Народився 16 травня 1876 р. в Струсові на Тернопільщині. Філософські й богословські студії відбував у Римі, там захистив і докторську дисертацію. У 1899 р. був рукоположений на священика. Учителював у Бережанській і Теребовлянській гімназіях. 1929 року заснував у Львові перше українське Товариство студентів католиків “Обнова”. У 1930 р. Митрополит Андрей запросив о. Конрада викладати у Львівській богословській академії, а згодом призначив його парохом у с. Страч біля Янова. Виконуючи там душпастирські обов’язки, зокрема здійснюючи духовну опіку над молоддю, він, як і всюди, де працював, виявляв велику старанність і відповідальність. Загинув мученицькою смертю від рук енкаведистів у лісі біля с. Страдч 26 червня 1941 р., коли повертався від хворої жінки, що потребувала св. сповіді.
ІЗ СПОГАДІВ ПРО СВМЧН. МИКОЛУ КОНРАДА
“Доктор Конрад – професор Академії, мій катехит… О, то була визначна людина! То був ідейний чоловік. Він дуже займався молоддю, його серце було для молоді – і для народу. Він хотів, щоби ми були патріотами, щоби були добрими і свідомими студентами. То був отець Конрад…”
З інтерв’ю з о. Миколою Маркевичем для Архіву ІІЦ)
Немолодий священик щойно відправив ранішню Службу Божу (було це 26 червня 1941 р.), як його попросили висповідати і причастити хвору жінку, що жила по інший бік села. Треба було минати шлях, яким тлумно відступали радянські війська. Супроводжувати його зголосився дяк, 36-літній Володимир Прийма.
Усе сталося уже на зворотній дорозі. Енкаведисти на конях перейняли священнослужителів і погнали їх шляхом. Страшна звістка вмить долетіла до дякової хати – від людей, що працювали на полях. Але жінку, погрожуючи, прогнали, і повели свої жертви далі. “У селі стався крик, плач, шум великий, люди біжать, не знають, що діється, – згадує зі сльозами Ганна Рак. – Рідний брат дяка пішов на гору і там в траві знайшов фелон і чашу. Тоді той фелон підняв, і чашу обтирав, і дуже плакав…” Якийсь час усі жили у тривожному невіданні. Шукали отця й дяка навіть у львівських в’язницях. Знайшли ж тіла мучеників біля села, у сосновому ліску Бірку. “Повезли їх на двох фірах у село, а там рев страшний, крик, усе село вийшло назустріч, дзвони б’ють, годі то було пережити”, – розповідає священик Степан Боровець, який 15-літнім хлопцем прислуговував о. Конраду.
Священик Микола Конрад – професор, католицький богослов, філософ, суспільний ідеолог, духовний опікун молоді. Народився о. Микола Конрад 16 травня 1876 р. у сім’ї різьбяра в Струсові на Тернопільщині. Батьки багатими не були, тож не могли б забезпечити сину ані великих статків, ані кар’єри. Однак хлопець володів іншим – талантом, твердою вірою, працелюбністю, а вже з дитинства виявляв схильність до духовних практик. Тому батьки віддали дитину до школи отців Салезіан, а ті, вирізнивши здібного юнака серед інших, скерували до Рима. Звідти він повернувся доктором філософії та богослов’я.
Молодий отець-доктор (висвячений у 1899 р.) плекає здорові християнські цінності у підростаючого покоління – як катехит у Теребовлі, як гімназійний учитель релігії у Тернопільській гімназії. Відчував це своїм покликанням: “Моєю мрією було завжди працювати в школі, посвятити себе цілковито морально-релігійному вихованню молодіжи… Знаючи, що се становище дуже тяжке, беру на себе відповідальність перед Богом, моїм єпископом і Церквою та народом, однак прийму се ярмо з охотою та ревно нестиму до кінця мого життя…”
Ще будучи скромним катехитом, о. М. Конрад у пресі сміливо критикує твір Івана Франка “Повість про сотворення світу”, написану із матеріалістичних позицій. Відтоді за ним утверджується слава католицького ідеолога.
