„Сину, відпускаються тобі твої гріхи” – Мр. 2, 1-12
Роздумуючи над Євангелієм цієї неділі, хочу поділитися з вами дорогі читачі кількома своїми думками, які можуть бути корисними у духовному житті.
Оздоровлення Ісусом розслабленого чоловіка пригадує нам, що час Великого посту – це час молитви і покути, духовна лікарня, нагода для оздоровлення душі з гріхів і недосконалостей, оздоровлення спільноти з Богом і ближніми. Особисте зближення до Бога зближає нас разом, ми стаємо ближчі один до одного завдяки Божій любові.
Отже, час посту – це час духовного оздоровлення. Оздоровлення душі, наших думок і бажань через покаяння і навернення. Коли говоримо про покаяння і сповідь, то в житті бувають такі випадки, що хтось приходить до сповіді і каже, що гріхів немає, або кожен свій вчинок вважає гріхом. Почуття безгрішності свідчить про брак духовного пізнання себе і Бога, розуміння небезпеки і шкоди гріха, брак доброго приготування до сповіді. Якщо хтось не має гріхів, то тоді немає потреби сповідатися. Сповідь є потрібна для того, хто допустився гріха, і хоче з нього очиститися, перепросити Бога.
Надмірна гріховність може бути проявом слабкої надії на Бога і довір’я Божому милосердю. Тоді у такої людини виникають думки: чи потрібно дальше практикувати сповідь, якщо ті самі гріхи часто повторюються, від сповіді до сповіді, і не вдається їх позбутися. Святий Альфонс так висловився про це:
„Попри наші старання ми все-таки можемо не раз потрапити в якусь провину, але не треба дуже непокоїтися через це і виявляти незгоду з волею Господа, який допустив цей упадок. Навпаки, не втрачаючи відваги, треба відразу піднятися і покірно жалувати за свою провину, з подвійною ревністю благати Господа Бога, щоб дав нам сильніші ласки на шляху до досконалості”.
Тут варто пам’ятати про те, що людина за своєю природою є недосконала і живемо у світі недосконалому та грішному, і тому схильність до гріха буде залишатися в нас до кінця життя, як сказав про це цар Давид:
„Бо беззаконня моє я знаю і гріх мій є завжди переді мною” (Пс. 50,5).
Навіть при найбільших стараннях, ми не осягнемо безгрішності, бо вільними від гріха є тільки Бог і Пресвята Богородиця. Всі інші люди, навіть святі, зазнали у своєму житті дотику гріха, передусім гріха первородного, з якого потім очистилися. Тому Бог, навіть при найщирішому покаянні людини, не звільняє її від схильності до зла з однією метою, щоб людина не впала в гріх гордості і самовпевненості, не покладалася на свої духовні здобутки у справі спасіння, а бачачи свою гріховність, зростала в покорі, надії на Бога, і тим самим постійно відчувала потребу Бога, Божої ласки, милосердя, опіки і допомоги.
Практика показує, що спокутування своєї провини – це ніщо інше, як крок до зміни, до внутрішньої переміни, щоб це дійсно знову не повторилося.
Одна жінка посповідалась і зізналась священику, що певний гріх її постійно переслідує. А саме, що їй дуже важко прощати. Вона дуже часто повторює його, сповідається на кожній сповіді і, кажучи щиро, вже надокучило постійно його повторювати на сповіді. Вона вже старалася з усіх сил позбутися його, але нічого не виходило. Духовний отець тихо промовив: іди в мирі, відпускаються тобі твої гріхи.
Жінка здивовано подивилась. За покуту помолишся 100 раз „Господи, помилуй”. „А що далі? – ніяково промовила вона, – може дасте якісь настанови, як позбутися цього гріха?”
Тут старець підвів свої очі і продовжив: „Покута – це не відбувальщина, не покарання, яке потрібно відбути і все. Покута – це духовний лік. От коли тебе заболить, коли не зможеш комусь простити, то ти прийми ці „ліки” – покуту. Будеш частіше його вживати, буде більше в тобі Божої сили. Дух Божий буде в тобі і буде боротися з гріхом, який закоренився в тобі. Люди помиляються, коли думають, що вони зло переможуть лише своєю силою. Тільки Бог може остаточно знищити зло, або його перемінити. Твої подвиги у боротьбі із гріхом показали, що потребуєш Божого Духа. Молись, наповнюйся Духом Божим. Пам’ятай про покуту! Особливо в часі спокуси…”
Ще одна важлива думка Євангелії та, що хвороба розслабленого чоловіка була для нього покутою за власні гріхи.
