслання Святого Духа – https://osbm.lutsk.ua/news/ugcc/komentar-evangeliya-na-nedilyu-9-tu-pislya-zislannya-svyatogo-dukha/
Тропар (г. 8):
З висоти зійшов Ти, Милосердний,* погребення прийняв Ти тридневне,* щоб нас визволити від страстей.* Життя і воскресіння наше,* Господи, слава Тобі.
Тропар (г. 1):
Спаси, Господи, людей твоїх* і благослови насліддя Твоє,* перемоги благовірному народові на супротивників даруй,* і хрестом твоїм* охорони люд твій.
Слава: Кондак (г. 8):
Воскресши із гробу,* умерлих воздвигнув Ти* і Адама воскресив Ти,* і Єва ликує в твоїм воскресінні,* і світу кінці торжествують* востання Твоє,* Многомилостивий.
І нині: Кондак (г. 4):
Вознісся Ти на хрест волею своєю.* Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить,* даруй щедроти твої, Христе Боже.* Возвесели силою Твоєю благовірний народ,* перемоги на супротивників дай йому,* що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.
Прокімен (г. 8): Помоліться і воздайте Господеві, Богу нашому (Пс. 75,12).
Стих: Відомий у Юдеї Бог, в Ізраїлі велике ім’я його (Пс. 75,2).
Прокімен (г. 6): Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє (Пс. 27,9).
Стих: До Тебе, Господи, взиватиму, Боже мій, щоб не відвертався Ти мовчки від мене (Пс. 27,1).
Причасний: Хваліте Господа з небес, хваліте його в вишніх (Пс. 148,1). Алилуя, тричі.
Другий: Знаменувалося на нас світло лиця Твого, Господи (Пс. 4,7). Алилуя, тричі.
Священик: Христос, що воскрес із мертвих, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, святих, славних і всехвальних апостолів, силою чесного і животворного Хреста, якому поклоніння творимо, святого отця нашого Йоана Золотоустого, архиєпископа Константинограда, святого якого є храм , свв. сімох мчч. Макавеїв, і матері їх Соломії, і старця Єлеазара, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1488446741600517
о. Петро Фостик