У 1930 році о. д-р М. Конрад на запрошення Митрополита Андрея Шептицького починає викладати у Львівській Богословській Академії соціологію, давню й новітню філософії, а з часом стає деканом філософського факультету. Ось яким його запам’ятав професор Василь Ящун: “Я бачу лисого, в окулярах, о.-д. Миколу Конрада, який був тоді вже в пізній п’ятдесятці, совісного викладача…, автора Нарису історії старовинної філософії в 3-частинах. Хоч о. Конрад не мав нічого спільного із конфуціянізмом, ми, як це часто буває серед студентів, “пришили” йому псевдонім “Конфуцій”. О. Конрад був щирим і розумним патріотом. Пригадую собі, як він з початком 1933-34 академічного року заохочував нас піти на віче студентів в Академічному Домі, в програмі якого було обговорення голоду в Совєтській Україні, та протиставитись можливому бешкетові комуністів, які бажали б зірвати віче. І багато з нас тоді пішло…”
“Чимала заслуга о. д-рп Конрада, – читаємо в статті о. В Кучабського “Жертви” (Богословія, т. 54, Рим), – успішне формування українського світогляду згідно з найвищими вимогами Божого правопорядку. Його діяльність у всій повноті виявилась під час душпастирювання серед української академічної молоді, у співучасті у т. зв. “Академічних Вечорах”. А врешті, незабутньою заслугою о. М. Конрада є те, що він на сторінках науково-літературного місячника “Дзвони” зумів скристалізувати українську ідеологічну думку…”.
Добрий духівник і сильний ідеолог, о. д-р. Конрад вмів віднайти ті патріотичні струни у юних душах, які вчили по-іншому сприймати Вітчизну: у контексті Божих законів. Його ім’я нерозривно пов’язане із Товариством українських студентів-католиків “Обновою”, духовним натхненником якої він був із початків. Гаслом членів товариства стало “Україна для Бога”, а назву було обрано, виходячи із популярного тоді заклику Папи Пія ХІІ, зверненого до всього католицького світу: “Обновити все у Христі”. Невдовзі після свого заснування “Обнова” згуртувала кілька десятків студентів львівських вузів і незабаром вийшла на міжнародний рівень.
О. Микола Конрад видав низку праць, найважливішими серед яких є “Молодіжна ментальність”, “Католицизм”, “Основні напрямки новітньої соціології”, “Лібералізм”, “Націоналізм і католицизм”. “Націоналізм і сучасний католицизм, – читаємо в останній, – є близькі собі ідеалізмом і активізмом. Вони прямують до того, щоби збудити людські душі, родини, громадянство й цілі нації з анемічного лєтаргу й пасивности… до одушевленого чину… Дай Боже, щоб у нас ті два ідеалізми… католицьке “Вірую” і націоналістичне “хочу” гармонійно злучилися як два чисті тони української душі в один акорд, щоб розбудили наші зів’ялі серця…”
Страдч – напрочуд мальовниче село на Яворівщині, що віддавна славиться своїм підземним монастирем (печери ці стоять і понині), пам’яттю про дві тисячі закатованих татаро-монголами селян, яких, за переказом, оплакувала, об’явившись, Божа Матір, а ше – Хресною Дорогою, яку Пій ХІІ наділив Єрусалимськими відпустами. На самій вершині порослої соснами понад 350-метрової гори біліють мури храму Успення Богородиці, поблизу якого і поховано мученика за віру, священика Миколу Конрада. Якими ж несповідимими шляхами Господніми потрапив у це село блискучий професор й публіцист, духовний провідник львівського студентства?
Якось їхав 64-літній священик возом провідати сестру у Яворові. При дорозі побачив розгублених селян. “Ото які священики, самі утікають, а про нас, людей, не думають”, – крикнув хтось услід. Вирішили, що отець за кордон втікає. Такі слова глибоко зворушили отця. Він зупинився… Дізнався від страдчан (бо це й було село Страдч), що залишились без душпастиря. Вирішив: залишиться тут (був вільний від праці, бо на той час Львівську Богословську Академію комуністична влада закрила). Коли віз сім’ю на плебанію, то, розповідають, старенька мама його дружини дуже бідкалась: дорога така далека, а гора – ой яка ж висока. “Люнечку, а куди ж ти мене привіз? – мовила перелякано. “Але ж дивіться, мамо, звідси так близько до Бога”, – заспокоїв стареньку.
Страдчани щиро полюбили свого пароха. Досі згадують про нього з неймовірним теплом. “То був справжній “пастир свого стада”, – розповідає о. С. Боровець. – Священство було у нього на першому місці. Це тепер на селі люди вчені, не те – колись. Але він був доступний до всіх. До кожного, від господаря і до найпростішого пастуха, був настільки толерантний, так виявляв свою зичливість, що про це люди і досі згадують”.
У пам’яті п. Петра Кошли отець залишився “сильно набожний, скромний, милостивий і безкорисний”. “Отець дуже мудрі були. А люди до нього так горнулися душевно, що я вам не вмію розказати, – ділиться п. Ганна Рак. – Такі були: і до Бога, і до людей. І як культурно народ вчили… Вони і дітей таємно росіянам хрестили (у нас на Королевій горі був воєнний табір), і з водицею до них ходили. Дуже за господарку думали – не про свою, але про церкву; так хотіли поставити її твердо, але не було коли…”.