Великий Піст для християнина, це час покути і покаяння за свої гріхи. Побожні християни встановлюють собі під час посту певні покутні практики: додаткова молитва, обмеження в їжі, розвагах та інших речах, частіша участь у Богослужіннях.
Покута може бути особиста і з Божої волі. Християнин повинен старатися найперше прийняти ту покуту, яку Бог нам допускає зі своєї волі: наші щоденні обов’язки, труднощі, хвороби, терпіння, кривди. Старатися все це приймати з любов’ю і терпеливо зносити, і в такий спосіб практикувати духовний піст, якого Бог найбільше чекає від нас. Якщо ми в молитві «Отче наш» кожного разу повторюємо слова – «Нехай буде воля твоя», то повинні старатися найперше приймати ту покуту, яка стається з Божої волі. Бо Богові завжди миліша і корисна для нашої душі, має більшу вартість та жертва, яка походить з Божої волі, ніж велика жертва з власної волі. Чим більше людина єднається з Божою волею, тим більшу має любов до Бога. Найкращим потвердженням цих слів є приклад Ісуса Христа. Тому стараймося вірно наслідувати Його в нашій дорозі до Бога Отця, як він сказав про себе:
„Я зійшов на землю не для того, щоб мою волю чинити, а волю того, хто мене послав. Отче, якщо хочеш, віддали від мене, цю чашу, однак хай не моя, а твоя нехай буде воля” (Ів. 6, 38; Лк. 22, 42).
Тому найбільшим запевненням спасіння для людини є сповнення Божої волі, яке є проявом довір’я Його любові.
Ось як про це навчає святий Альфонс у своєму творі
«Нехай буде воля твоя»: „Коли Господь не хоче піднести нас до високого ступеня слави і досконалості, єднаймося в усьому з Його святою волею і просімо, щоб бодай з милосердя спас нашу душу. Якщо будемо так чинити, отримаємо безмірну нагороду від предоброго і премилосердного Бога, який понад усе цінує і любить душі, піддані Його волі. Передусім стараймося служити Богові там, де Він хоче, і так, як Він хоче. Тому блаженний Генрик Сузо часто говорив: „Я волів би бути найнужденнішим земним хробаком з Божої волі, ніж небесним Серафимом зі своєї власної”. Виконуючи Божу волю, ми станемо святими, в якому б стані Бог нас не поставив. Бажаймо завжди лише того, чого хоче Бог. Якщо будемо так чинити, «Отець Небесний пригорне нас до свого серця».
Тож нехай у цьому Великому Пості ласка Божа зігріє наші зранені серця, щоб ми зрозуміли, що Господь очікує нас, бажаючи простити наші провини, якими так часто ображаємо Його, дати нам новий доказ своєї батьківської любові і милосердя.
о. Михайло Чижович, редемпторист
ПОСЛАННЯ АПОСТОЛА ПАВЛА ДО ЄВРЕЇВ 1, 10 – 2, 3.
Ти, Господи, напочатку заснував землю, і небеса діло рук твоїх. Вони зникнуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються; ти їх, неначе одежу, згорнеш, і, немов одіж, вони зміняться. Ти ж – той самий, і літа твої не скінчаться. До кого з ангелів він коли мовив:
Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під ногу. Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають унаслідувати спасіння?
Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що чули, щоб, бува, нас не збило з путі. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке важне, що всякий його переступ і непослух тягнув за собою справедливу кару, як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Його спочатку проповідував Господь, і воно було нам підтверджене тими, що його чули.
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАРКА 2, 1-12.
В той час, колй прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і він промовляв до них словом. І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли принести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, уздрівши їхню віру, каже до розслабленого: – Сину, відпускаються тобі твої гріхи.
Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі: – Як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них: бленому: відпускаються тобі гріхи, чи сказати: встань, візьми твоє ліжко й ходи? Та щоб ви знали, що Син чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, – мовить до розслабленого, – кажу тобі: встань, візьми своє ліжко і йди додому.
Устав той і зараз же взяв ліжко, й вийшов на очу всіх; і дивувалися всі, хвалили Бога й казали: – Ніколи ми такого не бачили.
Євр. 1, 10 – 2, 3. „Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги”
Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох нових знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей сильний стержень, основу наших стосунків з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Ним, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Бог.
Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе перше місце. Скажімо собі правду, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу та уваги. Скільки подій впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони знову і знову збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога.
Тому зізнаймось собі щиро, є багато чого, що віддаляє нас від Господа, і намагаймось у шкалі пріоритетів поставити взаємини з Богом на перше, чільне місце!
Мр. 2, 1-12. „Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?”
Не дивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Ісуса Христа і Його поведінку. Випадок із розслабленим влучно це підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Господь зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, навіть більше – відпускає йому гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді всі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Ісус Христос – Той, хто дає зцілення, Той, хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто у своєму житті, коли перебуваємо в ситуації цього розслабленого, шукаємо зцілення і прощення в нашого Господа?
Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого посту.
Кожна людина в глибині свого серця усвідомлює свої гріхи, але, ніби адвокат, виправдовує себе, свої вчинки. У час Великого посту людина має нагоду проаналізувати свій душевний стан, покаятися й приступити до Божого прощення.
Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз на рік. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше, – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо Його і змінюймося. Бо ж каже Господь: „Хто без гріха?” Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так швидше перемінимося, станемо досконалішими, праведними та святими.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Стихири на „Господи, взиваю я”
Без числа ми нагрішили перед тобою,* тож очікуємо незліченних мук:* скреготу зубів і плачу невтішного,* вогненної геєни і темряви, і пекельної безодні.* Судде найсправедливіший, дай нам сльози,* щоб через них ми знайшли прощення й розрішення лихих учинків наших,* молившись у пості:* Владико Христе, змилуйся над нами* задля твоєї великої й багатої милости.
Нас, заблуканих у горах тяжких проступків,* шукай, Слове Божий, і заклич до себе,* далеко проганяючи лукаві звички серця нашого.* Умерлих знову оживи і постом очисть,* бо в невпиннім плачі кличемо до тебе і промовляємо:* Владико Христе, змилуйся над нами* задля великої твоєї й багатої милости!
Розпочавши третій тиждень посту,* похвалім, вірні, Пресвяту Тройцю.* Проводячи радісно дальший час,* і послаблюючи тілесні похоті,* пожнімо в душах наших божественне квіття* та й вінки сплетім для Великодня,* щоб нам у вінках оспівувати Христа Переможця.
„Молитвослов” м. Жовква, Видавництво «Місіонер», 2011
Тропар воскресний, глас 6:
Ангельські сили на гробі Твоїм,* і ті, що стерегли, змертвіли* і стояла Марія у гробі,* шукаючи пречистого тіла Твого.* Полонив Ти ада, та не спокусився ним,* зустрів єси Діву, даруючи життя.* Воскреслий з мертвих Господи, слава Тобі.
Слава: Кондак Тріоді, глас 4:
Нині час для діяння явився,* при дверях суд,* востаньмо, отже, постячися,* принесім сльози благання з милостинями, взиваючи:* Ми согрішили більше піску морського,* але ослаби, Творче всіх, щоб ми прийняли нетлінні вінці.
I нині: Богородичний, глас 4:
Йоаким і Анна з неслави бездітности* і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста,* у святім Різдві Твоїм.* Його празнують люди Твої,* з провини прогрішень ізбавлені,* як кличуть до Тебе:* Неплідна родить Богородицю* і кормительку життя нашого.
„Зі служби на рухомі свята – Неділя 2 посту”
Замість Достойно, співаємо:
Тобою радується, Благодатная, всяка твар, ангельський собор і чоловічеський рід, освященний храме і раю словесний, дівственна похвало, що із Неї Бог воплотився і младенцем став – перед віками сущий Бог наш. Лоно бо Твоє престолом сотворив і утробу Твою просторішою небес учинив. Тобою радується, Благодатная, всяка твар, слава Тобі.
о. Петро Фостик