Справді, не встиг… Чи передчував мучеництво? Розповідають, що отримавши на іменини від Насті Волошин (шанованої у народі, але офіційно не визнаної Церквою стигматички) червону епітрахиль, отець спитав у неї: невже його чекає мучеництво? Та відповіді не почув…
Через рік після трагічної смерті священика родина вирішила перепоховати його у металевій труні. Робили це вдосвіта – не знали, у якому стані тіло. «Було неушкоджене. Лежав, немов спляча людина», – засвідчив син покійного Володимир. Тож мощі мученика, сподіваються, є нетлінними і досі.
З с.Дам’яною Галущак продовжуємо цикл програм про блаженних священномучеників Української Греко-Католицької Церкви. В цьому випуску зосередили увагу на бл.Миколі Конраді – священнику, докторі філософії та богослов’я, душпастирі молоді.
https://ugcc-stk.km.ua/blazhennij-svyashhennomuchenik-mikola-ko/
Микола Конрад походив з небагатої родини, котра не могла забезпечити ні матеріальних благ, ні кар’єри. Головним рушієм у його житті були тверда віра, талант, працелюбність. Уже в дитячім віці мав схильність до духовних практик. Це спонукало його батьків віддати дитину до школи Отців Салезіян, котрі здібного і сумлінного учня рекомендували на навчання до Рима.
З 1907 р. о. Конрада призначають заступником учителя релігії в українській гімназії в Тернополі, де згодом став дійсним учителем гімназії і працював до 1914 р. А під час Першої світової війни виконував душпастирські обов’язки в угорському місті Градеці та в таборі українських біженців у Гмідні. Був там катехитом і управителем гімназійних курсів до 1918 р. У Тернополі народилися його діти: Марія, Ярослава, Володимир.
Отець Микола Конрад дуже любив молодь – формував молоді незрілі душі для Бога, для України, для родини: “Моєю мрією було завжди працювати в школі…, посвятити себе цілковито морально-релігійному вихованню молодіжи. Знаючи, що се становище дуже тяжке, беру на себе відповідальність перед Богом, моїм Єпископом і Церквою та народом, однак прийму се ярмо з охотою і ревно нестиму до кінця мого життя…”
Як бачимо, отець Конрад був високоосвіченою людиною, з доробком наукових праць, але водночас, як розповідали його колишні студенти, добрим і простим у поведінці, “щирим і розумним патріотом”. З болем сприймав голод в Радянській Україні. З приходом радянських військ до Львова життя о. д-ра М.Конрада різко змінилося. За свідченням невістки Кароліни Конрад отець поїхав у Яворів до сестри з надією, що радянські війська скоро відступлять. Коли переїжджав через село Страдч, зустрівся з людьми, які сприйняли отця як втікача за кордон. Хтось крикнув услід: “Ото які священики, самі утікають, а про нас, людей, не думають”.
Такі слова зворушили отця. Він зупинився. За якусь мить о. Конрад змінив свої наміри щодо поїздки в Яворів, бо з розмови дізнався, що Страдч, залишився без священика. Він не міг залишити стадо Отця напризволяще. Просив лише одного – скромного утримання, бо на той час не мав жодного джерела до існування. У с. Страдчі була на горі церква та плебанія. О. Вояковський на той час уже виїхав до Німеччини, тож о. Конрад вирішив обслуговувати два села. Так замешкав отець на парохії у Страдчі. Згодом, переїхали сюди і дружина зі старенькою матір’ю. Розповідають, коли вона їхала зі зятем на гору, то бідкалась, бо дорога здалась жінці довгою, а гора надто високою, на що отець жартував: “Що вища гора, то ближче до Бога, мамо”.
Так прослужив о.Микола в Страдчі майже два роки до того дня, коли його, всіма улюбленого душпастиря, вихователя, порадника настигла мученицька смерть.
Загинув о.Микола Конрад 26 червня 1941 року разом з дяком Володимиром Приймою. Їх підступно закатували радянські енкаведисти.
http://radiomaria.org.ua/blajennii-svyashennomuchenik-mikola-konrad-8422
З с.Дам’яною Галущак продовжуємо цикл програм про блаженних священномучеників Української Греко-Католицької Церкви. В цьому випуску зосередили увагу на бл.Миколі Конраді – священнику, докторі філософії та богослов’я, душпастирі молоді. – https://www.youtube.com/watch?v=V7j92fq9zYc
Фото – https://www.facebook.com/opetro.fostyk/posts/1182086995569828
о. Петро Фостик
